Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.03.2018 року у справі №826/4003/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 червня 2018 року

Київ

справа №826/4003/17

адміністративне провадження №К/9901/43630/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

суддя-доповідач - Бевзенка В.М.,

суддів: Шарапи В.М., Данилевич Н.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/4003/17

за позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Дніпропетровського апеляційного господарського суду про зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову окружного адміністративного суду міста Києва (прийняту у складі головуючого судді - Келеберди В.І.) від 14.12.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Ісаєнко Ю.А., суддів: Земляної Г.В., Сорочко Є.О.) від 20.02.2018, -

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_2 (далі - Позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України, Дніпропетровського апеляційного господарського суду (далі - Відповідач 1; Відповідач 2; Відповідачі), в якому просив:

1.1. зобов'язати Державну судову адміністрацію України виділити кошти Дніпропетровському апеляційному господарському суду для виплати йому вихідної допомоги у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою;

1.2. зобов'язати Дніпропетровський апеляційний господарський суд нарахувати та виплатити йому вихідну допомогу у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою;

1.3. розглянути спір у порядку письмового провадження за його відсутності.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у зв'язку з невиплатою Позивачеві передбаченої Законом України «Про судоустрої і статус суддів» вихідної допомоги при виході у відставку він листами від 06.02.2017 та 12.02.2017 звертався до Державної судової адміністрації України з проханням виділити необхідні кошти Дніпропетровському апеляційному господарському суду для виплати вихідної допомоги, відповідно до вимог статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI.

3. Також із листом від 07.02.2017 Позивач звертався до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з проханням нарахувати та виплатити йому вихідну допомогу у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою.

4. Вимоги щодо нарахування та виплати вихідної допомоги Позивачеві Відповідачами не задоволені. Відповідач 2 посилався на те, що він не є розпорядником бюджетних коштів. Відповідач 1 також у задоволенні вимог Позивача відмовив, посилаючись на відсутність правових підстав для виплати вихідної допомоги на час виходу Позивача у відставку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

5. 14 грудня 2017 року окружний адміністративний суд міста Києва вирішив:

5.1. у задоволенні адміністративного позову відмовити.

6. Постанова окружного адміністративного суду міста Києва мотивована тим, що на момент звільнення позивача з посади судді та відрахування його зі штату Дніпропетровського апеляційного господарського суду діяв Закон України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 01 квітня 2014 року, в якому відповідно до Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року, виключено статтю 136, яка передбачала виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

7. Також у постанові окружного адміністративного суду міста Києва вказано, що рішення щодо неконституційності Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» в частині виключення статті 136 із Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Конституційним Судом України не приймалося.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

8. 20 лютого 2018 року Київський апеляційний адміністративний суд вирішив:

8.1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року 2017 року - без змін.

9. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що підставами для виплати вихідної допомоги є відповідна норма Закону, яка передбачає таку виплату, постанова Верховної Ради України про відставку судді та наказ голови відповідного суду, де працював суддя до виходу у відставку до відрахування зі штату суду.

10. Також Київським апеляційним адміністративним судом у постанові вказано, що постановою Верховної Ради України від 08.09.2016 № 1515-VIII «Про звільнення суддів» Позивача звільнено з посади судді, на момент звільнення діяв Закон України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 01.04.2014, за яким, відповідно до Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014, - виключено статтю 136, якою передбачалася виплата судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою.

11. Тому, судом апеляційної інстанції зроблено висновок, що у цьому випадку до спірних правовідносин необхідно застосувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача та яким не було передбачено виплати вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою. Відповідно, у Позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

12. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї

13. ОСОБА_2 подав касаційну скаргу.

14. У касаційній скарзі Позивач просить:

14.1. задовольнити касаційну скаргу;

14.2. скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2018 у справі № 826/4003/17, позов задовольнити, зобов'язати Державну судову адміністрацію України виділити кошти Дніпропетровському апеляційному господарському суду для виплати вихідної допомоги у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою;

14.3. зобов'язати Дніпропетровський апеляційний господарський суд нарахувати та виплатити йому вихідну допомогу у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою.

14.4. розглянути касаційну скаргу за його відсутності, за наявними у справі документами

15. У касаційній скарзі жодних клопотань не заявлено.

16. Державна судова адміністрація України подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2017 та Київського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2018 в адміністративній справі № 826/4003/17 - без змін.

17. Державна судова адміністрація України вважає касаційну скаргу безпідставною, необґрунтованою та такою, що не може бути задоволена, а тому заперечує проти скарги у повному обсязі.

18. Зокрема, Державна судова адміністрація України вказує, що 01 квітня 2014 року набрав чинності Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» (Закон України від 27 березня 2014 року № 1166- VII), пунктом 28 розділу ІІ якого статтю 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виключено.

19. Державна судова адміністрація України наголошує, що вказані положення Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» неконституційними не визнавалися. Тому, на переконання, Відповідача 1 суддям, які виходили у відставку після 31 березня 2014 року (починаючи з 01 квітня 2014 року) виплата вихідної допомоги законодавством не була передбачена.

20. Оскільки станом на день виходу судді Пруднікова Володимира Віталійовича у відставку, виплата вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою законодавством передбачена не була, тому така вихідна допомога Позивачеві - не виплачувалася.

РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

21. Ухвалою Верховного Суду від 22.03.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2018.

22. Встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 09.04.2018.

II. АРГУМЕНТИ СТОРІН

23. Аргументи сторони, яка подала касаційну скаргу:

23.1. Позивач вважає, що надання судді за рахунок держави матеріального і соціального захисту (заробітна плата, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо), що відповідає його високому статусу, є гарантією забезпечення незалежності.

23.2. ОСОБА_2 звертає увагу, що Конституційний Суду України у рішенні від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 дійшов висновку, що відставка судді є особливою формою звільнення судді з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканості, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.

23.3. Позивач вважає, що набрання 01 квітня 2014 року чинності Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», яким виключено частину 1 статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI від 07.07.10, що передбачала виплату вихідної допомоги, - не є підставою для позбавлення його права на отримання вихідної допомоги. ОСОБА_2 переконаний, що право на відставку він набув до набрання чинності Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні».

23.4. Продовжуючи працювати на посаді судді після набуття права на відставку та на отримання вихідної допомоги, Позивач, як він вважає, мав правомірні очікування отримати задекларовану державою вихідну допомогу при виході у відставку, оскільки, вносячи певні зміни в статтю 136 Закону України № 2453-VI щодо розміру цієї виплати законодавець лише Законом України № 1166-VII від 27 березня 2014 року виключив цю норму, яка існувала понад 20 років. Тим самим, як доводить ОСОБА_2, суддів позбавлено раніше задекларованої державою гарантії на отримання вихідної допомоги.

23.5. Також у касаційній скарзі наводиться посилання на рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 № 1-р/2018, яким, зокрема, передбачено, що прийняття законодавчих актів не має суперечити принципам правової визначеності, передбачуваності та справедливості. Громадяни мають бути впевненими у своїх правомірних очікуваннях щодо стабільності правового регулювання у сфері пенсійних виплат. Позивач вважає, що зазначене стосується також правового регулювання і в інших сферах, зокрема, щодо виплат довічного грошового утримання та виплат встановленої законом вихідної допомоги.

IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

24. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01 серпня 1989 року ОСОБА_2 було прийнято на посаду державного арбітра Дніпропетровського обласного державного арбітражу. З 03 вересня 2001 року по 19 вересня 2016 позивач працював суддею Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

25. 13 червня 2016 року ОСОБА_2 подав до Верховної Ради України заяву про звільнення з посади судді Дніпропетровського апеляційного господарського суду. Постановою Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 08 вересня 2016 року № 1515-VIII Позивача звільнено з посади судді Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

26. Наказом голови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15 вересня 2016 року № 244-к ОСОБА_2 звільнено із займаною посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку.

27. У відповідь на звернення Позивача з проханням провести нарахування та виплату вихідної допомоги при виході у відставку у розмірі десяти мінімальних заробітних плат за останньою посадою (листи від 06.02.2017 і 12.02.2017 до Державної судової адміністрації України; лист від 07.02.2017 до Дніпропетровського апеляційного господарського суду) Дніпропетровський апеляційний господарський суд та Державна судова адміністрація України, відповідно, повідомили Позивачеві про відсутність законодавчо вмотивованих підстав для виплати йому вихідної допомоги. Відповідачі пояснювали, що положення статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» були виключені, відповідно до вимог Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України».

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

28. Конституція України із змінами, внесеними згідно із Законом № 1401-VIII від 02.06.2016

28.1. Частина друга статті 6. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України

28.2. Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

29. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI із останніми змінами, внесеними згідно із Законом України № 911-VIII від 24.12.2015.

29.1. Частина 1 статті 120. Суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

29.2. Стаття 135. До стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді:

1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України;

2) члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

3) судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

2. До стажу роботи, що дає судді Конституційного Суду України право на відставку і виплату вихідної допомоги, зараховується також стаж іншої практичної, наукової, педагогічної роботи за фахом та стаж державної служби.

29.3. Частина 1 статті 141. Судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 роки, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

30. Оцінюючи обґрунтованість поданої касаційної скарги, Суд виходить з таких міркувань.

31. Відповідно до принципу заснованості на законі (стаття 6 Конституції України), принципу законності (стаття 19 Конституції України), відповідачі - Апеляційний суд Чернівецької області, Державна судова адміністрації України, ухвалюючи рішення про нарахування та виплату вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку, зобов'язані діяти винятково на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

32. У висновку Європейської комісії «За демократію через право» (Венеційська комісія) визначено, що принцип законності (вищість закону/supremacy of the law) означає, що приписів права (law) слід неухильно дотримуватись. Ця вимога поширюється не лише на фізичних осіб, а й на владні структури, суб'єктів публічного та приватного характеру. Позаяк необхідна умова законності висувається до діяльності посадових осіб, то вона також вимагає, щоб посадові особи мали уповноваження на свої дії та діяли в межах наданих їм повноважень (paragraph 42 European Commission for Democracy through Law (Venice Commission) Report on the Rule of Law adopted by the Venice Commission at its 86th plenary session (Venice, 25-26 March 2011).

33. Як роз'яснив Конституційний Суд України - у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), у спосіб перехідного періоду (ультраактивна форма) і у спосіб зворотної дії (ретроактивна форма) (Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99).

34. За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99).

35. Також, оцінюючи спірні правовідносини, до уваги слід брати також і висновки Конституційного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу XII "Прикінцеві положення", абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

36. Так, Конституційний Суд України вважає, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю (Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу XII "Прикінцеві положення", абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013).

37. Системний аналіз норм національного законодавства про судоустрій і статус суддів дає підстави Суду зробити висновок, що право на вихідну допомогу судді у зв'язку з відставкою у розмірі десяти місячних заробітних плат мала особа, яка відповідала сукупності таких умов:

37.1. мала право на відставку за яку виплачувалася вихідна допомога у розмірі десяти місячних заробітних плат;

37.2. одразу після виникнення права на відставку - особа подала заяву про відставку і на її підставі була звільнена з посади;

37.3. на час існування права на відставку, подання заяви про відставку та звільнення - чинними були норми права про судоустрій і статус суддів, які передбачали право особи на отримання вихідної допомоги у розмірі десяти місячних заробітних плат.

38. Очевидно, що:

38.1. на час звернення ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Дніпропетровського апеляційного господарського суду з проханням: 1) виділити необхідні кошти для виплати вихідної допомоги, відповідно до вимог статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI; 2) нарахувати та виплатити вихідну допомогу у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою, - - мали застосовуватися норми права, чинні саме на час такого звернення й звільнення;

38.2. на час звернення ОСОБА_2 про нарахування та виплату йому вихідної допомоги та на час його звільнення - нормами Закону України «Про судоустрій і статус суддів» вихідна допомога у розмірі десяти місячних заробітних плат у зв'язку з відставкою - не передбачалася.

39. Натомість Позивач, доводячи своє право на нарахування й виплату йому вихідної допомоги у зв'язку із виходом у відставку у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою, - посилається на норму права (стаття 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 в редакції, яка діяла до 01 квітня 2014 року, коли набрав чинності Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні»), яка втратила чинність й відповідно, - не може застосовуватися до спірних відносин, які виникли пізніше.

40. Відповідно, доводи Позивача про те, що:

40.1. наявні правові підстави для нарахування та виплату йому як судді у відставці вихідної допомоги у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою;

40.2. набрання чинності 01 квітня 2014 року Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» - не є підставою для позбавлення його права на отримання вихідної допомоги, оскільки право на відставку Позивач набув до набрання чинності Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», -

оцінюються Судом критично і не можуть вважатися обґрунтованими й такими, що відповідають приписам чинного національного законодавства.

41. Отже, Суд доходить висновку, що на час звернення до Державної судової адміністрації, Дніпропетровського апеляційного господарського суду ОСОБА_2 вже не мав права на нарахування й виплату йому вихідної допомоги у зв'язку із виходом у відставку у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою.

42. Відповідачі, відмовляючи Позивачеві нарахувати та виплатити вихідну допомогу у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою, - діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України (статті 6, 19 Конституції України).

43. Тому, Суд погоджується із висновком окружного адміністративного суду міста Києва й Київського апеляційного адміністративного суду про те, що:

44.1. підставами для виплати вихідної допомоги є відповідна норма Закону, яка передбачає таку виплату, постанова Верховної Ради України про відставку судді та наказ голови відповідного суду, де працював суддя до виходу у відставку до відрахування зі штату суду;

44.2. на момент звільнення Позивача з посади судді та відрахування його зі штату Дніпропетровського апеляційного господарського суду діяв Закон України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 01 квітня 2014 року, у якому відповідно до Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року виключено статтю 136, яка передбачала виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою;

44.3. із системного аналізу, зважаючи на те, що до спірних правовідносин за участю Позивача необхідно застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення Позивача та якими не було передбачено виплату вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою, у Позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою.

45. Щодо аргументу Позивача, про те, що він мав законні очікування отримати задекларовану державою у статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, яка діяла до 01 квітня 2014 року) вихідну допомогу як одного із елементів гарантії незалежності суддів, Суд має зазначити таке.

46. Захист власності передбачений статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Законом України № 475/97-ВР від 17.07.97). Положеннями цієї статті передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Ці положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (Протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17.07.97).

47. Як висловився Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях («Сук проти України»; «Кечко проти України») - держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі «Кечко проти України» (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23).

48. Отже, як визначив Європейський суд з прав людини, - обов'язковою умовою визнання існування у особи «легітимних сподівань» («legitimate expectations», «законних правомірних очікувань») має бути чинність законодавчої норми, якою передбачаються певні доплати.

49. Зважаючи на таку практику Європейського суду з прав людини, Суд доходить висновку, що особа матиме «легітимні сподівання» («legitimate expectations», «законні правомірні очікування») лише за умови, що законодавча норма, якою передбачаються певні виплати (зокрема, ) - чинна.

50. Відповідно, Суд вважає, що Позивач не мав законних правомірних очікувань «отримати задекларовану державою вихідну допомогу при виході у відставку», оскільки на час його звільнення (Постанова Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 08.09.16 № 1515-VIII; наказ голови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15 вересня 2016 року № 244-к) чинними нормами Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI із останніми змінами, внесеними згідно із Законом № 911-VIII від 24.12.2015 - виплата вихідної допомоги у розмірі десяти місячних заробітних плат при виході у відставку не передбачалася.

51. Позивач також вважає, що прийняття законодавчих актів не може суперечити принципам правової визначеності, передбачуваності та справедливості.

52. Дійсно, принцип юридичної визначеності (принцип правової визначеності) є істотно важливим для питання довіри до судової системи та верховенства права. Аби досягти цієї довіри, держава зобов'язана зробити текст закону (the law) легко доступним. Вона також зобов'язана дотримуватись законів (the laws), які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю. Передбачуваність означає, що закон має бути, за можливості, проголошений наперед - до його застосування, та має бути передбачуваним щодо його наслідків: він має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, аби особа мала можливість скерувати свою поведінку (European Commission for Democracy through Law (Venice Commission) Report on the Rule of Law adopted by the Venice Commission at its 86th plenary session (Venice, 25-26 March 2011).

53. Юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними (European Commission for Democracy through Law (Venice Commission) Report on the Rule of Law adopted by the Venice Commission at its 86th plenary session (Venice, 25-26 March 2011).

54. Зважаючи на таке тлумачення принципу юридичної визначеності, Суд робить висновок, що норми законів України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» й «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI із останніми змінами, внесеними згідно із Законом України № 911-VIII від 24.12.2015 щодо виплати вихідної допомоги при виході у відставку відповідають змісту такого принципу. Ці норми є однозначно зрозумілими й доступними для суспільства, набули чинності і почали застосовуватися задовго до подання Позивачем заяви про звільнення з посади судді.

55. Суд погоджується із аргументом Позивача, що «Відповідно до статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. За приписами статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України».

56. Однак, Суд звертає увагу, що як витлумачив Конституційний Суд України, за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю (Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу XII "Прикінцеві положення", абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013).

57. Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» щодо виключення статті 136 із Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не приймалося.

58. Таким чином, аргументи Позивача щодо його права на виплату йому вихідної допомоги у розмірі десяти місячних заробітних плат при виході у відставку, викладені у касаційній скарзі, Судом не можуть бути прийняті.

59. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у адміністративній справі № 826/4003/17.

60. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

61. Приписами частини першої статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

62. Згідно статті 350 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

63. З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

64. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2018 - залишити без задоволення.

2. Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2018 у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Дніпропетровського апеляційного господарського суду про зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

Суддя-доповідач В.М. Бевзенко

Судді В.М. Шарапа

Н.А. Данилевич