Історія справи

Ухвала КАС ВП від 15.04.2019 року у справі №808/3709/14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2019 року

Київ

справа №808/3709/14

адміністративне провадження №К/9901/9674/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Бившевої Л.І., суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В., розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22.07.2014 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2015 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжалюмінторг» до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення бюджетної заборгованості,

У С Т А Н О В И В:

ТОВ «Запоріжалюмінторг» подало до суду позов, в якому просило: визнати протиправною бездіяльність ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області щодо ненадання органу державного казначейства висновку із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету; стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ «Запоріжалюмінторг» 2 833 333,00 грн бюджетної заборгованості з відшкодування податку на додану вартість.

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 22.07.2014 адміністративний позов задовольнив, визнав протиправною бездіяльність ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області щодо ненадання органу державного казначейства висновку із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету та стягнув з Державного бюджету України на користь ТОВ «Запоріжалюмінторг» 2 833 333,00 грн бюджетної заборгованості з відшкодування податку на додану вартість. Повернув з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір в сумі 560,00 грн.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 07.04.2015 постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22.07.2014 залишив без змін.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що правомірність заявлення позивачем до бюджетного відшкодування податку на додану вартість підтверджена судовим рішення, яке набрало законної сили. Контролюючий орган у порушення вимог пункту 200.15 статті 200 Податкового кодексу України допустив протиправну бездіяльність, оскільки після закінчення процедури судового оскарження податкового повідомлення-рішення про зменшення бюджетного відшкодування протягом п'яти робочих днів з дня отримання судового рішення не надав до органу казначейства висновку із зазначенням сум податку, що підлягає відшкодуванню. Неправомірна бездіяльність порушила право платника податку на законне сподівання мати можливість користуватися своєю власністю та отримувати очікувані від неї прибутки тощо. У разі невідшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість право платника порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету, а тому належним способом захисту цього права є вимога про стягнення зазначеної заборгованості. Право на бюджетне відшкодування від'ємної різниці податку є матеріальним правом платника податку, захист якого гарантовано і частиною першою статті 1 Протоколу № 1 до Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, яка набула чинності для України 11.09.1997.

ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального і процесуального права: підпункти 7.7.5, 7.7.6 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», підпункт 15.3.1 пункту 15.3 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», статті 11, 69, 86, 138 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22.05.2015 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області та зупинив виконання постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 22.07.2014 та ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2015.

Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 № 1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 №2 «Про визначення дня початку роботи Верховного Суду» днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.

Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства викладено в новій редакції.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Шипуліна Т.М.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 15.04.2019 призначив попередній розгляд справи на 16.04.2019.

Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, зважає на таке.

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач подав до контролюючого органу податкову декларацію з податку на додану вартість за листопад 2009 року, в якій задекларував до бюджетного відшкодування податок на додану вартість в сумі 2 833 333,00 грн, розрахунок суми бюджетного відшкодування та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування.

Контролюючий орган провів перевірку позивача з питання правомірного формування податкового обліку за операціями за період з 01.08.2008 по 31.12.2009 згідно з договором від 26.06.2006 № 858Д(2006), за результатами якої склав акт від 07.06.2010 №202/08-08/32573524.

На підставі зазначеного акта перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 18.06.2010 №0000440808/0 про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 2 833 333,00 грн за листопад 2009 року.

Зазначене податкове повідомлення-рішення позивач оскаржив до суду.

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 05.10.2011 адміністративний позов ТОВ «Запоріжалюмінторг» задовольнив повністю, зокрема визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 18.08.2010 №0000440808/1.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 16.10.2012 постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 05.10.2011 скасував та відмовив у задоволенні адміністративного позову.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 09.12.2013 постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2012 скасував та залишив в силі постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 05.10.2011.

Таким чином, правомірність заявленого позивачем за листопад 2009 року бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 2 833 333,00 грн підтверджене судом у судовому рішенні, яке набрало законної сили 09.12.2013, і обставини, установлені цим судовим рішенням, в силу вимог частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час вирішення справи в суді першої інстанції) не потребували доказування.

За приписами підпункту 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час подачі податкової декларації) платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників. До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, копії погашених податкових векселів (податкових розписок), у разі їх наявності, та оригіналів п'ятих основних аркушів (примірників декларанта) вантажних митних декларацій, у разі наявності експортних операцій. Форма заяви про відшкодування та форма розрахунку суми бюджетного відшкодування визначаються за процедурою, встановленою центральним податковим органом.

Згідно з підпунктом 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час подачі податкової декларації) протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування. Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Підпунктом 7.7.6 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час подачі податкової декларації) встановлено, що на підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку зазначену у ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу.

Підпунктом 7.7.8 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час прийняття податкового повідомлення-рішення) визначено, що у разі, коли за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку або податковий орган розпочинає процедуру адміністративного оскарження, податковий орган не пізніше наступного робочого дня за днем отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення справи зобов'язаний повідомити про це орган державного казначейства. Орган державного казначейства призупиняє процедуру відшкодування в частині оскаржуваної суми до прийняття остаточного рішення з адміністративного або судового оскарження. Після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження податковий орган протягом п'яти робочих днів, наступних за днем отримання відповідного рішення, зобов'язаний надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

З 01.01.2011 набрав чинності Податковий кодекс України.

Відповідно до абзацу 2 пункту 200.15 статті 200 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час набрання законної сили зазначеним судом рішенням) після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження контролюючий орган протягом п'яти робочих днів, що настали за днем отримання відповідного рішення, зобов'язаний подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Згідно з пунктом 200.13 статті 200 цього Кодексу на підставі отриманого висновку відповідного контролюючого органу орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу.

Отже, з набранням 09.12.2013 постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 05.10.2011 законної сили у позивача виникло право на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість, а у відповідача - обов'язок протягом п'яти робочих днів, що настали за отриманням відповідного рішення, подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Зважаючи на те, що відповідач не виконав зазначеного обов'язку, висновки судів про протиправність такої бездіяльності, яка порушила право позивача на своєчасне отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість з бюджету, є обґрунтованими.

Посилання скаржника в касаційній скарзі на те, що позивач не має права на отримання бюджетного відшкодування через закінчення визначених у підпункті 15.3.1 пункту 15.3 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» 1095 днів за днем, наступним за днем отримання права на таке відшкодування, суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки позивач виконав вимоги підпункту 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо подання податкової декларації і заяви про повернення суми бюджетного відшкодування у межах зазначеного строку, оскаржив податкове повідомлення-рішення про зменшення суми бюджетного відшкодування до суду і отримав право на бюджетне відшкодування з набранням відповідним судовим рішенням законної сили.

Щодо доводів скаржника про те, що Закон України «Про податок на додану вартість» не передбачає такого способу захисту права платника податку як стягнення з бюджету належної платникові суми бюджетного відшкодування, суд касаційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожна юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини наголошує, що поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно» (див. mutatis mutandis рішення у справі «Бейелер проти Італії» від 05 січня 2000 року) (Beyeler v. Italy, заява № 33202, § 100)).

За певних обставин «легітимне очікування» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «легітимне очікування», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatis mutandis рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26 червня 2014 року (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви № 68385/10 та № 71378/10, § 35)).

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Інтерсплав проти України» від 09.01.2007 зазначив, що юридична особа-платник податку на додану вартість мала достатньо підстав сподіватись на відшкодування цього податку, так само як і на компенсацію за затримку його виплати, та встановив, що заявник мав захищений статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 майновий інтерес (Intersplav v. Ukraine, заява № 803/02, § 31-32). Європейський суд з прав людини констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у справі з огляду на постійні затримки відшкодування і компенсації податку на додану вартість у поєднанні із відсутністю ефективних засобів запобігання або припинення такої адміністративної практики, та зазначив, що і стан невизначеності щодо часу повернення коштів заявника порушували «справедливий баланс» між вимогами публічного інтересу та захистом права на мирне володіння майном (§ 40).

Податкове законодавство передбачає право платника податку на додану вартість на повернення суми бюджетного відшкодування, платник податку у цій справі має майновий інтерес щодо відшкодування з бюджету податку на додану вартість, що охоплюються поняттям «майно» в аспекті частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950.

Верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.

Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, якщо воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Велика Палата Верховного Суду, ухвалюючи постанову від 12.02.2019, дійшла висновку про те, що такі способи захисту як зобов'язання контролюючого органу надати висновок про підтвердження заявленої платником податків суми бюджетного відшкодування або внести заяву товариства до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування не призведуть до ефективного відновлення права платника податків. З огляду на це Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, викладеного в постановах Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі № 21-881а15, від 17.11.2015 у справі № 21-4371а15, від 02.12.2015 у справі № 21-2650а15, від 20.04.2016 у справі № 21-452а16, від 07.03.2017 у справі № 820/19449/14, оскільки на дату розгляду справи № 826/7380/15 Великою Палатою Верховного Суду вказаний спосіб захисту не є ефективним та не призводить до поновлення порушеного права платника податків, тоді як ефективним способом захисту, який забезпечить поновлення порушеного права платника податків, є стягнення з Державного бюджету України на користь суб'єкта господарювання заборгованості бюджету із відшкодування податку на додану вартість.

Переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справ, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди не допустили неправильного їх застосування. Доводи, наведені в касаційній скарзі, є такими, що не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини третьої статті 375 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

З огляду на те, що Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22.052015 зупинив виконання постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 22.07.2014 та ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2015, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду за результатами перегляду оскаржуваних судових рішень поновлює їх виконання.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22.07.2014 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2015 - без змін.

Поновити виконання постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 22.07.2014 та ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2015.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

В.В. Хохуляк ,

Судді Верховного Суду