Главная Сервисы для юристов ... База решений “Протокол” Постанова КАС ВП від 17.09.2025 року у справі №240/32892/21 Постанова КАС ВП від 17.09.2025 року у справі №240...
print
Друк
search Пошук

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

касаційний адміністративний суд верховного суду ( КАС ВП )

Історія справи

Постанова КАС ВП від 17.09.2025 року у справі №240/32892/21

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 240/32892/21

адміністративне провадження № К/990/8015/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області

про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2025 року (постановлену у складі колегії: судді-доповідача Сапальової Т.В., суддів: Ватаманюка Р.В. та Капустинського М.М.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та обставин у справі

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати доплати до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII (далі - Закон №796-XII);

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести з 15 квітня 2021 року нарахування та виплату щомісячної доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на територіях радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, встановленим законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2022 року позов задоволено.

У подальшому ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із заявою про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подати звіт про виконання вищевказаного судового рішення.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 24 січня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2022 року у справі №240/32892/21.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 24 січня 2025 року повернуто особі, яка її подала.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору суд апеляційної інстанції виходив з того, що за подання апеляційної скарги на ухвалу суду, постановлену за наслідками розгляду заяви, поданої у порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), сплаті судовий збір підлягає.

Об`єктами справляння судового збору є процесуальні дії, за які справляється судовий збір, встановлені у статті 3 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року №3674-VI (далі - Закон №3674-VI). Так само ця норма визначає процесуальні документи, за подання яких судовий збір не справляється (частина друга статті 3 цього Закону).

Положення Закону №3674-VI стосуються подання апеляційних і касаційних скарг на всі без винятку ухвали адміністративного суду, які підлягають оскарженню, незалежно від того, чи передбачено Законом №3674-VI справляння судового збору за подання тих заяв, за результатами розгляду яких постановляються відповідні ухвали.

Повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у встановлений судом строк, особою, яка подала апеляційну скаргу, не усунуто недоліків апеляційної скарги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та процесуальні дії у справі

Не погодившись з ухвалою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.

На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що повертаючи апеляційну скаргу судом не враховано, що за відсутності законодавчо встановлених ставок судового збору за звернення до суду із заявою в порядку судового контролю, на позивача не поширюється обов`язок сплати судового збору за подання до суду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції за наслідками її розгляду, оскільки положення частини другої статті 3 та підпункту 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону №3674-VI, які уможливлюють справляння заявником судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу за наслідками розгляду заяви, поданої в порядку статті 382 КАС України, є такими, що суперечать частині першій статті 8, частинам першій-другій статті 55, статті 129-1 Конституції України, а тому не підлягають застосуванню під час розгляду цієї справи.

Також, на думку позивача, судом апеляційної інстанції безпідставно не враховано висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 15 листопада 2024 року у справі №140/8660/20.

Таким чином, позивач вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку про наявність підстав для повернення апеляційної скарги у зв`язку з несплатою судового збору.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить Верховний Суд скасувати ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2025 року, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, у зв`язку з несплатою судового збору за подання касаційної скарги.

21 березня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Суду із заявою про звільнення його від сплати судового збору за подання касаційної скарги, а також просив Верховний Суд, за наслідками розгляду його касаційної скарги, звернутися до Конституційного Суду України з поданням щодо конституційності частини другої статті 3 та підпункту 5 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону №3674-VI.

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2025 року задоволено заяву про звільнення від сплати судового збору та відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2025 року у справі №240/32892/21.

Електронну копію ухвали Верховного Суду доставлено в електронний кабінет ОСОБА_1 через підсистему ЄСІКС «Електронний суд» 16 квітня 2025 року о 12:09, що підтверджується довідкою Верховного Суду про доставку електронного документа.

Електронну копію ухвали Верховного Суду доставлено в електронний кабінет Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області через підсистему ЄСІКС «Електронний суд» 16 квітня 2025 року о 12:09, що підтверджується довідкою Верховного Суду про доставку електронного документа.

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2025 року закінчено підготовчі дії і призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами, без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 17 вересня 2025 року.

Клопотань до початку розгляду касаційної скарги учасниками справи заявлено не було.

Позиція інших учасників справи

З відзивом на касаційну скаргу Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області до Суду не зверталося, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду ухвали суду апеляційної інстанції.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 293 КАС України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Вимоги щодо форми та змісту апеляційної скарги встановлені статтею 296 КАС України, за змістом частини п`ятої якої до апеляційної скарги додається, зокрема, документ про сплату судового збору.

Відповідно до частини другої статті 298 КАС України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

Відповідно до приписів пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Таким чином, ненадання скаржником документа про сплату судового збору є підставою для залишення апеляційної скарги без руху, а у разі неусунення такого недоліку підставою для повернення апеляційної скарги.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом №3674-VI.

Відповідно до статті 1 Закону №3674-VI судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Об`єктами справляння судового збору є процесуальні дії, за які справляється судовий збір, визначені у статті 3 Закону №3674-VI. Так само ця норма визначає процесуальні документи, за подання яких судовий збір не справляється (частина друга статті 3 цього Закону) і в цьому переліку немає заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Водночас у частині другій статті 4 Закону №3674-VI не встановлено ставки судового збору за звернення із заявою про встановлення контролю за виконанням судового рішення.

За змістом підпункту 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону №3674-VI ставка судового збору за подання апеляційної та касаційної скарги на ухвалу суду встановлена на рівні одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, приписами зазначеної норми Закону №3674-VI встановлено ставку судового збору за подання до суду апеляційних та касаційних скарг на всі без винятку ухвали суду першої інстанції, які підлягають оскарженню, незалежно від того, чи передбачено Законом №3674-VI справляння судового збору за подання тих заяв, за результатами яких виносяться відповідні ухвали.

Враховуючи те, що ключовим питанням в межах доводів та вимог касаційної скарги є питання необхідності сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатом розгляду заяви про встановлення судового контролю, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Конституційний Суд України, аналізуючи приписи Основного Закону України щодо обов`язковості виконання судових рішень, неодноразово наголошував на потребі визначити на законодавчому рівні належні й дієві національні юридичні механізми здійснення судочинства та виконання судових рішень, які засновані на основних засадах судочинства, що їх установлено в Конституції України, та які уможливлюють забезпечення судового захисту, поновлення порушених прав і свобод особи.

Так, Конституційний Суд України вказував, що виконання судового рішення охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012); «обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання» (абзац восьмий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019).

Крім того, в Рішенні від 01 березня 2023 року №2-р(II)/2023 Конституційний Суд України вказав на те, що судовий контроль за виконанням судового рішення є щонайпершим елементом у юридичному механізмі забезпечення виконання судового рішення; держава для забезпечення виконання судового рішення має насамперед запровадити дієвий, а не ілюзорний юридичний механізм здійснення судового контролю за виконанням судового рішення, який дасть змогу особі, на користь якої ухвалено судове рішення, домогтися його виконання, щоб реально захистити та поновити права, свободи та інтереси.

Колегія суддів зазначає, що невиконання державою обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення суперечить приписам пункту 9 частини другої статті 129, частин першої, другої статті 129-1 Конституції України та призводить до порушення права особи на судовий захист, нівелює дієвість судочинства, що є несумісним із принципом верховенства права, що його встановлено частиною першою статті 8 Конституції України.

Для належного та своєчасного виконання судових рішень в адміністративних справах суд повинен здійснювати контроль за їх виконанням, про що детально зазначено в розділі IV «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах» КАС України, у якому визначено повноваження адміністративного суду з питань контролю за виконанням судових рішень.

Судовий контроль за виконанням судового рішення, метою якого є забезпечення своєчасного захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, окрім розв`язання судом низки процесуальних питань, охоплює також і контроль, під час якого оцінюється законність дій суб`єкта владних повноважень, який зобов`язаний виконати рішення суду, тобто він спрямований на недопущення зловживань з боку такого суб`єкта владних повноважень чи його посадової особи під час вчинення дій (прийняття відповідних рішень) на виконання рішення суду. Брак визначених на законодавчому рівні належних і дієвих національних юридичних механізмів, які засновані на основних засадах судочинства й здатні забезпечити судовий захист, поновлення порушених прав і свобод кожної особи, може призвести до невиконання державою позитивного обов`язку виконати судове рішення (як невіддільного складника права кожного на судовий захист) з огляду на ускладнення або унеможливлення такого процесу, обов`язковості судових рішень, які набрали законної сили, чим спричинить порушення права особи на доступ до суду, знівелює дієвість судочинства, що є несумісним із принципом верховенства права, що його встановлено частиною першою статті 8 Конституції України.

Подання особою, на користь якої ухвалено судове рішення, заяви в порядку статті 382 КАС України про встановлення судового контролю за виконанням такого рішення спрямоване на забезпечення належного виконання судового рішення, а оскарження ухвали суду за наслідками розгляду такої заяви - на запобігання негативним наслідкам судової помилки, якщо така мала або могла мати місце під час розгляду зазначеної заяви.

Виконання судового рішення є умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист. Визначена статтею 382 КАС України процедура судового контролю за виконанням судового рішення спрямована на забезпечення обов`язкового виконання судового рішення, ухваленого на користь особи, задля реального захисту та поновлення її прав, свобод, інтересів, що зазнали порушення, без гарантування яких неможливо забезпечити право кожного на судовий захист. Таким чином, можливість апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції, постановленої за результатом розгляду заяви про встановлення судового контролю, без будь-яких несправедливих обмежень та надмірних перешкод є запорукою реального та своєчасного виконання судового рішення та сприяє підвищенню довіри до судової влади.

Особа, яка отримала на свою користь судове рішення, враховуючи конституційний принцип обов`язковості судового рішення, закріплений у пункті 9 частини першої статті 129-1 Основного Закону України, не повинна сплачувати судовий збір за звернення до суду з вимогою забезпечити виконання судового рішення (встановлення судового контролю), яке набрало законної сили, якщо законом прямо не встановлено обов`язок сплати такого збору.

Отже, на переконання колегії суддів, положення частини другої статті 3, підпункту 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону №3674-VI є такими, що уможливлюють справляння судового збору під час подання апеляційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, а також суперечать частині першій статті 8, частинам першій, другій статті 55, статті 129-1 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 7 КАС України якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що особа, яка звернулась до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, не повинна сплачувати судовий збір за оскарження ухвали, постановленої за результатом розгляду такої заяви.

При цьому, Верховний Суд вже розглядав аналогічні касаційні скарги, ключовим в яких було питання необхідності сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції з питань судового контролю за виконанням рішення суду.

Так, у постановах Верховного Суду від 15 листопада 2024 року у справі №140/8660/20 та від 08 квітня 2025 року у справі №260/9470/23 зазначено, що положення частини другої статті 3 та підпункту 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону №3674-VI, які уможливлюють справляння судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду, постановлену в порядку статей 382 383 КАС України, є такими, що суперечать частині першій статті 8, частинам першій, другій статті 55, статті 129-1 Конституції України, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що судовий збір не підлягає сплаті за подання апеляційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду поданої в порядку статей 382 383 КАС України заяви.

Також у вищезазначених постановах Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для звернення з поданням до Конституційного Суду України щодо конституційності частини другої статті 3 та підпункту 5 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону №3674-VI.

Пленум Верховного Суду, своїм рішенням від 12 вересня 2025 року, ухвалив звернутися до Конституційного Суду України з поданням щодо конституційності положень частини другої статті 3 та підпункту 5 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону №3674-VI.

З огляду на викладене, колегія суддів констатує, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для повернення апеляційної скарги у зв`язку з ненаданням скаржником документа про сплату судового збору, оскільки останній не повинен сплачувати судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу, прийняту за результатом розгляду заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Зазначені висновки також узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 15 квітня 2025 року у справі №620/17733/23, від 26 травня 2025 року у справі №160/13650/24, від 19 червня 2025 року у справі №120/2544/24, від 20 червня 2025 року у справі №300/6164/23.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі

За таких обставин ухвала Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2025 року підлягає скасуванню, а справа №240/32892/21 направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2025 року у справі №240/32892/21 скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді С.М. Чиркін

В.М. Шарапа

logo

Юридические оговорки

Protocol.ua обладает авторскими правами на информацию, размещенную на веб - страницах данного ресурса, если не указано иное. Под информацией понимаются тексты, комментарии, статьи, фотоизображения, рисунки, ящик-шота, сканы, видео, аудио, другие материалы. При использовании материалов, размещенных на веб - страницах «Протокол» наличие гиперссылки открытого для индексации поисковыми системами на protocol.ua обязательна. Под использованием понимается копирования, адаптация, рерайтинг, модификация и тому подобное.

Полный текст

Приймаємо до оплати