Історія справи

Ухвала КАС ВП від 15.11.2020 року у справі №826/8499/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 826/8499/16

касаційне провадження № К/9901/27831/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І. А.,

суддів - Олендера І. Я., Ханової Р. Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 вересня 2016 року (головуючий суддя - Данилишин В. М. )

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2016 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Лічевецький І. О.; судді:

Мельничук В. П., Мацедонська В. Е.)

у справі № 826/8499/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажний трест "Вектор"

до Головного управління ДФС у м. Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажний трест "Вектор" (далі - ТОВ "БМТ "Вектор"; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві; відповідач; контролюючий орган) про скасування податкових повідомлень-рішень від 24 травня 2016 року № 1992615141 та від 24 травня 2016 року № 2002615141.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 08 вересня 2016 року позов задовольнив повністю.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 03 листопада 2016 року залишив рішення суду першої інстанції без змін.

ГУ ДФС у м. Києві звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 вересня 2016 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2016 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, зазначає про безпідставне обрання позивачем вексельної форми розрахунку з Товариством з обмеженою відповідальністю "Фіброліт-7" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Донбас Інвест Гарант", оскільки останнє не передбачено умовами укладених договорів. Наведене, на переконання ГУ ДФС у м.

Києві, а також факт припинення 18 червня 2013 року Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіброліт-7" у зв'язку з визнанням його банкрутом обумовлює необхідність включення кредиторської заборгованості платника перед цими контрагентами до складу інших доходів.

Крім того, ГУ ДФС у м. Києві вказує про фіктивний характер господарських операцій із придбання позивачем підрядних робіт та товарно-матеріальних цінностей, зокрема, в Товариства з обмеженою відповідальністю "Еско Трейн", Товариства з обмеженою відповідальністю "Латустрейд", Товариства з обмеженою відповідальністю "Сі оф лайф Україна", Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпульс". При цьому звертає увагу на вирок Солом'янського районного суду м.

Києва від 11 вересня 2014 року у справі № 760/18396/14-к, яким засновника Товариства з обмеженою відповідальністю "Еско Трейн" ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1 , 2 статті 205-1 Кримінального кодексу України, а також пояснення засновника Товариства з обмеженою відповідальністю "Сі оф лайф Україна" ОСОБА_2 щодо його непричетності до фінансово-господарської діяльності цієї юридичної особи.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 24 листопада 2016 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДФС у м. Києві.

Відзиву на касаційну скаргу від позивача не надійшло, що в силу частини 4 статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

22 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "БМТ "Вектор" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року, результати якої оформлено актом від 26 квітня 2016 року № 78/26-15-14-01-01/36473746.

За її наслідками відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог пункту
44.1 статті 44, підпункту 47.1.1 пункту 47.1 статті 47, підпункту 134.1.1 пункту
134.1 статті 134, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 189.1 статті 189, пунктів 198.2, 198.3, 198.5 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) з огляду на безпідставне невключення до складу інших доходів кредиторської заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Фіброліт-7" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Донбас Інвест Гарант", яку, за доводами відповідача, слід вважати безнадійною, а також неправомірним формуванням даних податкового при придбанні підрядних робіт та товарно-матеріальних-цінностей у Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпульс ", Товариства з обмеженою відповідальністю "Біобуд Девелопмент", Товариства з обмеженою відповідальністю "БК "Форум Інвест", Товариства з обмеженою відповідальністю "Латустрейд", Товариства з обмеженою відповідальністю "Еско Трейн ", Товариства з обмеженою відповідальністю "Агат Пром", Товариства з обмеженою відповідальністю "Сі оф лайф Україна" з огляду на удаваний характер здійснених поставок, що мотивовано наявністю в цих юридичних осіб ознак фіктивності.

На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом 24 травня 2016 року прийнято податкові повідомлення-рішення: № 1992615141, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1340578,00 грн за основним платежем та 335145,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; № 2002615141, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1155113,00 грн за основним платежем та 288778,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що в ТОВ "БМТ "Вектор" наявні всі необхідні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для формування доходів, витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

На переконання Верховного Суду, наведений висновок судових інстанцій є передчасним з огляду на таке.

Відповідно до підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПК України безнадійною є заборгованість, що відповідає одній з таких ознак: заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності; прострочена заборгованість фізичної або юридичної особи, що не погашена внаслідок недостатності майна зазначеної особи, за умови, що дії кредитора, спрямовані на примусове стягнення майна боржника, не призвели до повного погашення заборгованості; заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією; заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних після звернення кредитором стягнення на заставлене майно відповідно до закону та договору, за умови, що інші дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника, визначені нормативно-правовими актами, не призвели до повного покриття заборгованості; заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством; прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також осіб, які у судовому порядку визнані безвісно відсутніми, недієздатними або оголошені померлими, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.

Згідно з пунктом 135.1 статті 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пунктом 135.1 статті 135 ПК України.

За правилами підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 ПК України інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Відносини, пов'язані з обігом векселів в Україні, регулюються "Уніфікованим законом про переказний та простий векселі", що ратифікований Законом України від 06 липня 1999 року № 826-XIV "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі", Цивільним кодексом України, Законами України від 23 лютого 2006 року № 3480-IV "Про цінні папери та фондовий ринок" та від 05 квітня 2001 року № 2374-III "Про обіг векселів в Україні".

За визначенням, наведеним у частині 1 статті 14 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3480-IV "Про цінні папери та фондовий ринок", векселем є цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Відповідно до статті 4 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2374-III "Про обіг векселів в Україні" видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, за виключенням фінансових банківських векселів, фінансових векселів.

На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов'язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем.

У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Згідно зі статтею 77 Уніфікованого закону до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо: індосаменту (статті 11-20); строку платежу (статті 33-37); платежу (статті 38-42); права регресу у разі неплатежу (статті 43-50,52-54); платежу у порядку посередництва (статті 55,59-63); копій (статті 67 і 68); змін (стаття 69); позовної давності (статті 70 і 71); неробочих днів, обчислення строків і заборони пільгових строків (статті 72,73 і 74).

Відповідно до частини першої статті 70 Уніфікованого закону позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу.

Ця норма стосується не тільки векселедержателя, а всіх осіб, що мають право вимагати за векселем.

За правилами статей 11,16 Уніфікованого закону будь-який переказний вексель, навіть виданий без прямого застереження про наказ, може бути переданий шляхом індосаменту. Власник переказного векселя вважається його законним держателем, якщо його право на вексель базується на безперервному ряді індосаментів, навіть якщо останній індосамент є бланковим.

Таким чином, вексель є інструментом комерційного кредиту, що виступає у вигляді відстрочення платежу за надані товари та послуги.

При цьому векселедавець не має можливості та не зобов'язаний отримувати відомості щодо обігу виданих векселів та передачі їх векселедержателем іншим особам.

Відповідно до статті 43 Уніфікованого закону держатель може використати своє право регресу проти індосантів, трасанта та інших зобов'язаних осіб при настанні строку платежу, якщо останній не був здійснений, а також до настання строку платежу за таких умов: якщо мала місце повна або часткова відмова здійснити акцепт; у разі банкрутства трасата (незалежно від того, здійснив він акцепт чи ні), або у разі припинення ним платежів, навіть якщо ця обставина не була встановлена судовим рішенням, або у разі безрезультатного звернення стягнення на його майно; у разі банкрутства трасанта за векселем, що не підлягає акцепту.

Наведені правові норми закріплюють право векселедержателя на дострокову реалізацію права вимоги за векселем за рахунок солідарно зобов'язаних осіб у разі, якщо до настання строку платежу відбудуться визначені Уніфікованим законом події, що унеможливлюють погашення такого векселя прямим боржником.

При цьому векселедержатель може використовувати простий вексель у розрахунках зі своїми контрагентами шляхом переводу власної заборгованості на векселедателя. У такому випадку припиняється право вимоги одного кредитора і виникає право вимоги в іншого кредитора.

Отже, вексель може і надалі використовуватися в обігу до закінчення строку платежу за ним. Вексель як актив не втрачає своєї правової сили внаслідок ліквідації держателя та може і надалі використовуватися в обігу.

За таких обставин висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що у випадку відсутності даних про те, що 7 простих векселів на загальну суму 832098,98 грн зі строком погашення 14 червня 2022 року до ліквідації держателя - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіброліт-7" 18 червня 2013 року не були передані іншим сторонам (кредитору, індосату) та залишені в нього, заборгованість за такими векселями не може вважатися безнадійною кредиторською заборгованістю та обумовлювати обов'язок позивача включити її до інших доходів звітного періоду ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

В той же час, приписами частини 3 статті 4 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2374-III "Про обіг векселів в Україні" передбачено, що умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі.

Відхиляючи доводи контролюючого органу про те, що вексельна форма розрахунку не передбачалась умовами укладених позивачем із Товариством з обмеженою відповідальністю "Фіброліт-7" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Донбас Інвест Гарант" договорів, суди врахували долучені платником до матеріалів справи додаткові угоди.

Водночас, за твердженням відповідача, для здійснення контрольного заходу, в тому числі на запит від 15 квітня 2016 року, наведені додаткові угоди подано не було.

Відповідно до пункту 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Пунктом 44.7 статті 44 ПК України передбачено, що у разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який призначив проведення перевірки, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків-фізичної особи або посадової особи платника податків-юридичної особи).

Протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, які підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності.

У разі якщо під час проведення перевірки платник податків надає документи менше ніж за три дні до дня її завершення або коли надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу менше ніж за три дні до дня завершення перевірки, проведення перевірки продовжується на строк, визначений Пунктом 44.7 статті 44 ПК України.

У разі якщо надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу після завершення перевірки або у разі надання таких документів відповідно до абзацу другого цього пункту, контролюючий орган має право не приймати рішення за результатами проведеної перевірки та призначити позапланову документальну перевірку такого платника податків.

Згідно з пунктом 85.2 статті 85 ПК України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Цьому обов'язку кореспондує право посадових осіб контролюючого органу отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Таке право закріплене нормою пункту 85.4 статті 85 ПК України.

Отже, надання платником фінансово-господарських та інших документів під час проведення перевірки є необхідною умовою підтвердження правомірності задекларованих ним показників податкового обліку. Обов'язок платника зберігати документи й надавати їх під час перевірки контролюючому органу кореспондує з компетенцією контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі документів.

Ненадання платником податків документів на підтвердження задекларованих показників податкового обліку прирівнюється нормами пункту 44.6 статті 44 ПК України до їх відсутності. Винятком є випадки виїмки документів або іншого їх вилучення правоохоронними органами та іншими компетентними органами. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені ним у податковій звітності, але не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Аналогічного висновку щодо тлумачення наведених законодавчих норм дійшов і Верховний Суд, зокрема, в постановах від 06 серпня 2019 року у справі № 160/8441/18 (касаційне провадження № К/9901/16292/19) та від 29 травня 2020 року у справі № 826/27811/15 (касаційне провадження № К/9901/26364/18).

Вимоги частин 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях), які кореспондують правилам частини 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), зобов'язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з'ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

В порушення наведених процесуальних положень суди попередніх інстанцій не перевірили обставини щодо надання/ненадання платником під час здійснення перевірки додаткових угод (т. 7 а. с. 77,83,89,90), згідно з якими позивач та Товариство з обмеженою відповідальністю "Фіброліт-7", Товариство з обмеженою відповідальністю "Донбас Інвест Гарант" передбачили вексельну форму розрахунку, або ж дотримання ТОВ "БМТ "Вектор" встановленого пунктами 44.6, 44.7 статті 44 ПК України порядку подання після закінчення контрольного заходу документів, визначених в акті перевірки як відсутні.

При наданні оцінки правомірності формування позивачем даних податкового обліку при здійсненні господарських операцій із Товариством з обмеженою відповідальністю "Імпульс", Товариством з обмеженою відповідальністю "Біобуд Девелопмент", Товариством з обмеженою відповідальністю "БК "Форум Інвест", Товариством з обмеженою відповідальністю "Латустрейд", Товариством з обмеженою відповідальністю "Еско Трейн", Товариством з обмеженою відповідальністю "Агат Пром", Товариством з обмеженою відповідальністю "Сі оф лайф Україна" слід виходити з такого.

За правилами пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ~law42~) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ~law43~ підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Так, пунктом 138.2 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II пунктом 138.2 статті 138 ПК України.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до пунктом 198.3 статті 198 ПК України) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 198.3 статті 198 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог Пунктом 198.6 статті 198 ПК України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими Пунктом 198.6 статті 198 ПК України.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

В той же час, наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

Реальність, зокрема, потребує з'ясування того факту, чи справді відповідні товарно-матеріальні цінності та роботи (послуги) отримано від указаних у первинних документах контрагентів.

Для цього необхідно встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між позивачем та його задекларованими постачальниками, хто персонально брав у цьому участь, допитати відповідних осіб (у тому числі посадових осіб контрагентів, задіяних у такому процесі) як свідків з метою з'ясування умов та характеру здійснених операцій.

Не перевірено судами й фактичний альтернативний рух активів у порівнянні із задекларованим.

Не досліджено судовими інстанціями і технічну можливість Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпульс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Біобуд Девелопмент", Товариства з обмеженою відповідальністю "БК "Форум Інвест", Товариства з обмеженою відповідальністю "Латустрейд", Товариства з обмеженою відповідальністю "Агат Пром", Товариства з обмеженою відповідальністю "Сі оф лайф Україна" виконати спірні поставки з урахуванням їх фактичних господарських ресурсів, понесення ними витрат, пов'язаних з реальним здійсненням господарської діяльності (на оренду приміщень, оплату комунальних платежів та електроенергії, виплату заробітної плати тощо).

При цьому не перевірено, якими силами та засобами виконувались підрядні роботи Товариством з обмеженою відповідальністю "Імпульс", Товариством з обмеженою відповідальністю "Біобуд Девелопмент", Товариством з обмеженою відповідальністю "БК "Форум Інвест ", Товариством з обмеженою відповідальністю "Латустрейд", хто виступав їх конкретними виконавцями, яким чином забезпечувався доступ цих виконавців до об'єктів, яким чином позивач здійснював контроль за станом виконання придбаних робіт тощо.

В свою чергу, під час оцінки задекларованої платником поставки від Товариства з обмеженою відповідальністю "Еско Трейн" слід згідно з підпунктом 8 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України враховувати правову позицію Верховного Суду України, висловлену в постанові від 01 грудня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пеппермінт" до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, відповідно до якої статус фіктивного (нелегального) підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, а відтак господарські операції такого підприємства не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Таким чином, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суд на підставі встановлених ним обставин та досліджених доказів, з урахуванням принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, повинен дійти висновку про обґрунтованість/безпідставність позовних вимог із відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Керуючись частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 вересня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2016 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова