Історія справи

Постанова КАС ВП від 19.02.2019 року у справі №819/1622/16
Ухвала КАС ВП від 20.02.2019 року у справі №819/1622/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

19 лютого 2019 року

справа №819/1622/16

адміністративне провадження №К/9901/35434/18, №К/9901/35431/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області та касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2017 року у складі суддів Багрія В.М., Рибачука А.І., Старунського Д.М.

у справі № 819/1622/16

за позовом ОСОБА_1

до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В :

У грудні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач у справі) звернувся до суду з адміністративним позовом до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 09 червня 2016 року № 103704-13, яким йому визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 298,41 грн за 2015 рік, з мотивів безпідставності його прийняття.

02 лютого 2017 року постановою Тернопільського окружного адміністративного суду у задоволенні позову відмовлено з мотивів правомірності визначення позивачу податкового зобов'язання спірним податковим повідомленням-рішенням.

23 березня 2017 року постановою Львівського апеляційного адміністративного суду скасовано постанову суду першої інстанції, позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 09 червня 2016 року № 103704-13.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд апеляційної інстанції висновувався на тому, що податковий орган приймаючи податкові повідомлення-рішення щодо кожного із співвласників квартири (об'єкт не поділений в натурі загальною площею 94,5 кв.м.), одним з яких є позивач у справі, порушив вимоги підпункту 266.1.2. «б» пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, за якою, якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач у квітні 2017 року подав касаційну скаргу, в якій просить постанову цього суду скасувати, як прийняту з порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

27 квітня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за скаргою податкового органу, справу № 819/1622/16 витребувано з суду першої інстанції.

У квітні 2017 року позивачем подано касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, в якій викладені доводи щодо протиправності спірного податкового повідомлення-рішення з мотивів, з якими погодився суд апеляційної інстанції, при цьому позивач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, проте саме це і було зроблено Львівським апеляційним адміністративним судом.

Заперечення (відзив) на касаційні скарги один одного від учасників справи не надходили, що не перешкоджає перегляду судових рішень.

28 квітня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито провадження за касаційною скаргою позивача після.

16 березня 2017 року справа №819/1622/16 надійшла на адресу Вищого адміністративного суду України.

07 березня 2018 року справу №819/1622/16 разом з матеріалами касаційних скарг №К/9901/35431/18, №К/9901/35434/18 передано до Верховного Суду.

Переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційних скарг, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що об'єкт житлової нерухомості - трикімнатна квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 94,5 кв.м., житловою площею 38,6 кв.м. належить на праві спільної сумісної власності чотирьом фізичним особам, в тому числі і ОСОБА_1, при цьому частка позивача визначена як 1/1, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями документів, зокрема, свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 14 лютого 2007 року серії НОМЕР_1; витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 14 липня 2007 року № 13560181, листа Тернопільської ОДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області від 01 вересня 2016 року № 30798/7/19-18-13-05 "Про надання інформації". Поділ квартири в натурі між співвласниками не здійснювався.

Враховуючи наявність у позивача у 2015 році об'єкта оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (квартира, загальна площа якої перевищує 70 кв.м.) Тернопільською об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Тернопільській області винесено податкове повідомлення - рішення форми "Ф" від 09 червня 2016 року №103704-13, яким ОСОБА_1 визначено суму податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік в розмірі 298,41 грн.

За результатами адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення, скарги позивача до Головного управління ДФС у Тернопільській області та в подальшому до Державної фіскальної служби України, рішеннями цих органів залишені без задоволення.

Оцінюючи спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції висновувався на аналізі положень статті 266 Податкового кодексу України, яка регулює питання оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Зокрема, підпунктом 266.1.2. «б» пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом.

Як зазначено судом апеляційної інстанції докази згоди решти співвласників квартири щодо позивача як платника податку відсутні.

Саме аналіз цього підпункту, зумовив висновок про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення, оскільки співвласники мають спільну сумісну власність на один об'єкт, не поділений в натурі (трикімнатну квартиру), загальною площею 94,5 кв.м., що унеможливлює визначення податкового зобов'язання щодо кожного з співвласників пропорційно тієї частки, яка їм належить.

Суд погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, при цьому враховуючи частину третю статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, вважає за необхідне зазначає наступне.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року № 71-VIII (далі - Закон № 71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається із: податку на майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.

Отже, Законом № 71-VIII запроваджено низку правових норм, що врегулювали питання справляння місцевих податків.

Згідно із пунктом 10.3 статті 10 Податкового кодексу України, в редакції Закону № 71-VIII, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Зважаючи на зміст наведених законодавчих норм, встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є повноваженням місцевої ради, яке виконується шляхом прийняття відповідного рішення.

Одночасно підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України регламентовано порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Разом з цим, норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).

Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

В даному випадку із запровадженням податку на майно, відмінне від земельної ділянки, на 2015 рік відповідні норми Закону № 71-VIII набрали чинності з 01 січня 2015 року.

Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження щодо встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки.

При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.

Рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків приймається до початку наступного бюджетного періоду і набирає чинності з наступного бюджетного періоду. При цьому відповідно до пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Саме тому за умови дії підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте.

В свою чергу, з урахуванням пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.

Водночас, враховуючи зміст норм Податкового кодексу України, Верховна Рада України не є уповноваженою на встановлення місцевих податків, оскільки відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України. Верховна Рада України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Отже, виключно місцева рада має компетенцію щодо прийняття рішень стосовно встановлення місцевих податків протягом бюджетного періоду, причому таке рішення набуває чинності лише з початку наступного бюджетного періоду, але з урахуванням приписів підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України. І лише з наступного бюджетного періоду контролюючі органи на підставі підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України можуть розпочати справляння місцевого податку.

Рішенням Тернопільської міської ради шостого скликання п'ятдесят п'ятої сесії від 27 січня 2015 року «Про внесення змін до рішення від 05 січня 2011 року № 6/4/3 «Про місцеві податки і збори» запроваджено серед іншого податок на нерухоме майно, від'ємне від земельної ділянки та затверджено положення про податок на майно (додаток до рішення).

Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права, Суд зазначає, що у відповідача відсутні правові підстави для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки запроваджені Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» зобов'язання щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, виникають у платників податків лише після 01 січня 2016 року.

Суд визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого, касаційна скарга залишається без задоволення, а постанова апеляційної інстанцій - без змін.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2017 року у справі № 819/1622/16 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер