Історія справи

Ухвала КАС ВП від 25.07.2019 року у справі №400/2884/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2020 року

м. Київ

справа № 400/2884/18

адміністративне провадження № К/9901/26588/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Білак М. В.,

Мартинюк Н. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.02.2019 (головуючий суддя - І. А. Устинов)

та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13.06.2019 (головуючий суддя - О. В. Яковлєв, судді - Ю. М. Градовський, А. В. Крусян)

у справі № 400/2884/18

за позовом ОСОБА_1

до Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України

про визнання протиправною бездіяльності, стягнення грошового забезпечення,

встановив:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. Позивач звернувся до суду з позовом до Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення 14.04.2017 своєчасного розрахунку при звільненні із військової служби ОСОБА_1; стягнути із відповідача на користь ОСОБА_1 середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 14.04.2017 по
20.10.2018 у розмірі 248 159,48 грн. з урахуванням грошової компенсації у розмірі податку на доходи фізичних осіб, утриманого з даної суми грошового забезпечення.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказував на порушення відповідачем законних прав та інтересів позивача в частині своєчасного отримання належних до виплати грошових сум при звільненні відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Закону України "Про Державну прикордонну службу України" та Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від
20.05.2008 № 425. Посилався на те, що рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.08.2018 у справі № 814/1251/18, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2018, позов ОСОБА_1 до Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України задоволено, зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 14.04.2017.

Остаточний розрахунок при звільненні позивача проведений відповідачем лише
20.10.2018. З посиланням на положення статті 117 Кодексу законів про працю України позивач просить стягнути з відповідача середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 14.04.2017 по 20.10.2018.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.02.2019 у задоволенні позову відмовлено.

4. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що спірні правовідносини у межах проходження військової служби мають регулюватись положеннями спеціального законодавства, а тому положення Кодексу законів про працю України на них не поширюють своєї дії.

5. Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13.06.2019 рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято у справі нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

6. При прийнятті рішення суд апеляційної інстанції виходив з того, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, а тому до спірних правовідносин підлягають застосування положення статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України, як таких, що є загальними та поширюються на всіх працівників. При цьому, судом апеляційної інстанції зазначено, що стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

7. У касаційній скарзі позивач просить постановити ухвалу про передачу справи на підставі приписів частин 5 та 6 статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України на розгляд Великої Палати Верховного Суду; рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

8. В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на те, що з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012, невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, що дає підстави для висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку з моменту порушення його права до дня фактичного розрахунку.

Позиція інших учасників справи

9. У відзиві на касаційну скаргу відповідач з доводами та вимогами касаційної скарги не погоджується, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Рух касаційної скарги

10. Ухвалою Верховного Суду від 23.09.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1

11. Ухвалою Верховного Суду від 13.07.2020 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

12. Ухвалою Верховного Суду від 16.07.2020 відмовлено позивачу у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

13. ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом офіцерського складу в Прикордонних військах України.

14. Наказом начальника Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України від 04.04.2017 № 116-ос "По особовому складу" майора ОСОБА_1 звільнено у запас за підпунктом "а" пункту 1 частини 6 статті 26 (у зв'язку з закінченням строку контракту) Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".

15. На підставі наказу начальника Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України від 12.04.2017 № 127-ос "По особовому складу" позивача виключено зі списків складу військової частини 1486 із
14.04.2017 та знято з усіх видів забезпечення.

16. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.08.2018 у справі № 814/1251/18, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2018, позов ОСОБА_1 до Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не проведення нарахування та виплати у період з 01.07.2015 по 14.04.2017 індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 Зобов'язано Азово-Чорноморське регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 14.04.2017.

17. Остаточна виплата індексації грошового забезпечення відповідачем була проведена 20.10.2018.

18. Позивач вважає, що в даному випадку мав місце факт порушення відповідачем прав та інтересів позивача в частині несвоєчасного отримання належних до виплати позивачу грошових сум при звільненні.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування (чинні на час виникнення спірних правовідносин)

19. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

20. Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

21. Відповідно до частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України.

22. Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

23. Відповідно до частини 1 статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в частини 1 статті 117 Кодексу законів про працю України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

24. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, яка була чинною до 08.02.2020).

25. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

26. Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

27. Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 № 425 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, що визначає порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які займають посади в спеціально уповноваженому центральному органі виконавчої влади у справах охорони державного кордону (Адміністрації Державної прикордонної служби України), територіальних органах спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону (регіональних управліннях Державної прикордонної служби України), Морській охороні, яка складається із загонів морської охорони, органах охорони державного кордону (прикордонних загонах, окремих контрольно-пропускних пунктах, авіаційних частинах), розвідувальному органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону, навчальних закладах, науково-дослідних установах, підрозділах спеціального призначення та органах забезпечення Державної прикордонної служби України.

28. Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції, що оскільки нормами спеціального законодавства (Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України) не врегульовано питання порядку відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення військовослужбовцям, тому до спірних правовідносин мають бути застосовані норми загального законодавства (Кодексу законів про працю України).

29. Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Кодексу законів про працю України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладено в постановах Верховного Суду від
31.05.2018 у справі №823/1023/16, від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від
26.06.2019 у справі №826/15235/16.

30. Разом з тим, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України. При цьому стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

31. Колегія суддів вважає такий висновок суду апеляційної інстанції помилковим, враховуючи наступне.

32. Статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статтею 117 Кодексу законів про працю України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

33. Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України.

34. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

35. За змістом частини 1 статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

36. Частина 1 статті 117 Кодексу законів про працю України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

37. Частина 2 статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

38. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині 1 статті 117 Кодексу законів про працю України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

39. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

40. Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).

41. Враховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, Верховний Суд прийшов до висновку про право позивача на отримання відшкодування за затримку виплати розрахунку при звільненні на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

42. Відповідно до частин 2 , 4 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка була чинною до 08.02.2020) підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

43. Оскільки суди попередніх інстанцій, неправильно застосувавши норми матеріального права, не визначили розмір середнього заробітку, не встановили час затримки розрахунку, не встановили відповідних фактичних обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення та не дослідили відповідні докази, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

44. При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

Висновки щодо розподілу судових витрат

45. Відповідно до частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

46. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від
15.01.2020 №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 327, 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

постановив:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.02.2019 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13.06.2019 у справі № 400/2884/18 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції - Миколаївського окружного адміністративного суду.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ж. М. Мельник-Томенко Судді М. В. Білак

Н. М. Мартинюк