Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 березня 2019 року

Київ

справа №809/1419/16

адміністративне провадження №К/9901/38284/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуТисменицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській областіна постановуІвано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2016 року (суддя О.О. Лучко)та ухвалуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року (колегія у складі суддів: Я.С. Попка, Р.Б. Хобор, В.П. Сапіга)у справі № 809/1419/16 (№ 876/403/17)за позовомОСОБА_3доТисменицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській областіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Тисменицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області №21685-13 від 12 серпня 2016 року, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік в розмірі 6934,48 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що податок на нерухоме майно, відмінний від земельної ділянки не може бути визнаним обов'язковим до сплати в 2015 році, у зв'язку з тим, що Березівська сільська рада не приймала та не могла прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення на території Березівської сільської ради такого податку, як податок на нерухоме майно, відмінний від земельної ділянки.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Тисменицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області №21685-13 від 12 серпня 2016 року, яким ОСОБА_3 визначено суму податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 6934,48 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що застосування контролюючим органом положень статті 266 Податкового кодексу України, з метою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не може мати місце у 2015 році.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами положень статті 266 Податкового кодексу України.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість позовних вимог та дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно даних з Інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13 червня 2016 року ОСОБА_3 на праві приватної власності належить 1/3 частки нерухомого майна відпочинкового комплексу, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, площею 569,33 м.кв. (1708 м.кв./3=569,33 м.кв.).

Березівська сільська рада 03 червня 2016 року за вих.№139 на адресу відповідача направила інформацію по житловій нерухомості, що підлягає оподаткуванню на території Березівської сільської ради станом на 01 травня 2016 року, згідно якого в реєстрі власників нерухомості по Березівській сільській раді числиться, зокрема, ОСОБА_3

12 серпня 2016 року податковою інспекцією на підставі підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення №21685-13 від 12 серпня 2016 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2005 рік в розмірі 6934,48 грн.

Підставою для винесення відповідачем оскаржуваного рішення було рішення Березівської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області №2-1-35/2015 від 28 січня 2015 року, в додатку 2 до якого в пункті 2.5.2 передбачено встановлення на 2015 рік ставки податку для об'єктів нежитлової (в тому числі комерційної) нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, у розмірі 1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.метр бази оподаткування.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII (далі - Закон № 71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається із: податку на майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.

Отже, Законом № 71-VIII запроваджено низку правових норм, що врегулювали питання справляння місцевих податків.

Згідно із пунктом 10.3 статті 10 Податкового кодексу України, в редакції Закону № 71-VIII, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Зважаючи на зміст наведених законодавчих норм, встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є повноваженням місцевої ради, яке виконується шляхом прийняття відповідного рішення.

Одночасно підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України регламентовано порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Разом з цим, норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).

Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

В даному випадку із запровадженням податку на майно, відмінне від земельної ділянки, на 2015 рік відповідні норми Закону № 71-VIII набрали чинності з 01 січня 2015 року.

Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження щодо встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки.

При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.

Рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків приймається до початку наступного бюджетного періоду і набирає чинності з наступного бюджетного періоду. При цьому відповідно до пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Саме тому за умови дії підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте.

В свою чергу, з урахуванням пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.

Водночас, враховуючи зміст норм Податкового кодексу України, Верховна Рада України не є уповноваженою на встановлення місцевих податків, оскільки відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України. Верховна Рада України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Отже, виключно місцева рада має компетенцію щодо прийняття рішень стосовно встановлення місцевих податків протягом бюджетного періоду, причому таке рішення набуває чинності лише з початку наступного бюджетного періоду, але з урахуванням приписів підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України. І лише з наступного бюджетного періоду контролюючі органи на підставі підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України можуть розпочати справляння місцевого податку.

Підсумовуючи викладене, суд касаційної інстанції вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що у відповідача були відсутні правові підстави для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки запроваджені Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» зобов'язання щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, виникають у платників податків лише після 01 січня 2016 року.

Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому воно підлягає скасуванню.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Тисменицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

........................

........................

........................

В.П.Юрченко І.А.ВасильєваС.С.Пасічник Судді Верховного Суду