Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 420/4722/19

касаційне провадження № К/9901/20285/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Ханової Р.Ф., Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Комунального підприємства «ОБЛТРАНСБУД»

на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2020 року (головуючий суддя - Градовський Ю.М.; судді - Крусян А.В., Яковлєв О.В.)

у справі № 420/4722/19

за позовом Комунального підприємства «ОБЛТРАНСБУД»

до Головного управління ДФС в Одеській області

про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

У серпні 2019 року Комунальне підприємство «ОБЛТРАНСБУД» (далі - КП «ОБЛТРАНСБУД», позивач, платник, підприємство) звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС в Одеській області (далі - ГУ ДФС в Одеській області, відповідач, контролюючий орган, податковий орган) про визнання протиправним та скасування наказу від 02 травня 2019 року № 3331, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04 червня 2019 року № 0025461407.

В обґрунтування позовних вимог платник зазначив, що при складанні акта перевірки відповідачем допущено неповне з`ясування обставин взаємовідносин позивача з його контрагентом, зокрема не перевірено фактичне виконання укладених договорів. Позивач вважає, що висновки акта перевірки є необґрунтованими і незаконними, та такими, що не відповідають фактичним обставинам, оскільки ґрунтуються лише на припущеннях, які, в свою чергу, не підтверджені належними документами.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення від 04 червня 2019 року № 0025461407, в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що господарські операції між позивачем та його контрагентом були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, що підтверджено оформленими первинними документами податкової та бухгалтерської звітності.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд дійшов висновку, що господарські операції позивача з його контрагентом не носили реального характеру, оскільки останній не мав фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення замовленого обсягу робіт з урахуванням термінів їх виконання та наявності трудових ресурсів на підприємстві.

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2020 року та залишити в силі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року.

Мотивуючи касаційну скаргу, позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що чинне законодавства не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагента, наявності чи відсутності достатніх трудових ресурсів у нього, а також від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, оскільки добросовісний платник податків, яким є позивач, не може нести відповідальність за правопорушення, вчинені іншим суб`єктом господарювання. Наголошує, що апеляційним судом не враховані правові висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою КП «ОБЛТРАНСБУД».

Відзив на касаційну скаргу від відповідача не надійшов, що відповідно до частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку КП «ОБЛТРАНСБУД» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість з контрагентом-постачальником Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮЖБУДКОМ» (далі - ТОВ «ЮЖБУДКОМ») за період з 01 липня 2018 року по 31 серпня 2018 року та з 01 жовтня 2018 року по 30 листопада 2018 року, які відображені у податковій звітності липня, серпня, жовтня, листопада та грудня 2018 року, за результатами якої складено акт від 20 травня 2019 року № 951/15-32-14-07/33311491.

Відповідно до висновків акта перевірки відповідачем встановлено порушення, зокрема, пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у загальній сумі 485 433,00 грн.

Обґрунтовуючи свою позицію, контролюючий орган зазначив про відсутність реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «ЮЖБУДКОМ», оскільки останнє не мало фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення замовленого обсягу робіт з урахуванням термінів їх виконання та наявності трудових ресурсів на підприємстві.

На підставі вказаного акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 04 червня 2019 року № 0025461407, яким платнику збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 727 150,00 грн, з яких 485 433,00 грн за податковим зобов`язанням та 242 717,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Надаючи оцінку правомірності прийняття контролюючим органом названого акта індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

За правилами пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

За приписами пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

За приписами статті 1 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Аналіз наведених норм свідчить на користь висновку про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, судом першої інстанції було встановлено, що вони є реальними та підтверджуються долученими платником до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій і господарський характер понесених за ними витрат, а саме: актів приймання виконаних будівельних робіт; довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрати; видаткових та податкових накладних; платіжних доручень.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, а також не зазначено про здійснення платником розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції погодився з доводами відповідача і виходив з того, що позивачем неправомірно сформовані дані податкового обліку за господарськими операціями з його контрагентом, оскільки ТОВ «ЮЖБУДКОМ» не мало фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення замовленого обсягу робіт з урахуванням термінів їх виконання та наявності трудових ресурсів на підприємстві.

Суд вважає такі висновки апеляційного суду помилковими, оскільки твердження контролюючого органу не підтверджені належними та допустимими доказами, ґрунтуються виключно на припущеннях, які, в свою чергу, базуються на узагальненій податковій інформації без проведення контрольних заходів щодо контрагента позивача та дослідження первинних документів.

Більш того, Суд вважає за необхідне звернути увагу на висновок Верховного Суду, висловлений, зокрема, в постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 826/14549/15, від 06 лютого 2018 року у справі № 816/166/15-а, від 13 серпня 2020 року у справі № 520/4829/19, від 21 жовтня 2020 року у справі № 140/1845/19, згідно з яким відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про необ`єктивність доводів контролюючого органу щодо неправомірності відображення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за оспорюваними господарськими операціями ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Судом апеляційної інстанції, у свою чергу, не встановлено інших обставин та не досліджено будь-яких нових доказів. Зі змісту постанови суду апеляційної інстанції не вбачаються мотиви, що давали йому законні підстави для іншої оцінки фактичних обставин у справі, в тому числі і щодо висновку про нереальний характер спірних операцій.

Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне звернути увагу, що при наданні оцінки спірним правовідносинам, які виникли з питання формування платником податкового кредиту з податку на додану вартість, судом апеляційної інстанції помилково було застосовано норми Розділу ІІІ ПК України, які регулюють правовідносини, що виникають при сплаті податку на прибуток підприємств, тобто судом було застосовано норми закону, які не підлягають застосуванню, що також є підставою для скасування судового рішення.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд вважає, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано рішення суду першої інстанції, яке прийнято на підставі повного та всебічного дослідження обставин справи з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Таким чином, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасоване рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись статтями 341 345 349 352 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства «ОБЛТРАНСБУД» задовольнити.

Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2020 року скасувати, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді Р. Ф. Ханова

В. П. Юрченко