Історія справи

Ухвала КАС ВП від 16.07.2020 року у справі №815/3890/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2020 року

м. Київ

справа № 815/3890/16

адміністративне провадження № К/9901/22321/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді доповідача - Калашнікової О. В.,

суддів: Білак М. В., Губської О. А.,

розглянувши у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про визнання незаконними дій щодо не виплати заробітної плати за вимушений прогул, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2016 року (суд у складі: головуючого судді - Харченко Ю. В., суддів: Аракелян М. М., Тарасишина О. М. ) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 7 лютого 2017 року (колегія суддів у складі головуючого судді - Милосердного М. М., суддів: Бітова А. І. та Ступакової І. Г. ) у справі № 815/3890/16

І

СУТЬ СПОРУ

1. У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Національного банку України, в якому просила визнати незаконними дії відповідача щодо не виплати їй заробітної плати за вимушений прогул за період з 05 травня 2015 року по 24 травня 2016 року та зобов'язати виплатити заробітну плату за вимушений прогул (включаючи усі премії та надбавки) за вказаний період у розмірі 162 760,67 грн.

2. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що на підставі судового рішення, яким скасовано наказ управління НБУ в Одеській області №150-к від 30.04.2015р. про звільнення, та власної заяви НБУ звільнив позивача з роботи 24 травня 2016 року за угодою сторін (п.1 ст.36 КЗпП України). Відтак, позивач вважає, що НБУ зобов'язаний виплатити на її користь заробітну плату за вимушений прогул у період з 05 травня 2015 року по 24 травня 2016 року.

3. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 7 лютого 2017 року, у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

4. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 звернулася із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просила їх скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

5. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 березня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 7 лютого 2017 року.

6. З 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд як найвищий суд у системі судоустрою України, у зв'язку з чим відповідно до пункту 7 Розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII Вищий адміністративний суд України припинив свою діяльність.

7. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 лютого 2018 року визначено колегію суддів для розгляду вказаної справи у складі судді-доповідача Бевзенка В. М., суддів: Данилевич Н. А., Шарапи В. М.

8. В подальшому, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Бевзенка В. М. розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду призначено повторний автоматизований розподіл касаційних скарг, зокрема, касаційної скарги у справі № 815/3890/16 (провадження №К/9901/22321/18).

9. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 квітня 2020 року визначено колегію суддів для розгляду вказаної справи у складі: судді-доповідача - Калашнікової О. В., суддів - Білак М. В., Губської О. А.

10. Відповідач заперечення на касаційну скаргу не подавав.

II ОБСТАВИНИ СПРАВИ

11.30 квітня 2015 року наказом управління НБУ в Одеській області № 150-к, ОСОБА_1 - завідувача сектору касових операцій відділу готівкового обліку і касових операцій, було звільнено з роботи з 05 травня 2015 року у зв'язку зі скороченням штату працівників за п.1 ст.40 КЗпП України.

12. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2015 року у справі №815/3180/15 за позовом ОСОБА_1 до НБУ в особі управління НБУ в Одеській області визнано протиправним та скасовано наказ НБУ №150-к від
30.04.2015 року "Про звільнення ОСОБА_1".

13. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2016 року змінено мотивувальну частину постанови Одеського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2015 року, а саме - виключено посилання суду першої інстанції на відсутність зміни організаційної структури та скорочення штату працівників в управлінні НБУ в Одеській області, та викладено її у редакції цієї постанови. В іншій частині постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2015 року залишено без змін.

14. На підставі зазначеної постанови суду та заяви ОСОБА_1 від 07.06.2016 року НБУ видало наказ від 21.06.2016 року № 2709-к, яким ОСОБА_1 звільнено з роботи з 24 травня 2016 року за угодою сторін, та здійснено виплату компенсації 30 календарних днів невикористаної щорічної відпустки: основної за робочій рік з
28.11.2015 до 24.05.2016-15 календарних днів, додаткової за 15 років стажу державної служби (18.03.2016-17.03.2017) - 15 календарних днів.

15. Підставою звернення до суду з даним позовом став лист НБУ від 29.06.2016 року № 17-0007/53990, яким ОСОБА_1 було відмовлено у виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки Одеським окружним адміністративним судом, та Одеським апеляційним адміністративним судом у справі №815/3180/15 відповідне рішення не прийнято.

ІIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

16. Суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи справу по суті, прийшли до висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки після судового скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 на попередній роботі остання поновлена не була, до виконання своїх функціональних обов'язків не приступала, а була звільнена з роботи з 24 травня 2016 року за угодою сторін.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

17. У касаційній скарзі касатор вказала, що її право на одержання заробітної плат прямо передбачено статтею 43 Конституції України та трудовим законодавством. Стаття 235 Кодексу законів про працю України не передбачає, що питання щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу має бути вирішене виключно за рішенням суду, який розглядає позов про поновлення на посаді. Відтак, касатор вважає, що має право на отримання сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з моменту її первинного звільнення - 05 травня 2015 року по 24 травня 2016 року (звільнення за угодою сторін).

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

18. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

19. Аналізуючи доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на наступне.

20. Згідно з частинами 1 та 2 статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

21. Виходячи із буквального тлумачення вказаних положень, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що обов'язок прийняти рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи покладений на орган, який розглядає трудовий спір про поновлення на роботі. При цьому, дана вимога є похідною від вимоги про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі і має розглядатися одночасно органом, який розглядає спір (в даному випадку - судом).

22. Пленум Верховного Суду України в п. 34 Постанови від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснив, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

23. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2015 року у справі №815/3180/15 за позовом ОСОБА_1 до НБУ в особі управління НБУ в Одеській області визнано протиправним та скасовано наказ НБУ №150-к від 30.04.2015 року "Про звільнення ОСОБА_1".

24. При цьому, на виконання вказаного судового рішення Національний банк України видав наказ від 21.06.2016 року № 2709-к, яким ОСОБА_1 звільнено з роботи з 24 травня 2016 року за угодою сторін.

25. Таким чином, ОСОБА_1 не поновлено на посаді, до виконання своїх функціональних обов'язків позивачка не приступала, а була звільнена з роботи за угодою сторін на підставі п.1 ст.36 Кодексу законів про працю України.

26. Вказана обставина, за твердженням судів попередніх інстанцій, виключає можливість застосування в даних спірних правовідносинах норми частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України.

27. Разом з тим, колегія суддів Верховного Суду вважає такі висновки передчасними з огляду на наступне.

28. Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

29. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 5 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов'язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати‚ гарантовані державою‚ і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Таким чином, під заробітною платою, що належить працівникові, або‚ за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу‚ належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положення частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України Конституційний Суд України зазначив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці.

30. З огляду на вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що належна реалізація особою конституційного права на працю кореспондує обов'язок для роботодавця в частині дотримання законодавчо закріплених норм оплати праці найманим робітникам.

31. При цьому, з метою забезпечення виконання гарантій держави щодо захисту від незаконного звільнення законодавцем закріплено право працівника, якого було незаконно звільнено, на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

32. Така гарантія міститься у статті 235 КЗпП України та породжує обов'язок для роботодавця нарахувати та виплатити незаконно звільненому працівникові середній заробіток, який би він мав отримати за умови, якби його право на працю не було порушене внаслідок такого звільнення. Дана норма по своїй суті та функціональному спрямуванню має на меті компенсувати особі втрачений заробіток та поновити, наскільки це можливо, порушені права на достатній, гідний життєвий рівень.

33. При цьому, не вирішення органом, який розглядає трудовий спір, питання про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не може позбавити останнього можливості реалізувати своє право на отримання такого заробітку.

34. Встановлений судами по справі №815/3180/15 за позовом ОСОБА_1 до НБУ в особі управління НБУ в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказ НБУ №150-к від 30.04.2015 року "Про звільнення ОСОБА_1" факт незаконного звільнення позивача кореспондує обов'язок відповідачу відшкодувати суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи із дня незаконного звільнення по день постановлення рішення суду першої інстанції по справі №815/3180/15 про поновлення позивача на посаді (з 05 травня 2015 року по 24 травня 2016 року).

35. З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій у справі, що розглядається, дійшли передчасних висновків про відсутність підстав для задоволення позову.

36. При цьому, статтею 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Частиною 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

37. З огляду на те, що судами першої та апеляційної інстанцій не вирішувалося питання про суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка належить до виплати позивачу, а суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати обставини у справі та досліджувати докази щодо заявленої ОСОБА_1 суми відшкодування, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

38. Зважаючи на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, судові витрати розподілу не підлягають.

39. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 7 лютого 2017 року по справі №815/3890/16 - скасувати.

Справу №815/3890/16 за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про визнання незаконними дій щодо не виплати заробітної плати за вимушений прогул - направити на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

Судді О. В. Калашнікова

М. В. Білак

О. А. Губська