Історія справи

Ухвала КАС ВП від 17.02.2019 року у справі №804/12037/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 лютого 2019 року

Київ

справа №804/12037/14

адміністративне провадження №К/9901/9104/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2015 (головуючий суддя - Дадим Ю.М., судді - Богданенко І.Ю., Уханенко С.А.)

у справі № 804/12037/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекуперація свинцю»

до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області

про скасування податкової вимоги,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Рекуперація свинцю» (далі - Товариство) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - ДПІ), в якому просило скасувати податкову вимогу відповідача форми «Ю» № 2093-25 від 29.07.2014 на суму податкового боргу 1 071 896,72 грн., з яких 1 071 896,72 грн. - пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило, що пеня за порушення термінів розрахунків в іноземній валюті не є податковим зобов'язанням ні за нормами статті 14 Податкового кодексу України, ні за нормами статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ (був чинний на час застосування до Товариства штрафної (фінансової) санкції; далі - Закон №2181-ІІІ), що виключає можливість формування податкової вимоги в даному випадку.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 22.09.2014 у задоволенні адміністративного позову Товариства відмовив. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що контролюючий орган, вчиняючи дії, направлені на вжиття заходів до погашення податкового боргу після набрання законної сили судовим рішенням, а саме формуючи оспорювану податкову вимогу, діяв правомірно відповідно до вимог та у спосіб, що передбачені нормами податкового законодавства України, чинного як на час дії норм Закону № 2181-ІІІ, так і норм Податкового кодексу України.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 19.05.2018 постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду скасував та прийняв постанову, якою адміністративний позов Товариства до ДПІ задовольнив: скасував податкову вимогу ДПІ форми «Ю» № 2093-25 від 29.07.2014 про сплату суми податкового боргу за узгодженими грошовими зобов'язаннями у розмірі 1 071 896,72 грн.

В обґрунтування такого рішення суд апеляційної інстанції зазначив, що право податкового органу на безпосереднє стягнення з Товариства пені за порушення строків розрахунків в іноземній валюті виникло до набрання чинності Податковим кодексом України, таке право не може виникнути знову з 01 січня 2011 року, в тому числі й після набрання законної сили (10.04.2014) постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.02.2013 у справі № 2а-16093/09/0470. Крім того, вказаним рішенням позивача не зобов'язано вчиняти будь-які дії, в тому числі й оплату санкцій, і факт набрання нею законної сили не є моментом закінчення процедури узгодження податкового зобов'язання, оскільки пеня за порушення строків розрахунків в іноземній валюті не була податковим зобов'язанням за Законом № 2181-ІІІ та не набула статусу ані податкового зобов'язання, ані грошового зобов'язання за Податковим кодексом України, який набрав чинності 01 січня 2011 року.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, ДПІ звернулася до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому в обґрунтування касаційної скарги ДПІ зазначила, що узгодження донарахованих сум Товариству за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності відбулося, коли набув чинності Податковий кодекс України, тому подальші дії контролюючого органу щодо направлення платнику податків, який не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, податкової вимоги вчинено відповідно до норм Податкового кодексу України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10.07.2015 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДПІ.

У своїх запереченнях на касаційну скаргу Товариство вважає постанову суду апеляційної інстанції законною та обґрунтованою, тому просило касаційну скаргу ДПІ залишити без задоволення.

25.01.2018 справу в порядку, передбаченому підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15.12.2017; далі - КАС України) передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до статті 159 КАС України (в редакції, чинній на час прийняття рішень судами попередніх інстанцій), норми якої кореспондуються з положеннями статті 242 КАС України (в редакції, чинній з 15.12.2017) судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам постанова суду апеляційної інстанції не відповідає з огляду на наступне.

Як встановили суди попередніх інстанцій, 19.11.2009 Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Дніпропетровська на підставі акта перевірки №7772/220/35395039 від 18.11.2009 прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій форми «С» № 0005662200, відповідно до якого Товариству нарахована сума пені у розмірі 1 071 896,72 грн. за порушення Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Вказане рішення Товариство оскаржило в судовому порядку.

Так, постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.02.2013 у справі № 2а-16093/09/0470, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2014, у задоволенні позову Товариства відмовлено.

Вважаючи суму нарахованої контролюючим органом штрафної (фінансової) санкції за рішенням від 19.11.2009 № 0005662200 узгодженою з 10.04.2014, ДПІ, відповідно до положень статті 59 Податкового кодексу України, направило Товариству податкову вимогу від 29.07.2014 № 2093-25 на суму податкового боргу за узгодженим грошовим зобов'язанням у розмірі 1 071 896,72 грн.

На час прийняття рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій форми «С» від 19.11.2009 № 0005662200 діяв Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ, у преамбулі якого зазначалося, що цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно зі статтею 1 Закону № 2181-ІІІ податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Органами, уповноваженими здійснювати заходи з погашення податкового боргу, є виключно податкові органи, а також державні виконавці у межах їх компетенції (підпункт 2.3.1 пункту 2.2 статті 2 Закону № 2181-ІІІ).

Відповідно до підпункту 5.2.4 пункту 5.2 статті 5 Закону № 2181-ІІІ при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення.

За правилами підпункту 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 Закону № 2181-ІІІ у випадках апеляційного узгодження суми податкового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити її узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків (підпункт 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 Закону № 2181-ІІІ).

Згідно з підпунктом 6.2.1 пункту 6.2 статті 6 Закону № 2181-ІІІ у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги.

З 01 січня 2011 року набрав законної сили Податковий кодекс України.

Підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 ст.14 Податкового кодексу України передбачено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення податкового законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (із урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

За приписами статті 19-1 Податкового кодексу України контролюючі органи виконують функції, зокрема, щодо здійснення контролю за встановленими законом строками проведення розрахунків в іноземній валюті; здійснюють погашення податкового боргу, стягнення своєчасно не нарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску та інших платежів.

Відповідно до вимог пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Пунктом 57.3 статті 57 Податкового кодексу України передбачено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4-54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем узгодження.

Згідно з пунктом 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Аналіз змісту вищенаведених норм як Закону № 2181-ІІІ (чинного до 01.01.2011), так і норм Податкового кодексу України (набрав чинності з 01.01.2011) свідчить про те, що вказаними нормами саме на податкові органи як до 01.01.2011, так і після 01.01.2011 покладені функції та обов'язки контролю та здійснення заходів щодо погашення податкових зобов'язань суб'єктами господарювання як за поданими ними самостійно податковими деклараціями, так і за нарахованими контролюючими органами податковими зобов'язаннями за відповідними рішеннями суб'єктів владних повноважень, у тому числі й щодо своєчасності сплати штрафних (фінансових) санкцій, пені за порушення податкового законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Також як Законом № 2181-ІІІ, так і Податковим кодексом України передбачено направлення податкової вимоги контролюючим органом у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки.

З огляду на вищенаведені обставини справи Суд зазначає, що сума нарахованої контролюючим органом штрафної (фінансової) санкції за рішенням від 19.11.2009 №0005662200 набула статусу узгодженого грошового зобов'язання згідно з нормами Податкового кодексу України 10.04.2014.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач, вживаючи заходи щодо погашення податкового боргу шляхом формування спірної податкової вимоги, діяв відповідно до вимог та у спосіб, передбачені приписами чинного податкового законодавства України.

Натомість судом апеляційної інстанції зроблено помилковий висновок, що на штрафні (фінансові) санкції, застосовані до Товариства на підставі рішення від 19.11.2009 №0005662200, не поширювався порядок узгодження та стягнення, передбачений як Законом № 2181-ІІІ, так і Податковим кодексом України, що в результаті призвело до скасування судового рішення, яке відповідає закону.

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 349, 352, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2015 скасувати та залишити в силі постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.09.2014.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова