Історія справи

Ухвала КАС ВП від 23.07.2019 року у справі №260/18/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2021 року

м. Київ

справа №260/18/19

адміністративне провадження № К/9901/19610/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Стрелець Т. Г.,

суддів: Стеценка С. Г., Тацій Л. В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу №260/18/19

за позовом ОСОБА_1 до Мукачівської міської ради про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Мукачівської міської ради на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2019 року (суд у складі: головуючого судді - Іванчулинця Д. В. ) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2019 року (колегія суддів у складі головуючого судді - Гудима Л. Я., суддів: Довгополова О. М., Святецького В. В. )

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. В січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суд з позовом до Мукачівської міської ради, в якому просив:

1.1. визнати протиправним та скасувати рішення Мукачівської міської ради від
30.08.2018 року № 1120 "Про передачу земельних ділянок у власність" в частині відмови у затвердженні проекту землеустрою та передачі земельної ділянки з кадастровим номером 2110400000:01:021:0157;

1.2. зобов'язати Мукачівську міську раду затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки у АДРЕСА_1, площею 0,08 га, для ведення індивідуального садівництва, з кадастровим номером 2110400000:01:021:0157 та передати ОСОБА_1 безоплатно із земель комунальної власності у приватну власність вказану земельну ділянку.

2. В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що відповідач в оскаржуваному рішенні посилається на невідповідність плану зонування. Позивач зазначає, що рішенням Мукачівської міськради від 31.03.2016 року № 154 затверджено план зонування території міста Мукачево "Зонінг". На думку позивача, твердження відповідача про невідповідність проекту землеустрою затвердженому плану зонування є безпідставним, оскільки такий план був прийнятий уже після надання позивачу дозволу на розробку технічної документації на землю (27.11.2014 року), отримання ним витягу з ДЗК (15.01.2015 року) та подання на розгляд сесії заяви про затвердження проекту землеустрою (15.11.2015 року).

Короткий зміст рішення суду І інстанції

3. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2019 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Мукачівської міської ради від
30.08.2018 року № 1120 "Про передачу земельних ділянок у власність" в частині відмови у затвердженні проекту землеустрою та передачі земельної ділянки з кадастровим номером 2110400000:01:021:0157.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

4. Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення Мукачівської міської ради порушує конституційні права позивача в частині реалізації права на землю. Однак суд не вправі перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які за законодавством віднесенні до компетенції іншого органу державної влади.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2019 року скасовано рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2019 року та прийнято нове. Адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Мукачівської міської ради від
30.08.2018 року № 1120 "Про передачу земельних ділянок у власність" в частині відмови у затвердженні проекту землеустрою та передачі земельної ділянки з кадастровим номером 2110400000:01:021:0157.

Зобов'язано Мукачівську міську раду затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки у АДРЕСА_1, площею 0,08 га, для ведення індивідуального садівництва, з кадастровим номером 2110400000:01:021:0157 та передати ОСОБА_1 безоплатно із земель комунальної власності у приватну власність вказану земельну ділянку.

6. Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що на стадії отримання погодженого у встановленому порядку проекту землеустрою, Земельним кодексом України не передбачено повноважень щодо відмови у затвердженні такого проекту. Суд також вказав, що повноваження відповідача у спірних правовідносинах стосовно прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою не є дискреційними. Відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями, Мукачівська міська рада звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити по справі нове рішення. У задоволенні позову відмовити повністю.

8. Касаційна скарга мотивована тим, що на момент прийняття оскарженого рішення щодо відведення земельної ділянки у власність висновок відділу архітектури та містобудування ВК Мукачівської МР втратив свою чинність. Відтак документи щодо прийняття відповідного рішення подані позивачем не в повному обсязі, оскільки не містили необхідних висновків.

Касатор також вказує на те, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

9. Верховний Суд ухвалою від 15 серпня 2019 року відкрив провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.

10. Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

11. ОСОБА_1 кілька років користується земельною ділянкою в

АДРЕСА_1.12. Підпунктом 3 пункту 1 рішення 67 сесії 6 скликання № 1255 Мукачівської міської ради від 27.11.2014 року "Про передачу, надання, вилучення земельних ділянок громадян м. Мукачева" позивачу надано дозвіл на розроблення проекту відведення цієї земельної ділянки у приватну власність, площею 0,08 га, для ведення індивідуального садівництва.

13. Позивачем укладено договір на розроблення проектної документації із Державним підприємством "Закарпатгеодезцентр". Проектною організацією виготовлено відповідний проект землеустрою, який відповідає вимогам законодавства, зокрема, і погоджено межі із суміжними землекористувачами, одним з яких є саме відповідач.

14. Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер (2110400000:01:021:0157), відомості про неї внесено до Публічної кадастрової карти, позивачу надано витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 15.01.2015 року.

15. Щоб затвердити розроблений проект землеустрою, позивачем 15.11.2015 року була подана відповідна заява, разом з проектом землеустрою, витягом з ДЗК, та копіями особистих документів.

16. Листом від 01.03.2017 року № Р-13/05-08 позивача повідомлено, що рішення про затвердження проекту землеустрою не приймалось.

17. Позивач, вважаючи таку бездіяльність, яка виразилась у неприйняття рішення відповідача безпідставною та незаконною, і такою, що порушує законні права та інтереси позивача в частині реалізації права на землю, звернувся до суду з позовною заявою про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

18. Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від
24.11.2017 року у справі №876/67/18 позовні вимоги задоволено, визнано протиправною бездіяльність Мукачівської міської ради щодо неприйняття рішення по заяві ОСОБА_1 від 15.11.2015 р. про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Зобов'язано Мукачівську міську раду винести на розгляд чергової сесії та належним чином вирішити в порядку, передбаченому чинним законодавством України, питання щодо затвердження проекту землеустрою ОСОБА_1 щодо відведення земельної ділянки у власність у АДРЕСА_1., площею 0,08 га, для ведення індивідуального садівництва, з кадастровим номером 2110400000:01:021:0157.

19. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2018 року у справі №876/67/18 вищевказане рішення залишено без змін.

20. Відповідачем не вирішувалось та не виносилось на розгляд чергової сесії питання щодо затвердження проекту землеустрою, відтак позивач звернувся до відповідача повторно із заявою про затвердження проекту землеустрою.

В подальшому 30.08.2018 року відповідачем було винесено рішення № 1120 "Про передачу земельних ділянок у власність", яким пунктом 5 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення ділянки у власність, зокрема, позивачу.

21. У своїй відмові відповідач посилався на невідповідність плану зонування.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

22. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

23. Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

24.8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

25. За правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

26. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.

27. Аналізуючи доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів Верховного Суду дійшла наступних висновків.

28. Під час розгляду даної касаційної скарги колегія суддів враховує приписи частин 1, 2 статті 341 КАС України (в редакції, чинній до 08.02.2020), відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з пунктом "а" частини 3 статті 22 ЗК України, громадянам, зокрема, для ведення особистого селянського господарства передаються у власність та надаються у користування землі, віднесені до категорії земель сільськогосподарського призначення, якими визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Частинами 1, 2 статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Частинами 1, 2 статті 116 ЗК України. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність чи надання їх у користування.

Пунктом "б" частини 1 статті 121 ЗК України встановлено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів.

Відповідно до частини 6 статті 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства, у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених частини 6 статті 118 ЗК України. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Згідно з абзацами 1-3 частини 7 цієї статті ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених частини 7 цієї статті ЗК України, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених частини 7 цієї статті ЗК України, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Частиною 9 статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених Частиною 9 статті 118 ЗК України, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Частиною 10 цієї статті встановлено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

За змістом частини 4 статті 122 ЗК України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, у власність або у користування для всіх потреб.

Центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру як передбачено Положенням, що затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15.

Відповідно до статті 25 Закону України "Про землеустрій" від 22.05.2003 №858-IV, документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації, в тому числі у вигляді проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Згідно зі статті 25 Закону України "Про землеустрій", погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, статті 25 Закону України "Про землеустрій".

Частиною 1 статті 186-1 ЗК України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Частиною 3 статті 186-1 ЗК України визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду підлягає також погодженню з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, а на території Автономної Республіки Крим - з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань водного господарства.

Частиною 6 статті 186-1 ЗК України встановлено, що підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

Зі змісту вказаних вище норм вбачається, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України, а також відсутність обов'язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.01.2020 у справі №316/979/18, від 27.01.2021 у справі № 560/1334/19 та від 01.02.2021 у справі №560/1282/19.

Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 ЗК України норми статті 118 ЗК України не містять. При цьому, перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, підставою для відмови позивачу у затвердженні проекту землеустрою відповідачем зазначено те, що поданий позивачем на затвердження проект землеустрою не відповідає план зонування території міста Мукачево, затвердженого рішенням Мукачівської міськради від 31.03.2016 року № 154.

З цього приводу колегія суддів Верховного Суду зазначає, що таких підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою ЗК України не передбачено.

Крім того, план зонування території міста Мукачево, на який посилається відповідач у своєму рішенні про відмову у затвердженні проекту землеустрою, був затверджений 31.03.2016 року.

Натомість позивач подав на розгляд сесії заяву про затвердження проекту землеустрою 15.11.2015 року. Відтак, посилання відповідача на документ, що був прийнятий після звернення позивача із відповідною заявою, є такими, що не ґрунтуються на правильному застосуванні норм права.

Стосовно доводів касатора про те, що на момент прийняття оскаржуваного рішення щодо відведення земельної ділянки у власність висновок відділу архітектури та містобудування ВК Мукачівської МР втратив свою чинність 10.12.2015 року, колегія суддів зазначає, що із відповідною заявою про затвердження проекту землеустрою позивач звернувся 15.11.2015 року.

Відповідно, станом на момент первинного звернення із вказаною вище заявою, позивач надав на огляд відповідачу повний пакет документів, необхідних для прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою, що підтверджується постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2018 року у справі №876/67/18.

Проте, відповідач протягом тривалого часу не приймав жодного рішення за результатами розгляду вказаної вище заяви.

Відтак, безпідставне затягування з боку відповідача прийняття відповідного рішення за результатами розгляду поданої позивачем заяви, що мало наслідком втрати чинності доданих до заяви документів, не може бути підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою.

Колегія суддів зазначає, що позивач як особа, що діяла відповідно до закону та вчинила всі необхідні дії, спрямовані на отримання позитивного результату щодо затвердження проекту землеустрою, не повинна нести надмірний тягар наслідків протиправних дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Крім того, як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення відповідача, підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою визначено лише невідповідність такого проекту плану зонування території міста Мукачево. Будь-яких посилань на втрату чинності окремих документів, доданих до заяви, рішення Мукачівської міської ради від 30.08.2018 року № 1120 не містить.

Відтак, доводи касатора в цій частині є необґрунтованими та не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про те, що рішення Мукачівської міської ради від 30.08.2018 року № 1120 "Про передачу земельних ділянок у власність" в частині відмови у затвердженні проекту землеустрою та передачі земельної ділянки з кадастровим номером undefined прийняте з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню.

29. Колегія суддів Верховного Суду також погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що задоволення вимоги про зобов'язання відповідача затвердити проект землеустрою в даному випадку не буде втручанням суду в дискреційні повноваження відповідача.

Така позиція повністю узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, який у своєму рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення

Колегія суддів зазначає, що в даному випадку втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень може бути не зобов'язання судом вчинити суб'єкта владних повноважень певні дії, а самостійне прийняття судом рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

Натомість, у даній справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, затвердити проект землеустрою, або ні. Безперечно, правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки, залежно від фактичних обставин.

Отже, повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.

Вказана правова позиція узгоджується з позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 05.03.2019 у справі №818/1817/17 та від 15 червня 2021 року у справі №818/1905/17, правовідносини у якій є тотожними.

30. Стосовно доводів касатора про те, що вказаний спір не є публічно-правовим та підлягає вирішенню за правилами цивільного судочинства колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.

31. У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

32. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 536/233/16-ц від 21 березня 2018 року, реалізуючи дискрецію при визначення предметної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Якщо особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких ці органи приймають відповідні рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

33. З огляду на те, що даний спір виник за участю суб'єкта владних повноважень - органу виконавчої влади, що реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції, правомірність реалізації яких є предметом судового розгляду, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про те, що вказана справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

34. Таким чином, доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову, а тому у її задоволенні слід відмовити.

35. Частиною 1 статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

36. З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

37. Зважаючи на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

38. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

постановив:

1. Касаційну скаргу Мукачівської міської ради - залишити без задоволення.

2. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2019 року по справі №260/18/19 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Г. Стрелець

Судді С. Г. Стеценко

Л. В. Тацій