Історія справи

Ухвала КАС ВП від 30.03.2020 року у справі №160/2684/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2021 року

м. Київ

справа № 160/2684/19

адміністративне провадження № К/9901/7631/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О. В.,

суддів - Блажівської Н. Є., Желтобрюх І. Л.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2019 року (головуючий суддя Букіна Л. Є.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2020 року (головуючий суддя Шлай А. В., судді - Круговий О. О., Прокопчук Т. С. ) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИЛ:

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДФС у Дніпропетровській області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" (далі - ТОВ "Кей-Колект"), в якому просив визнати протиправними та скасувати: податкові повідомлення-рішення від 1 березня 2019 року: № 0006761304, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування" на суму 273639,08 грн (у тому числі за податковими зобов'язаннями - 218911,26 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 54727,82 грн); № 0006771304, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "військовий збір" на суму 20580,03 грн (у тому числі - 16464,02 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями 4116,01
грн), № 0006781304, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 170 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що у нього відсутній обов'язок відображати анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідних сум податку, у тому числі і військового збору з огляду на те, що такий борг погашено в силу Закону України "Про іпотеку", зокрема, у зв'язку з реалізацією третьою особою прав на отримання предмета іпотеки (квартири позивача).

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ГУ ДФС у Дніпропетровській області з 30 січня 2019 року по 1 лютого 2019 року на підставі наказу від 10 грудня 2018 року № 7052-п проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи ОСОБА_1, з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб та військового збору за період з 1 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року, за результатами якої 6 лютого 2019 року складено Акт № 5115/04-36-13-09/ НОМЕР_1.

Згідно висновків Акта перевірки, встановлено порушення позивачем:

підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49, пункту 176.1 статті 176 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок неподання податкової декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік;

абзацу "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України з урахуванням норм підпункту 165.1.55 пункту 165.1 статті 165 розділу 4 ПК України, у зв'язку з отриманням додаткового блага у вигляді основної суми боргу (кредиту), анульованого кредитором за його самостійним рішенням, у результаті чого донараховано податку на доходи фізичних осіб за 2015 рік у розмірі 218911,26
грн;

підпунктів 1.2 та 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу 19 ПК України, у зв'язку з отриманням додаткового блага у вигляді основної суми боргу (кредиту), анульованого кредитором за його самостійним рішенням, у результаті чого донараховано військовий збір за 2015 рік у розмірі 16464,02 грн;

На підставі Акта перевірки 1 березня 2019 року ГУ ДФС у Дніпропетровській області прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0006761304, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування" на суму 273639,08 грн (у тому числі за податковими зобов'язаннями - 218911,26 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 54727,82 грн); № 0006771304, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "військовий збір" на суму 20580,03 грн (у тому числі - 16464,02 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями 4116,01 грн), № 0006781304, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 170
грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що сума анульованого (прощеного) кредитором боргу є доходом фізичної особи, як додаткове благо, а тому оподатковується за правилами, встановленими для фізичних осіб та відповідно до підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, із самостійною сплатою податку з таких доходів фізичних осіб та з відображенням такої суми доходів у річній податковій декларації.

Зазначена позиція підтримана Третім апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України.

Згідно із підпунктами 163.1.1 та 163.1.2 пункту 163.1 статті 163 ПК України, об'єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

Відповідно до абзацу другого підпунктами 163.1.1 та 163.1.2 пункту 163.1 статті 163 ПК України, загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Підпунктом 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

За приписами підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України).

Відповідно до підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири у житловому будинку від 22 червня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кухтіною В. В. (номер у реєстрі № 6239), придбав квартиру АДРЕСА_1.

Водночас, між позивачем та Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" 22 червня 2007 року укладено Договір про надання споживчого кредиту № 11174276000, а також договір іпотеки за № 11174276000/11174294000/3 про передачу в іпотеку вказаної квартири.

12 листопада 2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Кей-Колект" укладено Договір факторингу № 1, згідно з яким ПАТ "УкрСиббанк" передало ТОВ "Кей-Колект" права вимоги, зокрема, за Договором про надання споживчого кредиту №№ 11174276000, укладеним між АКІБ "УкрСиббанк" та позивачем, а також Договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки 5207-5208 від 12 грудня 2011 року, яким ПАТ "УкрСиббанк" відступило ТОВ "Кей-Колект" право вимоги за договором іпотеки від 22 червня 2007 року № 11174276000/11174294000/3.

ТОВ "Кей-Колект" 11 травня 2015 року направило позивачу повідомлення про анулювання боргу (вих. № 734387) за договором про надання споживчого кредиту № 11174276000 від 22 червня 2007 року та вказало, що станом на 12 жовтня 2015 року за ним обліковується кредитна заборгованість у сумі 71160,84 Швейцарських франків, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 12 жовтня 2015 року складає 1645921,78 грн, з яких: по основній сумі кредиту 47480,73 Швейцарських франків, що за курсом НБУ станом на 12 жовтня 2015 року складає 1098210,31 грн; по процентам 23680,11 грн, що за курсом НБУ станом на 12 жовтня 2015 року складає 547711,47 грн.

Крім того, ТОВ "Кей-Колект", як кредитором, повідомлено ОСОБА_1, що вказане рішення прийняте у зв'язку з реалізацією ТОВ "Кей-Колект" прав на нерухоме майно, а також зазначено, що анульована сума заборгованості є доходом, отриманим як додаткове благо, та при цьому попередило про необхідність самостійно сплатити податок з такого доходу та відобразити його у річній податковій декларації з податку на доходи фізичних осіб.

Тобто, позивачу прощено борг за договором про надання споживчого кредиту № 11174276000 від 22 червня 2007 року у сумі 71160,84 Швейцарських франків, що за курсом НБУ станом на 12 жовтня 2015 року складає 1645921,78 грн.

Перелік додаткових благ, які включаються до оподатковуваного доходу, встановлений підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України є вичерпним.

Так, відповідно до підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов'язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.

Таким чином, законодавець під додатковим благом розуміє тільки основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, нараховані за користування кредитом, прощені (анульовані) кредитором.

Наведене підтверджується і змінами, які в подальшому внесені до законодавства, зокрема, Законом України від 9 квітня 2015 року № 321-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов'язань", який набрав чинності 7 травня 2015 року, редакція підпункту 165.1.55 пункту 165.1 статті 165 ПК України була доповнена абзацом другим, у зв'язку з чим сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені), прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності не підлягали включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 605 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що додаткове благо визначається як дохід у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Грошова сума, яка надана в кредит, підлягає поверненню, тому сама по собі ця сума не збільшує дохід платника податку. Водночас, в разі коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, у платника податку - боржника виникає приріст фінансових показників за рахунок суми, взятої в борг.

Таким чином, сума кредиту, прощена (анульована) банком, збільшує дохід платника податку і включається в його оподатковуваний доход. Разом з тим проценти, які нараховані банком за умовами договору за користування кредитом, не є доходами, які призводять до приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Відповідно, у разі прощення (анулювання) процентів, нарахованих за користування кредитом, відсутні підстави вважати їх додатковим благом платника податку.

Суд при розгляді цієї справи звертає увагу на наявність конкретної і послідовної практики Верховного Суду щодо застосування підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України. Так, аналогічний підхід вже був застосований Верховним Судом, зокрема, у постановах від 3 квітня 2020 року у справі №804/3102/15, від 25 червня 2020 року у справі №817/430/17, від 15 грудня 2020 року у справі №817/3471/14, від 1 квітня 2019 року у справі №820/4423/16, від 16 квітня 2021 року у справі №540/304/19.

Отже, при вирішенні цієї справи визначальним є встановлення і дослідження обставин щодо складових суми прощеного (анульованого) кредитором боргу, а також дотримання порядку повідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу, що дозволить визначити правовий статус прощеної заборгованості й, відповідно, наявність у позивача обов'язку сплати податку з доходів фізичних осіб та відображення їх у річній податковій декларації.

Відповідно до наданого ТОВ "Кей-Колект" до податкового органу розрахунку за формою 1-ДФ, останнім підтверджено інформацію про суми нарахованого та виплаченого доходу з ознакою доходу "126" у вигляді анулювання кредитної заборгованості, у тому числі по ОСОБА_1.

Сукупність наведених вище обставин, яким правова оцінка судами попередніх інстанцій надана з дотриманням процесуального законодавства, свідчить про те, що у позивача виник обов'язок щодо сплати податку на доходи фізичних осіб, оскільки кредитором (1) прощено ОСОБА_1 основну суму боргу (кредиту) за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності; (2) повідомлено кредитором платника податку - боржника, шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення про прощення (анулювання) боргу; (3) включено кредитором суми прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь боржника, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено.

Таким чином, аналізуючи зазначені норми чинного законодавства та встановивши фактичні обставини справи, а саме що розрахунок суми, з якої складалися податкові зобов'язання за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 1 березня 2019 року № 0006761304 проводився відповідачем саме з основної суми боргу, то вказане рішення податкового органу є правомірним та скасуванню не підлягає.

Посилання позивача на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №802/1728/16-а, не вказує на недотримання судами вимог законності та обґрунтованості при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

Згідно із висновками суду у цій справі доходом платника податку у розумінні норм ПК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) є основна сума боргу та відсотки за кредитним договором, які були анульовані (прощені) кредитором, водночас, анульовані (прощені) пеня, штраф, підвищені відсотки (за прострочення платежу) та комісійні винагороди не є доходом платника податку, а відповідно і не є об'єктом оподаткування податком з доходу фізичних осіб.

Відтак, правові висновки у наведеній вище справі та у цій справі не суперечать один одному.

Обґрунтування касаційної скарги зводиться позивачем виключно до непогодження з оцінкою, наданою судами повно і всебічно встановленим обставинам справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, скаржником не зазначено.

Щодо прийняття ГУ ДФС у Дніпропетровській області податкового повідомлення-рішення від 1 березня 2019 року № 0006781304, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 170 грн, то судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем порушено вимоги пункту 176.1 статті 176 ПК України, відповідно до якого платники податку зобов'язані вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов'язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку.

