Історія справи

Ухвала КАС ВП від 29.07.2018 року у справі №806/1277/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 лютого 2019 року

Київ

справа №806/1277/17

касаційне провадження №К/9901/35640/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Головного управління ДФС у Житомирській області (далі - Управління) на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2017 (головуючий суддя - Шидловський В.Б., судді - Бучик А.Ю., Мацький Є.М.) у справі за позовом Державного підприємства «Радомишльське лісомисливське господарство» (далі - Підприємство) до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

У травні 2017 року Підприємство звернулось до суду із позовом до Управління, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0007291404 від 21.04.2017.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Підприємство послалося на те, що на момент виникнення правопорушення щодо неподання звітності за 2015 рік та на дату сплати штрафних санкцій за таке правопорушення (27.09.2016) законодавством не було передбачено відповідальності за неподання звітності після спливу 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати штрафу, з огляду на що притягнення Підприємства до відповідальності за діяння, яке на час вчинення такого діяння не визвалося законом як правопорушення, є неправомірним в силу положень статті 58 Конституції України.

Житомирський окружний адміністративний суд постановою від 21.06.2017 у задоволенні позовних вимог відмовив.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з 01.01.2017 законодавцем введено новий вид відповідальності за неподання платником податків звіту про контрольовані операції (уточнюючого звіту) та/або документації з трансфертного ціноутворення після спливу 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати штрафу, з огляду на що у разі встановлення контролюючим органом у 2017 році факт неподання платником податків звіту про контрольовані операції за попередній період після спливу 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати штрафу, останній наділений повноваженнями притягнути до відповідальності такого платника податків з урахуванням положень пункту 11 підрозділу 10 розділу 20 Перехідних положень Податкового кодексу України, яким передбачено, що штрафні санкції за наслідками перевірок, які здійснюються контролюючими органами, застосовуються у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкцій.

Житомирський апеляційний адміністративний суд постановою від 28.09.2017 скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким позовні вимоги задовольнив: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення № 0007291404 від 21.04.2017.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки відповідальність платника податків у вигляді штрафних санкцій за неподання звіту про контрольовані операції (уточнюючого звіту) після спливу 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати штрафу (штрафів), була встановлена лише з 01.01.2017, то в силу положень частини другої Підприємство не може нести відповідальність за таке діяння, вчинене у 2015 та 2016 роках, оскільки на той час таке діяння не визнавалося законом як правопорушення.

Управління оскаржило рішення суду апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 25.10.2017 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Управління.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на те, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального права, оскільки суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки тому, що на час проведення перевірки, розгляду справи судом та подачі Управлінням касаційної скарги Підприємство не подало звіту про контрольовані операції за 2015 рік, з урахуванням того, що Податковий кодекс України зобов'язує платників податків подати звіт про контрольовані операції навіть після сплати штрафу.

Товариство не скористалось своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 27.07.2018 прийняв касаційну скаргу Управління до провадження та витребував матеріали справи із суду першої інстанції, а ухвалою від 18.02.2019 - призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін на 19.02.2019.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди встановили, що Управління провело документальну позапланову невиїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства України в частині неподання звіту про контрольовані операції за 2015 рік після застосування штрафних санкцій, результати якої оформлені актом № 155/06-30-14-04/13568251 від 30.03.2017, за висновками кого Підприємством були порушені вимоги підпункту 39.4.2 пункту 39.4 статті 39 Податкового кодексу України, які полягали у неподанні звіту про контрольовані операції центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, до 01 травня 2016 року та після спливу 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати штрафу.

Зокрема, у акті перевірки було вказано, що Підприємство у 2015 році здійснювало господарській операції з Компанією «VINZER CORP» (Панама) згідно зовнішньоекономічного договору (контракту) від 29.12.2014 № 2-2015 на загальну суму 7767996,54 грн., проте не подало до контролюючого органу звіту про контрольовані операції за 2015 рік, що було встановлено під час проведення перевірки, результати якої оформлені актом № 34/06-30-14-03/13568251 від 02.09.2016, на підставі висновків якого до Підприємства були застосовані штрафні (фінансові) санкції (штраф) у сумі 365400,00 грн. згідно податкового повідомлення-рішення №0001161403 від 15.09.2019, які Підприємством були сплачені до бюджету у повному обсязі 27.09.2016. Разом з цим, Підприємство не подало звіту про контрольовані операції (уточнюючого звіту) за 2015 рік після спливу 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати штрафу.

На підставі висновків акту перевірки № 155/06-30-14-04/13568251 від 30.03.2017 Управління прийняло податкове повідомлення-рішення №0007291404 від 21.04.2017, яким за порушення підпункту 39.4.2 пункту 39.4 статті 39 Податкового кодексу України на підставі пункту 120.3 статті 120 Податкового кодексу України застосувала до Підприємства штрафні (фінансові) санкції (штраф) у сумі 487200,00 грн.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України.

Відповідно до пункту 39.4 статті 39 Податкового кодексу України (у редакції, яка діяла до 31.12.2016) платники податків, обсяг контрольованих операцій яких з одним контрагентом перевищує 5 млн. гривень (без урахування податку на додану вартість), зобов'язані подавати звіт про контрольовані операції центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, до 1 травня року, що настає за звітним, засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог закону щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

При цьому пунктом 120.3 статті 120 Податкового кодексу України (у редакції, яка діяла до 31.12.2016) встановлена відповідальність за неподання платником податків звіту про контрольовані операції та/або документації з трансфертного ціноутворення або невключення до такого звіту інформації про всі здійснені протягом звітного періоду контрольовані операції відповідно до вимог пункту 39.4 статті 39 цього Кодексу, що тягне за собою накладення штрафу у розмірі: 300 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, - у разі неподання (несвоєчасного подання) звіту про контрольовані операції; 1 відсоток суми контрольованих операцій, незадекларованих у поданому звіті про контрольовані операції, але не більше 300 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, за всі незадекларовані контрольовані операції; 3 відсотки суми контрольованих операцій, щодо яких не була подана документація, визначена підпунктом 39.4.6 пункту 39.4 статті 39 цього Кодексу, але не більше 200 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, за всі контрольовані операції, здійснені у відповідному звітному році. Сплата таких фінансових санкцій (штрафів) не звільняє платника податку від обов'язку подання звіту про контрольовані операції та/або документації з трансфертного ціноутворення.

