Історія справи

Постанова КАС ВП від 16.03.2023 року у справі №160/18668/21
Постанова КАС ВП від 16.03.2023 року у справі №160/18668/21
Постанова КАС ВП від 16.03.2023 року у справі №160/18668/21
Постанова КАС ВП від 16.03.2023 року у справі №160/18668/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2023 року

м. Київ

справа № 160/18668/21

адміністративне провадження № К/990/32129/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Чиркіна С.М., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду в складі судді Маковської О.В. від 15 квітня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Іванова С.М., Сафронової С.В., Панченко О.М. від 20 жовтня 2022 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У жовтні 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до суду з позовом до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр, відповідач), в якому просила визнати протиправним та скасувати наказ Держгеокадастру № 392 від 13 серпня 2021 року «Про анулювання кваліфікаційних сертифікатів» у частині, що стосується сертифікованого інженера-землевпорядника ОСОБА_1 (сертифікат інженера-землевпорядника № 000516 від 3 січня 2013 року).

2. В обґрунтування позивних вимог вказується на протиправність спірного наказу № 392 від 13 серпня 2021 року з огляду на те, що, на думку позивача, останній ґрунтується на штучних підставах, оскільки подання про позбавлення ОСОБА_1 сертифікату інженера-землевпорядника винесено Кваліфікаційною комісією Держгеокадастру (далі - Кваліфікаційна комісія) з порушенням норм чинного законодавства та без урахування всіх істотних обставин, не містить інформації або відомостей щодо грубого порушення інженером-землевпорядником ОСОБА_1 вимог нормативно-правових актів, нормативно-технічних документів, стандартів, норм і правил у сфері землеустрою.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2022 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2022 року, позов задоволено.

4. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що анулювання сертифіката інженера-землевпорядника на підставі подання Кваліфікаційної комісії (за відсутності акта перевірки за наслідками здійснених заходів державного нагляду) без обґрунтованого (у рішенні Кваліфікаційної комісії) того, в чому полягає «грубе» порушення позивачем вимог законодавства при виконанні робіт із виготовлення проекту землеустрою та вимог нормативно-правових актів у сфері землеустрою, є протиправним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись з рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2022 року та постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2022 року, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, Держгеокадастр звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

6. У касаційній скарзі Держгеокадастр зазначив, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням положень статті 68 Закону України «Про землеустрій», у зв`язку із неврахуванням правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 19 грудня 2019 року у справі № 806/290/16, про те, що поняття «грубе порушення суб`єктом господарювання або ж інженером-землевпорядником вимог нормативно-правових актів», яке застосоване законодавцем у статті 68 Закону України «Про землеустрій», має оціночний характер, а тому для з`ясування характеру порушення слід досліджувати допущене порушення у сукупності з урахуванням усіх обставин та попередніх проступків; у кожному конкретному випадку воно повинно встановлюватися, виходячи з об`єктивних та суб`єктивних ознак вчиненого діяння.

7. Крім того, скаржник вказує, що суди не надали правової оцінки тому, що виключно Кваліфікаційна комісія наділена дискреційними повноваженнями та має право самостійно на власний розсуд, приймати рішення щодо того, чи є порушення землевпорядника грубим.

8. Від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу Держгеокадастру, в якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, оскільки суди дійшли правильного висновку, що Кваліфікаційна комісія не визначила, в чому саме полягає «грубе» порушення позивачем вимог законодавства при виконанні робіт із виготовлення проекту землеустрою та вимог нормативно-правових актів у сфері землеустрою; просить касаційну скаргу Держгеокадастру залишити без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

9. Касаційну скаргу Держгеокадастру подано до суду 18 листопада 2022 року.

10. Ухвалою Верховного Суду від 1 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження в адміністративній справі № 160/18668/21, витребувано матеріали справи та встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу Держгеокадастру.

11. Учасники справи письмових клопотань до суду касаційної інстанції не подавали.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

12. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що відповідно до наказу Державного агентства земельних ресурсів України від 3 січня 2013 року № 2 ОСОБА_1 видано кваліфікаційний сертифікат інженера-землевпорядника № 000516, яким підтверджено відповідність інженера-землевпорядника кваліфікаційним характеристикам професії та її спроможність самостійно складати окремі види документації із землеустрою та документації з оцінки земель (крім експертної грошової оцінки земельних ділянок), виконувати топографо-геодезичні і картографічні роботи, проводити інвентаризацію земель, перевіряти якість ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень земель при здійсненні землеустрою.

13. Відповідно до протоколу рішення Кваліфікаційної комісії від 30 листопада 2016 року № 12 позивачу видано свідоцтво про підвищення кваліфікації інженера-землевпорядника серії ІЗ № 02070743/000059-16.

14. 28 вересня 2020 року відповідно до протоколу рішення Кваліфікаційної комісії від 24 вересня 2020 року № 8 позивачу видано свідоцтво про підвищення кваліфікації інженера-землевпорядника серії ІЗ № 02070743/000379-20.

15. ОСОБА_1 з 15 червня 2015 року зареєстрована як фізична особа-підприємець, видами її діяльності за КВЕД є: 71.12 Діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах (основний); 69.10 Діяльність у сфері права.

16. 22 квітня 2021 року громадянин ОСОБА_2 звернувся до відповідача зі скаргою щодо факту грубого порушення вимог законодавства сертифікованим інженером-землевпорядником ФОП ОСОБА_1 при виготовленні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства на території с. Рибалки Царичанського (зараз Дніпровського) району Дніпропетровської області.

17. У скарзі зазначалося, що він 2 жовтня 2019 року замовив розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на території с. Рибалки Царичанського (зараз Дніпровського) району Дніпропетровської області для ведення особистого селянського господарства. Виконавцем робіт є ТОВ «Дніпроленд».

18. Рішенням Китайгородської сільської ради надано дозвіл на розробку проекту землеустрою на ділянку площею 1,00 га (рішення 28 сесії 7 скликання від 25 вересня 2019 року № 912-28/VII). Під час розроблення документації із землеустрою встановлено, що ґрунтовий покрив земельної ділянки представлений агровиробничою групою 121д (лучно-чорноземні середньосуглинкові ґрунти), які згідно з наказом Держкомзему України від 6 жовтня 2003 року № 245 віднесено до особливо цінних. Зазначені відомості були відображені у пояснювальній записці, довідці, виданій відділом ДГК у Царичанському районі, матеріалах про погодження документації із землеустрою. На підставі зазначеної інформації, розроблений проект землеустрою, відповідно до вимог статей 9, 28 чинного на той час Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», направлено для проведення обов`язкової первинної державної експертизи. За результатами проведення державної експертизи замовником отримано відповідний висновок.

19. Розроблений проект землеустрою направлено для реєстрації у Державному земельному кадастрі, але отримано відмову у реєстрації з причини накладення запроектованої до відведення земельної ділянки на земельну ділянку з кадастровим номером 1225684605:04:011:0003 (площа співпадає на 5,9336%), яка з`явилася в кадастрі після отримання висновку експертизи.

20. Відомості про земельну ділянку (кадастровий номер 1225684605:04:011:0003) внесені у Державний земельний кадастр на підставі розробленого ФОП ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 для ведення ОСГ на території Китайгородської сільської ради за адресою: АДРЕСА_1 .

21. Судами також встановлено, що за інформацією скаржника, через дії ФОП ОСОБА_1 він не зміг зареєструвати земельну ділянку у Державному земельному кадастрі, що в подальшому призвело до порушення його законних прав та інтересів у набутті права власності на земельну ділянку, якою він користується. Зокрема, скаржник зазначив, що при розробці ФОП ОСОБА_1 проекту землеустрою не були вчинені дії щодо погодження межі запроектованої нею земельної ділянки із суміжними, також не було враховано фактичне використання земельних ділянок, яке видно за місцем і напрямком обробки ґрунту.

22. Скаржник неодноразово звертався до відповідних органів за місцем розташування земельної ділянки із проханням сприяти в усуненні накладення, але йому запропонували зменшити площу земельної ділянки, яка запроектована йому до відведення. Із даною пропозицією він не погодився.

23. Для з`ясування всіх обставин гр. ОСОБА_2 замовив копію документації із землеустрою, на підставі якої зареєстрована земельна ділянка з кадастровим номером 1225684605:04:011:0003, а саме: проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розроблений ФОП ОСОБА_1 .

24. За інформацією, наведеною у скарзі, а також із наданих копій матеріалів, Кваліфікаційною комісією було встановлено, що під час розроблення ФОП ОСОБА_1 проекту землеустрою була належним чином відображена інформація щодо віднесення ґрунтів, якими представлена запроектована до відведення земельна ділянка до особливо цінних. А саме: у довідці, виданій відділом ДЗК у Царичанському районі, визначено, що ґрунтовий покрив земельної ділянки представлений агровиробничою групою 121д (лучно-чорноземні середньосуглинкові ґрунти), які згідно з наказом Держкомзему України від 6 жовтня 2003 року № 245 віднесено до особливо цінних.

25. У пояснювальній записці до проекту землеустрою зазначено, що земельна ділянка представлена ґрунтами 121д - лучно-чорноземні ґрунти та їх слабосолонцюваті відмінні середньосуглинкові, які не віднесено до особливо цінних.

26. Зазначене призвело до викривлення інформації та ввело в оману експерта екстериторіального погодження документації із землеустрою, Державного кадастрового реєстратора, яким усупереч вимог законодавства було зареєстровано земельну ділянку у Державному земельному кадастрі без проведення обов`язкової державної експертизи.

27. До Кваліфікаційної комісії надійшло заперечення від ФОП ОСОБА_1 , в якому зазначено, що скарга ОСОБА_2 є необґрунтованою та не відповідає чинному законодавству.

28. Виходячи з наведеного, скаржник гр. ОСОБА_2 просив на засіданні Кваліфікаційної комісії розглянути зазначені дії сертифікованого інженера-землевпорядника ФОП ОСОБА_1 та позбавити її права виконувати землевпорядні роботи шляхом анулювання кваліфікаційного сертифіката.

29. За результатами розгляду скарги Кваліфікаційною комісією прийнято рішення, оформлене протоколом № 2 від 29 липня 2021 року, щодо звернення з поданням до Держгеокадастру про анулювання кваліфікаційного сертифіката інженера-землевпорядника ОСОБА_1 (кваліфікаційний сертифікат від 3 січня 2013 року № 000516), а 6 серпня 2021 року Кваліфікаційною комісією винесено подання № 21/42 про анулювання кваліфікаційних сертифікатів інженерів-землевпорядників, зокрема ОСОБА_1 , та направлено до Держгеокадастру для прийняття відповідного рішення.

30. Держгеокадастром 13 серпня 2021 року на підставі подання Кваліфікаційної комісії прийнято наказ № 392 «Про анулювання кваліфікаційних сертифікатів», яким анульовано кваліфікаційний сертифікат інженера-землевпорядника ОСОБА_1 від 3 січня 2013 року № 000516.

31. Листом від 16 серпня 2021 року № 31-28-0.232-10245/2-21 Держгеокадастр звернулася до позивача, в якому довела до відома, що відповідно до наказу від 13 серпня 2021 року № 392 «Про анулювання кваліфікаційних сертифікатів», кваліфікаційний сертифікат інженера-землевпорядника ОСОБА_1 від 3 січня 2013 року № 000516 анульовано на підставі подання Кваліфікаційної комісії від 6 серпня 2021 року № 21/42 та відповідно до частини дев`ятнадцятої статті 66 та частини третьої статті 68 Закону України «Про землеустрій».

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

32. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

33. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

34. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

35. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

36. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2022 року та постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2022 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі вимоги скаржника є неприйнятними, з огляду на наступне.

37. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

38. Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

39. Відповідно пункту «а» частини другої статті 28 Закону України «Про землеустрій» розробники документації із землеустрою зобов`язані дотримуватися законодавства України, що регулює земельні відносини, а також державних стандартів, норм і правил при здійсненні землеустрою.

40. Правові висновки Верховного Суду щодо застосування Закону України «Про землеустрій» сформовані, зокрема, у постановах від 19 вересня 2018 року у справі № П/811/7/18, від 19 вересня 2018 року у справі № 389/2063/16-а(2-а/389/47/16), від 23 листопада 2018 року у справі № 815/1960/18, від 23 квітня 2020 року у справі № 2а/426/41/12 та від 16 липня 2020 року у справі № 459/1713/16-а.

41. Відповідно до статті 61-1 Закону України «Про землеустрій» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державний нагляд у сфері землеустрою здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, шляхом проведення планових та позапланових перевірок відповідно до підстав, визначених Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Під час здійснення заходів державного нагляду виконавців робіт із землеустрою центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, перевіряє дотримання сертифікованим інженером-землевпорядником вимог положень законів, інших нормативно-правових актів, нормативно-технічних документів, стандартів, норм і правил у сфері землеустрою.

За наявності підстав для анулювання чи зупинення дії кваліфікаційного сертифіката інженера-землевпорядника акт перевірки є обов`язковим для розгляду на засіданні Кваліфікаційної комісії. За результатами розгляду акта Кваліфікаційна комісія направляє подання центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, про анулювання чи зупинення дії кваліфікаційного сертифіката інженера-землевпорядника.

На підставі подання Кваліфікаційної комісії про анулювання чи зупинення дії кваліфікаційного сертифіката центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, приймає рішення про анулювання чи зупинення дії кваліфікаційного сертифіката та повідомляє інженера-землевпорядника письмово у двотижневий строк після надходження відповідного протоколу засідання Кваліфікаційної комісії.

42. Частиною третьою статті 66 Закону України «Про землеустрій» встановлено, що відповідальними особами за якість робіт із землеустрою можуть бути лише сертифіковані інженери-землевпорядники.

Відповідно до частин дев`ятнадцятої - двадцять першої статті 66 Закону України «Про землеустрій» кваліфікаційний сертифікат інженера-землевпорядника анулюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин: а) за зверненням сертифікованого інженера-землевпорядника; б) у разі набрання законної сили рішенням суду про обмеження дієздатності особи (інженера-землевпорядника), визнання її недієздатною, безвісно відсутньою; в) за поданням Кваліфікаційної комісії в разі встановлення факту порушення інженером-землевпорядником законодавства у сфері землеустрою відповідно до статті 68 цього Закону; г) на підставі свідоцтва про смерть.

Кваліфікаційний сертифікат інженера-землевпорядника може бути також анульований за рішенням суду.

Рішення про зупинення дії чи анулювання кваліфікаційного сертифіката інженера-землевпорядника може бути оскаржено до суду.

43. Відповідно до статті 68 Закону України «Про землеустрій» особи, винні в порушенні законодавства у сфері землеустрою, несуть відповідальність згідно із законом.

Кваліфікаційна комісія за результатами розгляду письмових звернень заінтересованих осіб, замовників документації із землеустрою, органів державної влади та місцевого самоврядування, саморегулівних організацій у сфері землеустрою робить подання центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, про позбавлення сертифікованого інженера-землевпорядника кваліфікаційного сертифіката (його анулювання) з таких підстав:

встановлення Кваліфікаційною комісією факту порушення сертифікованим інженером-землевпорядником законодавства у сфері землеустрою та Державного земельного кадастру, що призвело до порушення прав та/або законних інтересів замовників документації із землеустрою, юридичних або фізичних осіб, держави, територіальної громади, на підставі розгляду письмових звернень таких осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування;

рішення суду за фактами неякісного проведення землеустрою сертифікованим інженером-землевпорядником;

наявність у сертифікованого інженера-землевпорядника непогашеної судимості за корисливі кримінальні правопорушення;

з`ясування факту неправомірної видачі кваліфікаційного сертифіката.

На підставі подання Кваліфікаційної комісії про позбавлення сертифікованого інженера-землевпорядника кваліфікаційного сертифіката центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, приймає відповідне рішення та повідомляє його письмово у двотижневий строк після надходження відповідного протоколу засідання Кваліфікаційної комісії.

44. Основні засади роботи Кваліфікаційної комісії визначено Порядком роботи Кваліфікаційної комісії, видачі та анулювання кваліфікаційного сертифіката інженера-землевпорядника та інженера-геодезиста, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 28 липня 2017 року № 392, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 серпня 2017 року за № 1044/30912 (далі - Порядок № 392; у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

45. Відповідно до пункту 5 розділу І Порядку № 392 до повноважень Кваліфікаційної комісії належать: розгляд заяв, документів та матеріалів, що надійшли до Кваліфікаційної комісії, прийняття рішень про допуск осіб, що подали зазначені документи, до складання кваліфікаційного іспиту; організація і проведення кваліфікаційних іспитів фізичних осіб, які бажають отримати кваліфікаційний сертифікат інженера-землевпорядника та/або інженера-геодезиста; встановлення вимог до програм підвищення кваліфікації сертифікованих інженерів-землевпорядників та інженерів-геодезистів; здійснення контролю за якістю професійної підготовки сертифікованих інженерів-землевпорядників та інженерів-геодезистів; затвердження переліку питань до кваліфікаційних іспитів та в разі потреби внесення змін до зазначеного переліку; прийняття рішень про видачу кваліфікаційного сертифіката інженера-землевпорядника та/або інженера-геодезиста, їх дублікатів; розгляд письмових звернень заінтересованих осіб, замовників документації із землеустрою, органів державної влади та місцевого самоврядування, саморегулівних організацій у сфері землеустрою та топографо-геодезичної і картографічної діяльності стосовно професійної діяльності сертифікованих інженерів-землевпорядників та інженерів-геодезистів, а також актів, складених за результатами здійснених Держгеокадастром заходів державного нагляду (контролю); прийняття рішень про внесення подання до Держгеокадастру стосовно анулювання чи зупинення дії сертифіката інженера-землевпорядника та/або інженера-геодезиста; у разі потреби звернення до відповідних уповноважених органів з метою вирішення питань, що належать до її компетенції.

46. Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Порядку № 392 організаційною формою роботи Кваліфікаційної комісії є засідання, які проводяться в міру надходження документів або виникнення питань, розгляд яких потребує прийняття рішення, але не рідше один раз на місяць.

47. Пунктами 6 та 7 розділу ІІ Порядку № 392 передбачено, що рішення Кваліфікаційної комісії приймаються шляхом відкритого голосування простою більшістю голосів присутніх на її засіданні та оформлюються протоколом, який підписують усі присутні на засіданні члени Кваліфікаційної комісії. Член Кваліфікаційної комісії, який не погоджується з прийнятим Кваліфікаційною комісією рішенням, висловлює окрему думку в письмовому вигляді, що додається до протоколу.

Рішення Кваліфікаційної комісії може бути оскаржено в суді.

48. Відповідно до пунктів 19 та 20 розділу ІІІ Порядку № 392 Кваліфікаційна комісія за результатами розгляду письмових звернень заінтересованих осіб, замовників документації із землеустрою, органів державної влади та місцевого самоврядування, саморегулівних організацій у сфері землеустрою робить подання до Держгеокадастру про позбавлення сертифікованого інженера-землевпорядника кваліфікаційного сертифіката (його анулювання) з таких підстав:

- грубе порушення сертифікованим інженером-землевпорядником вимог положень нормативно-правових актів, нормативно-технічних документів, стандартів, норм і правил у сфері землеустрою;

- рішення суду за фактами неякісного проведення землеустрою сертифікованим інженером-землевпорядником;

- наявність у сертифікованого інженера-землевпорядника непогашеної судимості за корисливі злочини;

- з`ясування факту неправомірної видачі кваліфікаційного сертифіката.

На підставі подання Кваліфікаційної комісії про позбавлення сертифікованого інженера-землевпорядника кваліфікаційного сертифіката Держгеокадастр приймає відповідне рішення та повідомляє його письмово у двотижневий строк після надходження відповідного протоколу засідання Кваліфікаційної комісії.

Рішення про позбавлення сертифікованого інженера-землевпорядника кваліфікаційного сертифіката може бути оскаржено в судовому порядку.

Кваліфікаційний сертифікат інженера-землевпорядника анулюється Держгеокадастром: за зверненням сертифікованого інженера-землевпорядника; у разі набрання законної сили рішенням суду про обмеження дієздатності особи (інженера-землевпорядника), визнання її недієздатною, безвісно відсутньою; за поданням Кваліфікаційної комісії у разі встановлення факту порушення інженером-землевпорядником законодавства у сфері землеустрою відповідно до статей 66 та 68 Закону України «Про землеустрій»; на підставі свідоцтва про смерть.

49. Зі змісту зазначених правових приписів вбачається, що законодавець наділив Держгеокадастр повноваженнями здійснювати державний нагляд у сфері землеустрою та приймати рішення про анулювання кваліфікаційного сертифіката на підставі відповідного подання Кваліфікаційної комісії. Остання, в свою чергу, формує таке подання за наслідками розгляду відповідних звернень заінтересованих осіб у разі виявлення грубого порушення сертифікованими інженерами-землевпорядниками вимог положень нормативно-правових актів, нормативно-технічних документів, стандартів, норм і правил у сфері землеустрою.

При цьому законодавство не дає визначення грубого порушення суб`єктом господарювання або ж інженером-землевпорядником вимог нормативно-правових актів, про яке зазначено, зокрема у пункті 19 розділу ІІІ Порядку № 392. Це поняття має оціночний характер, а тому для з`ясування характеру порушення слід досліджувати допущене порушення у сукупності з урахуванням усіх обставин та попередніх проступків; у кожному конкретному випадку воно повинно встановлюватися, виходячи з об`єктивних та суб`єктивних ознак вчиненого діяння.

Визнання порушення нормативно-правових актів, нормативно-технічних документів, стандартів, норм і правил у сфері землеустрою грубим залежить від оцінки таких критеріїв кожний з яких має самостійне значення: характеру порушення; категорії виконавця; об`єктивних ознак здійснюваного порушення; суб`єктивних ознак здійснюваного порушення.

50. Подібний правовий висновок у подібних правовідносинах викладений у постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі № 808/2685/17, від 19 грудня 2019 року у справі № 806/290/16, від 5 березня 2019 року у справі № №814/1049/18, від 23 січня 2020 року у справах № 804/5700/16 та № 821/1216/17, від 30 січня 2020 року у справі № 806/3290/17, від 30 березня 2020 року у справі № 140/2220/18, від 26 травня 2020 року у справі № 820/429/17, від 13 серпня 2020 року у справі № 824/755/16-а, від 17 грудня 2020 року у справі № 2040/7750/18, від 16 вересня 2021 року у справі № 810/842/18 та від 4 листопада 2021 року у справі № 804/5044/17.

51. До того ж, з урахуванням змін, внесених Законом України від 28 квітня 2021 року № 1423-IX (набрав чинності 27 травня 2021 року), зокрема до абзацу другого частини другої статті 68 Закону України «Про землеустрій», у системному зв`язку з положеннями пункту 19 Порядку № 392, анулювання сертифікату інженера-землевпорядника за поданням Кваліфікаційної комісії може бути здійснено у випадку, якщо грубе порушення нормативно-правових актів, нормативно-технічних документів, стандартів, норм і правил у сфері землеустрою безпосередньо призвело до порушення прав та/або законних інтересів замовників документації із землеустрою, юридичних або фізичних осіб, держави, територіальної громади, на підставі розгляду письмових звернень таких осіб.

52. Як встановлено судами попередніх інстанцій зі змісту протоколу № 2 від 29 липня 2021 року, Кваліфікаційна комісія зробила висновок, що при розробленні документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_1 викривлена інформація щодо віднесення (невіднесення) ґрунтів, якими представлена земельна ділянка до особливо цінних, з метою уникнення проведення обов`язкової державної експертизи розробленого нею проекту землеустрою, що є порушенням вимог положень нормативно-правових актів, нормативно-технічних документів, стандартів, норм і правил у сфері землеустрою.

Це, за твердженням Кваліфікаційної комісії, призвело до порушення прав гр. ОСОБА_2 , який не зміг реєструвати право власності на земельну ділянку з причини її накладення на земельну ділянку з кадастровим номером 1225684605:04:011:0003 (площа співпадає на 5,9336%), проектна документація на яку була розроблена ОСОБА_1 .

53. Надаючи правову оцінку зафіксованого у протоколі № 2 від 29 липня 2021 року порушення інженером-землевпорядником ФОП ОСОБА_1 вимог нормативно-правових актів, нормативно-технічних документів, стандартів, норм і правил у сфері землеустрою, суди дійшли висновку, що в цьому протоколі Кваліфікаційною комісією не визначено, в чому полягає грубість відповідного порушення та відсутнє обґрунтування наявності причинно-наслідкового зв`язку між накладенням земельної ділянки ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 1225684605:04:011:0003 (зареєстровану раніше) та невіднесенням позивачем відповідних ґрунтів до особливо цінних; внаслідок цього суди попередніх інстанцій констатували відсутність підстав для віднесення такого порушення до грубого та, відповідно, до такого, що може бути правовою основою для анулювання сертифікату інженера-землевпорядника.

54. Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на наступне.

55. Згідно зі статтею 26 Закону України «Про землеустрій» розробниками документації із землеустрою є: юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, які є відповідальними за якість робіт із землеустрою; фізичні особи - підприємці, які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованими інженерами-землевпорядниками, відповідальними за якість робіт із землеустрою.

56. Відповідно пункту «а» частини другої статті 28 Закону України «Про землеустрій» розробники документації із землеустрою зобов`язані дотримуватися законодавства України, що регулює земельні відносини, а також державних стандартів, норм і правил при здійсненні землеустрою.

57. Відповідно до пункту «а» частини першої статті 150 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до особливо цінних земель відносяться, зокрема у складі земель сільськогосподарського призначення: чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені ґрунти та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерново-буроземні глибокі і середньо глибокі ґрунти; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму, дернові глибокі ґрунти Закарпаття.

58. Водночас, згідно із наказом Державного комітету України по земельних ресурсах «Про затвердження переліку особливо цінних груп ґрунтів» від 6 жовтня 2003 року № 245 до особливо цінних ґрунтів віднесено лучно-чорноземні середньосуглинкові ґрунти (шрифт 121д).

59. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» (був чинним на момент розроблення позивачем проекту землеустрою щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1225684605:04:011:0003 у 2019-2020 роках) обов`язковій державній експертизі підлягають, зокрема проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель.

60. Отже, законодавство, чинне на момент виготовлення інженером-землевпорядником ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства на території с. Рибалки Царичанського (зараз Дніпровського) району Дніпропетровської області містило вимогу щодо проведення обов`язкової державної експертизи проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель.

61. Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що Кваліфікаційна комісія фактично погодилась із твердженнями ОСОБА_2 , викладеними у його скарзі від 22 квітня 2021 року, про те, що ґрунтовий покров 121д (лучно-чорноземні середньосуглинкові ґрунти) віднесено до особливо цінних, керуючись положеннями наказу Держкомзему України від 6 жовтня 2003 року № 245.

62. При цьому, як встановлено судами попередніх інстанцій із пояснень ФОП ОСОБА_4 від 14 липня 2021 року № 13/21 на скаргу ОСОБА_2 та інших наявних у матеріалах справи доказів (а саме - довідки виконавчого комітету Китайгородської ради Царичанського району Дніпропетровської області № 241 від 10 березня 2020 року та витягу з Технічної документації з нормативно-грошової оцінки земель населеного пункту села Рибалки 2012 року, викопіювання з публічної кадастрової карти), позивач дійшла висновку про те, що земельна ділянка, яка відводиться із земель запасу для ведення особистого селянського господарства на території Китайгородської ради Царичанського району Дніпропетровської області фактичною площею 0,9807 га, не відноситься до переліку особливо цінних груп ґрунтів відповідно до частини першої статті 150 Земельного кодексу України та на підставі довідки виконавчого комітету Китайгородської ради Царичанського району Дніпропетровської області № 241 від 10 березня 2020 року.

63. Зокрема, у вищенаведеній довідці зазначено, що відповідна земельна ділянка має ґрунтовий покрив згідно з Технічної документації з нормативно-грошової оцінки земель населеного пункту села Рибалки, розробленої у 2012 році ТОВ «ДП ІНАГРО», шифр та назва агровиробничих груп ґрунтів: 121д - лучно-чорноземні ґрунти та їх слабосолонцюваті і слабосолоділі відміни, середньосуглинкові, що відповідає постанові Кабінету Міністрів України № 1051 від 17 жовтня 2012 року (додаток 5) та не відноситься до переліку особливо цінних груп ґрунтів відповідно до частини першої статті 150 Земельного кодексу України.

64. Водночас, як встановлено судами попередніх інстанцій Кваліфікаційна комісія не надала правової оцінки положенням статті 150 Земельного кодексу України, а також довідці виконавчого комітету Китайгородської ради Царичанського району Дніпропетровської області № 241 від 10 березня 2020 року, витягу з Технічної документації з нормативно-грошової оцінки земель населеного пункту села Рибалки 2012 року, викопіюванню з публічної кадастрової карти та не обґрунтували на підставі такої оцінки, чи необхідно віднести відповідні ґрунти до особливо цінних; фактично Кваліфікаційна комісія описала доводи скаржника ОСОБА_2 , але не надала їм належної правової оцінки, не зробила власні висновки на підставі такої оцінки.

65. З урахуванням вищезазначеного, за відсутності обґрунтування у протоколі № 2 від 29 липня 2021 року та поданні від 6 серпня 2021 року № 21/42 Кваліфікаційної комісії факту вчинення позивачем грубого порушення та того, в чому таке виражається, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що відповідачем спірне рішення про анулювання кваліфікаційного сертифікату інженеру-землевпоряднику ОСОБА_1 прийнято без врахування усіх істотних обставин справи, що стало підставою для визнання його протиправним та скасування.

66. Суд також зазначає, що стосовно вимог до адміністративного акта суб`єкта владних повноважень у судові практиці склалася правова позиція, відповідно до якої такий акт має бути обґрунтованим та мотивованим.

67. Зокрема, у постанові від 2 липня 2019 року у справі №140/2160/18 Верховний Суд зазначив, що загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

68. Крім того, у постанові від 5 березня 2020 року у справі № 640/467/19 Верховний Суд зауважив, що зміст оскаржуваного у цій справі рішення, який є індивідуально-правовим актом і породжує права та обов`язки для позивача, має відповідати вимогам, визначеним у статті 2 КАС України, відповідно до яких обґрунтованість є однією з обов`язкових ознак рішення (дії, бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, що підлягає встановленню адміністративним судом; з метою виконання вимоги щодо обґрунтованості спірного рішення суб`єкту владних повноважень не достатньо вказати у його змісті на факт відповідного правопорушення; останній зобов`язаний навести опис порушення (порушень) законодавства у відповідній сфері.

69. Вимога про те, що адміністративний акт про застосування санкцій повинен містити мотиви, на яких він ґрунтується, на додаток до принципів справедливої адміністративної процедури, що регулюють адміністративні акти, встановлена також у Рекомендації № R(91)1 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам про адміністративні санкції (прийнято Комітетом Міністрів 13 лютого 1999 року) на 452-му засіданні заступників міністрів) (Council of Europe Committee of ministers Recommendation No. R(91)1 of the Committee of Ministers to member states on administrative sanctions).

70. Колегія суддів також враховує, що юридична відповідальність є однією з форм захисту суспільства та держави від посягань на відповідні цінності, головними з яких відповідно до статті 3 Конституції України є людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека. При цьому, юридична відповідальність ґрунтується, у першу чергу, на державному примусі як специфічному впливі на поведінку особи, заснованому на організованій силі та спрямованому на безумовне виконання санкціонованих державою правил поведінки (норм права). Такий примус передбачає його регламентованість виключно законом, наявність чітко встановлених меж застосування та здійснення лише компетентним суб`єктом владних повноважень.

71. Мета застосування державою юридичної відповідальності до правопорушника обумовлена цілями, заради яких вона запроваджується. До таких основних цілей слід віднести наступну:

охоронна - зупинити триваюче правопорушення (протиправний стан);

правозабезпечувальна - досягнути результату у формі приведення поведінки (діяльності) відповідного суб`єкта до стану правомірної;

правовідновлювальна (компенсаційна) - відновити порушене право потерпілого та компенсувати йому матеріальний і моральний збиток, заподіяний правопорушенням;

попереджувальна (превентивна) - попередити вчинення нових правопорушень з боку як самого правопорушника (приватна превенція), так і інших суб`єктів (загальна превенція);

процедурно-процесуальна - офіційно визнати правопорушника винним у здійсненні протиправного діяння;

виховна - перевиховати правопорушника шляхом забезпечення у нього сталого спрямування на неухильне дотримання норм права;

каральна (штрафна) - покарати правопорушника у формі понесенні ним додаткових втрат, зокрема, й анулювання кваліфікаційного сертифікату.

72. Подібний правовий висновок викладений, зокрема у постановах Верховного Суду від 14 серпня 2018 року у справі № 803/1122/17, від 5 березня 2019 року у справі № 814/1049/18 та від 13 серпня 2020 року у справі № 824/755/16-а.

73. Таким чином, колегія суддів Верховного Суду вважає, що спірне рішення Держгеокадастру прийняте без дотримання встановлених законом вимог.

74. Стосовно доводів скаржника про дискреційні повноваження Кваліфікаційної комісії та права самостійно, на власний розсуд приймати рішення щодо того, чи є порушення землевпорядника грубим, колегія суддів зазначає наступне.

75. Згідно із Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R11(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень (Recommendation № R11(80)2 of the Committee of Ministers concerning the exercise of discretionary powers by administrative authorities), прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

76. Відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.

77. Відповідно до позиції Європейської комісії за демократію через право (Доповідь Венеціанської комісії № 512/2009 «Про верховенство права» (Venice Commission: the Rule of Law), що була прийнята на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року; пункти 11, 12 та 45), у першій половині ХХ ст. верховенство права стало надзвичайно спірною концепцією тому, що архітектори «держави загального добробуту» тлумачили заперечення дискреційних повноважень влади. В умовах суспільства, що стає все складнішим, дискреція розглядається як необхідний чинник прийняття рішень. Від середини ХХ ст. досягнуто порозуміння між концепцією верховенства права та питанням дискреційних повноважень. Дискрецію як таку було сприйнято. Проте її слід обмежувати буквою та метою закону, яким повноваження надаються, а так само іншими елементами верховенства права, приміром, шляхом забезпечення кожному доступу до справедливих процедур у безсторонньому та незалежному суді та шляхом застосування закону послідовно і однаково до всіх і у спосіб, позбавлений свавільності та не позбавлений здорового глузду; застосовуючи формулу «accordance to the law» («відповідність закону»), ЄСПЛ загалом вимагає лише того, щоб владна дія держави спиралася на юридичну норму, існуючий зв`язок між демократією та верховенством права гарантував те, що певні дискреційні повноваження держави щодо обмеження прав людини були визначені законом (див.: Lordachi and others v. Moldova, заява № 25198/02; потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон (a law), яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь якої такої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.

78. При цьому згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 7 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справа № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 3 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а, від 12 квітня 2018 року справа № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.

79. Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

80. Стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб`єктів владних повноважень ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі «Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus» (заява № 32181/04); пункт 44 рішення у справі «Bryan v. the United Kingdom» (заява № 19178/91); пункти 156-157, 159 рішення у справі «Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus» (заява № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі «Putter v. Bulgaria» (заява № 38780/02).

81. Стосовно дискреційних повноважень Кваліфікаційної комісії, то у силу статті 68 Закону України «Про землеустрій» та Порядку № 392 вона наділена повноваженнями розглядати скарги фізичних та юридичних осіб, звернення державних органів та органів місцевого самоврядування щодо дій інженера-землевпорядника та приймати рішення стосовно порушення останнім вимог нормативно-правових актів, нормативно-технічних документів, стандартів, норм і правил у сфері землеустрою, надавати оцінку грубості такого порушення та визначати його наслідки, а також, у разі виявлення факту грубого порушення інженером-землевпорядником вимог законодавства у сфері землеустрою, внаслідок якого було порушено права або законні інтереси скаржника, направляти до Держгеокадастру подання про анулювання сертифікату.

Реалізація таких повноважень має здійснюватися Кваліфікаційною комісією шляхом повного та всебічного дослідження матеріалів скарги, аналізу попередньої роботи інженера-землевпорядника, перевірки його кваліфікації та якості професійної підготовки, оцінки характеру порушення, об`єктивних та суб`єктивних ознак здійснюваного порушення.

82. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 5 березня 2019 року у справі № 814/1049/18, від 13 серпня 2020 року у справі № 824/755/16-а, від 17 грудня 2020 року у справі № 2040/7750/18, від 16 вересня 2021 року у справі № 810/842/18 та від 4 листопада 2021 року у справі № 804/5044/17.

83. Водночас, у цій справі судами встановлено, що матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що відповідачем під час встановлення факту грубого порушення позивачем вимог положень нормативно-правових актів, нормативно-технічних документів, стандартів, норм і правил у сфері землеустрою досліджувались, збирались та оцінювались додаткові докази, аналізувалась попередня робота позивача, проводилась перевірка кваліфікації та якості його професійної підготовки, як інженера-землевпорядника, що свідчить про відсутність достатніх підстав стверджувати про допущення інженером-землевпорядником ОСОБА_1 саме грубого порушення вимог нормативно-правових актів, нормативно-технічних документів, стандартів, норм і правил у сфері землеустрою.

84. Колегія суддів також враховує відсутність будь-яких доказів того, що невіднесення ґрунтів до особливо цінних зумовлено недобросовісною поведінкою позивача, а також, що саме це незазначення призвело до порушення прав та/або законних інтересів ОСОБА_2 , що виразилось у неможливості зареєструвати ним права власності на земельну ділянку з причини її накладення на земельну ділянку з кадастровим номером 1225684605:04:011:0003 (площа співпадає на 5,9336%), проектна документація на яку була розроблена ОСОБА_1 .

85. Аналогічних підхід в подібних правовідносинах застосовано Верховним Судом у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 802/1607/16-а

86. У цій справі колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Зокрема, у пункті 154 рішення ЄСПЛ у справа «ТОВ «Світ розваг» та інші проти України» (заява № 13290/11) зазначено, що в усталеній практиці Суду встановлено, що припинення дії дійсної ліцензії на здійснення господарської діяльності становить втручання у право на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, і воно має розглядатись за другим абзацом цієї статті як захід з контролю за користуванням майном (див., наприклад, рішення у справі «Tre Traktоrer Aktiebolag v Sweden», заява № 10873/84, пункт 55; «Rosenzweig and Bonded Warehouses Ltd v. Poland», заява № 51728/99, пункт 49; «Bimer S.A. v. Moldova», заява № 15084/03, пункт 51; «Megadat.com SRL v. Moldova», заява № 21151/04, пункти 64 і 65; «Vekony v. Hungary», заява № 65681/13, пункти 29 і 30; «S.C. Antares Transport S.A. and S.C. Transroby S.R.L. v. Romania», заява № 27227/08, пункти 39 і 40).

87. Зокрема, у рішенні у справі «Mickovski v. North Macedonia» (заява № 39107/18 та № 39726/18, пункт 37) Суд вказав, що примусове призупинення діяльності заявника, яка ґрунтується на дозволі з боку держави, охоплюється поняттям втручання у використання майна, яке підпадає під захист другого абзацу статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції (див., mutatis mutandis, «Tre Traktоrer Aktiebolag v Sweden», заява № 10873/84, пункт 55; «Buzescu v. Romania», заява № 61302/00, пункт 88).

88. У рішенні у справі «Gospodаria ?аrаneascа chiper terenti grigore v. the Republic of Moldova» (заява № 71130/13, пункт 25) ЄСПЛ зазначив, що право компанії-заявника на діяльність, яка ґрунтується на ліцензії, становив володіння для цілей статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції, і що анулювання цього документа становило втручання у право компанії-заявника на мирне володіння своїм майном; таке втручання є заходом контролю за використанням власності, який підлягає перевірці відповідно до другого абзацу статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції, і має бути законним і пропорційним переслідуваній меті (див. рішення у справі «Gospodаria ?аrаneascа Chiper Terenti Grigore v Moldova», заява № 71130/13, пункти 27-29).

89. Отже, у справах щодо надання ліцензій або дозволів на ведення підприємницької діяльності, ЄСПЛ доходить висновку, що скасування або відкликання дозволу чи ліцензії є втручанням у право заявників на мирне володіння своїм майном, включаючи економічні інтереси, пов`язані з підприємницькою діяльністю (див. рішення у справах «Fredin v. Sweden» (№ 1), заява № 12033/86, пункт 40; і mutatis mutandis, «Rosenzweig and Bonded Warehouses Ltd. v. Poland», заява № 51728/99); незважаючи на те, що в деяких випадках Суд визнав, що ліцензія сама по собі є «майном» для цілей статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції, важливо, що в цих випадках це питання не було спірним між сторони, тому від Суду не вимагалося проводити розширений аналіз характеру володіння у справі; у будь-якому випадку згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ припинення дії дійсної ліцензії на ведення бізнесу становило втручання у право на мирне володіння майном (див. рішення у справах «Bimer S.A. v. Moldova», заява № 15084/03, пункт 49; «Megadat.com SRL v. Moldova», заява № 21151/04, пункти 62-63).

90. Отже, відповідно до сталої практики ЄСПЛ правові норми, на яких ґрунтується позбавлення власності, окрім відповідності внутрішньому законодавству Договірної держави, мають бути достатньо доступними, точними та передбачуваними у своєму застосуванні; що стосується поняття «передбачуваність», то його обсяг значною мірою залежить від змісту інструменту, який розглядається, сфери, яку він призначений охоплювати, а також кількості та статусу тих, кому він адресований (див. рішення у справі «Vistiтр and Perepjolkins v. Latvia», заява № 71243/01, пункти 95-99).

91. Стосовно допустимості втручання у «право власності» необхідно звернути увагу, що відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (заява №25921/02) ЄСПЛ, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ у пункті 32 рішення по справі «Stretch v. the United Kingdom» (заява № 44277/98).

92. Слід зазначити, що у практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Протоколу першого ЄКПЛ, а саме: (1) чи є втручання законним; (2) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; (3) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Протоколу першого, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

93. У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Трегубенко проти України» (заява N 61333/00) зазначено, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде доведений, inter alia, «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності.

94. Суд також враховує позицію ЄСПЛ, висловлену, зокрема, у справах «Moreno Diaz Peсa and Others v. Portugal» (заява № 44262/10, пункти 60, 64 і 93), «Cachia and Others v. Malta» (заява № 72486/14, пункт 49) та «Hesz and others v. Hungary» (заява № 17884/12, пункт 28), яка передбачає, що в процесах позбавлення власності держава повинна суворо дотримуватися процедури; для примусового позбавлення цього права мають бути вагомі причини і держава, в особі своїх уповноважених органів, повинна це довести неспростовними доказами.

95. Як зазначив ЄСПЛ у пунктах 48- 54 та тексті свого рішення у справі «Пічкур проти України» (заява № 10441/06) є порушенням ст. 14 Конвенції гідно з якою користування правами та свободами має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою, доповнює інші основні її положення та протоколів до Конвенції; вона не існує незалежно, оскільки застосовується лише щодо «користування правами та свободами», що гарантуються цими основними положеннями; застосування статті 14 Конвенції необов`язково означає порушення одного з матеріальних прав, гарантованих Конвенцією; необхідно, але й також достатньо, щоб обставини справи входили «до сфери застосування» однієї або більше статей Конвенції; заборона дискримінації за статті 14 Конвенції поширюється за межі використання прав та свобод, гарантування яких кожною державою вимагається Конвенцією та протоколами до неї. Вона також застосовується до тих додаткових прав, що входять до загальної сфери застосування будь-якої статті Конвенції, які держави добровільно вирішили гарантувати.

96. З огляду на вищезазначене, Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про протиправність рішення Кваліфікаційної комісії № 21/42 від 6 серпня 2021 року та наявність правових підстав для скасування наказу Держгеокадастру № 392 від 13 серпня 2021 року в частині анулювання кваліфікаційного сертифіката інженера-землевпорядника ОСОБА_1 від 3 січня 2013 року № 000516.

97. Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки судів першої та апеляційної інстанцій. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судів попередніх інстанцій та щодо яких не наведено мотивів відхилення відповідного аргументу.

98. Оскільки колегія суддів не вбачає неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи та прийняття рішення, то відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає такі рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

99. За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

100. Оскільки суд касаційної інстанції залишає без змін рішення судів попередніх інстанцій, то у силу статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: Н.В. Коваленко

С.М. Чиркін