Історія справи

Ухвала КАС ВП від 23.01.2020 року у справі №160/4023/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 160/4023/19

адміністративне провадження № К/9901/1395/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Блажівської Н. Є.,

суддів: Білоуса О. В., Желтобрюх І. Л.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 липня 2019 року (суддя Маковська О. В. )

та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року (судді Баранник Н. П., Малиш Н. І., Щербак А. А.)

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області

про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, -

ВСТАНОВИВ:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі також - Позивач, ФОП ОСОБА_1) звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (надалі також - Відповідач) від 6 листопада 2018 року №Ф-1609-57 про сплату боргу.

Посилаючись на невідповідність оскаржуваного індивідуального акта вимогам частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, Позивач, зокрема, зазначив, що оскаржувану вимогу підписано начальником Криворізького північного управління ГУ ДФС у Дніпропетровській області ОСОБА_2, підпис якого на вимозі відрізняється від його підпису на інших документах; відсутній акт прийому - передачі матеріальної та електронної бази, податкових заборгованостей та заборгованостей єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, від Криворізької північної ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області до Криворізького північного управління ГУ ДФС у Дніпропетровській області; документ посвідчено, на думку Позивача, підробленою печаткою, яка не містить зображення Державного Герба України.

Також Позивач у позові посилається на те, що статтями 9 та 10 Податкового кодексу України (далі - ПК України) встановлено перелік загальнодержавних та місцевих податків та зборів, серед якого відсутній єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відсутність підстав вважати недотриманими Відповідачем при складенні оскаржуваного індивідуального акта вимог частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які б могли бути підставою для висновку про відсутність у Позивача обов'язку щодо сплати відповідної суми єдиного соціального внеску, що зазначена у спірній вимозі.

При ухваленні рішень суди зробили такі висновки:

- Позивачем не надано доказів, які б підтвердили обставини, що він має право на звільнення від сплати єдиного внеску;

- посилання Позивача на процедурні порушення, допущені контролюючим органом не вказують на необхідність скасування відповідного індивідуального акта, адже якщо відповідне рішення контролюючого органу прийнято у межах компетенції та в межах строків, протягом яких податковий орган має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків та штрафних санкцій, з його форми можна чітко встановити його зміст, зокрема, порушення законодавства, згідно з яким визначено грошове зобов'язання платника податків та застосовано штрафну санкцію, суму, та вручено платнику податків у визначеному порядку, то такі порушення не повинні розцінюватися як обставина, що виключає застосування до платника податків фінансової відповідальності;

- оскаржувану вимогу підписано ОСОБА_2 як начальником Криворізького північного управління ГУ ДФС у Дніпропетровській області, якого на цю посаду переведено згідно з наказом ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 21 вересня 2018 року №638-о "Про переведення ОСОБА_2"

1.3. Короткий зміст касаційної скарги

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Згідно з обставинами, встановленими судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 з 13 травня 2002 року зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебуває на обліку в органах ДФС як платник єдиного внеску, дані про реєстраційний номер платника єдиного внеску: 0418038115.

З 1 січня 2016 року по 31 березня 2017 року ОСОБА_1 перебував на спрощеній системі оподаткування, а з 01 квітня 2017 року - на загальній системі оподаткування.

Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 6 листопада 2018 року №Ф-1609-57, згідно з якою станом на 31 жовтня 2018 року ОСОБА_1 має заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 13 700,54 грн.

Згідно з даними інтегрованої картки платника, сума недоїмки, зазначена у вимозі № Ф-1609-57, складається з наступних зобов'язань:

- 6 329,00 грн. - єдиний внесок нарахований II - IV квартал 2017 року з урахуванням сальдо-переплати станом на 1 січня 2018 року у розмірі 7,00 грн. (термін сплати 09 лютого 2018 року);

- 2 457,18 грн. - єдиний внесок нарахований за І квартал 2018 року (термін сплати 19 квітня 2018 року);

- 2 457,18 грн. - єдиний внесок нарахований за II квартал 2018 року (термін сплати 19 липня 2018 року);

- 2 457,18 грн. - єдиний внесок нарахований за III квартал 2018 року (термін сплати 19 жовтня 2018 року).

Не погодившись із вимогою про сплату боргу (недоїмки), ОСОБА_1 звернувся до Державної фіскальної служби України з відповідною скаргою, яку рішенням ДФС України від 8 лютого 2019 року №6401/6/99-99-11-05-02-25 скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а оскаржену вимогу - без змін.

3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

3.1. Доводи Позивача (особи, яка подала касаційну скаргу)

У касаційній скарзі, обґрунтовуючи порушення норм матеріального та процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій, Позивач зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано, що:

- у статтях 9 та 10 Податкового кодексу України встановлений повний перелік загальнодержавних та місцевих податків та зборів і в цьому переліку немає єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

- оскаржувана вимога виписана з порушенням пунктів 3,4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

- акт прийому-передачі матеріальної та електронної бази, податкових заборгованостей та заборгованостей єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від Криворізької північної ОДПІ Головного управління ДФС у Дніпропетровській області до Криворізького північного управління Головного управління ДФС у Дніпропетровській області відсутній;

- підпис ОСОБА_2 на вимозі відрізняється від його підпису на інших документах;

- спірну вимогу сформовано Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області, однак нею передбачено, що сплатити недоїмку необхідно до Криворізької північної ОДПІ ГУДФС у Дніпропетровській області;

- ОСОБА_5 та ОСОБА_2 на дату підписання вимоги не працювали в Криворізькій північній ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області, на рахунки якої зобов'язано сплатити недоїмку.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права в межах, встановлених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України), виходить з такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, визначається положеннями Податкового кодексу України.

Податкового кодексу України визначають види загальнообов'язкових та місцевих податків та зборів, при цьому серед переліку таких відсутній єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (надалі також - ЄСВ), умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку на час виникнення спірних правовідносин були визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

При цьому Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Отже, з наведеного визначення слідує, що ЄСВ є консолідованим страховим внеском і не є податком та збором, передбаченим статтями 9 та 10 Податкового кодексу України.

Згідно з частинами 2 -4 статті 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок не входить до системи оподаткування. Кошти, що надходять від сплати єдиного внеску та застосування фінансових санкцій відповідно до частинами 2 -4 статті 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", не можуть зараховуватися до Державного бюджету України, бюджетів інших рівнів та використовуватися на цілі, не передбачені законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається частинами 2 -4 статті 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Отже відсутність ЄСВ як консолідованого внеску (який не є ані податком, ані збором та не входить до системи оподаткування та не зараховується до Державного бюджету України, бюджетів інших рівнів) у переліках, передбачених статтями 9 та 10 Податкового кодексу України, не нівелює обов'язок осіб, критерії щодо яких визначені спеціальним, окремим від Податкового кодексу України, законодавством, здійснювати сплату відповідного внеску до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Так, пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" передбачено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Закону єдиний внесок нараховується для платників, для платників, зазначених у пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Відповідно до абзацу другого пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування". При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

Отже, сукупність наведених норм у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин дає підстави для висновку, що фізичні особи-підприємці повинні сплачувати єдиний соціальний внесок в розмірі не меншому за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Разом з тим, як установлено судами попередніх інстанцій, Позивачем цього обов'язку не дотримано.

Так, згідно з пунктом 3 частини 1 статті 14 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" органи доходів і зборів зобов'язані здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог пунктом 3 частини 1 статті 14 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

пунктом 3 частини 1 статті 14 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" передбачено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (надалі також - Інструкція №449).

Відповідно до пункту 1 розділу VІ Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

Абзацом 3 пункту 2 розділу VІ Інструкції №449 визначено, що сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Згідно з пунктом 3 розділу VІ Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;

- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

-платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Відповідно до абзаців сьомого, восьмого, дев'ятого пункту 3 розділу VІ Інструкції №449 (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) у випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):

платникам, зазначеним у підпунктах 1,2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);

платникам, зазначеним у підпунктах 3,4,6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.

Згідно з абзацом 1 пункту 4 розділу VІ Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Отже, у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску податковий орган на підставі даних звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи контролюючого органу формує та надсилає (вручає) платнику вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму такої недоїмки.

