Історія справи
Ухвала КАС ВП від 18.01.2018 року у справі №820/4147/17
ПОСТАНОВА
Іменем України
14 березня 2018 року
м. Київ
справа № 820/4147/17
адміністративне провадження № К/9901/4033/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Анцупової Т. О.,
суддів: Кравчука В. М., Стародуба О. П.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 820/4147/17
за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії;
за касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року (у складі колегії суддів Кононенко З. О., Бондара В. О., Калиновського В. А.) установив:
I. ПРОЦЕДУРА
1. 13 вересня 2017 року ОСОБА_2, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ГУ Держгеокадастру у Харківській області, в якому просив суд:
- визнати протиправною відмову ГУ Держгеокадастру у Харківській області листом № П-22796/0/6-19853/0/21-17 від 21 серпня 2017 року у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 1,86 га, із земель запасу, що розташована за межами АДРЕСА_1, та надання її у власність;
- зобов'язати ГУ Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути заяву про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 1,86 га, із земель запасу, що розташована за межами АДРЕСА_1, та надання її у власність з урахуванням висновків суду по даній справі.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що йому незаконно відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Підставою для відмови стало те, що перелік обмежень не відповідає додатку 6 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, також відповідач зазначив, що експлікація земельних угідь складена не вірно. Поряд із тим, на думку позивача, у Головного управління Держгеокадастру у Харківській області були відсутні підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою, у зв'язку із чим він звернувся до суду із вказаним позовом.
3. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року адміністративний позов ОСОБА_2 до ГУ Держгеокадастру у Харківській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії - залишено без задоволення.
4. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року скасовано. Прийнято нову постанову, адміністративний позов ОСОБА_2 до ГУ Держгеокадастру у Харківській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено. Визнано протиправною відмову ГУ Держгеокадастру у Харківській області листом №П-22796/0/6-19853/0/21-17 від 21 серпня 2017 року у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 1,86 га, із земель запасу, що розташована за межами АДРЕСА_1, та надання її у власність. Зобов'язано ГУ Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути заяву про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 1,86 га, із земель запасу, що розташована за межами АДРЕСА_1, та надання її у власність.
5. Не погоджуючись з постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року, ГУ Держгеокадастру у Харківській області звернулося до Верховного суду Касаційного адміністративного суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права судом апеляційної інстанції, просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року та залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року у справі №820/4147/17.
6. 15 січня 2018 року касаційна скарга ГУ Держгеокадастру у Харківській області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року у справі № 820/4147/17 надійшла до Верховного Суду.
7. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 січня 2018 року вказану касаційну скаргу передано колегії суддів у складі: судді-доповідача Анцупової Т. О., суддів Кравчука В. М., Стародуба О.П.
8. Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2018 року у зазначеній справі було відкрито провадження та установлено десятиденний строк з моменту отримання вказаної ухвали для подачі відзиву на касаційну скаргу.
9. Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2018 року у зазначеній справі було відмовлено у клопотанні про зупинення виконання судового рішення.
10. Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2018 року було закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду і призначено касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
11. Станом на 14 березня 2018 року відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
12. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 05 серпня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Харківській області із заявою, в якій просив затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 1,86 га із земель запасу, що розташована за межами АДРЕСА_1 та передати зазначену земельну ділянку у власність.
13. ГУ Держгеокадастру у Харківській області проведено перевірку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, що розроблявся за замовленням ОСОБА_2, на відповідність вимогам чинного законодавства. Листом від 21 серпня 2017 року № П-22796/0/6-19853/0/21-17 ГУ Держгеокадастру у Харківській області відмовлено ОСОБА_2 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 1,86 га із земель запасу, що розташована за межами АДРЕСА_1 та передачі зазначеної земельної ділянки у власність.
14. За результатами розгляду заяви та поданих документів встановлено неповну відповідність документації із землеустрою, що подавалась на затвердження, вимогам чинного законодавства і необхідність її доопрацювання із врахуванням зауважень, а саме: матеріали геодезичних вишукувань частково не відповідають вимогам Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500, затвердженої наказом Головного управління геодезії, картографії та кадастру при Кабінеті Міністрів України № 56 від 09 квітня 1998 року; перелік обмежень не відповідає додатку 6 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051; невідповідність до Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних і ділянок в натурі (на місцевості) та її закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему України від 18 травня 2010 року № 376 матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість); невірна експлікація земель.
15. Не погодившись з відмовою відповідача у затвердженні проекту землеустрою, ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом про визнання її протиправною, зобов'язання ГУ Держгеокадастру в Харківській області повторно розглянути заяву позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, з урахуванням висновків суду по даній справі.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
16. Оцінюючи доводи сторін, суд першої інстанції, приймаючи рішення про відмову у задоволені позовних вимог, виходив із того, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається уповноваженому органу його розробником і повинен відповідати вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації, в тому числі положенням статті 50 Закону України «Про землеустрій». Наданий до суду проект відведення землеустрою містить недоліки, визначені в листі № П-22796/0/6-19853/0/21-17 від 21 серпня 2017 року. З пояснень представника відповідача в судовому засідання судом першої інстанції встановлено, що інших недоліків проект відведення не містить. Тому суд першої інстанції виходив з того, що відмова ГУ Держгеокадастру у Харківській області у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 1,86 га, із земель запасу, що розташована за межами АДРЕСА_1, та надання її у власність є обґрунтованою
17. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що відповідач, відмовляючи ОСОБА_2 у затвердженні проекту землеустрою, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, Законом України «Про землеустрій», без дотримання вимог ч.3 ст.2 КАС України, а тому наявні підстави для визнання вказаної відмови протиправною.
18. У касаційній скарзі скаржник зазначає про
- неправильне тлумачення судом апеляційної інстанції норми права, не застосував норму, яка підлягала застосуванню у спірних правовідносинах (ч. 9 ст. 118, ч. 13 ст. 123 ЗК України), а застосував норму, яка не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах (ст. 186-1 ЗК України);
- неправильне тлумачення судом апеляційної інстанції ст. 50 ЗУ «Про землеустрій»;
- не дослідження судом апеляційної інстанції проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, стосовно наявності в ньому зазначених у листі Головного управління недоліків.
V. ОЦІНКА СУДУ
19. Надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, колегія суддів виходить з наступного.
20. Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель вирішуються Земельним кодексом України.
21. У відповідності до абзацу 1 ч. 1 ст. 116 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
22. Згідно з ч. 2 ст. 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
23. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (ч. 3 ст. 116 ЗК України).
24. Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 117 ЗК України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
25. Згідно з ч. 1 ст. 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
26. Частиною 6 ст. 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
27. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
28. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
29. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін (ч.7 ст.118 ЗК України).
30. Відповідно до ч.8 ст.118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому ст. 186-1 цього Кодексу.
31. Частиною 9 ст. 118 ЗК України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
32. Згідно зі ст. 25 Закону України «Про землеустрій» документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації, в тому числі у вигляді проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
33. Статтею 30 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.
34. У свою чергу, ч. 1 ст. 186-1 ЗК України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
35. У відповідності до ч. 4 ст. 186-1 ЗК України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.
36. Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері (ч. 5 ст. 186-1 ЗК України).
37. Згідно з ч.6 ст.186-1 ЗК України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.
38. Частиною 8 ст. 186-1 ЗК України передбачено, що у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).
Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки.
Повторна відмова не позбавляє права розробника проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки усунути недоліки проекту та подати його на погодження.
39. Таким чином, ст. 186-1 ЗК України передбачено два альтернативні варіанти рішень у формі висновку, які можуть бути прийняті територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за результатами розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки: про затвердження цього проекту або про відмову в його затвердженні.
40. Статтею 186-1 ЗК України не передбачено можливості направлення проекту землеустрою на доопрацювання, при цьому, без складення висновку про відмову в затвердженні проекту землеустрою листом про розгляд заяви, як це було зроблено відповідачем по справі.
41. Також, колегія суддів вважає вірним висновок суду апеляційної інстанції, фактично відповідачем своїм листом від 21 серпня 2017 року № П-22796/0/6-19853/0/21-17 було відмовлено позивачу у затвердженні наданого ним проекту землеустрою в тому вигляді, в якому він був наданий.
42. Так, відповідачем зазначено, що надана документація із землеустрою не в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства і підлягає доопрацюванню, а саме: матеріали геодезичних вишукувань частково не відповідають вимогам Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500, затвердженої наказом Головного управління геодезії, картографії та кадастру при Кабінеті Міністрів України № 56 від 09 квітня 1998 року; перелік обмежень не відповідає додатку 6 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17 жовтня 2012 року; невідповідність до Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних і ділянок в натурі (на місцевості) та її закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему України № 376 від 18 травня 2010 року матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість); невірна експлікація земель.
43. Колегія суддів погоджується з твердженням суду апеляційної інстанції, що частиною 7 ст. 186-1 ЗК України територіальному органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, при вирішенні питання про затвердження проекту землеустрою заборонено вимагати, зокрема, надання додаткових матеріалів та документів, не включених до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до ст. 50 Закону України «Про землеустрій», а також проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт.
44. У свою чергу, ст. 50 Закону України «Про землеустрій» містить вичерпний перелік, що включає проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
45. Вказаною нормою не передбачено надання для затвердження проекту землеустрою матеріалів геодезичних вишукувань саме відповідно до вимог Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500, затвердженої наказом ГУ геодезії, картографії та кадастру при КМУ № 56 від 09 квітня 1998 року (далі по тексту - Інструкція № 56), а також опису GPS-устаткування та підтвердження реєстрації його згідно з вимогами Постанови КМУ від 13 липня 1998 року № 1075, як того вимагав відповідач по справі.
46. Відповідно до преамбули вказаної Інструкції остання є обов'язковою для всіх суб'єктів підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, які виконують топографічні знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500.
Разом з тим, ст. 50 Закону України «Про землеустрій» не містить відсилочних норм до інших нормативно-правових актів та не встановлює вимог щодо представлення матеріалів геодезичних вишукувань у проекті землеустрою саме у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500.
47. Позивачем при зверненні до ГУ Держгеокадастру у Харківській області надавався проект землеустрою, який містить усі складові, передбачені ст. 50 Закону України «Про землеустрій», однак, відповідачем за результатами розгляду заяви позивача та проекту землеустрою не було прийнято рішення (висновку), передбаченого ст.186-1 ЗК України - про затвердження цього проекту або відмову в його затвердженні.
При цьому, зі змісту листа від 21 серпня 2017 року № П-22796/0/6-19853/0/21-17 вбачається, що відповідачем фактично відмовлено позивачу у затвердженні проекту землеустрою, проте, не встановлено строку для усунення недоліків проекту, як це передбачено ч. 8 ст. 186-1 ЗК України.
48. Також, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про передчасність висновків суду першої інстанції, щодо відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2
49. Суд звертає увагу, що в первинному зверненні позивач звертається до ГУ Держгеокадастру у Харківській області та просить затвердити проект, але відповідно до положень ч. 1 ст. 186-1 ЗК України, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності не затверджується, а погоджується. Між тим, таке помилкове формулювання у первинному зверненні не змінює суть правовідносин, які виникли між сторонами.
50. Надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, колегія суддів виходить з наступного.
51. Відповідно до ст. 24 КАС України Верховний Суд переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції.
52. Як зазначено у ч. 4 ст. 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
53. Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
54. До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
55. Разом з тим, доводи касаційної скарги зводяться до необхідності судом касаційної інстанції вирішити питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, що є неможливим з огляду на викладені вище мотиви.
56. Оцінюючи доводи скаржника, Суд виходить з того, що всі його доводи, викладені в касаційній скарзі, збігаються з доводами, викладеними у запереченнях проти позову та у запереченнях проти апеляційної скарги, досліджувалися судами з наданням їм належної правової оцінки. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.
57. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судом апеляційної інстанції рішення.
58. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
59. Згідно ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
60. З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.
Керуючись ст. 242, 341, 345, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. О. Анцупова
Суддя В. М. Кравчук
Суддя О. П. Стародуб