Історія справи

Ухвала КАС ВП від 12.02.2019 року у справі №826/13539/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 лютого 2019 року

м. Київ

справа №826/13539/15

адміністративне провадження №К/9901/3521/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Стародуба О.П., Мороз Л.Л.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Банк «ТРАСТ» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 жовтня 2015 року (суддя Аблов Є.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2015 року (головуючий суддя Мамчур Я.С., судді Желтобрюх І.Л., Шостак О.О.) у справі №826/13539/15 за позовом Публічного акціонерного товариства Банк «ТРАСТ» до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Златобанк» Славінського Валерія Івановича, про визнання протиправними дій, скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

У липні 2015 року Публічне акціонерне товариство Банк «ТРАСТ» (далі по тексту - позивач, ПАТ Банк «ТРАСТ») звернулось до суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Златобанк» Славінського Валерія Івановича (далі по тексту - відповідач, Уповноважена особа), в якому просило:

- скасувати рішення відповідача від 11 червня 2015 року №1420 про відхилення вимог позивача щодо визнання ПАТ Банк «ТРАСТ» кредитором ПАТ «ЗЛАТОБАНК» на суму невиконаних зобов'язань у розмірі 962329,58 дол. США та відхилення вимог щодо включення ПАТ Банк «ТРАСТ» до реєстру акцептованих вимог кредиторів;

- визнати вимоги кредитора - ПАТ Банк «ТРАСТ» до ПАТ «ЗЛАТОБАНК», які виникли на підставі міжбанківських кредитів, укладених в рамках Генерального договору №56/63 від 10 листопада 2014 року, в розмірі 962329,58 (дев'ятсот шістдесят дві тисячі триста двадцять дев'ять) доларів США 58 центів;

- зобов'язати відповідача долучити вимоги ПАТ Банк «ТРАСТ» в розмірі 962329,58 (дев'ятсот шістдесят дві тисячі триста двадцять дев'ять) доларів США 58 центів до реєстру акцептованих вимог.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2015 року, в задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства Банк «ТРАСТ» відмовлено повністю.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що 10 листопада 2014 року між ПАТ "ЗЛАТОБАНК" та ПАТ Банк "ТРАСТ" укладено генеральний договір № 56/63 (далі - Генеральний договір) про загальні умови і порядок проведення міжбанківських операцій, предметом якого є порядок укладання сторонами угод на проведення міжбанківських операцій і загальні умови їх виконання.

29 грудня 2014 року на підставі Генерального договору сторони уклали Кредитний договір, що підтверджується по системі S.W.I.F.T в форматі МТ320 №ММ44208LТ та №ВАСК2912003 від 29 грудня 2014 року та в формі МТ320 № ММ44207LG та №ВАСК2912004 від 29 грудня 2014 року, відповідно до умов якого позивач надав Банку міжбанківський кредит в розмірі 600 000 доларів США центів, а Банк надав позивачу міжбанківський кредит в розмірі 7 915 075,89 грн. Строк повернення кредитів встановлений до 26 січня 2015 року.

В забезпечення виконання своїх зобов'язань сторони уклали Договори застави майнових прав №14/12/29-ZL та №ММ44207LG/S-1 від 29 грудня 2014 року.

30 грудня 2014 року на підставі Генерального договору сторони уклали Кредитний договір, що підтверджується по системі S.W.I.F.T в форматі МТ320 №ММ44248LT та №ВАСК3012003 від 30 грудня 2014 року та в формі МТ320 №ММ44247LG та №ВАСК3012004 від 30 грудня 2014 року, відповідно до умов якого позивач надав Банку міжбанківський кредит в розмірі 500 000 доларів США центів, а Банк надав позивачу міжбанківський кредит в розмірі 6 596 710,15 гривень 15 копійок. Строк повернення кредитів встановлений до 27 січня 2015 року.

В забезпечення виконання вищевказаних зобов'язань сторони уклали Договори застави майнових прав №14/12/30-ZL та №ММ44247LG /S-1 від 30 грудня 2014 року.

08 січня 2015 року на підставі Генерального договору сторони уклали Кредитний договір, що підтверджується по системі S.W.I.F.T в форматі МТ320 №ММ44328LT та №ВАСК8012003 від 08 січня 2015 року та в формі МТ320 № ММ44327LG та №ВАСК0801004 від 08 січня 2015 року, відповідно до умов якого позивач надав Банку міжбанківський кредит в розмірі 600 000 доларів США, а Банк надав позивачу міжбанківський кредит в розмірі 7 911 417,41 гривень. Строк повернення кредитів встановлений до 28 січня 2015 року.