При цьому положеннями законодавства не передбачено обов'язкової та єдиної умови для формування вимоги (у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки) проведення перевірки та складення за її результатами відповідного акту.

Аналогічних висновків про те, що проведення перевірки та складення акту перевірки не є обов'язковою передумовою прийняття контролюючим органом вимоги про сплату недоїмки за єдиним внеском дійшов Верховний Суд у постановах від 11 вересня 2018 року у справі №826/11623/16, від 10 грудня 2019 року у справі №826/25425/15.

Аналіз встановлених судами попередніх інстанцій обставин та застосованих судами норм матеріального права свідчить про обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій про те, що винесення оскарженої вимоги про сплату боргу (недоїмки) за єдиним внеском на підставі даних інформаційної системи контролюючого органу відповідає положенням Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

При цьому доводи Позивача про відсутність акта прийому-передачі матеріальної та електронної бази, податкових заборгованостей та заборгованостей єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від Криворізької північної ОДПІ Головного управління ДФС у Дніпропетровській області до Криворізького північного управління Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (який входить до структури Відповідача) не спростовує наявності повноважень у Відповідача здійснювати контроль за правильністю та повнотою сплати єдиного соціального внеск відповідними суб'єктами, перелік яких визначений Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 березня 2018 року №296 "Про реформування територіальних органів Державної фіскальної служби".

Криворізьку північну об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Дніпровській області реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

Отже, фактично у зв'язку із реорганізацією Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС права та обов'язки цього органу, в тому числі й щодо обліку та адміністрування перейшли до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в той же час лише відсутність в матеріалах справи передавального акта матеріальної та електронної бази, податкових заборгованостей та заборгованостей єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не може бути свідченням відсутності компетенції у Відповідача приймати спірну вимогу про сплату боргу та відсутності обов'язку щодо сплати єдиного соціального внеску.

З приводу тверджень Позивача, що підпис посадової особи відповідача ОСОБА_2. на вимозі відрізняється від його підпису на інших документах, то вони також не вказують на те, що відповідна вимога складена з порушенням закону, адже в ході розгляду справи не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідна вимога підписана відмінною від начальника відповідного управління ГУДФС у Криворізькій області особою.

Щодо інших доводів, наведених у касаційній скарзі, слід зауважити, що у постановах від 19 травня 2020 року у справі №820/2300/18, від 30 квітня 2020 року у справі №810/384/16, від 17 березня 2020 року у справі № 808/4140/15, від 25 січня 2019 року у справі №812/1112/16 Верховний Суд вказував, що окремі дефекти форми рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, про його скасування. Якщо спірне рішення прийняте контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), таке рішення може бути визнане судом правомірним навіть у разі, коли недотримано окремих елементів. Технічні помилки не є недоліками форми оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

При цьому, згідно з висновком Верховного Суду у постановах від 4 вересня 2018 року у справі №817/1061/17, від 14 березня 2019 року у справі №826/12543/17 прийняття контролюючим органом вимоги з порушенням відповідного строку не звільняє платника від обов'язку сплатити борг з єдиного внеску. Отже, доводи Позивача щодо порушення строку направлення спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) за єдиним внеском не є слушними та не утворюють підстав для визнання протиправним оспорюваного акта індивідуальної дії, оскільки не звільняють платника від обов'язку зі сплати суми недоїмки.

Суд звертає увагу також на те, що під час судового розгляду Позивач не наводив доводів щодо перебування його у трудових відносинах поряд зі статусом фізичної особи-підприємця у спірний період, тому відповідні обставини не складали предмет судового дослідження судів попередніх інстанцій.

Загалом обґрунтування касаційної скарги зводяться до вимог здійснити переоцінку встановлених судами обставин справи, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено фактичні обставини справи та надано об'єктивний і обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів сторін, у зв'язку з чим наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильних по суті висновків судів першої та апеляційної інстанції.

З огляду на наведене, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та прийняли рішення за правильного застосування норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною 4 статті 328 КАС України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Отже, переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи, правильність застосування ними норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина 1 статті 350 КАС України).

З урахуванням наведеного, Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 3, 343, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 липня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. Є. Блажівська

Судді О. В. Білоус

І. Л. Желтобрюх