Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 травня 2018 року

Київ

справа №585/151/17

адміністративне провадження №К/9901/15312/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Роменського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити відповідні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Роменського міськрайонного суду Сумської області у складі судді Машини І.М. від 28 березня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Курило Л.В., Русанової В.Б., Присяжнюк О.В. від 10 травня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Роменського міськрайонного суду Сумської області з адміністративним позовом до Роменського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області, в якому просив суд:

- визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду;

- визнати неправомірними дії Роменського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області щодо відмови у перерахунку пенсії за вислугою років і виплаті недоплаченої суми пенсії;

- зобов'язати Роменське об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області здійснити виплату недоплаченої суми пенсії на підставі довідки № 18-82/34 від 27 липня 2016 року за період з 14 квітня 2015 року по 01 січня 2016 року та перерахувати пенсію згідно з довідкою прокуратури Сумської області № 65-зп-16 від 18 березня 2016 року з 01 січня 2016 року, виходячи з 90% розміру місячного заробітку, вказаного в довідках, без обмежень максимального розміру пенсії і виплатити недоплачену суму пенсії.

Постановою Роменського міськрайонного суду Сумської області від 28 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства.

Не погоджуючись з рішенням суду першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Роменського міськрайонного суду Сумської області від 28 березня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2017 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції не враховано та не наведено мотивів відступу від наведених ним правових позицій, а також грубо порушено матеріальні та процесуальні норми законодавства.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 585/151/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.

У відповідності з положенням пункту 11 частини другої статті 46, пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Пленум Верховного Суду постановою від 30 листопада 2017 року № 2 визначив, що днем початку роботи Верховного Суду є 15 грудня 2017 року. З цієї дати набрав чинності також Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яким, зокрема, КАС України від 06 липня 2005 року № 2747-IV викладено у новій редакції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 лютого 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Верховного Суду Берназюка Я.О.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду ОСОБА_3 від 03 квітня 2018 року прийнято до свого провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Роменського міськрайонного суду Сумської області від 28 березня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2017 року за позовом ОСОБА_2 до Роменського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити відповідні дії.

Від Роменського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області у встановлений касаційним судом термін (до 20 квітня 2018 року) відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

Відповідно до положень частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою-третьою статті 159 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій зазначеним вимогам процесуального закону відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятними з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 перебуває на обліку в Роменському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Сумської області та з лютого 1996 року отримує пенсію за вислугу років, призначену на підставі статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ (далі за текстом - Закон № 1789-ХІІ), виходячи з розрахунку 90% розміру місячної заробітної плати.

На звернення позивача від 12 квітня 2016 року щодо перерахунку пенсії, Роменське об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області листом від 14 квітня 2016 року за вих. № М/12 повідомило заявника про відсутність підстав для перерахунку пенсії відповідно до Закону № 1789-ХІІ, оскільки відповідно пункту 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213, з 01 червня 2015 року скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «;Про прокуратуру», «;Про судоустрій і статус суддів», «;Про статус народного депутата України», «;Про Кабінет Міністрів України», «;Про судову експертизу», «;Про Національний банк України», «;Про службу в органах місцевого самоврядування», «;Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Не погодившись з діями Роменського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області щодо відмови в перерахунку пенсії за вислугою років і виплаті недоплаченої суми пенсії, викладеною в листі від 14 квітня 2016 р. за вих. № М/12, позивач оскаржив вказані дії відповідача до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області.

Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області листом від 05 січня 2017 року за вих. № 670/М-11 на звернення позивача повідомило, що підстави для перерахунку пенсії відсутні.

Вважаючи незаконними дії Пенсійного фонду щодо відмови здійснити перерахунок пенсії, ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Умови пенсійного забезпечення відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників до 15 липня 2015 року визначалися Законом № 1789-ХІІ. Відповідно до статті 50-1 цього Закону позивачу призначено пенсію.

Частина вісімнадцята статті 50-1 цього Закону у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, передбачала, що призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі за текстом - Закон № 76-VIII), яким, зокрема, частину вісімнадцяту статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ викладено у такій редакції: «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України».

Таким чином, законодавець повноваження на встановлення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури після 01 січня 2015 року делегував Уряду.

Урядом відповідний нормативно-правовий акт не прийнято і умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури не визначено.

15 липня 2015 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі за текстом - Закон № 1697-VII), згідно з Прикінцевими положеннями якого визнано такими, що втратив чинність Закон № 1789-ХІІ, крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п'ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів.

Отже, на момент звернення позивача (12 квітня 2016 року) до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії положення статті 50-1 Закону України від 05 листопада 1991 року №1789-ХІІ «Про прокуратуру», що регулювали порядок перерахунку пенсій, втратили чинність.

За частиною двадцятою статті 86 Закону № 1697-VІІ умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постанова Кабінету Міністрів України № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі за текстом - постанова Кабінету Міністрів України № 1013), якою підвищено розміри заробітку працівникам прокуратури та яка відповідно до її пункту 6 застосовується з 01 грудня 2015 року, не містить положень, які б закріплювали можливість перерахунку пенсії у зв'язку з підвищенням розміру заробітної плати працюючих працівників прокуратури.

На час звернення позивача до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії Кабінетом Міністрів України умов та порядку перерахунку пенсій працівникам прокуратури визначено не було.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки відповідач є територіальним органом виконавчої влади, який в своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами Президента, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, які прийняті відповідно до Конституції та законів України, іншими нормативно-правовими актами, він не мав підстав здійснювати перерахунок пенсії позивачеві на умовах та в порядку, закріплених нормою, що втратила чинність.

Положення Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII, якими частину вісімнадцяту статті 50-1 Закону № 1789-XII та частину двадцяту статті 86 Закону № 1697-VII викладено у новій редакції, не були визнані неконституційними Конституційним Судом України.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що з 01 грудня 2015 року - початку застосування постанови Кабінету Міністрів України № 1013 та у зв'язку з набранням чинності Законом № 1697-VII, яким по-іншому врегульовані правовідносини, пов'язані із пенсійним забезпеченням працівників прокуратури, пенсії, призначені за статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ, не підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих працівників прокуратури.

Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов'язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано й у практиці Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Сорінг проти Сполученого Королівства" Суд зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) "спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов'язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини" (Case v. the United Kingdom № 14038/88). У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі "Ріс проти Сполученого Королівства" Суд зазначив, що, з'ясовуючи, чи існує позитивне зобов'язання стосовно людини, "належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини" (Case. The, № 9532/81).

У рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" Суд констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового (Case. Ireland, № 6289/73).

Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат - рішення Суду від 12 жовтня 2004 року у справі "Кйартан Асмудсон проти Ісландії" (Case of Kjartan Asmundsson v. Iceland, № 60669/00).

Європейський суд з прав людини у рішенні "Великода проти України" від 03 червня 2014 року зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися й передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист (Case of Velikoda v. Ukraine, № 43331/12).

При вирішенні спірних правовідносин колегія суддів також врахувала правову позицію Суду Європейського Союзу в рішенні від 13 червня 2017 року у справі № C-258/14 "Флореску та інші" про співвідношення права власності й заходів жорсткої економії, прийнятими Румунією з метою реалізації умов, виконання яких вимагалося Європейським Союзом у межах надання фінансової допомоги цій державі. Суд визнав, що необхідність раціоналізації державних витрат у винятковому контексті світової фінансово-економічної кризи є законною підставою для обмеження здійснення права власності (Eugenia Florescu and Others v Casa Judeюeanг de Pensii Sibiu and Others, Case C-258/14, 13 June 2017). При цьому Суд Європейського Союзу взяв до уваги рішення Європейського суду з прав людини у справі "Іонель Панфіл проти Румунії" (Case ofPanfile v. Romania, № 13902/11).

У Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Проаналізувавши наведені норми законодавства в сукупності з обставинами даної справи й наявними в ній доказами, колегія суддів прийшла до висновку про те, що право на перерахунок пенсії може бути реалізовано позивачем на підставі тих норм, які діють на час виникнення обставин для такого перерахунку з урахуванням часу звернення до відповідного органу, а тому, зважаючи, що на час звернення позивача за перерахунком розміру пенсії такої підстави для перерахунку призначених працівникам прокуратури пенсій як збільшення розміру заробітної плати на законодавчому рівні не встановлено, а урядом будь-яких правових норм для перерахунку не визначено, у відповідача не було правових підстав для здійснення такого перерахунку, у зв'язку з чим відповідач, приймаючи рішення про відмову в перерахунку пенсії позивача, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За відсутності постанови уряду щодо умов та порядку перерахунку пенсій, призначених працівникам прокуратури (як це було передбачено частиною вісімнадцятою статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, а потім частиною двадцятою статті 86 Закону № 1697-VII), в пенсійного органу немає законодавчо-визначених підстав та правового механізму для їх перерахунку.

Здійснивши аналіз вищенаведених норм, наявних у справі доказів та обставин, колегія суддів визначила, що рішення судів у цій справі не підлягають скасуванню, є законними та обґрунтованими. Суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, а доводи касаційної скарги не підлягають задоволенню.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення

Постанову Роменського міськрайонного суду Сумської області від 28 березня 2017 року ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко