Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 червня 2020 року

Київ

справа №554/2032/17

адміністративне провадження №К/9901/34131/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Желєзного І. В., суддів: Шарапи В.М., Чиркіна С.М., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Октябрського районного суду м. Полтави у складі судді Савченко А. Г. від 15 травня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Тацій Л.В., Григорова А.М., Подобайло З.Г. від 26 жовтня 2017 року у справі № 554/2032/17 за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Полтавській області про визнання протиправною відмови та зобовязання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ.

1. У березні 2017 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Октябрського районного суду м. Полтави з позовом до Управління Служби безпеки України в Полтавській області (далі - відповідач, УСБУ в Полтавській області), в якому просив:

- визнати протиправною відмову УСБУ в Полтавській області, викладену в листі від 17 лютого 2017 року № 66/21-4/К-63/84, щодо права позивача на призначення пенсії за вислугою років;

- зобов`язати УСБУ в Полтавській області підготувати та подати до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області документи для призначення пенсії ОСОБА_1 за вислугою років з 01 лютого 2017 року;

- зобов`язати УСБУ в Полтавській області подати протягом одного місяця з дня набрання постановою законної сили звіт про виконання судового рішення, що передбачено ч. 1 ст. 267 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України).

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначив, що 30 січня 2017 року звернувся до УСБУ в Полтавській області про призначення пенсії за вислугу років вказавши, що на час досягненням ним 45 років (станом на 21 січня 2003 року) та виникнення спірних відносин, мав достатній загальний та спеціальний стаж і на цей час діяла редакція ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 04 липня 2002 року № 51-IV, яка надавала позивачу право на призначення пенсії за вислугу років. Однак листом УСБУ в Полтавській області № 66/21-4/К-63/84 від 17 лютого 2017 року позивачу протиправно повідомлено про відсутність підстав для призначення пенсії за вислугою років, оскільки на момент його звільнення, тобто станом на 15 листопада 1993 року, він не досяг 45 років.

3. Постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 15 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

4. Приймаючи такі судові рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що на день звільнення ОСОБА_1 з військової служби в Службі безпеки України (15 листопада 1993 року) у останнього не виникло умов та підстав для призначення пенсії і, зокрема, за вислугою років відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в редакці Закону від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ, оскільки позивач не досяг 45 років та не мав відповідного стажу. Окрім цього, вимоги позивача до УСБУ в Полтавській області щодо вчинення дій з метою подальшого призначення йому пенсії за вислугу років є безпідставними, оскільки УСБУ в Полтавській області не є належним органом, на який покладено функції з призначення та виплати пенсій.

ІІ. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

5. Не погодившись з такими судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, у березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Октябрського районного суду м. Полтави від 15 травня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю.

6. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач зазначає, що суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права і не дослідили належним чином усіх обставин справи. Зазначає, що предметом позову було оскарження рішення Управління СБУ в Полтавській області щодо неприйняття документів та неоформлення подання до органів пенсійного фонду, а не зобовязання Управління СБУ призначити позивачу пенсію. На відповідача покладений обовязок з підготовки та подання до територіальних органів Пенсійного фонду України документів для призначення пенсії, однак дана обставина судами попередніх інстанцій не врахована.

ІІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

7. Касаційну скаргу подано до суду 27 листопада 2017 року.

8. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 29 листопада 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 у даній справі.

9. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів». З цієї дати набула чинності нова редакція КАС України.

10. Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

11. На виконання вимог підпункту 7 пункту 1 Перехідних положень КАС України справа передана до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

12. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 липня 2019 року для розгляду цієї справи визначено колегію суддів у складі головуючого судді Желєзного І.В., суддів: Шарапи В.М., Чиркіна С.М.

IV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

13. Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 17 жовтня 1978 року по 14 липня 1993 року проходив службу в УСБУ в Житомирській області.

14. Наказом Голови Служби безпеки України від 12 листопада 1993 року № 626лс позивач звільнений з військової служби в УСБУ в Житомирській області за п. «г» ст. 65 «Тимчасового положення про проходження військової служби особами офіцерського складу» в запас Служби безпеки України та виключений із списків особового складу УСБУ в Житомирській області з 15 листопада 1993 року.

15. На час звільнення позивача з військової служби в Службі безпеки України ОСОБА_1 виповнилось 35 років та його загальний трудовий стаж становив 18 років.

16. У зв`язку з переїздом на постійне проживання до м. Полтави 05 січня 1995 року особова справа позивача направлена до УСБУ в Полтавській області.

17. 30 січня 2017 року позивач звернувся до УСБУ в Полтавській області із заявою, на яку 17 лютого 2017 року УСБУ в Полтавській області листом № 66/21-4/К-63/84 повідомило позивачу про відсутність підстав для призначення пенсії за вислугою років, оскільки на момент його звільнення, а саме станом на 15 листопада 1993 року, він не досяг 45 років.

18. Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

19. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених ст. 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

20. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

21. Згідно з положеннями ч.2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

22. Постановою Кабінету Міністрів України від 02 листопада 2006 року № 1522 «Про передачу органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсій деяким категоріям громадян» затверджено Порядок передачі органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсій деяким категоріям громадян, яким визначено механізм передачі органам Пенсійного фонду України від органів, що здійснюють призначення пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» функцій з призначення і виплати пенсій.

23. Згідно з п. 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року № 3-1, (далі також - Порядок № 3-1) заяви про призначення пенсії за вислугу років та по інвалідності особам, звільненим зі служби, які мають право на пенсію згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», та особам, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до міжнародних договорів у галузі пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, подаються цими особами до головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - органи, що призначають пенсії) через уповноважені структурні підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства надзвичайних ситуацій України, Міністерства інфраструктури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної прикордонної служби України, Державної податкової служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державної інспекції техногенної безпеки України (далі - міністерства та інші органи).

24. Міністерства та інші органи визначають уповноважені структурні підрозділи, на які за їх рішенням покладаються функції щодо підготовки та подання до органів, що призначають пенсії, необхідних для призначення пенсії документів (далі - уповноважені структурні підрозділи).

25. Згідно з п.12 вищезазначеного Порядку уповноважений структурний підрозділ у 10-денний термін з дня одержання заяви про призначення пенсії оформляє всі необхідні документи і своє подання про призначення пенсії (додаток 2), ознайомлює з ним особу, якій оформлюється пенсія, і направляє до органу, що призначає пенсії за місцем проживання особи. Уповноважений структурний підрозділ надає допомогу особі в одержанні відсутніх на момент подання заяви документів для призначення пенсії.

26. Системний аналіз викладених положень дає змогу дійти висновку, що саме уповноважені структурні підрозділи здійснюють перевірку поданих звільненими зі служби особами заяв про призначення пенсії, здійснюють обчислення вислуги років для призначення пенсії і встановлюють наявність підстав для її призначення. Після цього такий орган законодавчо наділений компетенцією направити подання про призначення пенсії за вислугу років до територіального органу ПФУ або відмовити у такому поданні.

27. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №537/1980/16-а.

28. Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач переїхав на постійне проживання до м. Полтави і з 05 січня 1995 року його особова справа знаходиться в УСБУ в Полтавській області, відтак уповноваженим структурним підрозділом Служби безпеки України, який здійснює підготовку та подання до органу, що призначає пенсію, документів для призначення пенсій позивачу є Управління Служби безпеки України в Полтавській області.

29. Враховуючи вищевикладене, на УСБУ в Полтавській області покладено обов`язок з підготовки та подання до відповідних територіальних органів Пенсійного фонду України документів для призначення пенсій.

30. З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про безпідставність вимог позивача до УСБУ в Полтавській області щодо вчинення дій з метою подальшого призначення йому пенсії за вислугу років, зазначивши, що відповідач не є належним органом на якій покладено функції з призначення та виплати пенсій, оскільки позовні вимоги стосувалися підготовки та подання відповідних документів до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області для призначення пенсії ОСОБА_1 за вислугою років, а не безпосереднього її призначення.

31. Також помилковим є висновок судів попередніх інстанцій, що враховуючи, що у 2003 році позивач не реалізував своє право на призначення пенсії, дія Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (в редакції Закону, що діяла в 2003 році) не може поширюватися на позивача в питанні призначення пенсії за вислугу років в даний час з огляду на наступне.

32. Порядок та умови призначення пенсій особам, звільненим з військової служби, зокрема з Служби безпеки України, визначає Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

33. Згідно з ч.1 вказаного Закону військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.

34. Умови призначення пенсії за вислугу років визначено статтею 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

35. Редакція п. «б» ст. 12 вказаного Закону змінювалась, змінюючи при цьому умови і підстави виникнення права на пенсію за вислугу років, зокрема, умову призначення пенсії - досягнення 45-річного віку на час звільнення зі служби.

36. Протягом певного періоду часу існували положення статті, згідно з якими військовослужбовець міг звільнитися зі служби і раніше, але при досягненні ним 45-річного віку йому могла бути призначена пенсія за вислугу років при наявності інших обов`язкових показників.

37. Відповідно до пункту «б» статті 12 України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в редакції, що діяла на час виникнення у позивача права на пенсію, право на пенсію за вислугу років мали особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, звільнені зі служби незалежно від підстав та часу звільнення і досягли 45-річного віку, крім осіб, позбавлених військових або спеціальних звань, а також звільнених зі служби у зв`язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння, а ті з них, що є інвалідами війни, - незалежно від віку, і мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.

38. Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців» від 04 квітня 2006 року № 3591-IV внесено зміни до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», зокрема, змінено назву цього Закону, зміст і редакцію окремих статей та доповнено його новими статтями. Так, статтю 12 викладено в іншій редакції, зокрема пункт «б» цієї статті передбачає, що особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б» - «д» статті 1-2 Закону № 2262-ХІІ, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України.

39. Відповідно до ст. 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

40. Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій.

41. Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій військовослужбовців та прирівняних до них осіб зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини по їхньому пенсійному забезпеченню виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.

42. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що незалежно від підстав та часу звільнення, правом на призначення пенсії за вислугу років користувалися перелічені в ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особи (військовослужбовці), які досягли на час звернення за призначенням пенсії 45-річного віку (до набрання чинності Законом України від 04 квітня 2006 року № 3591-IV) та мали загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.

43. Отже, застосуванню підлягає Закон в редакції, чинній на момент виникнення права на призначення пенсії, а не в редакції, чинній на момент призначення пенсії.

44. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 539/3872/14-а та від 28 травня 2019 року у справі № 404/8137/13-а.

45. Оскільки станом на час досягнення ОСОБА_1 45 років (на 21 січня 2003 року) діяла редакція пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», яка давала позивачу право на призначення пенсії за вислугою років незалежно від підстав та часу звільнення, то подальші зміни в законодавстві не можуть позбавити позивача права на пенсійне забезпечення за умови дотримання інших обов`язкових показників, а саме: наявність загального трудового стажу 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.

26. Однак судами попередніх інстанцій не перевірено, чи на час досягнення позивачем 45 років такий мав необхідний стаж для призначення пенсії за вислугою років, а відтак, чи дотримані всі умови для призначення йому пенсії за вислугою років.

27. Без дослідження і з`ясування наведених вище обставин ухвалене у справі рішення не можна вважати законним та обґрунтованим.

28. При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

29. Таким чином, для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу в їх сукупності, які містяться в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

30. Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

31. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

32. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

33. У справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; пункт 30).

32. У справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58) зазначено, що призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, пункт 30).

33. У пункті 31 рішення у справі "Волошин проти України" (№ 15853/08) та пункті 22 рішення у справі "Бацаніна проти Росії" (№ 3932/02) зазначено, що принцип рівності сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами" і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її.

34. У пункті 25 рішення у справі "Проніна проти України" (№ 63566/00), пункті 13 рішення у справі "Петриченко проти України" (№ 2586/07) та пункті 280 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Нечипорук і Йонкало проти України" (№ 42310/04) була висловлена позиція, згідно з якою Суд зобов`язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше він не виконує свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції.

35. Таким чином, згідно з уже розробленими теоретичними підходами, зробленими на основі аналізу прецедентної практики ЄСПЛ, можна дійти висновку про такі критерії мотивованості судового рішення: 1) у рішенні вмотивовано питання факту та права, проте обсяг умотивування може відрізнятися залежно від характеру рішення та обставин справи; 2) у рішенні містяться відповіді на головні аргументи сторін; 3) у рішенні чітко та доступно зазначені доводи і мотиви, на підставі яких обґрунтовано позицію суду, що дає змогу стороні правильно аргументувати апеляційну або касаційну скаргу; 4) рішення є підтвердженням того, що сторони були почуті судом; 5) рішення є результатом неупередженого вивчення судом зауважень, доводів та доказів, що представлені сторонами; 6) у рішенні обґрунтовано дії суду щодо вибору аргументів та прийняття доказів сторін.

36. Зважаючи на те, що допущені судами попередніх інстанцій порушення норм права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, якому необхідно взяти до уваги викладене у цій постанові та встановити зазначені в ній обставини, що стосуються обсягу та змісту спірних правовідносин і охоплюються предметом доказування, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам, аргументам учасників справи та постановити законне та обґрунтоване рішення.

37. Враховуючи, що суд касаційної інстанції направляє справу на новий розгляд до суду першої інстанції, то в силу частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 353, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Октябрського районного суду м. Полтави від 15 травня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року скасувати, а справу № 554/2032/17 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І.В. Желєзний

Cудді: В.М. Шарапа

С.М. Чиркін