В забезпечення виконання своїх зобов'язань сторони уклали Договори застави майнових прав №15/01/08-ZL та №ММ4432LG/S-1 від 08 січня 2015 року.

09 січня 2015 року на підставі Генерального договору сторони уклали Кредитний договір, що підтверджується по системі S.W.I.F.T в форматі МТ320 №ММ44369LT та №ВАСК0901001 від 09 січня 2015 року та в формі МТ320 № ММ44368LG та №ВАСК0901002 від 09 січня 2015 року, відповідно до умов якого позивач надав Банку міжбанківський кредит в розмірі 600 000 доларів США, а Банк надав позивачу міжбанківський кредит в розмірі 7 910 843,23 грн. Строк повернення кредитів встановлений до 29 січня 2015 року.

В забезпечення виконання своїх зобов'язань сторони уклади Договори застави майнових прав №15/01/09- ZL та №ММ44368 LG/S-1 від 09 січня 2015 року.

21 січня 2015 року на підставі Генерального договору сторони уклали Кредитний договір, що підтверджується по системі S.W.I.F.T в форматі МТ320 №ММ44687LT та №ВАСК2101001 від 21 січня 2015 року та в формі МТ320 № ММ44688LG та №ВАСК2101002 від 21 січня 2015 року, відповідно до умов якого позивач надав Банку міжбанківський кредит в розмірі 500 000 доларів США, а Банк надав позивачу міжбанківський кредит в розмірі 8 544 790,23 гривень. Строк повернення кредитів встановлений до 30 січня 2015 року.

В забезпечення виконання своїх зобов'язань сторони уклали Договори застави майнових прав №15/01/21-ZL та №ММ44688LG/S-1 від 21 січня 2015 року.

26 січня 2015 року Банк надіслав позивачу листа № 398, в якому зазначалось, що зобов'язання ПАТ "ЗЛАТОБАНК" перед ПАТ Банк "ТРАСТ" за Генеральним договором та підтверджень по системі S.W.I.F.T в форматі МТ320 №ММ44208LТ та №ВАСК2912003 від 29 грудня 2014 року є припиненими з 26 січня 2015 року у розмірі 600 700,00 доларів США, що еквівалентно 7 924 183,65 грн.

27 січня 2015 року Банк надіслав позивачеві листа № 413, в якому зазначалось, що зобов'язання ПАТ "ЗЛАТОБАНК" перед ПАТ Банк "ТРАСТ" за Генеральним договором та підтверджень по системі S.W.I.F.T в форматі МТ320 №ММ44248LT та №ВАСК3012003 від 30 грудня 2014 року, є припиненими з 27 січня 2015 року у розмірі 500 583, 33 доларів США, що еквівалентно 6 604 300, 88 грн.

28 січня 2015 року Банк надіслав позивачу листа № 453, в якому зазначалось, що зобов'язання ПАТ "ЗЛАТОБАНК" перед ПАТ Банк "ТРАСТ" за Генеральним договором та підтверджень по системі S.W.I.F.T в форматі МТ320 №ММ44328LT та №ВАСК801003 від 08 січня 2015 року, є припиненими з 28 січня 2015 року у розмірі 600 500,00 доларів США, що еквівалентно 7 917 919,94 грн.

29 січня 2015 року Банк надіслав позивачу листа №498, в якому зазначалось, що зобов'язання ПАТ "ЗЛАТОБАНК" перед ПАТ Банк "ТРАСТ" за Генеральним договором та підтверджень по системі S.W.I.F.T в форматі МТ320 №ММ44369LT та №ВАСК0901001 від 09 січня 2015 року, є припиненими з 29 січня 2015 року у розмірі 600 500,00 доларів США, що еквівалентно 7 917 345,29 гривень.

30 січня 2015 року Банк надіслав позивачу листа №522, в якому зазначалось, що зобов'язання ПАТ "ЗЛАТОБАНК" перед ПАТ Банк "ТРАСТ" за Генеральним договором та підтверджень по системі S.W.I.F.T в форматі МТ320 № ММ44687 LT та №ВАСК2101001 від 21 січня 2015 року, є припиненими з 30 січня 2015 року у розмірі 500 187,50 доларів США, що еквівалентно 8 547 950,63 гривень.

З огляду на коливання курсу гривні до курсу долару на міжбанківському валютному ринку позивач вважав, що свої вимоги за кредитними договорами ним було задоволено частково. Крім того, позивач на підставі пункту 6.2 Генерального договору нарахував Банку пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитними договорами.