Згідно із підпунктом 49.18.4 пункту 49.18 статті 49 ПК України, податкові декларації, крім випадків, передбачених підпунктом 49.18.4 пункту 49.18 статті 49 ПК України, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює: календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV підпунктом 49.18.4 пункту 49.18 статті 49 ПК України.

підпунктом 49.18.4 пункту 49.18 статті 49 ПК України передбачено, що платник податку зобов'язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до підпунктом 49.18.4 пункту 49.18 статті 49 ПК України.

Таким чином, оскільки позивачем не було подано податкової декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік, то суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про правомірність прийняття відповідачем 1 березня 2019 року податкового повідомлення-рішення № 0006781304 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у сумі 170 грн та про відсутність підстав для його скасування.

Також, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо правомірності прийняття 1 березня 2019 року ГУ ДФС у Дніпропетровській області податкового повідомлення-рішення № 0006771304, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "військовий збір" на суму 20580,03 грн, з огляду на наступне.

Законом України від 28 грудня 2014 року №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", який набрав чинності 1 січня 2015 року, внесено зміни до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, у відповідності до яких тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками збору є особи, визначені Податкового кодексу України.

Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені Податкового кодексу України.

Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому Податкового кодексу України, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.

Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у Податкового кодексу України.

Платники збору зобов'язані забезпечувати виконання податкових зобов'язань у формі та спосіб, визначені Податкового кодексу України.

Отже, за встановлених вище обставин отримання позивачем доходу у вигляді додаткового блага, податковим органом правомірно визначено ОСОБА_1 грошове зобов'язання зі сплати військового збору, обрахованого з суми прощеного (анульованого) кредитором основного боргу (кредиту), а тому суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про правомірність прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 1 березня 2019 року №0006771304 та відсутність підстав для його скасування.

Щодо посилання позивача у касаційній скарзі на відсутність обставин наявності прощеного боргу, а також на відсутність права саме ТОВ "Кей-Колект" на вчинення дій по анулюванню боргу, то судами першої та апеляційної інстанцій встановлено таке.

ТОВ "Кей-Колект" направило до ГУ ДФС у Дніпропетровській області лист № 19/10-18/15 від 19 жовтня 2018 року щодо анулювання (прощення) ОСОБА_1 боргу на суму 1645921,78 грн. Зазначена сума є заборгованістю, яка виникла у зв'язку із невиконанням позивачем умов договору про надання споживчого кредиту № 11174276000 від 22 червня 2007 року, укладеного з АКІБ "УкрСиббанк". У свою чергу, ТОВ "Кей-Колект" отримало від АКІБ "УкрСиббанк" право вимоги за договором факторингу № 1 від 12 грудня 2011 року (а. с. 165-169).

ОСОБА_1 до суду було подано позов до ТОВ "Кей-Колект", приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М., третя особа - приватний нотаріус Обухівського міського нотаріального округу Саєнко Е. В. про визнання договору відступлення прав вимоги в частині недійсним, про зняття заборони об'єктів нерухомого майна із виключенням записів з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та з Державного реєстру іпотек, про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2018 року у справі №204/5951/16-ц позовні вимоги задоволено. Проте, постановою Верховного Суду від 24 квітня 2019 року вказану постанову суду апеляційної інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким ОСОБА_1 у задоволенні позову відмовлено.

За таких обставин, ТОВ "Кей-Колект" за договором про надання споживчого кредиту № 11174276000 від 22 червня 2007 року є кредитором, який має право як вимагати виконання його умов, так і право на анулювання заборгованості.

ТОВ "Кей-Колект" було повідомлено ОСОБА_1 про анулювання боргу, що підтверджено листом від 11 травня 2016 року № 734387, який позивачем отримано 15 червня 2016 року про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

З моменту отримання зазначеного повідомлення про анулювання боргу, жодних заперечень щодо визначеної суми заборгованості позивач не висловлював.

Щодо доводів позивача про відсутність боргу в силу закону, а не за рішенням кредитора про прощення боргу, то Третім апеляційним адміністративним судом під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 на кредитні кошти було придбано квартиру АДРЕСА_1. Позивач на даний час є власником цієї квартири, в якій проживає разом із родиною, на підтвердження чого ним було надано інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 197704092. Згідно цієї інформації зазначена квартира була зареєстрована на праві приватної власності 10 грудня 2015 року за ТОВ "Кей-Колект", проте, 8 листопада 2018 року право власності скасовано, а відтак, з 27 липня 2007 року власником квартири за договором купівлі-продажу ВЕК №918510 є ОСОБА_1.

Частинами 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених Частинами 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

ГУ ДФС у Дніпропетровській області доведено правомірність прийняття 1 березня 2019 року оскаржуваних податкових повідомлень-рішень № 0006761304, № 0006771304 та № 0006781304.

Враховуючи зазначені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку щодо безпідставності позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування вказаних податкових повідомлень-рішень.

Частинами 1 та 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2019 року та постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2020 року ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.

Згідно з частиною 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. В. Білоус

Судді Н. Є. Блажівська

І. Л. Желтобрюх