Таким чином, на час виникнення у Підприємства обов'язку подати звіт про контрольовані операції пункт 120.3 статті 120 Податкового кодексу України передбачав відповідальність у вигляді штрафу за три види порушень, пов'язаних із недотриманням платниками податків вимог цього Кодексу в частині здійснення контролю за трансфертним ціноутворенням (контрольованими операціями), а саме: за неподання (несвоєчасне подання) звіту про контрольовані операції; за недекларування контрольованих операцій у поданому звіті про контрольовані операції; за неподання документації, визначеної підпунктом 39.4.6 пункту 39.4 статті 39 цього Кодексу.

У справі, що розглядається, суди встановили, що позивач був притягнутий до відповідальності за неподання звіту про контрольовані операції за 2015 рік відповідно до норм Податкового кодексу України (у редакції, що діяла на момент виявлення такого порушення податковим органом, а саме - 15.09.2016).

З 01.01.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» від 21.12.2016 №1797-VIII, яким внесені зміни до Податкового кодексу України.

Так, зокрема згідно з абзацом 1 підпункту 39.4.2 пункту 39.4 статті 39 Податкового кодексу України (у редакції з 01.01.2017) платники податків, які у звітному році здійснювали контрольовані операції, зобов'язані подавати звіт про контрольовані операції центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, до 1 жовтня року, що настає за звітним, засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог закону щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

Пунктом 120.3 статті 120 Податкового кодексу України (у редакції з 01.01.2017) визначено, що за неподання платником податків звіту про контрольовані операції (уточнюючого звіту) та/або документації з трансфертного ціноутворення або невключення до такого звіту інформації про всі здійснені протягом звітного періоду контрольовані операції відповідно до вимог пункту 39.4 статті 39 цього Кодексу тягне за собою накладення штрафу (штрафів) у розмірі: 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року, - у разі неподання звіту про контрольовані операції; 1 відсотка суми контрольованих операцій, не задекларованих у поданому звіті про контрольовані операції, але не більше 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року, за всі не задекларовані контрольовані операції; 3 відсотки суми контрольованих операцій, щодо яких не була подана документація, визначена підпунктами 39.4.6 та 39.4.8 пункту 39.4 статті 39 цього Кодексу, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року, за всі контрольовані операції, здійснені у відповідному звітному році. Сплата таких фінансових санкцій (штрафів) не звільняє платника податків від обов'язку подання звіту про контрольовані операції та/або документації з трансфертного ціноутворення. Неподання платником податків звіту про контрольовані операції (уточнюючого звіту) та/або документації з трансфертного ціноутворення після спливу 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати штрафу (штрафів), передбаченого цим пунктом , тягне за собою накладення штрафу у розмірі 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року, за кожен календарний день неподання звіту про контрольовані операції (уточнюючого звіту) та/або документації з трансфертного ціноутворення.

Таким чином, з 01.01.2017 у Податковому кодексі України з'явилася норма - абзаци 6, 7 пункту 120.3 статті 120, яка встановлює відповідальність платника податків у вигляді штрафу за неподання звіту про контрольовані операції після спливу 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати штрафу.

Отже, зазначений вид відповідальності, як і склад порушення, з'явився у Податковому кодексі України лише з 01.01.2017, тобто був відсутній на момент застосування до позивача штрафних санкцій за неподання звіту про контрольовані операції за 2015 рік, що не спростовано скаржником.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

У свою чергу в рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1/99 зазначено, що частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

При цьому, як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, за неподання у строк звіту про контрольовані операції за 2015 рік до Підприємства, відповідно до податкового повідомлення-рішення від 15.09.2016 №0000001161403, застосовано штрафні санкції, які були сплачені платником податків у повному обсязі. Зазначене, у свою чергу, підтверджує факт притягнення позивача до відповідальності за відповідне правопорушення згідно з нормами Податкового кодексу України (у редакції, що діяла на момент виявлення такого порушення контролюючим органом).

Таким чином, враховуючи положення статті 58 Конституції України та те, що саме з 01.01.2017 у пункті 120.3 статті 120 Податкового кодексу України встановлено нове правило поведінки платника податків, яке на момент вчинення Підприємством порушення у виді неподання звіту про контрольовані операції за 2015 рік та застосування за це штрафних санкцій у 2016 році не існувало, як не існувало й відповідальності за порушення цього правила, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність законних підстав для застосування до Підприємства штрафних санкцій на підставі пункту 120.3 статті 120 Податкового кодексу України (у редакції з 01.01.2017).

Таким чином, доводи Управління, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків, наведених у постанові Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2017, оскільки суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права до встановлених у справі правовідносин, а тому у задоволенні його касаційної скарги слід відмовити. Посилання скаржника на те, що контролюючий орган, починаючи з 01.01.2017, має право застосовувати до платника податків штрафні санкції, передбачені абзацом 7 пункту 120.3 статті 120 Податкового кодексу України, суперечать принципу «дії закону у часі», закріпленого у статті 58 Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Управління підлягає залишенню без задоволення, а постанова Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2017 - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Житомирській області залишити без задоволення, а постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2017 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк

Т.М. Шипуліна