ПОСТАНОВА

Іменем України

14 лютого 2018 року

Київ

справа №536/583/17

адміністративне провадження №К/9901/4973/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Шарапи В.М.,

суддів: Бевзенка В.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу за адміністративним позовом:

ОСОБА_2

до Інспектора роти №1 батальйону Управління патрульної поліції у м. Кременчуці Департаменту патрульної поліції Дворніцького Яна Едуардовича,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Департамент патрульної поліції Національної поліції України

про визнання протиправними дій, визнання протиправною постанови

касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017 у складі колегії суддів: Русанової В.Б. (головуючий суддя), суддів Бартош Н.С., Курило Л.В.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Інспектора роти №1 батальйону Управління патрульної поліції у м. Кременчуці Департаменту патрульної поліції Дворніцького Яна Едуардовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Департамент патрульної поліції Національної поліції України, в якому просив:

-визнати протиправними дії відповідача, які мали місце в ході розгляду справи про адміністративне правопорушення та винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення серії АР №814191 від 25.03.2017 відносно позивача за частиною 1 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення;

-визнати протиправною та скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення серії АР №814191 від 25.03.2017, винесену відповідачем, про притягнення позивача до відповідальності за частиною 1 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Постановою Кременчуцького районного суду Полтавської області від 28.08.2017, з урахуванням внесених ухвалою Кременчуцького районного суду Полтавської області від 13.11.2017 виправлень, адміністративний позов задоволено. Скасовано постанову про адміністративне правопорушення від 25.03.2017 серія АР №814191 за частиною 1 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_2.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017 апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції у м. Кременчуці задоволено. Постанову Кременчуцького районного суду Полтавської області від 28.08.2017 скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що поліцейським роти № 1 батальйону Управління патрульної поліції у м. Кременчуці Департаменту патрульної поліції винесено постанову серії АР №814191 від 25.03.2017 про накладення на ОСОБА_2 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 225,00 грн. за порушення частини 1 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення. З постанови вбачається, що позивач 25.03.2017 о 11 год. 45 хв. керуючи транспортним засобом Skoda Octavia, державний номерний знак НОМЕР_1 в м. Кременчуці на перехресті вулиць Манагарова та вулиці Республіканська здійснив зупинку на перехресті не для надання перевазі в русі, чим порушив підпункт 15.9 "г" Правил дорожнього руху.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач здійснив вимушену зупинку на перехресті, діючи у стані крайньої необхідності, а тому зазначені дії відповідно до статті 18 Кодексу України про адміністративні правопорушення не є адміністративним правопорушенням. Також суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у діях відповідача протиправності, оскільки позивач не повідомив на момент зупинки про обставини крайньої необхідності, а наполягав на відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції, виходив з того, що наявні у матеріалах справи докази, а саме, наданий відповідачем відеозапис, підтверджують, що зупинка позивача на перехресті не мала характеру вимушеної, а належних доказів, які б свідчили про відсутність в діях позивача складу правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суду не надано. Тому, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності та відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Позивачем - ОСОБА_2 подано касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017, в якій просить оскаржуване рішення скасувати і залишити в силі постанову Кременчуцького районного суду Полтавської області від 28.08.2017.

Аргументи скаржника на обґрунтування доводів касаційної скарги полягають у тому, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме, частини 1 статті 268, частини 1 статті 276 та частини 2 статті 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки в оспорюваній постанові не зазначено відомостей про технічний засіб, яким здійснено відеозапис і при розгляді справи про адміністративне правопорушення не забезпечено право позивача користуватись юридичною допомогою адвоката, заявляти клопотання, подавати докази по справі тощо. Скаржник вважає, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, зокрема, статей 69-71, 86 КАС України (в редакції, що була чинною станом на час прийняття оскаржуваних рішень), оскільки при прийнятті рішення судом не враховані належні і допустимі докази, а саме, пояснення позивача і показання його дружини, допитаної в якості свідка.

Управлінням патрульної поліції у м. Кременчуці Департаменту патрульної поліції до закінчення визначеного судом строку подано відзив на касаційну скаргу, в якому просить, касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017 без змін. Зазначає, що відеозапис вчиненого адміністративного правопорушення здійснювався відповідачем на підставі положень статті 31 Закону України "Про Національну поліцію". Наголошує, що зразок бланку постанови про накладення адміністративного стягнення, затверджений Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, не містить графи, в якій наводяться докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою правопорушення. Щодо посилань скаржника на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм частини 1 статті 268, частини 1 статті 276 та частини 2 статті 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення, то Управління патрульної поліції у м. Кременчуці Департаменту патрульної поліції вказує, що прийняття оспорюваної постанови відбувалось за спрощеною процедурою, без складення протоколу.

Перевіривши доводи та вимоги касаційної скарги, а також правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів касаційного суду дійшла висновку, що підстави для задоволення касаційної скарги та скасування рішення суду апеляційної інстанції і залишення в силі рішення суду першої інстанції, визначені статтею 352 КАС України, відсутні.

Відповідно до підпункту "ґ" пункту 15.9 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (надалі - Правила), зупинка забороняється на перехрестях та ближче 10 м від краю перехрещуваної проїзної частини за відсутності на них пішохідного переходу, за винятком зупинки для надання переваги в русі та зупинки проти бокового проїзду на Т-подібних перехрестях, де є суцільна лінія розмітки або розділювальна смуга.

Згідно з частиною 1 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.

У свою чергу, статтею 18 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Пунктом 15.14 Правил передбачено, що в разі вимушеної зупинки в місці, де зупинку заборонено, водій повинен вжити всіх заходів, щоб прибрати транспортний засіб, а за неможливості це зробити - діяти згідно з вимогами пунктів 9.9-9.11 цих Правил. Пункт 1.10 Правил визначає, що вимушена зупинка - це припинення руху транспортного засобу через його технічну несправність чи небезпеку, що спричинена вантажем, який перевозиться, станом учасника дорожнього руху, появою перешкоди для руху.

Суд апеляційної інстанції, на основі наявних у матеріалах справи доказів, у тому числі, наданого відповідачем відеозапису, встановив ту обставину, що позивачем було допущено порушення підпункту "г" пункту 15.9 Правил, а здійснена позивачем зупинка не має характеру вимушеної в розумінні пунктів 1.10, 15.4 Правил.

За приписами частини 2 статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відтак, суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості перевіряти чи вірно встановлені судами попередніх інстанцій обставини щодо вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відображеного в оспорюваній постанові.

Відповідно до підпункту 9 частини 1 статті 31 Закону України від 02.07.2015 №580-VIII "Про Національну поліцію", поліція може застосовувати такі превентивні заходи як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 40 Закону України від 02.07.2015 №580-VIII "Про Національну поліцію", поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Частиною 1 статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Отже, наданий відповідачем відеозапис може слугувати доказом в справі про адміністративне правопорушення в розумінні норм даного Кодексу.

Статтею 69 КАС України (в редакції, що була чинною станом на час винесення оскаржуваного рішення) передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Статтею 70 КАС України (в редакції, що була чинною станом на час винесення оскаржуваного рішення) визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Частинами 1-2, 4 статті 71 КАС України (в редакції, що була чинною станом на час винесення оскаржуваного рішення) встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.

За змістом статті 86 КАС України (в редакції, що була чинною станом на час винесення оскаржуваного рішення) суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, приймаючи до уваги запис відеофіксації вчиненого позивачем адміністративного правопорушення, діяв у межах норм КАС України і вказаний доказ не визнавався судами неналежним та/або недопустимим. Також, оцінюючи докази в їх сукупності, суд апеляційної інстанції мав повноваження відхилити надані позивачем пояснення та показання допитаної в якості свідка дружини позивача і взяти до уваги інші докази - відеозапис правопорушення.

Відповідно до частини 1 статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Згідно з частиною 1 статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення, справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.

Частиною 1 статті 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Разом з тим, частинами 2, 4 статті 258 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, протокол не складається. У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.

Отже, у визначених законодавством випадках допускається скорочене провадження у справах про адміністративні правопорушення, яке передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення. Застосування процедури скороченого провадження у випадках, визначених законом, не призводить до порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених в Кодексі України про адміністративні правопорушення.

Висновки аналогічного змісту містяться у рішенні Конституційного Суду України від 26.05.2015 по справі №1-11/2015 за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Частиною 2 статті 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис.

Водночас, процедуру оформлення поліцейськими підрозділів патрульної поліції та поліцейськими, на яких покладаються обов'язки із забезпечення безпеки дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах, де тимчасово відсутня патрульна поліція (далі - поліцейський), матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, визначає Інструкція з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, що затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 №1395, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10.11.2015 за №1408/27853 (далі - Інструкція).

За приписами пункту 5 розділу IV Інструкції, постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (додаток 5), складається у письмовій формі (заповнюється відповідно до вимог пункту 8 розділу ХІІІ цієї Інструкції) або за наявності технічної можливості в електронній формі у вигляді стрічки, яка роздруковується за допомогою спеціальних технічних пристроїв, із зазначенням відомостей, що відповідають пунктам постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, наведеної у додатку 5 до цієї Інструкції.

Зразок постанови про накладення адміністративного стягнення, наведений у додатку 5 до Інструкції, не передбачає внесення до нього відомостей про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис. Тому, колегія суддів касаційного суду приходить до висновку, що такі відомості зазначаються у постанові, що виноситься у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі.

Частиною 1 статті 350 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на наведене, касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017 - залишенню без змін.

Керуючись статтями 341-343, 350, 355-356, 359 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017 по справі №536/583/17 за позовом ОСОБА_2 до Інспектора роти №1 батальйону Управління патрульної поліції у м. Кременчуці Департаменту патрульної поліції Дворніцького Яна Едуардовича, третя особа - Департамент патрульної поліції Національної поліції України, про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування постанови залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Суддя-доповідач В.М. Шарапа

Судді В.М. Бевзенко

Н.А. Данилевич