ПОСТАНОВА

Іменем України

18 жовтня 2018 року

Київ

справа №822/584/18

адміністративне провадження №К/9901/58099/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про визнання протиправною та скасування відмови та зобов'язання вчинити дії за касаційної скаргою Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду у складі судді Петричковича А.І. від 04 квітня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Драчук Т.О., Полотнянка Ю.П., Загороднюка А.Г. від 27 червня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2018 року позивач ОСОБА_3 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (далі - ГУ Держгеокадастр у Хмельницькій області, відповідач), у якому просить:

- визнати протиправною та скасувати відмову ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області, оформлену листом від 02 жовтня 2017 року № Б-23387/0-13157/6-17, про надання ОСОБА_3 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га з метою подальшої передачі у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів Нетечинецької сільської ради Віньковецького району Хмельницької області;

- зобов'язати ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області надати ОСОБА_3 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га з метою подальшої передачі у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів Нетечинецької сільської ради Віньковецького району Хмельницької області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на його звернення з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, відповідач повідомив, що у зв'язку з великим надходженням заяв від учасників АТО та членів сімей загиблих учасників, управлінням формується перелік заяв учасників АТО в порядку черговості їх надходження, тому про результат розгляду клопотання буде проінформовано додатково. Листом від 02 жовтня 2017 року № Б-23387/0-13157/6-17 відповідачем додатково повідомлено, що земельна ділянка включена до земельних ділянок, які зарезервовано для учасників АТО, створено списки, які оновлюються, а надання земельної ділянки буде можливим тільки після включення земельної ділянки до ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність у поточному кварталі в межах норм безоплатної приватизації на території відповідного району, тобто фактично відмовлено у наданні відповідного дозволу з підстав, які не передбачені Земельним кодексом України.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2018 року, адміністративний позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що підстави відмова ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності орієнтованою площею 2,00 га з метою передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства з підстав, що вказані позивачем у листі від 02 жовтня 2017 року № Б-23387/0-13157/6-17, не відповідають вимогам Земельного кодексу України.

ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області, не погоджуючись з рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2018 року та постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, звернулося з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати наведені рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позову.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що відмова органу державної влади або місцевого самоврядування у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, навіть якщо на думку позивача вона є протиправною, не має наслідком порушення прав та інтересів особи, яка має намір отримати земельну ділянку у власність, відтак, у позивача відсутні підстави для звернення до адміністративного суду, оскільки його права фактично не порушено. Крім того, скаржник вважає, що, задовольняючи позовні вимоги у частині зобов'язання ГУ Держгеокадастр у Хмельницькій області надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, суди попередніх інстанцій допустили втручання у дискреційні повноваження скаржника, оскільки адміністративний суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується.

Від ОСОБА_3 відзив на касаційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області не надходив, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 13 червня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 2,00 га, розташованої за межами населеного пункту на території Нетичинецької сільської ради Віньковецького району Хмельницької області, для ведення особистого селянського господарства. До поданої заяви позивачем було додано копію документа, що посвідчує особу, копію ідентифікаційного номеру, графічний матеріал (викопіювання), копія посвідчення учасника бойових дій.

23 серпня 2017 року позивач подав до ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області клопотання щодо розгляду його заяви від 13 червня 2017 року у встановлений строк та прийняття рішення щодо цієї заяви.

Листом від 02 жовтня 2017 року № Б-23387/0-13157/6-17 ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області позивачу було відмовлено у задоволенні заяви, з обґрунтуванням, що зазначена земельна ділянка передбачається для відведення учасникам антитерористичної операції та сім'ям загиблих учасників антитерористичної операції, але перед наданням дозволів управлінням будуть складені повні списки учасників АТО та членів сімей загиблих учасників АТО.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2018 року та постанова Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2018 року відповідають не повністю, а вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож суди попередніх інстанцій мали з'ясувати, зокрема, чи було оскаржуване рішення (відповідь) ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області прийняте в межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури, а також, чи було таке рішення (відповідь) прийняте на законних підставах, пропорційно та розумно.

Так, повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного Кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави колегії суддів дійти до висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Відповідно до статті 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи в оскаржуваному рішенні ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області не наведено жодної з підстав, передбачених частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, за яких позивачеві було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли до правильного висновку про те, що відмова відповідача у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, викладена у листі від 02 жовтня 2017 року № Б-23387/0-13157/6-17, є протиправною.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи скаржника з приводу того, що бездіяльністю відповідача права позивача жодним чином не порушені, з огляду на наступне.

Так, «принцип мовчазної згоди», визначений статтею 123 Земельного кодексу України, передбачає виключно право громадянина замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу та жодним чином не позбавляє його права на отримання від уповноваженого органу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні, а також права на судовий захист у випадку неможливості реалізації права на отримання відповідного дозволу або відмови.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 14 серпня 2018 року у справі № 806/2732/17.

Стосовно доводів скаржника щодо неправомірності задоволення судами попередніх інстанцій позовної вимоги про зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Відповідно до пункту 1 Положення про ГУ Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333 Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Підпунктом 13 пункту 4 вказаного Положення передбачено, що Головне управління, відповідно до покладених на нього завдань, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

З наведеного вбачається, що ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області має виключні повноваження на вирішення питання щодо надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Наведеними положеннями чинного законодавства чітко визначені, як підстави, порядок, строки, процедура надання відповідачем дозволу зацікавленим громадянам на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, так і чітко визначені для відповідача порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу, а так само і форма прийнятих відповідних рішень.

На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не мають втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

У зв'язку із цим, колегія суддів вважає, що у цій справі найбільш ефективним із можливих способів захисту порушеного права є визнання відмови відповідача протиправною, скасування його рішення та зобов'язання розглянути клопотання позивача повторно.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що міститься, зокрема, у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 285/1538/17.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Згідно з частиною першою статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини четвертої статті 351 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

За таких обставин колегія суддів Верховного Суду дійшла до висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги та зміні рішення суду першої інстанції, яке було залишено без змін рішенням суду апеляційної інстанції.

Таким чином, оскільки суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, при ухваленні оскаржуваного судового рішення допустили неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до ухвалення у певній частині незаконного судового рішення, це рішення в резолютивній частині слід змінити.

Оскільки колегія суддів частково змінює рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області задовольнити частково.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2018 року змінити.

Викласти абзац третій резолютивної частини рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2018 року у наступній редакції: «Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 13 червня 2017 року про надання йому дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів Нетечинецької сільської ради Віньковецького району Хмельницької області».

В іншій частині рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко