Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 березня 2020 року

Київ

справа №814/2546/17

адміністративне провадження №К/9901/58793/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

судді-доповідача Бевзенка В.М.,

суддів: Данилевич Н.А., Уханенка С.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 814/2546/17

за позовом ОСОБА_1

до Господарського суду Миколаївської області,

третя особа - Державна казначейська служба України,

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.06.2018, (постановлену у складі колегії суддів: Крусяна А.В., Градовського Ю.М., Лук`янчук О.В.)

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Господарського суду Миколаївської області (далі - відповідач), третя особа - Державна казначейська служба України, в якому просила:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті вихідної допомоги у зв`язку з відставкою;

- зобов`язати відповідача провести нарахування та виплату вихідної допомоги судді у відставці ОСОБА_1 у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, визначеному у відповідності до статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VІ від 07 липня 2010 року (далі - Закон № 2453-VI).

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що при звільненні їй було виплачені належні суми, за виключенням вихідної допомоги, передбаченої частиною 1 статті 136 Закону № 2453-VI. Позивач вважає, що оскільки приписами Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» № 1166-VII від 27 березня 2014 року (далі - Закон № 1166-VII), частину 1 статті 136 Закону № 2453-VI було виключено, а тому положення Закону № 1166-VII за своєю суттю є такими, що істотно порушують законодавчо визначені до цього гарантії незалежності суддів, зокрема взагалі скасовують право судді у відставці на отримання вихідної допомоги.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.02.2018 позов задоволено:

- визнано протиправними дії відповідача, оформлені листом від 20.06.2017 №08/33/5637/17, щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 вихідної допомоги судді у зв`язку з виходом у відставку в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою судді господарського суду Миколаївської області;

- зобов`язано відповідача провести нарахування та виплату вихідної допомоги судді у відставці ОСОБА_1 у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, визначеному у відповідності до статті 136 Закону № 2453-VІ.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що зміни норми і встановлення статтею 136 Закону № 2453-VІ розміру вихідної допомоги судді при виході у відставку в 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, а в подальшому і виключення цієї норми на підставі Закон № 1166-VII стосуються лише тих суддів, які набули право на відставку і отримання пов`язаних з цим виплат після набуття чинності зазначеними новими законодавчими положеннями, і не можуть розповсюджуватися на позивачку, оскільки право на вихідну допомогу виникло до відповідних законодавчих змін.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.06.2018, скасовано рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.02.2018 та прийнято по справі нову постанову, якою відмовлено у задоволенні адміністративного позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у позивача відсутні правові підстави для виплати вихідної допомоги у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою, оскільки право на відставку позивачем реалізовано після набрання чинності Закону № 1166-VII.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернулася з касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 17.09.2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Касаційна скарга обґрунтована, зокрема тим, що Закон № 1166-VII, яким виключено статтю 136 із Закону № 2453-VI, не поширюється на позивача, як такий, що не має зворотної сили, оскільки звужує зміст та обсяг існуючих прав та позбавляє вже набутого права на отримання вихідної допомоги. Також зазначає, що вихідна допомога є не тільки соціальною виплатою судді у відставці, а й складовою його правового статусу як діючого судді з урахуванням правомірних (законних) очікувань на майбутнє щодо захищеного соціального статусу при звільненні його з посади у відставку. Ця допомога є майном позивачки і вона не може бути зменшена або скасована.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

07 жовтня 2016 наказом № 221-а голови Господарського суду Миколаївської області позивача було звільнено з посади судді у зв`язку з виходом у відставку відповідно до постанови Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 22.09.16 № 1600-VIII.

06 червня 2017 позивач звернулася із заявою до відповідача про вирішення питання про нарахування та виплату вихідної допомоги, у зв`язку з виходом у відставку.

Листом господарського суду Миколаївської області від 20.06.2017 за № 08-33/5637/17, позивачеві повідомлено про відсутність правових підстав для виплати вихідної допомоги, оскільки стаття 136 Закону № 2453-V1, якою передбачалась вихідна допомога в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, втратила чинність.

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року N460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон N 460-IX).

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону N 460-IX, касаційний розгляд справи буде здійснюватися в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року №2862-ХІІ "Про статус суддів" було визначено, що кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов`язків за власним бажанням або у зв`язку з закінченням строку повноважень. При цьому частиною третьою цієї ж статті встановлювалось, що судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

Проте, вказаний Закон втратив чинність на підставі Закону 2453-VІ, який зберіг за суддею, який пішов у відставку право на отримання вихідної допомоги, однак передбачав інші розміри такої допомоги.

Так, згідно з частиною першою статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції до 01 квітня 2014 року) судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Отже, законодавством дійсно було передбачено право судді на виплату вихідної допомоги в розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку (в редакції Закону України "Про статус суддів" від 15.12.1992 року № 2862-ХІІ), а в подальшому в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою (в редакції Закону України "Про судоустрій і статус суддів"), однак необхідною передумовою для набуття даного права є вихід судді у відставку.

Згідно з пунктами 1-5 статті 120 Закону № 2453-VI в редакції, яка була чинна на момент винесення постанови Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 22.09.16 № 1600-VIII, суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. Суддя здійснює свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення. За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.

Стаття 126 Конституції України серед підстав для звільнення судді визначає подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Порядок розгляду питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, визначається Законом № 2453-V та Регламентом Верховної Ради України. Питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок.

Повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.

Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.

За приписами абзацу третього пункту 7 Указу Президента України "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" від 10 червня 1997 року № 503/97 акти Верховної Ради України і Президента України про призначення відповідно до законодавства на посади і звільнення з посад набирають чинності з моменту їх прийняття.

Отже, чинним на час виникнення спірних відносин законодавством визначений порядок реалізації права судді на звільнення у зв`язку з відставкою, яке починається з подання суддею відповідної заяви і закінчується прийняттям Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді, яка набирає чинності з моменту її прийняття.

Враховуючи викладене, реалізація права позивача на звільнення у зв`язку з відставкою відбулась у момент прийняття Верховною Радою України відповідної постанови, тобто 22 вересня 2016 року.

Разом із цим, відповідно до частини 1 статті 136 Закону № 2453-VI в редакції, яка була чинна до 1 квітня 2014 року, судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Проте, Законом № 1166-VII, який набрав чинності 1 квітня 2014 року, внесено зміни до Закону № 2453-VI, а саме: виключено статтю 136 цього Закону.

Рішення щодо неконституційності Закону № 1166-VII у частині виключення статті 136 Закону № 2453-VI Конституційним Судом України на час виникнення спірних правовідносин не приймалося.

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", відповідно до частини 1 статті 143 якого судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Отже, законодавством дійсно передбачена виплата вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, однак Закон № 2453-VI у редакції, яка була чинна на момент прийняття Верховною Радою України постанови «Про звільнення суддів» від 22.09.16 № 1600-VIII, якою позивача звільнено з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку, не містив правових норм ані щодо виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, ані щодо виплати вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що у випадку, що розглядається, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді.

При цьому Верховний Суд зауважує, що відмова відповідача у виплаті такої допомоги не є звуженням змісту та обсягу прав позивача, оскільки законодавство, чинне на момент виходу позивача у відставку, виплату такої допомоги не передбачало.

Що стосується доводів позивача про те, що вихідна допомога є гарантією правового статусу і особливою формою соціального забезпечення судді, а тому не може бути скасована шляхом внесення змін до законодавства, суд касаційної інстанції нагадує, що в рішенні від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів та не має постійного характеру.

За таких обставин Верховний Суд констатує, що оскаржуване судове рішення ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суд апеляційної інстанції під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.06.2018 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується.

Суддя-доповідач: В.М. Бевзенко

Судді: Н.А. Данилевич

С.А. Уханенко