Історія справи

Ухвала КАС ВП від 15.09.2021 року у справі №825/1141/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 825/1141/17

адміністративне провадження № К/9901/1715/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С. С.,

суддів: Васильєвої І. А., Юрченко В. П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року (суддя Соломко І. І.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року (головуючий суддя Мельничук В. П., судді: Лічевецький І. О., Мацедонська В. Е.) у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування вимоги, рішення та податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

В липні 2017 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Підприємець, позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління ДФС у Чернігівській області (далі - Управління, відповідач), в якому (з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог) просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16 травня 2017 року №0001801302 про донарахування грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 92
926,24 грн. та №0001811302 про донарахування військового збору в сумі 5 375,93
грн., вимогу від 07 липня 2017 року №Ф-0002671309 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 138 948,35 грн. та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 07 липня 2017 року №0002661309 в сумі 21
858,59 грн.

Обґрунтовуючи позовну заяву, Підприємець вказувала, що в ході перевірки посадовими особами Управління не встановлено жодних конкретних фактів неправомірного включення до валових витрат сум, непідтверджених первинними документами; що ж до висновків відповідача про формування валових витрат за рахунок сум, які понесені не в тому звітному періоді, в якому отримано доходи, то податковий орган виходив виключно з орієнтовних залишків товарів, які не могли бути використані як підстава для включення будь-яких показників, оскільки такі документи не є первинними документами в розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерських облік та фінансову звітність України" від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996); таким чином, на думку Підприємця, висновки акту перевірки про порушення нею вимог податкового законодавства України є помилковими, а прийняті на підставі них податкові повідомлення-рішення, рішення про застосування тарифних санкцій та вимога - протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року, позов задоволено.

При цьому, суди, дослідивши обставини справи й задовольняючи позовні вимоги, встановили помилковість висновків акту перевірки про завищення Підприємцем показника валових витрат й заниження чистого оподатковуваного доходу за 2014-2016 роки, у зв'язку із чим визнали протиправними та скасували спірні податкові повідомлення-рішення, рішення та вимогу у повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятими судами рішеннями, Управління звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на обставини, встановлені в акті перевірки, просило їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Позивач в письмових запереченнях (відзиві) на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечила, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які вона просила залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.

Судами встановлено, що в період з 29 березня 2017 року по 11 квітня 2017 року посадовими особами Управління на підставі направлень від 24 березня 2017 року №516, №519 та від 29 березня 2017 року №545, №546 проведена документальна планова виїзна перевірка Підприємця щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, за результатами якої 19 квітня 2017 року складено акт №181/13/2165105187.

У висновках акту перевірки зазначено наступні порушення:

- статті 177 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а саме: завищено валові витрати за 2014 рік - на 164 811,10 грн., за 2015 рік - на 147 097,58
грн., за 2016 рік - на 139618,35 грн. та занижено чистий оподатковуваний дохід за 2014 рік - на 164 811,10 грн., за 2015 рік - на 147 097,58, за 2016 рік - на 139 618,35 грн. Донараховано податку на доходи фізичних осіб за актом перевірки -74 340,98 грн. ;

- підпункту 2 пункту 1 статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464), а саме: занижено суму чистого доходу, на яку нараховується єдиний внесок, з урахуванням мінімальної та максимальної величин за 2014 рік - на 164 811,20 грн., за 2015 - на 147 097,58 грн., за 2016 рік - на 139 618,35 грн. Донараховано єдиного соціального внеску, нарахованого з чистого оподаткованого доходу, 138 948,35 грн., а саме: за 2014 рік -57 189,45 грн., за 2015 рік - 51 042,86 грн., за 2016 рік - 30 716,04 грн. ;

- пункту 16-1 підрозділу 10 розділу 20 ПК України, а саме: занижено суму військового збору, що підлягає сплаті до бюджету за результатами 2015-2016 років, на суму 4 300,74 грн. Донараховано військового збору в сумі 4 300,74 грн.

На підставі акту перевірки податковим органом 16 травня 2017 року прийнято податкові повідомлення-рішення №0001801302, яким визначено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, а саме: за основним платежем - в сумі 74
340,98 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - в розмірі 18 585,26 грн., та №0001811302 про нарахування грошового зобов'язання з військового збору, а саме: за основним платежем - в сумі 4 300,74 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - в розмірі 1 075,19 грн.

Крім того, Управлінням 07 липня 2017 року винесено вимогу №Ф-0002671309 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у розмірі 138 948,35 грн. та прийнято рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0002661309, яким до Підприємця застосовано штрафні санкції у розмірі 21 858,59
грн.

Не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, вимогою та рішенням про застосування штрафних санкцій, Підприємець звернулась до суду з позовом у даній справі.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку та в розмірах встановлених законом.

Згідно з пунктом 162.1 статті 162 ПК України платниками податку на доходи фізичних осіб є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

Об'єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України (пункт 163.1 статті 163 ПК України).

Пунктом 164.1 статті 164, підпунктом 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 ПК України визначено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. У разі використання права на податкову знижку базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу з урахуванням пункту 164.6 цієї статті на суми податкової знижки такого звітного року. Базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до Пунктом 164.1 статті 164, підпунктом 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 ПК України. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними Пунктом 164.1 статті 164, підпунктом 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 ПК України.

Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, регулюється статтею 177 ПК України.

За змістом пунктів 177.1, 177.2, 177.3 статті 177 ПК України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктів 177.1, 177.2, 177.3 статті 177 ПК України. Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. Для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпунктів 177.4.1-177.4.4 пункту 177.4 статті 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать: витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат; витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством; суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах
177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Фізичні особи - підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (пункт 177.10 статті 177 ПК України).

Отже, фізичні особи-підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Документами, які підтверджують витрати, можуть бути, зокрема, платіжне доручення, прибутковий касовий ордер, квитанція, фіскальний чек, акт закупки (виконаних робіт, наданих послуг) та інші первинні документи, що засвічують факт оплати товарів, робіт, послуг.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон №2464.

Згідно з пунктами 1 та 4 частини 1 статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є роботодавці - фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту); фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Платник єдиного внеску зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством (пункти 1 та 2 частини 2 статті 6 Закону №2464).

Відповідно до частин 2 та 11 статті 9 Закону №2464 обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до підпункту 2 пункту 1 статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI нараховується єдиний внесок; у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені підпункту 2 пункту 1 статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Пунктами 6 та 7 частини 1 статті 13 Закону №2464 передбачено, що органи доходів і зборів мають право застосовувати фінансові санкції, передбачені підпункту 2 пункту 1 статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI, стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.

За змістом частин 1,3,4, пункту 3 частини 11, частин 14,15 статті 25 Закону №2464 рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до підпункту 2 пункту 1 статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами; положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до підпункту 2 пункту 1 статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів; орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату; вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом; платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею; орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску; про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених підпункту 2 пункту 1 статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI, посадова особа органу доходів і зборів у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску; рішення органу доходів і зборів про нарахування пені та/або застосування штрафів, передбачених частинами одинадцятою і дванадцятою цієї статті, є виконавчим документом.

Водночас, пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу 20 ПК України встановлено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу 20 ПК України. Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу 20 ПК України. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу 20 ПК України, за ставкою, визначеною пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу 20 ПК України. Платники збору зобов'язані забезпечувати виконання податкових зобов'язань у формі та спосіб, визначені пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу 20 ПК України. Звільняються від оподаткування збором доходи, що згідно з розділом IV пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу 20 ПК України не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу 20 ПК України.

Судами встановлено, що 28 березня 2017 року Управління направило Підприємцю лист №96 ФОП/25-01-13-0412, в якому просило надати наступні документи: банківські виписки по розрахунковим рахункам за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року; трудові договори, укладені з найманими працівниками, відомості нарахування та виплати заробітної плати, заяви про використання податкової соціальної пільги (в разі наявності); Книги обліку доходів і витрат фізичної особи, яка займається підприємницькою діяльністю, за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, а у разі їх відсутності - детальну інформацію помісячно щодо отриманих доходів та включення до складу витрат сум сплачених коштів за товари (послуги) та їх документальне підтвердження: рахунки, прибуткові та видаткові накладні, чеки, податкові накладні; товарно-транспортні накладні; договори оренди та/або документи, які підтверджують право власності на приміщення та транспортні засоби, які використовуються в господарській діяльності; інформацію щодо залишків товарно-матеріальних цінностей в кількісному та вартісному показниках станом на 01 січня 2014 року, на 31 грудня 2014 року, на 31 грудня 2015 року, на 31 грудня 2016 року.

При цьому, суд з'ясували, що факту неподання витребуваних документів та будь-яких зауважень до правильності їх оформлення в акті перевірки не відображено, додатковими актами не зафіксовано, в судовому засіданні представник відповідач на цьому не наголошував.

Разом з тим, зазначаючи про допущення позивачем порушень, відповідач виходив з того, що позивачем до складу валових витрат вартість сум придбання товару включалась в день їх понесення, а не пропорційно реалізації товару й до таких висновків контролюючий орган прийшов, використовуючи інформацію про залишки товарів станом на кінець кожного з перевіряємих років, яку в акті перевірки він визначив як "акти інвентаризації товарно-матеріальних цінностей".

Так, дійсно в ході перевірки позивачем була надана відповідачу письмова інформація щодо залишків товарів станом на 31 грудня 2014 року, 31 грудня 2015 року, 31 грудня 2016 року, проте, як зазначили суди, остання не є актами інвентаризації товарно-матеріальних цінностей.

Порядок проведення інвентаризації визначено Положенням про інвентаризацію активів та зобов'язань, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України №879 від 02 вересня 2014 року та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 жовтня 2014 року за №1365/26142 (далі - Положення №879), відповідно до пункту 4 розділу 1 якого проведення інвентаризації забезпечується власником (власниками) або уповноваженим органом (посадовою особою), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів (далі - керівник підприємства), який створює необхідні умови для її проведення, визначає об'єкти, періодичність та строки проведення інвентаризації, крім випадків, коли проведення інвентаризації є обов'язковим. У цих випадках визначені на підприємстві строки проведення інвентаризації не можуть перевищувати строків, визначених цим Положенням.

Проведення інвентаризації є обов'язковим, зокрема, за судовим рішенням або на підставі належним чином оформленого документа органу, який відповідно до закону має право вимагати проведення такої інвентаризації. У цих випадках інвентаризація має розпочатися у термін та в обсязі, зазначених у належним чином оформленому документі цих органів, але не раніше дня отримання підприємством відповідного документа (пункт 7 розділу 1 Положення №879).

Для проведення інвентаризації на підприємстві розпорядчим документом керівника підприємства створюється інвентаризаційна комісія з представників апарату управління підприємства, бухгалтерської служби (представників аудиторської фірми, централізованої бухгалтерії, суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, яка здійснює ведення бухгалтерського обліку на підприємстві на договірних засадах) та досвідчених працівників підприємства, які знають об'єкт інвентаризації, ціни та первинний облік (інженери, технологи, механіки, виконавці робіт, товарознавці, економісти, бухгалтери). Інвентаризаційну комісію очолює керівник підприємства (його заступник) або керівник структурного підрозділу підприємства, уповноважений керівником підприємства (пункт 1 розділу 2 Положення №879).

За змістом пункту 14 розділу 2 Положення №879 інвентаризаційні описи, акти інвентаризації, звіряльні відомості оформлюються відповідно до вимог, установлених Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704 (із змінами), для первинних документів з урахуванням обов'язкових реквізитів та вимог, передбачених цим Положенням.

Акти інвентаризації заповнюються з урахуванням об'єктів інвентаризації, при цьому мають бути забезпечені їх ідентифікація та співставлення з даними бухгалтерського обліку (пункт 16 розділу 2 Положення №879).

Дослідивши наявну в матеріалах справи надану позивачем письмову інформацію щодо залишків товарів станом на 31 грудня 2014 року, 31 грудня 2015 року, 31 грудня 2016 року, суди прийшли до висновку, що остання не може вважатись актами інвентаризації в розумінні наведених законодавчих положень; до того ж відповідачем не надано й доказів направлення Підприємцю належним чином оформленого документа про необхідність проведення інвентаризації як такої.

Крім того, така письмова інформація про залишки товарів не є первинним документом в розумінні статті 9 Закону №966 й не може бути використана як підстава для включення будь-яких показників, відображених у ній, до доходів або витрат фізичної особи-підприємця.

Відтак, суди вказали, що посилання відповідача на неправомірність включення позивачем до складу валових витрат вартості сум придбання товару в день їх понесення, а не пропорційно реалізації товару, з використанням письмової інформації про залишки товарів станом на кінець кожного з перевіряємих років (яку контролюючий орган визначає як "акти інвентаризації товарно-матеріальних цінностей"), є необґрунтованими та не можуть слугувати підставою для донарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб.

За наведеного, суди дійшли висновку, що податкове повідомлення-рішення №0001811302 від 16 травня 2017 року, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та нараховано штрафні (фінансові) санкції, є протиправним та підлягає скасуванню, як і податкове повідомлення-рішення №0001811302 від 16 травня 2017 року про нарахування грошового зобов'язання з військового збору та вимога про сплату боргу (недоїмки) від 07 липня 2017 року №Ф-0002671309 на суму 138 948,35 грн. й рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 07 липня 2017 року №0002661309 на суму 21 858,59 грн., оскільки в основу останніх покладено спростовані вище твердження податкового органу про порушення Підприємцем статті 177 ПК України.

Що ж до доводів касаційної скарги Управління, то вони не спростовують мотивів, покладених судами в основу оскаржуваних рішень, як і не свідчать про неправильне застосування ними норм матеріального права або ж порушення процесуальних норм, а фактично зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що, в свою чергу, не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному частин 1 та 4 статті 242 КАС України.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частиною 1 статті 350 КАС України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 350, 355 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Чернігівській області залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

СуддіС. С. Пасічник І. А. Васильєва В. П. Юрченко