Історія справи

Ухвала КАС ВП від 28.01.2018 року у справі №1519/983/2012
Ухвала КАС ВП від 28.01.2018 року у справі №1519/983/2012

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 березня 2018 року

Київ

справа №1519/983/2012

провадження №К/9901/6705/18, К/9901/6703/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Шарапи В. М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 1519/983/2012

за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Одеського обласного військового комісаріату про визнання протиправними дій щодо відмови в виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, яка настала внаслідок контузії, травми, заподіяних під час виконання обов'язків військової служби, стягнення одноразової грошової допомоги, провадження по якій відкрито

за касаційними скаргами Міністерства оборони України та Одеського обласного військового комісаріату на постанову Малиновського районного суду міста Одеси, прийняту 28 січня 2016 року у складі колегії суддів: головуючого - Мирончук Н. В., суддів: Граніна В. Л., Поліщук І. О. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду, постановлену 18 травня 2016 року у складі колегії суддів: головуючого - Джабурія О. В., суддів: Вербицької Н. В., Крусяна А. В.,

в с т а н о в и в :

У січні 2012 року ОСОБА_1 звернувсь до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, Одеського обласного військового комісаріату (далі - Одеський ОВК), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

визнати протиправними дії Одеського обласного військового комісаріату щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги як військовослужбовцю, інвалідність ІІ групи якого настала після звільнення з військової служби, внаслідок контузії, травми, заподіяних під час виконання ним обов'язків військової служби, згідно зі статтею 41 Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу", частиною другою статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" у складі грошового забезпечення, визначеного частиною другою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей";

визнати право ОСОБА_1 на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 54-місячного грошового забезпечення за останньою посадою як військовослужбовця, інвалідність ІІ групи якого настала після звільнення з військової служби, внаслідок контузії, травми, заподіяних під час виконання ним обов'язків військової служби, згідно зі статтею 41 Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу", частиною другою статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" у складі грошового забезпечення, визначеного частиною другою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей";

зобов'язати Міністерство оборони України виділити 252706,50 грн. Одеському обласному військовому комісаріату за цільовим призначенням - виплата одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 як військовослужбовцю, інвалідність ІІ групи якого настала після звільнення з військової служби, внаслідок контузії, травми, заподіяних під час виконання ним обов'язків військової служби, згідно зі статтею 41 Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу", частиною другою статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" у складі грошового забезпечення, визначеного частиною другою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей";

стягнути з Одеського обласного військового комісаріату на користь позивача одноразову грошову допомогу, у розмірі 54-місячного грошового забезпечення, визначеного частиною другою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" в сумі 252706,50 гривень.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що наказом начальника Одеського інституту Сухопутних військ від 13 грудня 1994 року на підставі наказу Міністра оборони України № 715 від 26 листопада 1994 року ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України за станом здоров'я.

Після звільнення з військової служби, 22 серпня 2011 року на підставі акту судово-медичного дослідження (обстеження) № 2245, виданого Бюро судово-медичної експертизи Управління охорони здоров'я та медицини катастроф Одеської обласної державної адміністрації та довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії від 07 вересня 2011 року, серії 2-18 ОД № 088682, позивачу була встановлена ІІ група інвалідності, що настала внаслідок контузії, травми, яка мала місце в період проходження військової служби.

Позивач вказує, що згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії від 03 вересня 2014 року, серії 10 ААВ № 738286 йому була продовжена дія ІІ групи інвалідності, що настала внаслідок контузії, травми, яка мала місце в період проходження військової служби.

Однак, звернувшись із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у відповідності до положень статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Одеським обласним військовим комісаріатом відмовлено у зв'язку з тим, що наведена правова норма набрала чинності 10 травня 2006 року, в той час як позивача звільнено з військової служби у грудні 1994 року.

Вважаючи дії відповідачів протиправними, ОСОБА_1 звернувсь до суду з вимогою зобов'язати виплатити належну йому одноразову грошову допомогу в розмірі 54-місячного грошового забезпечення, визначеного частиною другою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" у сумі 252706,50 гривень.

Постановою Малиновського районного суду міста Одеси від 11 липня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2013 року, в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України постанову Малиновського районного суду міста Одеси від 11 липня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2013 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами розгляду справи постановою Малиновського районного суду міста Одеси від 28 січня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2016 року, позовні вимоги задоволено частково.

Визнано право ОСОБА_1 на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 30-ти місячного грошового забезпечення за останньою посадою, як військовослужбовця, інвалідність ІІ групи якого настала по закінченню тримісячного строку після звільнення з військової служби, внаслідок контузії, травми, заподіяних під час виконання ним обов'язків військової служби, згідно зі статтею 41 Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу", частиною другою статті 9, статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей".

Зобов'язано Одеський обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу як особі звільненій з військової служби, інвалідність ІІ групи якого настала по закінченню тримісячного строку після звільнення з військової служби, внаслідок контузії, травми, заподіяних під час виконання ним обов'язків військової служби, у відповідності до статей 9 та 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" у розмірі 30-ти місячного грошового забезпечення.

Зобов'язано Міністерство оборони України виділити Одеському обласному військовому комісаріату за цільовим призначенням - виплата одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 як військовослужбовцю, інвалідність ІІ групи якого настала по закінченню тримісячного строку після звільнення з військової служби, внаслідок контузії, травми, заподіяних під час виконання ним обов'язків військової служби, у відповідності до статей 9 та 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" згідно зі статтею 41 Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу".

В решті позову - відмовлено.

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

22 січня 2018 року касаційні скарги Міністерства оборони України та Одеського ОВК надійшли до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах, які ухвалами судді-доповідача від 25 січня 2018 року прийняті та об'єднані в одне провадження.

У касаційних скаргах відповідачі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просять скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

В мотивування своєї касаційної скарги Міністерство оборони України вказує, що ОСОБА_1 був звільнений з військової служби у грудні 1994 року та в подальшому 22 серпня 2011 року йому було встановлено ІІ групу інвалідності, при цьому, оскільки позивач був звільнений з військової служби до 10 травня 2006 року, тобто до набрання чинності положень статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", відтак у позивача відсутнє право на призначення одноразової грошової допомоги.

Аналогічні обґрунтування вказані і в касаційній скарзі Одеського ОВК.

Касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом Міністра оборони України № 715 від 26 листопада 1994 року підполковника ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, звільнено з військової служби в запас Збройних Сил України із направленням для зарахування на військовий облік до Приморського районного військового комісаріату міста Одеси за станом здоров'я.

У відповідності до наказу начальника Одеського інституту сухопутних військ № 247 від 13 грудня 1994 року ОСОБА_1, починаючи з 15 грудня 1994 року виключено зі списків особового складу інституту, усіх видів забезпечення та направлено на військовий облік до Приморського районного військового комісаріату міста Одеси.

Після звільнення з військової служби, за результатами огляду 22 серпня 2011 року, на підставі акту судово-медичного дослідження (обстеження) № 2245, виданого Бюро судово-медичної експертизи Управління охорони здоров'я та медицини катастроф Одеської обласної державної адміністрації та довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії від 07 вересня 2011 року, серії 2-18 ОД № 088682, позивачу встановлено ІІ група інвалідності, що настала внаслідок контузії, травми, яка мала місце в період проходження військової служби.

У зв'язку з наведеним позивач звернувсь до Одеського ОВК із заявою щодо виплати одноразової грошової допомоги, проте згідно з листом Одеського ОВК № 6275 від 09 грудня 2011 року, позивачу роз'яснено, що оформлення документів та виплата одноразової грошової допомоги, у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) або інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервісті, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори та інвалідності осіб, звільнених з військової служби (зборів) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №499 від 28 травня 2008 року, проводиться особам, звільненим з військової служби після 12 травня 2006 року.

В подальшому згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії від 03 вересня 2014 року, серії 10 ААВ № 738286 ОСОБА_1 продовжено дію ІІ групи інвалідності, яка настала внаслідок контузії, травми, що мала місце в період проходження військової служби.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з норм, встановлених Порядком та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України № 815 від 25 липня 2011 року, отже норм Закону, що діяли станом на 22 серпня 2011 року, тобто на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності, згідно з якою позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 30-ти місячного грошового забезпечення за останньою посадою, як військовослужбовця, інвалідність ІІ групи якого настала внаслідок виконання ним обов'язків військової служби. Разом з цим суд першої інстанції дійшов висновку, що право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і в тому випадку коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, за умови захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження.

Зазначена позиція була підтримана і Одеським апеляційним адміністративним судом, який переглянув постанову суду першої інстанції та залишив її без змін.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначені висновки судів вважає вірними та такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального та процесуального права.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Перебування особи на військовій службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю, а тому необхідно керуватися, в тому числі, і положеннями частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), яка визначає право звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, в даному випадку стягнення грошового забезпечення військовослужбовця.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

20 грудня 1991 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ), який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Визначення соціального захисту військовослужбовців міститься у статті 1 Закону № 2011-ХІІ, та означає діяльність (функція) держави, спрямовану на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

У відповідності до статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 3 Закону № 2011-XII дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Статтею 16 вказаного Закону в первинній редакції передбачено, що військовослужбовці, а також військовозобов'язані, призвані на збори, підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті. Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов'язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" від 03 листопада 2006 № 328-V, який набрав чинності 01 січня 2007, статтю 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" викладено в новій редакції, зокрема, частиною другою цієї статті передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

З аналізу наведених норм даного Закону вбачається, що застосування статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" пов'язується не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому інвалідності внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби.

Аналогічний правова позиція викладена Верховним Судом України у постановах від 18 листопада 2014 року у справі № 21-446а14 та від 21 квітня 2015 року у справі № 21-135а15.

Також, аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 372/1258/16-а, № провадження К/9901/6800/18.

Пунктом 2 рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року у справі № 1-рп/99 визначено, що перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

З метою реалізації положень статті 16 Закону № 2011-ХІІ розроблено порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 (далі - Постанова № 499).

Згідно з пунктом 2 Постанови № 499 одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження.

Приписами пункту 7 Постанови № 499 встановлено, що керівник уповноваженого органу подає в 15-денний строк з дня реєстрації документів головному розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 3 і 4 цього Порядку. Головний розпорядник коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів на їх підставі рішення про призначення одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або в разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Оскільки ОСОБА_1 встановлено інвалідність 22 серпня 2011 року, то виплата одноразової грошової допомоги повинна здійснюватись на підставі нормативно-правових актів, які були чинні на момент встановлення позивачу інвалідності.

Слід зазначити, що доводи відповідачів про те, що положення Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не поширюються на позивача є безпідставними, оскільки отримання одноразової грошової допомоги на підставі статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" діюче законодавство пов'язує не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому тієї чи іншої групи інвалідності, що впливає на розмір такої допомоги.

За такого правового врегулювання та обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо набуття позивачем права на отримання одноразової допомоги саме з 22 серпня 2011 року, тобто з моменту встановлення йому ІІ групи інвалідності.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційні скарги Міністерства оборони України та Одеського обласного військового комісаріату залишити без задоволення.

Постанову Малиновського районного суду міста Одеси від 28 січня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

В. М. Шарапа