З огляду на вищенаведене, позивач вважав, що загальна сума заборгованості Банка за кредитними договорами становить 962 329,58 дол. США, і дана сума вимог ПАТ Банк «ТРАСТ» підлягає включенню до реєстру акцептованих вимог кредиторів.

Листом №1420 від 11 червня 2015 року уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Златобанк» Славінський В.І. повідомив про відхилення вимог позивача щодо визнання ПАТ Банк «ТРАСТ» кредитором ПАТ «ЗЛАТОБАНК» на суму невиконаних зобов'язань у розмірі 962329,58 дол. США та відхилення вимог щодо включення ПАТ Банк «ТРАСТ» до реєстру акцептованих вимог кредиторів.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів часткового задоволення своїх вимог за кредитними договорами за рахунок предмета застави.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ПАТ Банк «ТРАСТ» подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2015 року та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди залишили поза увагою те, що у відповідності до приписів Закону України «Про заставу», якщо при реалізації предмета застави виручена грошова сума перевищує розмір забезпечених цією заставою вимог заставодержателя, то різниця повертається заставодавцю. На дату задоволення ПАТ «Златобанк» своїх вимог за рахунок заставлених майнових прав ПАТ Банк «ТРАСТ» у доларах США, загальний розмір суми предмету застави ПАТ Банк «ТРАСТ» значно зріс у гривневому еквіваленті та перевищував розмір забезпечених цією заставою вимог ПАТ «ЗЛАТОБАНК», з огляду на що Банк зобов'язаний повернути позивачу відповідну різницю. Сама по собі відсутність інформації про заборгованість в бухгалтерському обліку однієї із сторін зобов'язання не може слугувати належним та беззаперечним доказом того, що така заборгованість відсутня взагалі.

У поданих запереченнях на касаційну скаргу Уповноважена особа просила залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, як законні та обґрунтовані. Зазначено, що відповідач діяв у порядку, передбаченому частиною першою статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та пункту 4.24 Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 2 від 05 липня 2012 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Розглядаючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що дані відносини є публічно-правовими, а справа належить до юрисдикції адміністративного суду.

Однак колегія суддів Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на наступне.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Кожна особа має право в порядку, встановленому КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси (частина перша статті 6 цього Кодексу у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень).

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України (у зазначеній редакції) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 згаданого Кодексу справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами визначення юрисдикції адміністративних судів, закріплених статтею 17 КАС України (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень), юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 цього Кодексу).

Згідно з частиною другою статті 4 КАС України (у відповідній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

У цій справі спірні правовідносини виникли у зв'язку з відмовою Уповноваженої особи у включенні кредиторських вимог позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Златобанк».

Закон України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (надалі - Закон № 4452-VI) визначає правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цей Закон також регулює відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначає повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом статті 3 Закону №4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно з частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених статтею 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.

Відповідно до частини п'ятої статті 34 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до частини другої статті 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.

За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, за змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог юридичної особи до суб'єкта господарювання - банку, що ліквідується), які задовольняються у порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону №4452-VI, за рахунок коштів, одержаних унаслідок ліквідації та продажу майна банку.

Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення змін до цього реєстру визначені пунктом 4 частини першої статті 48 Закону №4452-VI.

Відповідно до частини першої статті 52 зазначеного Закону кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації.

Зазначене дає підстави стверджувати, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а заявлені позивачем вимоги випливають із зобов'язань Банку за укладеними між ними договорами, Уповноважена особа Фонду та Фонд у цьому випадку діють як представники сторони договірних відносин.

Беручи до уваги наведене та враховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що спір про акцептування вимог кредиторів не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. У свою чергу, враховуючи суб'єктний склад правовідносин, даний спір належить до підвідомчості судів господарської юрисдикції.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня, 23 травня, 13 червня 2018 року у справах № 826/7532/16, № 811/568/16, № 826/21368/15.

Статтею 354 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і, зокрема, закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтею 238 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Враховуючи, що судами першої та апеляційної інстанції були порушені правила юрисдикції, колегія суддів приходить до висновку про скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 жовтня 2015 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2015 року і закриття провадження у справі.

Керуючись статтями 343, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Банк «ТРАСТ» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2015 року у справі №826/13539/15 скасувати.

Провадження у справі №826/13539/15 закрити.

Роз'яснити позивачу право на звернення з цим позовом до суду в порядку господарського судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

О.П. Стародуб

Л.Л. Мороз ,

Судді Верховного Суду