Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 серпня 2018 року

Київ

справа №813/664/15

адміністративне провадження №К/9901/4753/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держземагентства у Львівській області, третя особа - Зубрянська сільська рада про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Головного управління Держземагентства у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду у складі судді Гулкевич І.З. від 03 червня 2015 року, якою скасовано постанову Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Шинкар Т.І., Пліша М.А., Большакової О.О. від 30 листопада 2015 року,

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2015 року ОСОБА_2 звернулась до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держземагентства у Львівській області (далі - ГУ Держземагентства у Львівській області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Зубрянська сільська рада, у якій просила:

- визнати протиправними дій ГУ Держземагентства у Львівській області щодо відмови у виділенні ОСОБА_2 земельної частки (паю) розміром 2,22 умовно кадастрових га (у. к. га);

- зобов'язати ГУ Держземагентства у Львівській області повторно розглянути заяву і виділити ОСОБА_2 земельну частку (пай) у розмірі 2,22 у. к. га.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 15 липня 2014 року подано заяву до ГУ Держземагентства у Львівській області про виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) у розмірі 2,22 у. к. га для ведення особистого селянського господарства на території Зубрянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області. Листом від 30 липня 2014 року ГУ Держземагентства у Львівській області відмовило у виділенні в натурі (на місцевості) земельної частки (паю), оскільки на території Зубрянської сільської ради вільних земель запасу, резервного фонду за межами населеного пункту немає. Позивач вважає доводи ГУ Держземагентства у Львівській області необґрунтованими, оскільки вони суперечать вимогам Земельного кодексу України.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2015 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що дії ГУ Держземагентства у Львівській області щодо відмови ОСОБА_2 у відведенні земельної ділянки площею 2,22 у. к. га є протиправними, оскільки здійсненні у порушення вимог статей 118, 122 Земельного кодексу України.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2015 року апеляційну скаргу ГУ Держземагентства у Львівській області частково задоволено, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2015 року скасовано та прийнято нову, якою позов задоволено частково, зокрема: визнано протиправними дії ГУ Держземагентства у Львівській області щодо відмови у виділенні ОСОБА_2 земельної частки (паю) розміром 2,22 у. к. га; зобов'язано ГУ Держземагентства у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 15 липня 2014 року щодо виділення у натурі (на місцевості) земельної частки (паю) у розмірі 2,22 у. к. га. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи апеляційну скаргу, Львівський апеляційний адміністративний суд виходив з того, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною третьою статті 2 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття судового рішення), критеріям, не втручається та не може втручатись у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень, а тому вимоги позивача про зобов'язання відповідача виділити земельну частку (пай) у розмірі 2,22 у. к. га задоволенню не підлягають.

Не погоджуючись з постановами Львівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2015 року та Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2015 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ГУ Держземагентства у Львівській області звернулося із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що на території Зубрянської сільської ради немає наявного цілісного земельного масиву розміром 2,22 у. к. га для виділення в натурі на місцевості земельної частки (паю) ОСОБА_2

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 грудня 2015 року відкрито касаційне провадження у справі № 813/664/15, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.

У відповідності з положенням пункту 11 частини другої статті 46, пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Пленум Верховного Суду постановою від 30 листопада 2017 року № 2 визначив, що днем початку роботи Верховного Суду є 15 грудня 2017 року. З цієї дати набрав чинності також Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яким, зокрема, КАС України від 06 липня 2005 року № 2747-IV викладено у новій редакції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 січня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Верховного Суду Берназюка Я.О.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Берназюка Я.В. від 10 травня 2018 року прийнято до свого провадження касаційну скаргу ГУ Держземагентства у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2015 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2015 року за позовом ОСОБА_2 до ГУ Держземагентства у Львівській області, третя особа - Зубрянська сільська рада про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Від ОСОБА_2 відзиву на касаційну скаргу ГУ Держземагентства у Львівській області не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 грудня 2011 року у цивільній справі № 2-1316/160/11 за заявою ОСОБА_2 про визнання права на земельну частку (пай) та зобов'язання виділити земельну частку (пай) в натурі із земель резервного фонду позовні вимоги задоволено повністю: визнано за ОСОБА_2 у порядку спадкування після смерті її батька - ОСОБА_4 право на земельну частку (пай) у розмірі 2,22 у. к. га та встановлено спосіб реалізації права ОСОБА_2 на земельну частку (пай) шляхом виділення земельної ділянки із земель резервного фонду чи земель запасу Зубрянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області. Рішення суду набрало чинності 20 грудня 2012 року.

14 жовтня 2013 року розпорядженням № 477 Пустомитівської районної державної адміністрації надано дозвіл ОСОБА_2 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення площею 2,22 в у. к. га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Зубрянської сільської ради за межами населеного пункту, та запропоновано ОСОБА_2 звернутись в ліцензовану землевпорядну організацію за розробкою проекту землеустрою.

15 липня 2014 року ОСОБА_2 через свого представника звернулася до ГУ Держземагентства у Львівській області із заявою, у якій просила: забезпечити виконання рішення Пустомитівського районного суду від 16 грудня 2011 року шляхом виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) у розмірі 2,22 у. к. га; цільове призначення земельної ділянки визначити для ведення особистого селянського господарства; визначити та погодити місце розташування земельної ділянки для передачі її у власність ОСОБА_2

У відповідь на вказану заяву ГУ Держземагентства у Львівській області направило лист № П-176-418/6-14 від 30 липня 2014 року, у якому повідомило про те, що виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) здійснюється відповідно до Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)». На підставі даного Закону формування земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва відбувається шляхом виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) за результатами приватизації земель колективних сільськогосподарських підприємств, а також внаслідок приватизації земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств. На основі інформації наданої відділом Держземагентства у Пустомитівському районі (лист № 01-14/06-2659 від 14 липня 2014 року) на території Зубрянської сільської ради вільних земель запасу, резервного фонду за межами населеного пункту розміром 2,22 ріллі немає. На підставі статті 118 Земельного кодексу України, Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», ГУ Держземагентства у Львівській області відмовляє у виділенні земельної частки (паю) у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,22 у. к. га на території Зубрянської сільської ради.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2015 року, якою скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2015 року, відповідає, а викладені у касаційній скарзі вимоги скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних судових рішень) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож суди мали перевірити, чи здійсненні дії ГУ Держземагентства у Львівській області щодо відмови у виділенні ОСОБА_2 земельної частки (паю) розміром 2,22 у. к. га, зокрема, у межах повноважень, на законних підставах та з дотриманням встановленої процедури на засадах розумності, добросовісності та пропорційності.

Повноваження ГУ Держземагентства у Львівській області у спірних правовідносинах регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Положенням про Головне управління Держземагентства в області, затвердженим Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 10 травня 2012 року № 258 (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Положення № 258).

Відповідно до частини першої статті 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно пункту 8 Перехідних положень Земельного кодексу України, члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств та працівники державних і комунальних закладів освіти, культури та охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонери з їх числа, які на час набрання чинності цим Кодексом не приватизували земельні ділянки шляхом оформлення права на земельну частку (пай), мають право на їх приватизацію в порядку, встановленому статтями 25 та 118 цього Кодексу. В сільськогосподарських акціонерних товариствах право на земельну частку (пай) мають лише їх члени, які працюють у товаристві, а також пенсіонери з їх числа.

Відповідно до частини першої статті 25 Земельного кодексу України при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю).

Частинами другою та третьою статті 25 Земельного кодексу України встановлено, що рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій.

Землі у приватну власність особам, зазначеним у частині першій цієї статті, передаються безоплатно.

Згідно з положеннями частини п'ятої статті 25 Земельного кодексу України, особи, зазначені у частині першій цієї статті, мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості).

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку, що однією з підстав набуття громадянами права власності на земельну ділянку є виділення в натурі (на місцевості) належної земельної частки (паю). Дане право гарантоване Конституцією та законами України. Право на отримання земельної частки (паю) мають працівники та пенсіонери державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, інших установ та організацій.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 грудня 2011 року у цивільній справі №2-1316/160/11, яке набуло чинності 20 грудня 2012 року, за ОСОБА_2 визнано у порядку спадкування право на земельну частку (пай) у розмірі 2,22 у. к. га та визначено спосіб виконання судового рішення, зокрема, шляхом виділення земельної ділянки із земель резервного фонду чи земель запасу Зубрянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06 вересня 2012 року № 5245-VI передбачено, з 01 січня 2013 року надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються щодо земель за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Частинами дев'ятою та десятою статті 25 Земельного кодексу України встановлено, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у процесі приватизації створюють резервний фонд земель за погодженням його місця розташування з особами, зазначеними в частині першій цієї статті у розмірі до 15 відсотків площі усіх сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств, установ та організацій. Резервний фонд земель перебуває у державній або комунальній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням.

З аналізу вказаної норми вбачається, що кожна особа має гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості) і у разі відсутності такої землі - із резервного фонду земель державної або комунальної власності.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», згідно якої при неможливості надати особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 грудня 2011 року у справі № 2-1316/160/11 визначено, що приватизація та паювання земель в ТОВ «АПП «Львівське», працівником якого був батько позивача, було розпочато і не завершено у 01 січня 2002 року, приватизація земель здійснювалась відповідно до статті 25 Земельного кодексу України та Указу Президента України від 08 серпня 1995 року «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям». Земля у колективну власність ТОВ «АПП «Львівське» з видачею підприємству державного акта, не передавалась. При цьому зазначено, що з листа ГУ Держкомзему у Львівській області від 30 вересня 2011 року № 01-16/3-6885 судом з'ясовано, що на час розгляду справи Зубрянська сільська рада має сільськогосподарські угіддя, що перебувають у запасі та резервному фонді і не передані у власність та користування, що надає можливість виділити позивачу земельну частку (пай).

Згідно до частини другої статті 72 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних судових рішень) обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З огляду на це колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що відмова відповідача у виділенні земельної частки (паю) ОСОБА_2 у натурі на підставі відсутності земель запасу або резервних земель на території Зубрянської сільської ради є неправомірною.

Згідно з підпунктом 4.32 Положення № 258 ГУ Держземагентства відповідно до покладених на нього завдань передає відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб в межах області.

Згідно з пунктів 3 та 4 Положення № 258 завданням управління (відділу) є реалізація повноважень Держземагентства України на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Управління (відділ) відповідно до покладених на нього завдань: здійснює ведення державного земельного кадастру та отримує інформацію про відведення земельних ділянок; здійснює ведення Поземельних книг та їх зберігання; організовує здійснення на відповідній території робіт із землеустрою та оцінки земель, що проводяться з метою внесення відомостей до Державного земельного кадастру; здійснює відповідно до законодавства регулювання у сфері планування територій, здійснення топографо-геодезичної і картографічної діяльності; здійснює заходи щодо вдосконалення порядку ведення обліку і підготовки звітності з регулювання земельних відносин, використання та охорони земель, формування екомережі, здійснення топографо-геодезичної і картографічної діяльності.

Відповідно до пункту 7 Положення № 258 головне управління здійснює свої повноваження як безпосередньо, так і через територіальні органи Держземагентства України нижчого рівня та контролює їх діяльність.

Із аналізу наведених правових норм слідує, що у випадку визнання права на земельну частку (пай) за рішенням суду із земель державної власності, відповідні рішення уповноважений приймати територіальний орган центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин.

На цій підставі колегія суддів дійшла до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили, що ГУ Держземагентства у Львівській області як територіальний орган центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, уповноважене на передачу земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення, у тому числі позивачу для виділення земельної частки (паю) у натурі.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Крім того, у рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення апеляційного суду, яким скасовано рішення суду першої інстанції, є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в рішеннях судів повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Враховуючи, що касаційний суд залишає в силі рішення апеляційного суду, яким скасовано рішення суду першої інстанції, то відповідно до частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Держземагенства у Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2015 року, якою скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2015 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко