Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 640/22712/19

касаційне провадження № К/990/20871/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві

на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 липня 2021 року (головуючий суддя - Клименчук Н.М.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2022 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Губська Л.В., судді - Епель О.В., Степанюк А.Г.)

у справі № 640/22712/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Алко»

до Головного управління ДПС у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Алко» (далі - ТОВ «Юнайтед Алко»; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08 листопада 2019 року № 0932615571.

Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 23 липня 2021 року позовну заяву задовольнив повністю.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 26 січня 2022 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

ГУ ДПС у м. Києві звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 липня 2021 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2022 року та відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує на фіктивному характері оспорюваних господарських операцій.

Верховний Суд ухвалою від 16 серпня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС у м. Києві.

31 серпня 2022 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій з`ясовано, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Юнайтед Алко» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах із Товариством з обмеженою відповідальністю «Сап Групп» за червень 2018 року, за результатами якої складено акт від 16 жовтня 2019 року № 26/26-15-14-07-01-10/39496546.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв`язку з неправомірним формуванням податкового кредиту з податку на додану вартість при придбанні алкогольних виробів у Товариства з обмеженою відповідальністю «Сап Групп» на підставі договору поставки від 01 листопада 2017 року № 01/11 з огляду на удаваний (фіктивний) характер проведених господарських операцій.

Обґрунтовуючи свою позицію, ГУ ДПС у м. Києві посилалося на наявність кримінального провадження щодо постачальника ТОВ «Юнайтед Алко», недоліки представлених для здійснення перевірки договору та транспортної документації, відсутність у постачальника позивача в достатній кількості трудових ресурсів, а також основних і виробничих засобів, необхідних для здійснення оспорюваних поставок.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем 08 листопада 2019 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0932615571, згідно з яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 3377452,00 грн.

Надаючи оцінку правомірності прийняття ГУ ДПС у м. Києві названого акта індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.

За правилами пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Аналіз наведених норм свідчить на користь висновку про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що вони є реальними та підтверджуються долученими платником до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій, а також господарський характер понесених за ними витрат.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, а також не зазначено про здійснення ТОВ «Юнайтед Алко» розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість.

Твердження ГУ ДПС у м. Києві про те, що контрагент позивача не мав необхідних ресурсів для провадження господарської діяльності обґрунтовано відхилено судами попередніх інстанцій, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами.

Більш того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на висновок Верховного Суду, висловлений, зокрема, в постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 826/14549/15, від 06 лютого 2018 року у справі № 816/166/15-а, від 13 серпня 2020 року у справі № 520/4829/19, від 21 жовтня 2020 року у справі № 140/1845/19, згідно з яким відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Посилання відповідача на наявність кримінального провадження також об`єктивно не прийнято до уваги судами, оскільки відповідно до положень частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, проте відповідачем, всупереч вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, такого доказу як вирок надано не було.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що господарські операції, здійснені між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сап Групп» на підставі договору поставки від 01 листопада 2017 року № 01/11, були предметом розгляду адміністративної справи № 640/19416/18. Так, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 квітня 2019 року у вказаній справі, яке набрало законної сили 04 жовтня 2019 року, підтверджено реальність господарських взаємовідносин платника із Товариством з обмеженою відповідальністю «Сап Групп» на підставі договору поставки від 01 листопада 2017 року № 01/11 за березень 2018 року.

Відповідно до частини четвертої статі 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Передбачене вказаною нормою процесуального права звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративний суд не повинен сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

Водночас для спростування преюдиційних обставин, передбачених частиною четвертою статі 78 Кодексу адміністративного судочинства України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази.

Однак, як з`ясовано судами, відповідачем на підтвердження своєї позиції щодо безтоварності (фіктивності) господарських операцій з придбання позивачем алкогольних виробів у Товариства з обмеженою відповідальністю «Сап Групп» не подано належних та допустимих доказів, які б спростовували встановлені у справі № 640/19416/18 обставини щодо реального характеру розглядуваних поставок.

Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій про необ`єктивність твердження контролюючого органу щодо неправомірності формування позивачем податкового кредиту за оспорюваними господарськими операціями ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ГУ ДПС у м. Києві без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341 343 349 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 липня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. А. Васильєва

С. С. Пасічник