Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 жовтня 2018 року

Київ

справа №807/764/17

адміністративне провадження №К/9901/53983/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Бучик А.Ю., судді Гриціва М.І., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, державного кадастрового реєстратора відділу у Свалявському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Кухтея Р.В., Носа С.П., Хобор Р.Б. від 24 травня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У червні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Свалявського районного відділу Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області (далі - ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області, відповідач), державного кадастрового реєстратора відділу у Свалявському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області (далі - державний кадастровий реєстратор), у якій просить зобов'язати відповідача виключити з поземельної книги Державного земельного кадастру запис про внесення відомостей про поширення права сервітуту на частину земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона є власником земельної ділянки НОМЕР_1, яка розташована за вказаною адресою. 05 березня 2015 року до Державного земельного кадастру було внесено відомості про право сервітуту на вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_3 Позивач вважає, що оскільки ОСОБА_3 не було у встановленому законом порядку зареєстровано право земельного сервітуту у державному реєстрі, як того вимагає Цивільний та Земельний кодекси України, то такий запис підлягає виключенню з поземельної книги Державного земельного кадастру.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у державного кадастрового реєстратора відсутній обов'язок самостійно перевіряти наявність чи відсутність державної реєстрації відомостей про реєстрацію чи відсутність реєстрації обтяжень на нерухоме майно. Відтак, оскільки ОСОБА_2 не зверталася до державного кадастрового реєстратора у спосіб, що передбачений пунктами 101-106 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі - Порядок № 1051), стосовно реєстрації обмеження у використанні належної їй земельної ділянки (встановлення сервітуту), у відповідачів були відсутні підстави для виключення із Поземельної книги відповідного запису.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 24 травня 2018 року частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_2, скасував рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2018 року, як такого, що прийняте з порушенням норм процесуального права, а саме: судом не залучено до участі у справі особу (ОСОБА_3, на користь якої встановлено право сервітуту), щодо прав та інтересів якої суд виніс рішення, та прийняв нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовлено. При цьому, зазначивши, що повноваження щодо залучення до участі у справі третьої особи належить виключно суду першої інстанції, тому, самостійно не залучаючи ОСОБА_3 до участі у справі, фактично погодився з висновком суду першої інстанції стосовно порядку застосування норм матеріального права.

Не погоджуючись з постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_2 звернулася з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що апеляційний суд не зазначив, яких саме прав та інтересів ОСОБА_3 стосується рішення судів попередніх інстанцій. Крім того, скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки тому, що запис про виключення відомостей про межі земельної ділянки, на яку поширюються права сервітуту, виключається з Поземельної книги не на підставі окремої заяви особи, відносно земельної ділянки якої встановлено сервітут, і не на підставі заяви особи, в інтересах якої встановлено сервітут, а на підставі даних про те, що протягом року Державному кадастровому реєстратору органом державної реєстрації речових права не надано інформації про відповідну реєстрацію сервітуту у порядку інформаційного обміну.

Від ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, у якому вказується на законність рішення апеляційного суду та безпідставність вимог касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно свідоцтва про право власності ОСОБА_2 є власником земельної ділянки з кадастровим номером: НОМЕР_1, яка розташована по АДРЕСА_1.

05 березня 2015 року до Державного земельного кадастру було внесено відомості про межі частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту на підставі виготовленої відповідно до законодавства України технічної документації щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється сервітут. Право сервітуту встановлено на користь ОСОБА_3

19 травня 2017 року ОСОБА_2 звернулася з інформаційним запитом до начальника відділу Держгеокадастру у Свалявському районі Закарпатської області про надання інформації щодо виключення з Поземельної книги запису про внесення відомостей про межі вказаної земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту, оскільки право земельного сервітуту протягом року з дня внесення відомостей про нього до Державного земельного кадастру не було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав.

Листом від 06 червня 2017 року відділ у Свалявському районі ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області повідомив позивача про те, що в державному земельному кадастрі наявна інформація про встановлення сервітуту на вказану земельну ділянку, сервітут встановлено на користь громадянки ОСОБА_3 Вид земельного сервітуту відповідно до статті 99 Земельного кодексу України: право проходу та проїзду на велосипеді. Щодо виключення з Поземельної книги запису внесення відомостей про межі частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту, проінформовано, що у програмному забезпеченні «Національна кадастрова система», в якій вноситься відомості до Державного земельного кадастру, відсутній необхідні технічні можливості, тобто виконати вимоги пункту 128 Порядку № 1051 є неможливим.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Львівського апеляційного адміністративного суду відповідає не повністю, а вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Повноваження Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області та державного кадастрового реєстратора у спірних правовідносинах визначаються, зокрема, Земельним кодексом України, Законом України «Про Державний земельний кадастр», Порядком № 1051.

Відповідно до частини першої статті 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Частиною одинадцятою статті 79-1 Земельного кодексу України встановлено, що державна реєстрація прав суборенди, сервітуту, які поширюються на частину земельної ділянки, здійснюється після внесення відомостей про таку частину до Державного земельного кадастру.

Згідно з положеннями абзацу другого частини другої статті 100 Земельного кодексу України земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Як вбачається зі змісту наведених правових норм, право земельного сервітуту підлягає державній реєстрації спочатку у Державному земельному кадастрі, а після цього також у Єдиному державному реєстрі речових прав.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Частиною першою статті 18 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що документами Державного земельного кадастру, які створюються під час його ведення, є:

індексні кадастрові карти (плани) України, Автономної Республіки Крим, областей, районів, сіл, селищ, міст;

індексні кадастрові карти (плани) кадастрової зони, кадастрового кварталу;

кадастрові карти (плани) Автономної Республіки Крим, областей, районів, сіл, селищ, міст, інші тематичні карти (плани), перелік яких встановлюється Порядком ведення Державного земельного кадастру;

Поземельні книги.

Статус відомостей Державного земельного кадастру визначений статтею 20 Закону України «Про Державний земельний кадастр». Зокрема, встановлено, що відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру є обов'язковим.

Відповідно до статті 25 цього Закону Поземельна книга є документом Державного земельного кадастру, який містить такі відомості про земельну ділянку:

а) кадастровий номер;

б) площа;

в) місцезнаходження (адміністративно-територіальна одиниця);

г) склад угідь;

ґ) цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель);

д) нормативна грошова оцінка;

е) відомості про обмеження у використанні земельної ділянки;

є) відомості про межі частини земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки;

ж) кадастровий план земельної ділянки;

з) дата державної реєстрації земельної ділянки;

и) інформація про документацію із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрація земельної ділянки, а також внесені зміни до цих відомостей;

і) інформація про власників (користувачів) земельної ділянки відповідно до даних про зареєстровані речові права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

ї) дані про бонітування ґрунтів.

Поземельна книга відкривається одночасно з державною реєстрацією земельної ділянки.

Поземельна книга ведеться в паперовій та електронній (цифровій) формі.

Поземельна книга закривається у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.

До Поземельної книги в паперовій формі долучаються всі документи, які стали підставою для внесення відомостей до неї.

Форма Поземельної книги та порядок її ведення визначаються Порядком ведення Державного земельного кадастру.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що Поземельна книга є офіційним документом, який створюється у паперовій та електронній формі та є частиною Державного земельного кадастру. Поземельна книга містить офіційну інформацію, що відображає усі основні відомості про земельну ділянку, включаючи відомості про межі частини земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту. Тобто внесення відомостей, у тому числі змін, до Поземельної книги у частині, що стосується права земельного сервітуту, відображає офіційне визнання державою такого права за конкретною особою.

На цій підставі колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, що приймаючи рішення про правомірність або протиправність дій державного кадастрового реєстратора щодо внесення змін до відомостей Поземельної книги у частині встановлення меж земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, суд першої інстанції одночасно вирішив питання про права та інтереси особи, на користь якої встановлено право сервітуту - ОСОБА_3 Разом з тим, визнавши порушення норм процесуального права судом першої інстанції та скасувавши його рішення, апеляційний суд у свою чергу не залучив до участі у справі ОСОБА_3, а розглянув справу та прийняв рішення без її участі.

Отже, суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу про правомірність дій державного кадастрового реєстратора, одночасно вирішили питання про права та інтереси особи, яка не була залучена до розгляду справи, що відповідно до пункту четвертого частини третьої статті 353 КАС України є обов'язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд.

За таких обставин колегія суддів дійшла до висновку про необхідність скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Враховуючи, що справа повертається на новий розгляд до суду першої інстанції, то в силу частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2018 року, якою скасовано рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2018 року, скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: А.Ю. Бучик

М.І. Гриців