Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 жовтня 2018 року

Київ

справа №369/7591/17

адміністративне провадження №К/9901/33763/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Мороз Л.Л.,

суддів: Бучик А.Ю., Гімона М.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу №369/7591/17

за позовом ОСОБА_1 до Обухівського об'єднаного Пенсійного фонду України Київської області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Обухівського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Київської області на постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 серпня 2017 року, ухвалену у складі головуючого судді Дубас Т.В., та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 1 листопада 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Саприкіної І.В., суддів Карпушової О.В., Кучми А.Ю.,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Обухівського об'єднаного Пенсійного фонду України Київської області, в якому просив:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у перерахунку пенсії на підставі довідки військової прокуратури Центрального регіону України від 16 травня 2017 року №18/28 ПФ вих.-17;

- скасувати рішення Обухівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 18.05.2017 щодо відмови у перерахунку пенсії;

- зобов'язати Обухівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області здійснити, починаючи з 1 вересня 2016 року, перерахунок призначеної ОСОБА_1 пенсії, відповідно до ч.ч. 13, 18 ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції, чинній на момент призначення пенсії) в розмірі 80 відсотків від розміру місячної заробітної плати, зазначеної у довідці військової прокуратури Центрального регіону України від 16 травня 2017 року №18/28 ПФ вих.-17, без обмеження її максимального розміру та виплатити недоплачену різницю між фактично отриманою та нарахованою пенсією за період з 1 вересня 2016 року.

Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 серпня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 1 листопада 2017 року, позов задоволено.

Визнано протиправними дії Обухівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії на підставі довідки військової прокуратури Центрального регіону України від 16 травня 2017 року №18/28 ПФ вих.-17 та скасовано рішення Обухівського об'єднаного управління пенсійного фонду України Київської області від 18.05.2017 щодо відмови у перерахунку пенсії.

Зобов'язано Обухівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області здійснити, починаючи з 1 вересня 2016 року, перерахунок призначеної ОСОБА_1 пенсії відповідно до ч.ч. 13, 18 ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції, чинній на момент призначення пенсії) в розмірі 80 відсотків від розміру місячної заробітної плати, зазначеної у довідці військової прокуратури Центрального регіону України від 16 травня 2017року №18/28 ПФ вих.-17, із обмеженням її максимального розміру та виплатити ОСОБА_1 недоплачену різницю між фактично отриманою та нарахованою пенсією за період з 1 вересня 2016 року.

Як встановлено, ОСОБА_1 з 31.07.2009 перебуває на обліку в Обухівському об'єднаному УПФУ Київської області, отримує пенсію за вислугу років, призначену на підставі ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" в розмірі 80% суми заробітної плати з урахуванням надбавок, передбачених цим Законом, з якого сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

17.05.2017 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії з урахуванням довідки військової прокуратури Центрального регіону України від 16.05.2017 №18/28ПФ про заробітну плату станом на 03.08.2016.

Листом від 18.05.2017 №73/Н-04 Обухівське об'єднане УПФУ Київської області відмовлено у перерахунку пенсії з посиланням на п.5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213, згідно якого з 01.06.2015 пенсії в порядку та на умовах, визначених Законами України «Про державну службу», «;Про прокуратуру», «;Про Кабінет Міністрів України», «;Про судову експертизу», «;Про Національний банк України», «;Про службу в органах місцевого самоврядування», «;Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України, не призначаються, а раніше призначені пенсії не перераховуються.

Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов суди мотивували свої рішення тим, що відмова відповідача у перерахунку пенсії є такою, що не відповідає вимогам законодавства.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу. Просить скасувати рішення судів та відмовити у позові.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

У поданих запереченнях позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про задоволення скарги та скасування судових рішень з огляду на таке.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV, він регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим законом, або в частині, що не суперечить йому.

Згідно з ч.2 ст.5 Закону №1058-IV виключно ним визначаються, зокрема, коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

За п.16 "Прикінцевих положень" Закону №1058-IV, до приведення законодавства у відповідність із цим актом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому закону.

Відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року №1789-XII, у редакції на час призначення позивачу пенсії, передбачено, що призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.

Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII, який набрав чинності 1 січня 2015 року, внесено зміни до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ, зокрема, частину 18 викладено у такій редакції: «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України».

Пунктом 5 розділу III Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII передбачено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до перелічених законів України, зокрема, Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ.

З 15 липня 2015 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, відповідно до підпункту 1 пункту 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» якого визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ, крім пункту 8 частини 1 статті 15, частини 4 статті 16, абзацу першого частини 2 статті 46-2, статті 47, частини 1 статті 49, частини 5 статті 50, частин 3, 4, 6 та 11 статті 50-1, частини 3 статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів.

Підстави та порядок перерахунку пенсії працівників прокуратури, передбачені статтею 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII, відповідно до частини 20 якої (у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII) умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» підвищено розміри заробітку працюючих працівників прокуратури.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов'язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано й у практиці Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Сорінг проти Сполученого Королівства» Суд зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) «спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов'язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини». У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі «Ріс проти Сполученого Королівства» Суд зазначив, що, з'ясовуючи, чи існує позитивне зобов'язання стосовно людини, «належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини».

У рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» Суд констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового.

Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат (рішення Суду від 12 жовтня 2004 року у справі «Кйартан Асмудсон проти Ісландії»).

Європейський суд з прав людини у рішенні «Великода проти України» від 3 червня 2014 року зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися й передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

У Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 цей суд зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Суд враховує, що на час прийняття постанови Кабінетом міністрів України від 9 грудня 2015 року № 1013, з прийняттям якої позивач пов'язує виникнення у нього права на перерахунок пенсії, а також на час звернення позивача до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії (17 травня 2017 року) положення статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ, які регулювали порядок перерахунку пенсій, втратили чинність.

Положень, які б закріплювали можливість перерахунку пенсії у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих працівників прокуратури, постанова Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 року № 1013 не містить.

На час звернення позивача до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії Кабінетом Міністрів України умов та порядку перерахунку пенсій працівникам прокуратури визначено не було.

Оскільки відповідач є територіальним органом виконавчої влади, який в своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами Президента, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, які прийняті відповідно до Конституції та законів України, іншими нормативно-правовими актами, він не мав підстав здійснювати позивачу перерахунок пенсії на умовах та в порядку, закріплених нормою, що втратила чинність.

Положення Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII, якими частину 18 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-XII та частину 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII викладено у новій редакції, не були визнані неконституційними Конституційним Судом України, який до того ж у рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Норма Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII, якою внесено зміни до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ, зокрема, частину 18 викладено у такій редакції: «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України» не підлягає застосуванню у зв'язку із тим, що пунктом 5 розділу III Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII передбачено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до перелічених законів України, зокрема, Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ.

Ураховуючи наведені вище положення джерел права, Суд дійшов висновку про те, що з 1 грудня 2015 року - дати набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» та у зв'язку з набранням у подальшому чинності Законом України «Про прокуратуру» № 1697-VII, яким по-іншому врегульовані правовідносини, пов'язані із пенсійним забезпеченням працівників прокуратури, пенсії, призначені за статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ, не підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих працівників прокуратури.

Право на перерахунок пенсії може бути реалізовано позивачем на підставі тих норм, які діють на час виникнення обставин для такого перерахунку з урахуванням часу звернення до відповідного органу, а тому, зважаючи, що на час звернення позивача за перерахунком розміру пенсії такої підстави для перерахунку призначених працівникам прокуратури пенсій як збільшення розміру заробітної плати на законодавчому рівні не встановлено, а Урядом будь-яких умов для перерахунку не визначено, у відповідача не було правових підстав для здійснення такого перерахунку, а тому УПФ, приймаючи рішення про відмову в перерахунку пенсії, діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підстав для висновку про порушення статті 22 Конституції України у суду немає, адже відповідні положення законів не визнані неконституційними Конституційним Судом України, який до того ж у Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Враховуючи вищезазначене, в межах розгляду даної справи має місце неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, що є підставою для скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову, як це встанволено частинами першою та другою статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 345, 349, 351, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Обухівського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Київської області задовольнити.

Постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 серпня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 1 листопада 2017 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Обухівського об'єднаного Пенсійного фонду України Київської області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик

М.М. Гімон ,

Судді Верховного Суду