Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.03.2018 року у справі №822/3011/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 травня 2019 року

Київ

справа №822/3011/17

адміністративне провадження №К/9901/47570/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

Судді-доповідача - Бевзенка В. М.,

Суддів: Шарапи В. М., Данилевич Н. А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 822/3011/17

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства юстиції України,

про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Міністерства юстиції України

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Лабань Г. В., суддів - Петричковича А. І., Майстер П. М. ) та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Совриги Д. І., суддів - Полотнянка Ю. П., Курка О. П. ),

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У жовтні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач), в якому просив:

- скасувати рішення Центральної комісії Міністерства юстиції України від 21 серпня 2017 року про відмову засудженому до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 у переведенні із Замкової виправної колонії (58) до Криворізької установи виконання покарання;

- зобов'язати Міністерство юстиції України повторно розглянути звернення ОСОБА_1 про переведення засудженого до іншої установи виконання покарання.

Короткий зміст рішення суду І інстанції

2.14 грудня 2017 року Хмельницький окружний адміністративний суд вирішив:

- адміністративний позов задовольнити;

- скасувати рішення Центральної комісії Міністерства юстиції України від 21 серпня 2017 року про відмову засудженому до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 у переведенні із Замкової виправної колонії (58) до Криворізької установи виконання покарання та зобов'язати Міністерство юстиції України повторно розглянути звернення ОСОБА_1 про переведення засудженого до іншої установи виконання покарання.

3. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що у відмові Міністерства юстиції України від 21 серпня 2017 року не наведено жодних законних підстав та необґрунтовано відмовлено позивачу у переведені до іншої установи відбування покарань.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

4.20 лютого 2018 року Вінницький апеляційний адміністративний суд вирішив:

- апеляційну скаргу Міністерство юстиції України залишити без задоволення;

- постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року - без змін.

5. Апеляційний суд прийшов до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. У касаційній скарзі скаржник просить:

- скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року;

- ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

II. АРГУМЕНТИ СТОРІН

7. Аргументи сторони, яка подала касаційну скаргу.

7.1. Скаржник у касаційній скарзі посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень допущено порушення норм матеріального та процесуального права, тому такі рішення є незаконними.

7.2. Скаржник зазначає, що законодавство України не надає роз'яснення, що розуміється під "винятковими обставинами" для переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої.

Не існує на сьогодні і жодного відомчого нормативного документу, що детально встановлював би підстави та порядок розгляду та вирішення питань переведення засуджених з однієї установи до іншої.

8. Інші учасники процесу заперечень на касаційну скаргу не подавали.

IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

9. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач, засуджений до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 з серпня 2006 року відбуває покарання в Замковій виправній колонії ( № 58).

10.12 липня 2017 року позивач звернувся до відповідача з клопотанням про переведення його з Замкової виправної колонії № 58 до Криворізької установи виконання покарань для подальшого відбування покарання, як найбільш наближеної установи до місця проживання його рідних.

11.21 серпня 2017 року відповідачем, за результатами розгляду зазначеного клопотання, прийнято рішення № 4.6/9-2017, яким відмовлено позивачу у переведені його до Криворізької установи виконання покарань, оскільки відсутні підстави передбачені ч. 2 ст. 93 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України).

12. Вказане рішення стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

13. Конституція України.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

14. Кримінально-виконавчий кодекс України (далі- КВК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 7 КВК України засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених Конституцією України, законами України і встановлених вироком суду.

Згідно з ч. 6 ст. 57 КВК України допускається переведення засудженого для подальшого відбування покарання з одного виправного центру до іншого для розміщення засудженого за місцем проживання його близьких родичів за наявності поважних причин, що перешкоджають подальшому перебуванню засудженого в цьому виправному центрі. Переведення засудженого для подальшого відбування покарання з одного виправного центру до іншого здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, за поданням адміністрації виправного центру, погодженим з начальником відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, та спостережною комісією.

Відповідно до ст. 93 КВК України засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого. Переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії. Порядок переведення засуджених визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

15. Положення про визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, порядок направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27.02.2017 № 680/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.02.2017 за № 265/30133 (далі - Положення № 680/5)

Відповідно до п. 4 роз. 2 Положення № 680/5 до виправних колоній максимального рівня безпеки направляються чоловіки, зокрема, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі.

16. Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року).

Пункт 1-2 частини 1 статті 341. Межі перегляду судом касаційної інстанції.

1. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

17. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

18. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі у Замковій виправній колонії № 58.

18. Відповідно до даних по особовій справі засудженого ОСОБА_1 зазначено коло осіб з якими він найчастіше спілкується. З 2014 року засудженого не відвідує мати та брат із-за значної відстані до місця відбуття покарання. Значна відстань від місця проживання його близьких до місця його відбування покарання є перешкодою у спілкуванні засудженого з рідними.

19. Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що у відмові Міністерства юстиції України від 21.08.2017 не наведено жодних законних підстав та необґрунтовано відмову позивачу у переведені до іншої установи відбування покарань, а відповідач з самого початку помістив позивача до віддаленої колонії, всупереч загальній нормі викладеній у ст. 93 КВК, згідно з якою він мав відбувати покарання у тій області, де знаходиться його дім.

20. Суд не приймає до уваги твердження відповідача, викладені в касаційній скарзі, що у службовій записці Департаменту Державної кримінально - виконавчої служби України зазначено, що на момент розгляду Центральною комісією питання переведення засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 до Криворізької установи виконання покарань ( № 3), в даній установі були відсутні вільні місця для тримання такої категорії осіб, як засуджені до довічного позбавлення волі.

Жодних доказів на підтвердження цього факту надано не було. Вказані доводи були спростовані судами попередніх інстанцій.

21. В рішенні Європейського суду з прав людини у справі Вінтман проти України (Vintman v. Ukraine, № 28403/05) зазначено, що засуджені до позбавлення волі мають "надалі користуватись основоположними правами та свободами, гарантованими Конвенцією, окрім права на свободу". Отже, не постає питання, що засудженого до позбавлення волі може бути позбавлено усіх прав за статтею 8 Конвенції тільки тому, що він має статус особи, яку за вироком суду було позбавлено волі. У своїй практиці Суд також визнав, що Конвенція не надає засудженим до позбавлення волі права обирати місце відбування покарання, а той факт, що засуджені відокремлені від своїх родин та перебувають на певній відстані від них, є неминучим наслідком позбавлення їх волі. Однак поміщення засудженого до колонії, розташованої на такій відстані від місця проживання його родини, що дуже ускладнює або навіть унеможливлює побачення, може за певних обставин становити втручання у сімейне життя, оскільки можливість для членів родини відвідувати засудженого є надзвичайно важливою для підтримання сімейного життя.

22. Суд не заперечує те, що національні органи влади повинні мати широкі дискреційні повноваження щодо питань, які стосуються виконання покарань, однак, розподіл засуджених по установах виконання покарань не повинен залишатися цілком на розсуд адміністративних органів влади. Інтереси засуджених щодо підтримання принаймні якихось сімейних та соціальних зв'язків повинні братись до уваги.

23. Доводи, які наводяться скаржником в касаційній скарзі, не свідчать про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального або матеріального права при прийнятті оскаржуваних рішень та не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і встановлених обставин справи.

24. Згідно статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Міністерства юстиції України - залишити без задоволення.

2. Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

Суддя - доповідач В. М. Бевзенко

Судді В. М. Шарапа

Н. А. Данилевич