Історія справи

Ухвала КАС ВП від 25.04.2018 року у справі №820/5430/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 березня 2019 року

Київ

справа №820/5430/17

адміністративне провадження №К/9901/47795/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стрелець Т. Г.,

суддів - Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.

розглянувши у судовому засіданні без виклику сторін в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу №820/5430/17

за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року (ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді - Сагайдака В.В., суддів: Заічко О.В., Шляхової О.М.) та на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2018 року (ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді - Лях О.П., суддів: Старосуда М.І., Яковенка М.М.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У листопаді 2017 року громадянин Ефіопії ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив

- скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 21 серпня 2017 року №153 про відмову ОСОБА_1 у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- скасувати рішення Державної міграційної служби України від 27 жовтня 2017 року №101-17 про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області прийняти стосовно ОСОБА_1 рішення про прийняття заяви про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржувані рішення підлягають скасуванню, оскільки законні підстави відмови у наданні статусу біженця, або особи як потребує додаткового захисту відсутні. У зв'язку з етнічною належністю позивача до оромо, у країні походження Ефіопії, його вважають терористом, переслідують, не дають нормально жити та отримувати освіту. Це пов'язано з тим, що позивач дотримується традиційного віросповідання, розмовляє на рідній мові, бере участь у розвитку нації. Його участь у розвитку нації почалась у 1999 році у віці 16 років після арешту його батька та брата, позивач почав активно займатися пропагандою щодо дотримання своїх національних традицій, після чого позивач неодноразово був заарештований владою за активістську діяльність, в різних містах країни. Після зникнення брата, позивач покинув Ефіопію.

Короткий зміст рішення суду І інстанції

3. 05 грудня 2017 року Харківський окружний адміністративний суд вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.

4. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ГУ ДМС України у Харківській області, де розглядалася заява громадянин Ефіопії ОСОБА_1, було належним чином проаналізовано всі подані ним відомості про його особу та причини звернення за захистом, і на підставі частини шостої статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" прийнято правомірне рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту) (наказ ГУДМС в місті Києві від 21.08.2017 №153).

В свою чергу, ДМС України правомірно погодилась з твердженнями ГУ ДМС України у Харківській області стосовно того, що громадянин Ефіопії ОСОБА_1 звертається із відповідною заявою до органу ДМС вчетверте. ДМС та судами різних інстанцій було встановлено, що заявник не обґрунтував свої побоювання стати жертвою переслідування конкретними фактами. Обставини справи (основні доказові елементи заяви) шукача захисту не змінилися. При цьому, об'єктивне положення у країні громадянської належності заявника, у частині дотримання прав людини, з часу подання попередньої заяви також не змінилося.

Короткий зміст рішень суду апеляційної інстанції

5. 14 березня 2018 року Харківський апеляційний адміністративний суд вирішив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року у справі №820/5430/17 - залишити без змін.

6. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. 13 квітня 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1.

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2018 року. Прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

8. Державна міграційна служба України надала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

9. Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2019 року відмовлено у задоволенні клопотання Державної міграційної служби України про розгляд справи за її участю, справу призначено до касаційного розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами на 15 березня 2019 року.

II. АРГУМЕНТИ СТОРІН

10. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (позивача у справі)

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню.

Обґрунтованість побоювань щодо переслідування позивача у зв'язку з тим, що за національністю він є оромо, підтверджує інформація Ради Безпеки ООН, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, публікації у засобах масової інформації, повідомлення Міністерства закордонних справ України тощо. ГУ ДМС України у Харківській області не досліджувалася інформація по Ефіопії (систематичне порушення прав людини, про можливість застосування тортур, нелюдського поводження або такого, що принижує гідність).

11. Доводи, викладені у запереченні на касаційну скаргу (відповідача у справі)

Державна міграційна служба України посилається на те, що суди попередніх інстанцій прийняли обґрунтовані рішення, обставини спірних правовідносин з'ясовано повно та всебічно. ОСОБА_1 вже неодноразово звертався до органів міграційної служби із заявами про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зміст заяви від 21 серпня 2017 року, за наслідками якої винесені оскаржувані рішення, містить аналогічні обставини із обставинами, викладеними у попередніх заявах. ДМС та судами різних інстанцій встановлено, що будь-яких посилань або доказів про обґрунтованість побоювань за особисту безпеку та переслідувань на батьківщині заявником не наведено.

IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

12. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином Федеративної демократичної республіки Ефіопії, за національністю є оромо. Прибув в Україну 15 жовтня 2013 року на підставі паспорта громадянина Федеративної демократичної республіки Ефіопії.

13. Вперше до Управління міграційної служби в Харківській області із заявою про надання статусу біженця громадянин Ефіопії ОСОБА_1 звернувся 19 грудня 2013 року. У вказаній заяві позивач вказував, що у країні його громадянства, де він проживав - в Федеративній демократичній республіці Ефіопії існує загроза для його життя. За результатами розгляду вказаної заяви Управлінням міграційної служби в Харківській області складено висновок щодо відмови в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця громадянину Федеративної демократичної республіки Ефіопії ОСОБА_1.

14. Зазначене рішення було оскаржено позивачем до суду. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2014 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08 грудня 2014 року, відмовлено повністю у задоволенні позову (справа №820/7840/14).

15. Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2014 року було встановлено, що позивач в'їхав на територію України по підробленому паспорту країни походження, оскільки в паспорті зазначені прізвище та ім'я, які йому не належать, вони схожі на його справжні прізвище та ім'я, але написане не відповідає дійсним імені та прізвищу позивача.

16. 15 січня 2015 року позивач вдруге подав заяву до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 16 січня 2015 року позивач отримав повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Не погодившись з зазначеним рішенням Управління позивач направив скаргу до Державної міграційної служби України, в якій просив скасувати наказ Управління про відмову в прийнятті заяви для вирішення питання про визнання біженцем, або особою яка потребує додаткового захисту. 16 березня 2015 року позивач отримав повідомлення від Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №15 від 12 березня 2015 року в якому було зазначено, що Державною міграційною службою України прийнято рішення від 02 березня 2015 року №10-15 про відхилення скарги позивача на рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області про відмову особі в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

17. За результатами оскарження вказаних рішень суб'єктів владних повноважень, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14 травня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2015 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 квітня 2016 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 (справа №820/2815/15). Рішеннями судів встановлено, що зміст заяви від 15 січня 2015 року містить аналогічні з першим зверненням причини звернення.

18. Втретє з заявою-анкетою про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту позивач звернувся 26 вересня 2016 року. При її оцінці органом міграційної служби було встановлено, що зміст заяви містить аналогічні посилання заявника щодо переслідувань за ознаками національності та політичних переконань, які містилися у попередніх зверненнях. 26 вересня 2016 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області було прийнято наказ №161 про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту.

19. За результатами судового оскарження наказу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 26 вересня 2016 року №161, ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні позовних вимог постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року, ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 травня 2017 року (справа №820/6298/16).

20. Вчетверте громадянин Ефіопії ОСОБА_1 21 серпня 2017 року звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області з заявою про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

21. Того ж дня позивач отримав повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №48 від 21 серпня 2017 року.

22. Не погодившись із зазначеним рішенням Управління, позивач 28 серпня 2017 року направив скаргу до Державної міграційної служби України, в якій просив скасувати наказ Управління про відмову в прийнятті заяви для вирішення питання про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту.

23. У повідомленні Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №59 від 10 листопада 2017 року, зазначено, що Державною міграційною службою України прийнято рішення від 27 жовтня 2017 року №101-17 про відхилення скарги позивача, на рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області про відмову особі в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

24. Не погоджуючись з вказаними рішеннями міграційної служби від 21 серпня 2017 року №153 та від 27 жовтня 2017 року №101-17, позивач звернувся до суду з даним позовом.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

25. Конституція України.

25.1. Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

26. Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року)

26.1. Частина друга статті 2. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

26.2. Частина третя статті 2. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

27. Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року №3671-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

27.1. Пункт перший частини першої статті 1. Біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

27.2. Пункт тринадцять частини першої статті 1. Особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

27.3. Частина шоста статті 5. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

27.4. Частини1-3 статті 7. Оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.

Відомості про дітей, які не досягли вісімнадцятирічного віку, наводяться в заяві одного із законних представників особи, яка не досягла повноліття.

27.5. Частина перша статті 12. Рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.

28. Керівництво з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців.

28.1. Пункти 45, Особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

28.2. Пункт 62. Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців мігрант - це особа, яка добровільно залишає свою країну, щоб оселитися в іншому місці, рухома бажанням змін чи пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїздить виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем.

28.3. Пункт 195. У кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

29. Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27 квітня 2004 року №8043/04.

29.1. Пункт п'ятий статті 4. Заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

30. Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України №1 від 25 червня 2009 року «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» (зі змінами та доповненнями).

30.1. Пункт 23. При розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів. Суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо). Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

31. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

32. Аналізуючи вищенаведені положення законодавства та обставини справи, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

33. Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, позивач неодноразово звертався до органів державної міграційної служби у 2013, 2015, 2016 роках із заявами про визнання біженцем або особою, як потребує додаткового захисту. При отриманні відмов, зазначені рішення та дії посадових осіб органів ДМС ним були оскаржені до суду.

34. За результатами таких оскаржень (справи №820/7840/14, №820/2815/15, №820/6298/16) судовими рішеннями були визнані дії та рішення органів міграційної служби правомірними. Органами державної міграційної служби та судами різних інстанцій було встановлено, що будь-яких посилань або доказів про обґрунтованість побоювань за своє життя та переслідувань на батьківщині заявником не надано.

35. На основі проведення відповідачами порівняльного аналізу положень та норм чинного законодавства, вони дійшов обґрунтованого висновку, що "повторна заява" означає подальшу заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подану особою, якій відмовлено у наданні захисту за відсутності умов, зазначених у пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», після прийняття остаточного рішення за її попередньою заявою, у зв'язку з виникненням зазначених обставин. Поняття "нових обставини" може застосовуватись лише за умови коли заявник, у ході проведення попередньої процедури, не з власної вини був не в змозі обґрунтувати факти, зазначені в у пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону, включаючи процедуру оскарження відповідного рішення щодо статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

36. Згідно з положеннями Директиви Європейського парламенту та Ради ЄС "Про загальні процедури надання і втрати міжнародного захисту" від 26 червня 2013 року №2013/32/EU з метою прийняття рішення щодо прийнятності розгляду повторної заяви про надання міжнародного захисту, таку заяву має бути попередньо вивчено на предмет нових відомостей, що виникли або були подані заявником. Якщо після попереднього вивчення, відповідних фактів, заявником будуть надані нові відомості, які значно підвищують ймовірність того, що він може кваліфікуватися як біженець відповідно до Директиви 2011/95/ЄС, заява розглядається по суті. При цьому, Директива регламентує, що якщо заявник подає повторну заяву без надання нових доказів або аргументів, недоцільно було б вимагати від держав-членів ЄС проведення нової процедури в повному обсязі. У таких випадках держави мають право відхилити таку заяву відповідно до принципу неприпустимості повторного розгляду.

37. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що обставини справи (основні доказові елементи заяви) шукача захисту не змінилися. При цьому, об'єктивне положення у країні громадянської належності позивача у частині дотримання прав людини з часу подання попередніх заяв також не змінилося. Вказане свідчить про те, що шукач захисту з метою використання процедури визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, для легалізації свого перебування на території України, безпідставно визначає для себе ризики зазнати переслідувань чи серйозної шкоди у разі повернення до країни громадянської належності. Як вбачається з повторного так і попередніх звернень за захистом, позивач тривалий час свідомо маніпулює ситуацією у країні походження з метою використання процедури визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

38. Вищенаведені обставини спростовують доводи касатора про незаконність оскаржуваних рішень Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 21 серпня 2017 року №153 та Державної міграційної служби України від 27 жовтня 2017 року №101-17.

39. Безпідставним є посилання касатора на те, що інформація по країні походження підтверджує наявність у нього цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань у разі повернення до Ефіопії, з огляду на наступне.

40. Інформація по країні походження сама по собі не може бути підставою для позитивного вирішення питання щодо надання статусу біженця особам, які прибули до України та звернулись із такою заявою або визнання особою, що потребує додатково захисту, без наявності передбачених на це законодавством підстав щодо конкретної особи, яка звернулась за захистом.

41. Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що керівництвом з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН надано загальний аналіз поняття «цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань». Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона психічний стан, який пов'язаний із характеристикою особистості заявника, а тому, зазначається, що висновок про стан у країні-походження не є визначальним. Під впливом суб'єктивної оцінки ситуації, що склалась навколо, особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

42. Згідно зі статтею 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

43. З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2018 року у справі №820/5430/17- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Г. Стрелець

Судді О. В. Білоус

І. Л. Желтобрюх