ПОСТАНОВА
Іменем України
17 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 461/8315/17
адміністративне провадження № К/9901/819/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Анцупової Т. О.,
суддів - Кравчука В. М., Стародуба О. П.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 461/8315/17
за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Львівської міської ради, третя особа - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «На Війтівській» про визнання протиправним та скасування рішення;
за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м. Львова (суддя Городецька Л. М.) від 10 липня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Судова-Хомюк Н. М., Пліш М. А., Шинкар Т. І.) від 26 листопада 2018 року, встановив:
І. РУХ СПРАВИ
1. У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до Львівської міської ради, в якому просила:
- визнати протиправним розгляд Львівською міською радою питання приватизації чи передачі у користування земельної ділянки для ОСББ «На Війтівській» до прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного положення про передачу земельних ділянок у власність або постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку;
- визнати протиправним розгляд Львівською міською радою питання приватизації чи передачі у користування земельної ділянки для ОСББ «На Війтівській» без згоди та участі власника квартир АДРЕСА_6, який не є учасником ОСББ;
- скасувати ухвалу Львівської міської ради № 2645, прийняту на пленарній сесії 16 листопада 2017 року, щодо надання ОСББ «На Війтівській» дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,2132 га на АДРЕСА_1, АДРЕСА_2, АДРЕСА_3, АДРЕСА_4, АДРЕСА_5 для обслуговування багатоквартирних житлових будинків за рахунок земель, що не надані у власність або користування, з подальшим їх переведенням до земель житлової та громадської забудови. ОСББ «На Війтівській» забезпечити через спеціалізовану землевпорядну організацію виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та подати міській раді на затвердження. Контроль за виконанням ухвали покласти на заступника міського голови з містобудування.
2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що ОСББ «На Вітовській» створено власниками квартир та нежитлових приміщень без участі позивача. Зазначає, що оскаржувана ухвала Львівської міської ради № 2465 порушує її права, як власника квартири, зокрема права на користування земельною ділянкою, на якій розташований будинок АДРЕСА_6 та належними до нього будівлями та спорудами, прибудинковою територією.
3. Галицьким районним судом м. Львова у судовому засіданні, 06 березня 2018 року, залучено до участі у справі в якості третьої особи ОСББ «На війтівській».
4. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 10 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2018 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог.
5. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 08 січня 2019 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 10 липня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2018 року, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
6. Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2019 року відкрито провадження за вказаною касаційною скаргою та установлено десятиденний строк з моменту отримання копії зазначеної ухвали для подачі відзиву на касаційну скаргу.
7. 07 березня 2019 року до Верховного Суду від Львівської міської ради надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому відповідач просить оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
8. Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2019 року закінчено підготовку справи до касаційного розгляду та призначено до розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 345 КАС України.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
9. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 є власницею квартир АДРЕСА_6, що підтверджується Витягами про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 3120427 від 19 березня 2004 року та № 14671426 від 24 травня 2007 року.
10. Ухвалою Львівської міської ради № 2645 від 16 листопада 2017 року ОСББ «На Війтівській» надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,2132 га. на АДРЕСА_1, АДРЕСА_2, АДРЕСА_3, АДРЕСА_4, АДРЕСА_5 для обслуговування багатоквартирних житлових будинків за рахунок земель, що не надані у власність або користування, з подальшим їх приведенням до земель житлової та громадської забудови. Вирішено ОСББ «На Війтівській» забезпечити через спеціалізовану землевпорядну організацію виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та подати міській раді на затвердження. Контроль за виконанням ухвали покладено на заступника міського голови з містобудування.
11. Вважаючи протиправною оскаржувану ухвалу Львівської міської ради, позивач звернулася до суду з адміністративним позовом.
IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
12. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що способом волевиявлення ради, яка реалізує право власності від імені відповідної територіальної громади, щодо регулювання земельних відносин, є прийняття рішення сесії. На підставі звернення ОСББ «На Війтівській» зареєстрованого у центрі надання адміністративних послуг Львівської міської ради № 2-21893/АП-2403 від 22 серпня 2017 року та доданих до нього документів, Львівською міською радою було надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, шляхом прийняття ухвали Львівської міської ради від № 2645 від 16 листопада 2017 року, а відтак Львівська міська рада діяла у відповідності до вимог чинного законодавства, та позивачем не надано жодних доказів того, які її права та законні інтереси порушені діями відповідача.
13. Також суд зазначив, що позовні вимоги, предметом яких є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу виконавчої влади вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.
14. Оскаржувана ухвала Львівської міської ради щодо надання ОСББ «На Війтівській» дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, шляхом затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та видачею свідоцтва про право власності на земельну ділянку.
15. Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 предметом яких є спірне рішення, не можуть бути задоволені, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту з урахуванням того, що скасування вказаної ухвали не породжує наслідків для власника земельної ділянки, що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові № 21-405а14 від 11 листопада 2014 року.
16. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що у зв'язку з відсутністю чіткої регламентації обсягу прав та обов'язків власників квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирних будинках та створених ОСББ, відсутності механізму звернення вказаних суб'єктів в порядку ст. 112 Земельного кодексу України, позивачем не доведено, що його права, як співвласника майна багатоквартирного будинку є порушеними.
17. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.
18. Зокрема, скаржник зазначила, що судами попередніх інстанцій не надано оцінку обставинам, що мають значення для справи. У заяві до Львівської міської ради, ОСББ «На Війтівській» просить надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), проте відповідач оскаржуваною ухвалою надав дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
19. Також скаржник зазначила, що оскаржувана ухвала відповідача прийнята на підставі редакції ст. 42 Земельного кодексу України, яка втратила чинність 14 травня 2015 року, у зв'язку із змінами внесеними Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14 травня 2015 року № 417-VІІІ, та, відповідно, не діяла на момент ухвалення спірного рішення.
20. Крім того, скаржник зазначила, що згідно чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, відсутній суб'єкт звернення для отримання земельної ділянки під багатоквартирним будинком, що знаходиться у спільній сумісній власності, як «об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», проте такими суб'єктами є співвласники багатоквартирного будинку.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
21. Верховний Суд, враховуючи доводи та вимоги касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до ч. 1 ст. 341 КАС України, виходить з наступного.
22. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
23. Відповідно до ст. 12 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу, організація землеустрою, тощо.
24. Згідно пп. 34 п. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільських, селищних та міських рад вирішуються питання регулювання земельних відносин.
25. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 42 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.
Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
26. Відповідно до положень Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», ОСББ є однією із форм управління багатоквартирним будинком.
Співвласник багатоквартирного будинку - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку.
Спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія;
27. Згідно ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.
28. З аналізу зазначених норм права слідує, що ОСББ, як юридична особа, має право звернутися до уповноважених органів із клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування багатоквартирного будинку, а відповідний орган зобов'язаний прийняти відповідне рішення про надання або про відмову у наданні такого дозволу.
29. Колегія суддів зазначає, що у спірних правовідносинах, у відповідача відсутні можливості на власний розсуд визначати надання чи відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, якщо заінтересованою особою виконано всі необхідні умови для надання такого дозволу, у відповідності до вимог чинного законодавства.
30. Також колегія суддів звертає увагу, що у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 826/5737/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що надання дозволу уповноваженим органом місцевого самоврядування на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом передачі.
31. Надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не покладає на орган місцевого самоврядування обов'язку (не є підставою для виникнення зобов'язання перед особою, яка розробила проект землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність чи користування. Рада може відмовити у затвердженні проекту та наданні земельної ділянки у власність чи користування з підстав, визначених законом, зокрема у разі невідповідності місця розташування ділянки вимогам генеральних планів населених пунктів.
32. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Росії», «Нєлюбін проти Росії»), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
33. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Серявін та інші проти України» зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
34. Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваних судових рішень, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.
35. Відтак, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
36. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі про відмову у задоволенні позовних вимог.
37. Згідно ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
38. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
39. Оскільки Суд залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
На підставі викладеного, керуючись ст. 341, 345, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Галицького районного суду м. Львова від 10 липня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2018 у справі № 461/8315/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Т. О. Анцупова
Судді В. М. Кравчук
О. П. Стародуб