Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.03.2018 року у справі №810/3687/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 квітня 2018 року

Київ

справа №810/3687/16

адміністративне провадження №К/9901/37561/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду у складі судді Панченко Н.Д. від 16 грудня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Літвіної Н.М., суддів Ганечко О.М., Мєзєнцева Є.І. від 20 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (далі - Інспекція), в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11 вересня 2015 року №6486-17.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначала, що справляння транспортного податку за 2015 рік на підставі положень статті 267 Податкового кодексу України не є правомірним та суперечить основним засадам податкового законодавства, зокрема, принципу стабільності, який зумовлює неможливість внесення змін до будь-яких елементів податків та зборів пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, а тому нарахування оскаржуваним рішенням суми грошового зобов'язання зі сплати транспортного податку з фізичних осіб вважає незаконним.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2017 року, позовні вимоги задоволено частково; визнано протиправним податкове повідомлення-рішення від 11 вересня 2015 року №6486-17; в іншій частині вимог, а саме щодо скасування податкового повідомлення-рішення, відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправним податкового повідомлення-рішення дійшов висновку, що застосування контролюючим органом положень Податкового кодексу України щодо оподаткування транспортним податком може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року, а тому обов'язок його сплати у позивача відсутній; натомість, відмовив у задоволенні позовних вимог про скасування вказаного рішення, зазначивши, що позивачем добровільно сплачено визначену ним суму грошових зобов'язань, а тому згідно підпункту 60.1.1 пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, Інспекція посилалась на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, оскільки позивач є власником легкового автомобіля 2011 року випуску із об'ємом циліндрів двигуна понад 3000 куб. см., а тому у відповідності до положень статті 267 Податкового кодексу України у 2015 році була платником транспортного податку та зобов'язана його сплачувати.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У визначені ухвалою строки заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов наступного висновку.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є власником транспортного засобу Toyota Land Cruiser, 2011 року випуску, з об'ємом циліндрів двигуна 4461 куб. см.

11 вересня 2015 року Інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення №6486-17, яким на підставі статті 267 Податкового кодексу України визначено позивачу суму грошового зобов'язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» у розмірі 25000,00 грн.

Касаційний суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про невідповідність вимогам чинного законодавства оскарженого податкового повідомлення-рішення з огляду на наступне.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України №71-VIII від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким шляхом викладення в новій редакції статті 267 Податкового кодексу України (далі - ПК України) було введено новий податок - транспортний податок.

Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України (в редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Приписи підпункту 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України з 01 січня 2015 року власники транспортних засобів, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України є об'єктами оподаткування, стали платниками транспортного податку.

Разом з тим, надаючи правову оцінку правомірності застосування контролюючим органом положень ПК України щодо оподаткування транспортним податком у 2015 році, Верховний Суд виходить з наступного.

Так, відповідно до пункту 8.1 статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

У статті 10 ПК України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (підпункт 10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено пунктом 7.1 статті 7 ПК України.

Згідно статті 265 ПК України (у редакції Закону України №71-VIII від 28 грудня 2014 року, що діє з 01 січня 2015 року) податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, транспортний податок згідно з ПК України є місцевим податком.

Особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України встановлює тільки перелік дозволених до впровадження місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв, - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до підпункту 8.3 статті 8 ПК України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно пункту 4.4 статті 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто безпосереднє встановлення місцевих податків, у тому числі і транспортного податку, віднесено ПК України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також пунктом 24 частини 1 статті 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та статті 143 Конституції України.

У відповідності до пункту 10.3 статті 10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

При цьому, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 цього кодексу (пункт 12.5 статті 12 ПК України).

Відповідно підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Статтею 3 Бюджетного кодексу України встановлено, що бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, якщо рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

Наведений висновок узгоджується також із основними принципами податкового законодавства, проголошеними у статті 4 ПК України, які визначають зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин та повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку, так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Серед принципів, наведених у вказаній нормі, є, зокрема, принцип стабільності, який передбачає, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України).

Фактично цей спеціальний принцип податкового законодавства спрямований на конкретизацію одного з аспектів принципу правової визначеності - вимоги розумної стабільності права, яка зумовлює необхідність незмінності правових приписів протягом певного часу.

Враховуючи ухвалення Закону України №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким викладена в новій редакції стаття 267 ПК України та запроваджено транспортний податок в Україні, лише 28 грудня 2014 року, а також те, що на території Шкарівської сільської ради транспортний податок встановлено рішенням Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 13 січня 2015 року №46-542, тобто після 15 липня 2014 року, касаційний суд приходить до висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком можливо було не раніше наступного бюджетного періоду, який настав за плановим (2015 роком), тобто не раніше 2016 року.

Таке застосування норм податкового законодавства відповідає й положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

Доводи ж касаційної скарги наведеного не спростовують, позаяк ґрунтуються на невірному та найменш сприятливому для платника податків тлумаченню національного законодавства.

Таким чином, Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність у позивача обов'язку сплати транспортного податку у 2015 році, а тому прийняли рішення в частині задоволення позовних вимог та визнання протиправним податкового повідомлення-рішення з дотриманням норм матеріального права.

Водночас, із змісту приписів частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент ухвалення судових рішень) випливає, що в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень.

За своєю суттю правовий акт управління - це державно-владне волевиявлення, що містить управлінське рішення із приписом, адресованим іншим суб'єктам права. Визнаючи акт протиправним, суд констатує відсутність у ньому цих сутнісних рис та його нездатність регулювати суспільні відносини. Разом із тим, такої констатації недостатньо для повного захисту прав, свобод та інтересів суб'єктів права, оскільки суд має встановити правові наслідки протиправності акту. Такими наслідками можуть бути скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень, які спрямовані на припинення його дії, тобто припинення настання юридичних і фактичних наслідків, які передбачались, коли акт управління приймався і набув чинності.

При цьому, Верховний Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

За таких обставин та з урахуванням наведеного рішення судів про відмову в задоволенні позовних вимог в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 11 вересня 2015 року №6486-17 є помилковими, оскільки визнання лише протиправним такого рішення без його скасування не може у повній мірі захистити порушене право позивача та породжувати правові наслідки, пов'язані із цим, а саме щодо повернення суми безпідставно сплаченого грошового зобов'язання. Обставини ж відкликання податкового повідомлення-рішення на підставі підпункту 60.1.1 пункту 60.1 статті 60 ПК України не є перешкодою для його скасування, позаяк не відновлюють становище позивача, яке існувало до моменту прийняття такого рішення.

Відповідно до частини першої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Таким чином, постановлені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмови у задоволенні позовних вимог підлягають скасуванню, з прийняттям нового - про задоволення позову у цій частині.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 351, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2017 року в частині відмови у задоволенні позову щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 11 вересня 2015 року №6486-17 скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 11 вересня 2015 року №6486-17.

В іншій частині постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду