Історія справи

Постанова КАС ВП від 15.11.2023 року у справі №380/6752/21
Постанова КАС ВП від 15.11.2023 року у справі №380/6752/21
Постанова КАС ВП від 15.11.2023 року у справі №380/6752/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 380/6752/21

адміністративне провадження № К/990/28905/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Стародуба О.П. та Шарапи В.М., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Стрийської міської ради

про визнання протиправним та нечинним рішення

за касаційною скаргою ОСОБА_2

на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2023 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Хобор Р.Б., суддів Бруновської Н.В., Шавеля Р.М.),

У С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

1. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 червня 2021 року задоволено частково адміністративний позов ОСОБА_1 до Стрийської міської ради Львівської області про визнання протиправним та нечинним рішення.

2. Не погодившись із прийнятим рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу.

3. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2023 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 червня 2021 року у справі № 380/6752/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Стрийської міської ради про визнання протиправним та нечинним рішення.

4. Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вже є ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення, що свідчить про наявність обґрунтованих підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм процесуального права, ОСОБА_2 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

6. В обґрунтування касаційної скарги зазначається, що участі у даній справі він не приймав, а про рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 червня 2021 року дізнався після залучення до участі в якості третьої особи у справі №380/3882/23.

7. Крім того, скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції належним чином не встановив особу, яка зверталася з апеляційною скаргою, а тому протиправно відмовив у відкритті апеляційного провадження.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

8. Касаційна скарга надійшла до Суду 22 серпня 2023 року.

9. Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 380/6752/21, витребувано адміністративну справу та запропоновано позивачу надати відзив на касаційну скаргу.

10. Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2023 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 15 листопада 2023 року.

11. При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

Позиція інших учасників справи

12. Від учасників справи відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів попередніх інстанцій. При цьому колегія суддів зазначає, що ухвалу Верховного Суду про відкриття касаційного провадження ОСОБА_1 , Стрийська міська рада, згідно даних про вручення поштових відправлень, отримали 13 вересня 2023 року.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи

13. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

14. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

15. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

16. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

17. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

18. Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2023 року не відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи є прийнятними з огляду на таке.

19. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи. Цим конституційним положенням кореспондують норми статті 14 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» і стаття 13 КАС України.

20. Завданням адміністративного судочинства, згідно з частиною першою статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

21. Відповідно до положень статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

22. За змістом частини першої статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

23. Згідно з частиною першою статті 293 КАС України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

24. За правилами частини першої статті 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо:

- апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню;

- є ухвала про закриття провадження у зв`язку з відмовою від раніше поданої апеляційної скарги цієї самої особи на це саме судове рішення;

- є постанова про залишення апеляційної скарги цієї самої особи без задоволення або ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення;

- скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

25. З аналізу, зокрема, пункту 3 частини першої статті 299 КАС України вбачається, що використана законодавцем конструкція «суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо є ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення» є чіткою та не викликає множинного розуміння, а тому правила пункту 3 частини першої статті 299 КАС України не підлягають обмеженню в застосуванні.

Аналогічний висновок наведено в постанові Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 лютого 2019 року справі № 816/1310/16 та у постанові Верховного Суду від 13 грудня 2021 року у справі № 140/12599/20.

26. Отже, у разі наявності у справі постановленої судом апеляційної інстанції ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення, у суду апеляційної інстанції при повторному зверненні цієї ж особи на це саме судове рішення виникає імперативний обов`язок застосувати пункт 3 частини першої статті 299 КАС України та постановити ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження, безвідносно до того, з яких підстав відмовлено у відкритті апеляційного провадження при попередньому зверненні з апеляційною скаргою.

27. Як вбачається оскаржуваного судового рішення та підтверджується матеріалами справи, 19 червня 2023 року ОСОБА_2 звернувся до Восьмого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 червня 2021 року.

28. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2023 року (з урахуванням мотивів ухвали Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2023 року про виправлення описки в частині помилково вказаного апелянта ОСОБА_1 ) відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 червня 2021 року.

29. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні зазначив, що ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2023 року вже було відмовлено у відкритті апеляційного провадження за його апеляційною скаргою на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 червня 2021 року.

30. Відтак, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 вже звертався до Восьмого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 червня 2021 року, за наслідками розгляду якої йому було відмовлено у відкритті апеляційного провадження.

31. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, 10 травня 2023 року Восьмий апеляційний адміністративний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 червня 2021 року у справі № 380/6752/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Стрийської міської ради Львівської області про визнання протиправним та нечинним рішення.

32. Таким чином, при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 суд апеляційної інстанції, застосувавши в якості підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження за даною апеляційною скаргою пункт 3 частини першої статті 299 КАС України, безпідставно не взяв до уваги, що ОСОБА_2 звертається з апеляційною скаргою на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 червня 2021 року вперше та помилково зазначив, що дана апеляційна скарга подана ним повторно.

33. Колегія суддів зазначає, що, положення пункту 3 частини першої статті 299 КАС України не могли бути застосовані при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою ОСОБА_2 , відтак, суд апеляційної інстанції постановив незаконну ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження за даною апеляційною скаргою.

34. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із доводами касаційної скарги та вважає, що постановляючи ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження від 10 липня 2023 року, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми процесуального права, не з`ясувавши в повному обсязі обставин справи, що призвело до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

35. Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

36. Щодо доводів касаційної скарги стосовно наявності у ОСОБА_2 права на звернення з апеляційною скаргою на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 червня 2021 року, а також щодо наявності підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження, колегія суддів, враховуючи положення частини другої статті 341 КАС України, вказує на відсутності у Верховного Суду, в контексті даної справи, підстав підміняти суд апеляційної інстанції щодо вирішення питання наявності права на звернення до суду апеляційної інстанції, а також поновлення чи відмови у поновленні встановлених процесуальним законом строків, перш за все з огляду на те, що вказані повноваження лежать у виключній площині дискреційних повноважень суду до якого звертається заінтересована особа.

37. Також, у контексті цієї справи Верховний Суду вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини.

38. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

39. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

40. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

41. Так, у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom, заява №4451/70, пункти 28-36) Європейським судом з прав людини було визначено, що право на доступ до суду є одним з аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. У цій справі Суд визнав право на доступ до суду як невід`ємний аспект гарантій, закріплених у статті 6, пославшись на принципи верховенства права та недопущення свавілля, покладені в основу більшості положень Конвенції. Разом з тим, право на доступ до суду повинно бути «практичним та ефективним», а не «теоретичним чи ілюзорним» (рішення у справі «Беллє проти Франції» (Bellet v. France), заява №13343/87, пункт 36). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд (рішення у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини» (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany ), [ВП] заява № 42527/98, пункт 45 та рішення у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії», (Lupeni Greek Catholic Parish and others v. Romania), [ВП] заява № 76943/11, пункти 84, 86).

42. При цьому колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на Доповідь Венеціанської комісії № 512/2009 «Про верховенство права» (Venice Commission: the Rule of Law; прийнята на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року (далі - Доповідь Венеціанської комісії).

43. Так, у пункті 24 Доповіді Венеціанської комісії було зазначено, що у рамках Організації Об`єднаних Націй поняття «верховенство права», що було включене до преамбули Загальної декларації прав людини (1948), застосовується для впровадження низки принципів, що мають властивість змінюватися залежно від того чи іншого контексту; порівняння двох доповідей, підготовлених за короткий проміжок часу (2002- 2004 рр.), демонструє цю різноманітність підходів: у першій наголошується, приміром, на таких елементах, як незалежна судова система, незалежні установи захисту прав людини, визначені та обмежені повноваження влади, справедливі та прозорі вибори; тоді як у другій увагу сконцентровано (у більш класичний спосіб) на таких елементах, як якість законодавства, ієрархічна вищість закону, рівність перед законом, відповідальність перед законом, юридична визначеність, процесуальна та судова прозорість, уникнення свавілля, поділ влади та ін.

44. Крім того, в пункті 37 Доповіді Венеціанської комісії вказано, шо верховенство права включає в себе вісім «інгредієнтів: (1) доступність закону (в тому значенні, що закон має бути зрозумілим, чітким та передбачуваним); (2) питання юридичних прав мають бути вирішені нормами права, а не на основі дискреції; (3) рівність перед законом; (4) влада має здійснюватися у правомірний, справедливий та розумний спосіб; (5) права людини мають бути захищені; (6) мають бути забезпечені засоби для розв`язання спорів без надмірних матеріальних витрат чи надмірної тривалості; (7) суд має бути справедливим; (8) дотримання державою як її міжнародно правових обов`язків, так і тих, що обумовлені національним правом.

45. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 рішення у справі "Ашингдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom, заява № 8225/78), пункт 96 рішення у справі "Кромбах проти Франції" (Krombach v. France, заява № 29731 /96).

46. У справі «Bellet v. France» (заява №23805/94, пункт 36) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

47. Також, у рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and оthers v. Spain, заяви №№38366/97, 38688/97, 40777/98, 40843/98, 41015/98, 41400/98, 41446/98, 41484/98, 41487/98 and 41509/98, пункт 51) та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada. Cavanilles v. Spain, заява № 28090/95, пункт 45) Європейський суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

48. Крім того, у пункті 52 рішення у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд однак зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. the Italy № 36813/97, пункти 190 та 191).

49. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі Valkova v. Bulgaria (заява № 48149/09; пункт 19) Суду доводиться з`ясовувати, чи було процедурне обмеження щодо доступу до суду, застосоване судом у національному остаточному рішенні, чітким, доступним та передбачуваним у значенні практики Суду, чи переслідувало воно законну мету та чи було пропорційним з цією метою (див. рішення у справі «Lupas and others v. Romania», Заяви № 1434/02, 35370/02 та 1385/03, пункт 67).

50. ЄСПЛ також у справі «Корня проти Республіки Молдова» (заява № 22735/07, п.п. 21-26; констатовано порушення пункту 1 статті 6 Конвенції) зазначив, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним й може підлягати в деяких випадках обмеженням. Суд повинен переконатись у тому, що застосовані заходи не обмежують та не знижують можливості доступу до суду таким чином, що порушується сам зміст цього права. Більше того, обмеження буде неспівмірним з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету та якщо не існує розумної співмірності між застосованими заходами і переслідуваною метою (рішення у справі «Уейт і Кеннеді проти Німеччини», заява № 26083/94, пункт 59). Право на доступ до суду буде порушеним, коли регулювання не переслідує більше мету правової безпеки і належного управління правосуддям, а являє собою бар`єр, який перешкоджає особі добитися розгляду по суті своєї справи компетентним судом (рішення у справі «Цалкізіс проти Греції», заява № 11801/04, пункт 44).

51. Згідно з висновками, що сформульовані у одному з останніх рішень Великої Палати ЄСПЛ, яке головним чином стосується процесуальних гарантій особи у суді та узагальнює позиції з раніше винесених рішень цього Суду, - справа «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia [ВП], № 40160/12, п.п. 76-78, 97-99): пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (див. рішення у справах «Роше проти Сполученого Королівства» (Roche v. the United Kingdom) [ВП], № 32555/96, п. 116;«З та інші проти Сполученого Королівства» (Z and Others v. the United Kingdom) [ВП], № 29392/95, п. 91; «Цудак проти Литви» (Cudak v. Lithuania) [ВП], № 15869/02, п. 54); право на доступ до суду повинно бути «практичним та ефективним», а не «теоретичним чи ілюзорним»; це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд; проте право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) [ВП], № 36760/06, п. 230); заходи, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, який залишається для особи, у такий спосіб або в такій мірі, щоб сама суть права була порушена; крім того, обмеження не буде сумісним з пунктом 1 статті 6, якщо воно не переслідує легітимну мету та якщо відсутнє розумне співвідношення пропорційності між засобами, що використовуються, і метою, яка має бути досягнута; при цьому у практиці Суду закріплено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції; це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки» (Beles and Others v. the Czech Republic), № 47273/99, пп. 50-51 та 69; «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), № 35787/03, п. 29); Суд постановляв, що є порушення права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі юридичної визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (див., наприклад, рішення у справах «Карт проти Туреччини» (Kart v. Turkey) [ВП], № 8917/05, п. 79; «Ефстатіу та інші проти Греції» (Efstathiou and Others v. Greece), № 36998/02, п. 24; «Ешим проти Туреччини»(Esim v. Turkey), № 59601/09, п. 21); у своїй подальшій практиці Суд послідовно спирався на вищезазначені елементи при ухваленні рішення щодо того, чи було тлумачення процесуальної норми таким, що необґрунтовано обмежувало право заявника на доступ до суду (див. приклади, рішення у справах, в яких було визнано порушення: «Новіньський проти Польщі» (Nowinski v. Poland), № 25924/06, п. 34;«Омеровіч проти Хорватії (№ 2)» (Omerovic v. Croatia) (№ 2), № 22980/09, п. 45; «Маширевіч проти Сербії» (Masirevic v. Serbia), № 30671/08, п. 51;«Корнеа проти Республіки Молдова» (Cornea v. the Republic of Moldova), № 22735/07, п. 24; «Лоулі-Георгопулу проти Греції» (Louli-Georgopoulou v. Greece), № 22756/09, п. 48; а також приклади, в яких Судом було постановлено, що обмеження доступ до суду не є непропорційним: «Уеллс проти Сполученого Королівства» (Wells v. the United Kingdom), № 37794/05; «Данн проти Сполученого Королівства» (Dunn v. the United Kingdom), № 62793/10, п. 38).

52. Також ЄСПЛ було констатовано порушення державами статті 6 Конвенції з огляду на незабезпечення особі права на апеляцію, зокрема, у справах Parol v. Poland (заява № 65379/13), Madzarovic and others v. Montenegro (заяви № 54839/17 і 71093/17), Grosam v. The Czech Republic (заява № 19750/13) та Cotora v. Romania (заява № 30745/18).

53. Виходячи з аналізу вказаної практики Європейського суду з прав людини та враховуючи обставини вказаної справи, колегія суддів зазначає, що неправильне тлумачення судом апеляційної інстанції положень КАС України, призвело до безпідставної відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , чим позбавило останнього гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права доступу до суду.

54. Вказаний підхід стосовно гарантованого права особи на апеляційне оскарження рішення суду також застосовано Верховним Судом у постановах від 27 січня 2023 року у справі № 300/2202/22, від 29 червня 2023 року у справі № 400/3687/20, від 20 липня 2023 року у справі № 420/8355/22

55. Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на гарантії права на справедливий суд, встановлені Міжнародним пактом про громадянські і політичні права, прийнятим 16 грудня 1966 року Генеральною Асамблеєю ООН. Так, відповідно до статей 2, 14 вказаного Міжнародного пакту, кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті зобов`язується забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні; забезпечити, щоб право на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними судовими, адміністративними чи законодавчими властями або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту; всі особи є рівними перед судами і трибуналами; кожен має право при визначенні його права та обов`язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

56. Суд також ураховує пункти «а» та «b» статті 1 Рекомендацій(95)5 Комітету міністрів Ради Європи (КМРЄ) державам-членам «Щодо введення в дію та поліпшення функціонування систем і процедур оскарження у цивільних або комерційних справах» від 7 лютого 1995 року, де передбачено, що повинна існувати можливість контролю за будь-яким рішенням суду нижчої інстанції зі сторони суду вищої інстанції, а у разі якщо буде визнано доцільним передбачити винятки зі сфери цього принципу, останні повинні бути засновані на законі і повинні відповідати загальним принципам справедливості.

57. Окрім того, відповідно до пункту 26 Висновку №20 (2017) Консультативної ради європейських судів (КРЄС) «Про роль судів у забезпеченні єдності застосування закону» рекомендовано звернути увагу на те, що у випадку, коли доступ до верховних судів перестає бути питанням права і стає питанням винятку, саме апеляційні суди будуть вищою інстанцією для більшості справ; апеляційні суди повинні мати можливість здійснювати свої повноваження щодо забезпечення якості правосуддя, що також включає потребу в забезпеченні єдності застосування права.

58. Важливість захисту права на звернення до суду також підкреслюється тим, що вказане питання включено до Стратегії розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021 - 2023 роки, затвердженою Президента України від 11 червня 2021 року № 231/2021, у якій зазначено, що перешкоди в доступі до суду віднесено до основних проблем у сфері правосуддя.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

59. Згідно з частиною першою статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

60. За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права та протиправно відмовлено у відкритті апеляційного провадження.

61. З огляду на вищевикладене, касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, ухвала Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2023 року - скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 349 353 355 356 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2023 року скасувати та направити справу № 380/6752/21 до цього суду для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: О.П. Стародуб

В.М. Шарапа