Історія справи

Ухвала КАС ВП від 11.12.2018 року у справі №820/3706/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 квітня 2019 року

Київ

справа №820/3706/18

адміністративне провадження №К/9901/1238/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, Харківського обласного військового комісаріату про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Жигилія С.П., Перцової Т.С., Курило Л.В. від 23 жовтня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, Харківського обласного військового комісаріату про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, в якому просив:

- визнати протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги, передбаченої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей»;

- скасувати рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум - про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_2, оформлене пунктом 19 протоколу № 34 від 30 березня 2018 року;

- зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» у відповідності з Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975), у зв'язку з встановленням йому другої групи інвалідності в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, та надіслати вказане рішення Харківському обласному військовому комісаріату для видання наказу про виплату такої допомоги;

- зобов'язати Харківський обласний військовий комісаріат повторно направити документи ОСОБА_2 щодо призначення одноразової грошової допомоги розпоряднику бюджетних коштів Міністерству оборони України.

Позовна заява мотивована тим, що з моменту встановлення ІІ групи інвалідності позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25 червня 2018 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково, визнано протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей», скасовано рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_2, оформлене пунктом 19 протоколу № 34 від 30 березня 2018 року, зобов'язано Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» у відповідності з Порядком № 975, у зв'язку з встановленням йому другої групи інвалідності в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності; зобов`язано Харківський обласний військовий комісаріат повторно направити документи ОСОБА_2 щодо призначення одноразової грошової допомоги розпоряднику бюджетних коштів Міністерству оборони України; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач отримав поранення та захворювання, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, та має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно зі статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі, встановленому на час звернення до Міністерства оборони України про виплату одноразової допомоги.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2018 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України області задоволено, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 червня 2018 скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2, прийнято в цій частині постанову про відмову у задоволенні позову.

Задовольняючи апеляційну скаргу, Харківський апеляційний адміністративний суд виходив з того, що інвалідність позивачеві встановлено з 01 березня 2013 року, а обов'язок військової служби він виконував у період з 30 березня 1983 року по 08 липня 1985 року, відтак, інвалідність встановлена понад 3-х місячний термін після звільнення з військової служби, а тому, право на отримання одноразової грошової допомоги за статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» у позивача відсутнє.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_2 звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 червня 2018 року.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 30 грудня 2018 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 січня 2018 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: суддю-доповідача Берназюка Я.О., суддів Коваленко Н.В. та Мороз Л.Л.

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2018 року за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, Харківського обласного військового комісаріату про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.

Відповідно до повторного протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 квітня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: суддю-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач з 30 березня 1983 року по 08 липня 1985 року проходив військову службу, в тому числі приймав участь у бойових діях в складі діючої армії на території Республіки Афганістан з 20 червня 1983 року по 08 липня1985 року.

Згідно свідоцтва про хворобу від 26 березня 1985 pоку № 597/3276, виданого військово-лікарською комісією 114 окружного військового шпиталю - 22 квітня 1984 року під час бойових дій на території Республіки Афганістан позивач отримав осколкове поранення стегна і відкритий осколковий перелом правої стегнової кістки. Переніс захворювання. Захворювання отримано в період проходження військової служби. Поранення отримано при виконанні обов'язків військової служби.

З 1985 року внаслідок поранення, отриманого при виконанні обов'язків військової служби, позивачу вперше встановлено II групу інвалідності.

Згідно довідки до акту огляду МСЕК серія 10ААБ від 06 березня 2013 року № 187331 з вищевказаних підстав позивачу встановлена друга група інвалідності з 01 березня 2013 року безстроково.

Позивач подав до Харківського обласного військового комісаріату заяву про виплату йому одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Листом від 03 жовтня 2017 року № 2471 Харківський обласний військовий комісаріат повідомив позивача, що чинним законодавством виплата йому одноразової грошової допомоги не передбачена. Такий висновок вмотивований тим, що інвалідність позивачу встановлена з 1985 року, тобто до набуття чинності Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», а згідно статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі. Згідно з частиною восьмою статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, можуть реалізувати його протягом 3 років з дня виникнення у них такого права.

Постановою Ленінський районний суд міста Харкова від 27 листопада 2017 року по справі № 642/5118/17, яка набрала законної сили 19 лютого 2018 року, визнано протиправною бездіяльність Харківського обласного військового комісаріату щодо неподання у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновку щодо виплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей», зобов'язано Харківський обласний військовий комісаріат подати розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» та Порядком № 975, у зв'язку з встановленням йому другої групи інвалідності.

Рішенням Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум пункт 19 протоколу № 34 від 30 березня 2018 року позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки одноразова грошова допомога призначається особам, звільненим зі строкової військової служби, у разі якщо інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мало місце в період проходження служби, настала не пізніше, ніж через три місяці після звільнення зі служби.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що право на отримання одноразової грошової допомоги у позивача виникло 03 березня 2014 року, під час підтвердженні ІІ групи інвалідності, і станом на цей момент редакція статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачала виплату такої допомоги у разі інвалідності, що настала в період проходження військової служби але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, залежно від ступеня втрати працездатності. Вперше ІІ група інвалідності була встановлена ОСОБА_2 у 1985 році, через 16 днів після звільнення із строкової служби, відтак, обмеження щодо проміжку часу між звільненням зі служби та встановлення інвалідності не повинно застосовуватися до позивача.

Таким чином, позивач, як особа, яка проходила строкову військову службу та отримала інвалідність, пов'язану саме з виконанням обов'язків військової служби, має право на отримання одноразової грошової допомоги на підставі статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Від відповідачів відзиву або заперечень на касаційну скаргу ОСОБА_2 не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду апеляційної інстанції відповідає не повністю, а вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до частини дев'ятої статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній на час підтвердження другої групи інвалідності при повторному огляді) порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту другого Порядку № 975 (в редакції, чинній на час звернення із виплатою одноразової грошової допомоги), особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Пунктом 3 Порядку № 975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу як інваліду ІІ групи.

Другу групу інвалідності позивачу вперше було встановлено у 1985 році, а отже до спірних правовідносин підлягає застосуванню законодавство, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Відповідно до Закону СРСР «Про загальний військовий обов'язок», який втратив чинність 25 березня 1992 року, що військовослужбовці, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту СРСР або при виконанні інших обов'язків військової служби користуються правом на державне пенсійне забезпечення за інвалідністю. Крім того, Указом Президії Верховної Ради СРСР «Про поліпшення пенсійного забезпечення військовослужбовців строкової служби та їх сімей» від 13 серпня 1984 року № 760-XI визначено надбавки до пенсії по інвалідності військовослужбовцям строкової служби, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних при захисті СРСР або при виконанні інших обов'язків військової служби.

Отже, позивач у зв'язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності набув право на отримання виплат відповідно до Закону СРСР «Про загальний військовий обов'язок».

Право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 09 листопада 2018 року у справі № 759/5707/16-а, від 12 лютого 2019 року у справі № 816/1458/18, від 22 березня 2019 року у справі № 2340/2993/18.

В той же час, на зміну обсягу прав особи у сфері соціального захисту військовослужбовців, зокрема, на отримання одноразової грошової допомоги, може впливати настання обставин, з якими законодавство прямо пов'язує рівень соціального захисту, зокрема зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, що передбачено Порядком № 975.

Такий підхід відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 22 березня 2018 року у справі № 278/307/17, відповідно до якої законодавством визначені однакові умови для виплати військовослужбовцям як страхових сум, так і одноразової грошової допомоги. «Обов'язкове особисте державне страхування» та «одноразова грошова допомога» є двома рівнозначними компенсаційними механізмами соціального захисту військовослужбовців, які спрямовані на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Відтак, у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.

Разом з тим, періодичне підтвердження раніше встановленої групи інвалідності або відсотка втрати працездатності не є обставиною, яка спричиняє виникнення у військовослужбовця нових прав у сфері соціального захисту, якщо про це прямо не вказано у законодавстві, що регулює ці правовідносини.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 09 листопада 2018 року у справі № 759/5707/16-а, від 07 лютого 2019 року у справі № 127/12061/17.

У зв'язку із наведеним суд зазначає, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що інвалідність позивачу встановлена понад 3-х місячний термін після звільнення з військової служби, а тому, право на отримання одноразової грошової допомоги за статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» у позивача відсутнє, є помилковими.

Натомість, встановивши, що позивачу ІІ групу інвалідності встановлено у 1985 році, після чого не виникло обставин, з якими Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пов'язує право на отримання одноразової грошової допомоги (встановлення більшого відсотка втрати працездатності, встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі), суд зазначає, що ОСОБА_2 не має права на отримання одноразової грошової допомоги як інвалід ІІ групи на умовах Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній на час підтвердження другої групи інвалідності при повторному огляді) та Порядку № 975.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно частин першої, третьої, четвертої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду апеляційної інстанції підлягає зміні в частині мотивів його прийняття.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2018 року змінити в мотивувальній частині, в іншій частині - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко