Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 березня 2020 року

Київ

справа №826/3463/17

адміністративне провадження №К/9901/46889/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

судді-доповідача Бевзенка В.М.,

суддів: Данилевич Н.А., Уханенка С.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 826/3463/17

за позовом ОСОБА_1

до Вищого господарського суду України,

третя особа - Державна казначейська служба України,

про протиправними дій, зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.12.2017, (постановлене у складі судді: Аблова Є.В.)

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2018, (постановлену у складі колегії суддів: Коротких А.Ю., Файдюка В.В., Чаку Є.В.)

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Вищого господарського суду України (далі - відповідач, ВГС України), третя особа - Державна казначейська служба України, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних, просила:

- визнати протиправними дії ВГС України щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 вихідної допомоги судді у зв`язку з відставкою;

- зобов`язати ВГС України нарахувати та виплати ОСОБА_1 вихідну допомогу судді у зв`язку з відставкою без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи судді на час набуття права на відставку;

- допустити негайне виконання постанови в частині нарахування та виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги судді у зв`язку з відставкою у межах стягнення за один місяць;

- стягнути з відповідача судові витрати на правову допомогу у розмірі 1 000, 00 гривень.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що відповідачем вчинено протиправні дії щодо відмови у нарахування та виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі 29 місячних заробітків за останньою посадою у відповідності до частини 3 статті 43 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (у редакції, чинній станом на день подання позивачем заяви на відставку).

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.12.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2018, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Зазначені рішення судів попередніх інстанцій мотивовані, зокрема, тим, що на час звільнення позивача з посади судді (08.09.2016) Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні від 27 березня 2014 року № 1166-VII (далі - Закон № 1166-VII) було виключено статтю 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (далі - Закон № 2453-VI), яка передбачала судді, який вийшов у відставку, виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Отже у відповідача відсутні правові підстави для виплати вихідної допомоги у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою, оскільки право на відставку позивачем реалізовано після набрання чинності Законом № 1166-VII.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернулася з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, оскільки вважає, що рішення судів попередніх інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 10.04.2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Касаційна скарга обґрунтована, зокрема, тим, що Закон № 1166-VII, яким виключено статтю 136 із Закону № 2453-VI, не поширюється на позивача, як такий, що не має зворотної сили, оскільки звужує зміст та обсяг існуючих прав та позбавляє вже набутого права на отримання вихідної допомоги. Також зазначає, що скасування при виході у відставку гарантованої виплати вихідної допомоги є обмеженням соціальних гарантій суддів, передбачених Конституцією України та іншими законами України, оскільки зміст та обсяг досягнутого суддями рівня матеріального забезпечення не може бути звужено або скасовано шляхом внесення змін до чинного законодавства. Посилаючись статтю 22 Конституції України вважає, що не може бути позбавлений вже набутого ним права на вихідну допомогу, а тому Закон № 1166-VII не може бути застосований до скаржника.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач , посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у її задоволенні відмовити, а оскаржувані рішення залишити без змін.

30 листопада 2018 року позивачем до касаційного суду направлено пояснення на касаційну скаргу. У вказаних поясненнях, зокрема, зазначає, що не мала можливості реалізувати своє право на відставку та отримання вихідної допомоги у зв`язку з відставкою за 4 дні з моменту прийняття Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» до набуття ним чинності, оскільки процес виходу судді у відставку є досить тривалим. Так, відповідно до частини третьої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», в редакції станом на 27 березня 2014 року, заява про відставку подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. Тобто заяву судді про відставку подається до Вищої ради юстиції, яка розглядає її до одного місяця. Після цього Вища рада юстиції вносить подання про звільнення судді у зв`язку з відставкою до Верховної Ради України. На підставі зазначеного подання Верховна Рада України приймає постанову про звільнення суддів. Фактично з моменту подання заяви про відставку до звільнення судді проходить кілька місяців. Наведене свідчить про те, що позивачем було дотримано всіх вимог законодавства та вчинено всі необхідні дії для отримання вихідної допомоги у зв`язку з відставкою. Однак була неправомірно позбавлена можливості реалізувати право на отримання вихідної допомоги внаслідок того, що норма Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», яка скасувала право судді на отримання вихідної допомоги, набула чинності через 4 дні після прийняття зазначеного закону, що є недостатнім строком для реалізації права на відставку та отримання вихідної допомоги. Зазначене призвело до порушення права власності, гарантованого частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Також звертає увагу на те, що норма, яка закріплює право судді на отримання вихідної допомоги у зв`язку з відставкою, було знову поновлена у статті 143 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 з 08.05.1987 працювала на посаді державного арбітра Чернігівського обласного арбітражу.

У зв`язку з прийняттям Закону УРСР «Про арбітражний суд» від 04.06.1991 Чернігівський обласний арбітраж реорганізовано у Арбітражний суд Чернігівської області, з огляду на що позивач призначена на посаду арбітра Арбітражного суду Чернігівської області, посада якої перейменована на посаду «судді» за наслідком прийняття Закону України «Про статус суддів».

У подальшому, 01.04.2003 ОСОБА_1 призначена на посаду судді Вищого господарського суду України.

Разом з цим, у січні 2016 позивачем подано до Вищої ради юстиції заяву про відставку.

Постановою Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 08.09.2016 №1515-VІІІ, ОСОБА_1 звільнена з посади судді Вищого господарського суду України відповідно до пункту 9 частини 5 статті 126 Конституції України.

Надалі, наказом Голови Вищого господарського суду України від 05.10.2016 ОСОБА_1 звільнена з посади судді Вищого господарського суду України.

06.02.2017 позивач звернулася до відповідача із заявою, у якій просила нарахувати та виплати їй вихідну допомогу.

Листом від 10.02.2017 №01-23/340/415/17 за підписом голови Вищого господарського суду України позивача повідомлено про відсутність підстав для нарахування та виплати вихідної допомоги, оскільки станом на дату звільнення останньої Закон України «Про статус суддів» від 15.12.1992 №2862-XІІ, у тому числі стаття 43 цього закону втратила свою чинність.

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року N460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон N 460-IX).

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону N 460-IX, касаційний розгляд справи буде здійснюватися в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року №2862-ХІІ "Про статус суддів" було визначено, що кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов`язків за власним бажанням або у зв`язку з закінченням строку повноважень. При цьому частиною третьою цієї ж статті встановлювалось, що судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

Проте, вказаний Закон втратив чинність на підставі Закону 2453-VІ, який зберіг за суддею, який пішов у відставку право на отримання вихідної допомоги, однак передбачав інші розміри такої допомоги.

Так, згідно з частиною першою статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції до 01 квітня 2014 року) судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Отже, законодавством дійсно було передбачено право судді на виплату вихідної допомоги в розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку (в редакції Закону України "Про статус суддів" від 15.12.1992 року № 2862-ХІІ), а в подальшому в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою (в редакції Закону України "Про судоустрій і статус суддів"), однак необхідною передумовою для набуття даного права є вихід судді у відставку.

Згідно з пунктами 1-5 статті 120 Закону № 2453-VI в редакції, яка була чинна на момент винесення постанови Верховної Ради України від 08.09.2016 року №1515-VІІІ "Про звільнення суддів", суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. Суддя здійснює свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення. За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.

Стаття 126 Конституції України серед підстав для звільнення судді визначає подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Порядок розгляду питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, визначається Законом № 2453-V та Регламентом Верховної Ради України. Питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок.

Повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.

Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.

За приписами абзацу третього пункту 7 Указу Президента України "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" від 10 червня 1997 року № 503/97 акти Верховної Ради України і Президента України про призначення відповідно до законодавства на посади і звільнення з посад набирають чинності з моменту їх прийняття.

Отже, чинним на час виникнення спірних відносин законодавством визначений порядок реалізації права судді на звільнення у зв`язку з відставкою, яке починається з подання суддею відповідної заяви і закінчується прийняттям Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді, яка набирає чинності з моменту її прийняття.

Враховуючи викладене, реалізація права позивача на звільнення у зв`язку з відставкою відбулась у момент прийняття Верховною Радою України відповідної постанови, тобто 08 вересня 2016 року.

Разом із цим, відповідно до частини 1 статті 136 Закону № 2453-VI в редакції, яка була чинна до 1 квітня 2014 року, судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Проте, Законом № 1166-VII, який набрав чинності 1 квітня 2014 року, внесено зміни до Закону № 2453-VI, а саме: виключено статтю 136 цього Закону.

Рішення щодо неконституційності Закону № 1166-VII у частині виключення статті 136 Закону № 2453-VI Конституційним Судом України на час виникнення спірних правовідносин не приймалося.

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", відповідно до частини 1 статті 143 якого судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Отже, законодавством дійсно передбачена виплата вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, однак Закон № 2453-VI у редакції, яка була чинна на момент прийняття Верховною Радою України постанови від 8 вересня 2016 року № 1515-VIIІ "Про звільнення суддів", якою позивача звільнено з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку, не містив правових норм ані щодо виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, ані щодо виплати вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що у випадку, що розглядається, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді.

При цьому Верховний Суд зауважує, що відмова відповідача у виплаті такої допомоги не є звуженням змісту та обсягу прав позивача, оскільки законодавство, чинне на момент виходу позивача у відставку, виплату такої допомоги не передбачало.

Що стосується доводів позивача про те, що вихідна допомога є гарантією правового статусу і особливою формою соціального забезпечення судді, а тому не може бути скасована шляхом внесення змін до законодавства, суд касаційної інстанції нагадує, що в рішенні від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів та не має постійного характеру.

За таких обставин Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди попередніх інстанцій під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.12.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2018 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується.

Суддя-доповідач: В.М. Бевзенко

Судді: Н.А. Данилевич

С.А. Уханенко