ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2022 року

м. Київ

справа №380/13558/21

адміністративне провадження № К/990/17977/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Стрелець Т.Г. та Чиркіна С.М., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргою Міністерства внутрішніх справ України

на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року (ухвалене у складі головуючого судді Кедик М.В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2022 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Бруновської Н.В., Хобор Р.Б.),

У С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі також - МВС України, скаржник), Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (далі також - ГУ МВС у Львівській області), у якому просив:

визнати протиправними дії МВС України та ГУ МВС України у Львівській області щодо відмови у призначенні позивачу одноразової допомоги у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності;

зобов`язати ГУ МВС України у Львівській області повторно направити до МВС України документи для призначення ОСОБА_1 одноразової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 850 від 21 жовтня 2015 року;

зобов`язати МВС України прийняти рішення про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності (11 грудня 2019 року) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 850 від 21 жовтня 2015 року, в сумі 315 300 грн внаслідок захворювання у зв`язку із проходженням служби в органах внутрішніх справ.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2022 року, позов задоволено частково:

визнано протиправними дії МВС України щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги в зв`язку із встановленням йому ІІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного із проходженням служби в органах внутрішніх справ;

зобов`язано ГУ МВС України у Львівській області (в особі Ліквідаційної комісії) повторно направити до МВС України документи ОСОБА_1 щодо виплати грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 850 від 21 жовтня 2015 року;

зобов`язано МВС України прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому III групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного із проходженням служби в органах внутрішніх справ, виходячи з 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності;

в решті позовних вимог відмовлено.

3. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що вичерпний перелік підстав, за яких особі може бути відмовлено у призначенні грошової допомоги, визначено у пункті 14 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 850 від 21 жовтня 2015 року (далі - Порядок №850).

4. МВС України в порушення пункту 9 Порядку № 850 не прийнято будь-якого рішення за результатами розгляду заяви позивача разом з висновком Ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Львівській області; матеріали про призначення та виплату одноразової грошової допомоги позивачу не були розглянуті по суті відповідно до вказаного Порядку, а такі були повернуті без прийняття жодного рішення. При цьому чинним законодавством не передбачено повноважень МВС України на повернення таких документів.

5. Прийняття рішення про призначення чи відмову у призначенні одноразової грошової допомоги є виключною компетенцією МВС України, а не Департаменту фінансово-облікової політики МВС України чи іншого підрозділу МВС України, на яких покладено лише процедурний обов`язок по проведенню дій щодо оформлення відповідних документів для вирішення питання стосовно виплати такої допомоги та реалізації рішення головного розпорядника коштів (МВС України) розпорядниками нижчої ланки. Таким чином, заява (рапорт) ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги у встановленому законодавством порядку не розглянута, відповідне рішення не прийнято, що свідчить про порушення МВС України прав позивача.

6. Зважаючи на встановлення судом порушеного права, застосовуючи механізм захисту порушеного права та його відновлення, оскільки відповідачем як суб`єктом владних повноважень не прийнято рішення по суті розгляду матеріалів щодо здійснення виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , то суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язання Ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Львівській області повторно направити до МВС України відповідні документи разом з висновком щодо виплати грошової допомоги, а МВС України - за результатами розгляду останніх прийняти рішення щодо призначення одноразової грошової допомоги.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

7. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, МВС України звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду, у якій просить скасувати оскаржувані рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

8. На підтвердження своїх доводів, у касаційній скарзі МВС України вказує, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано у спірних правовідносинах положення Закону України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) та Порядку № 850, у зв`язку з чим прийнято протиправне рішення про зобов`язання МВС призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу. Скаржник вказує, що такий висновок судів першої та апеляційної інстанцій є прямим втручанням у дискреційні повноваження МВС України і не відповідає основним засадам і завданням адміністративного судочинства.

9. На підтвердження вказаного скаржником зазначено, що суди при прийнятті оскаржуваних рішень не врахували позицію Верховного Суду, висловлену у постановах від 16 березня 2020 року у справі № 641/10426/16-а, від 23 вересня 2021 року у справі № 569/7875/17 та від 15 грудня 2021 року у справі № 1840/2970/18, про те, що зобов`язання Міністерства внутрішніх справ України призначити та виплатити фізичній особі одноразову грошову допомогу є передчасним і таким, що не відповідає засадам і завданню адміністративного судочинства, сенс якого насамперед полягає у здійсненні судового контролю за правомірністю рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які ним прийняті, вчинені чи допущені.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

10. Касаційна скарга надійшла до Суду 14 липня 2022 року.

11. Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі №380/13558/21, витребувано адміністративну справу та запропоновано іншим учасникам надати відзив на касаційну скаргу.

12. Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 13 жовтня 2022 року.

13. При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

Позиція інших учасників справи

14. 16 серпня 2022 року до суду надійшов відзив позивача на касаційну скаргу МВС України, у якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

15. Позивач зазначає, що суди попередніх інстанцій правильно встановили вичерпний перелік підстав, за яких особі може бути відмовлено у призначенні грошової допомоги, визначеної у пункті 14 Порядку №850, і оскільки підстави, з якої виходив відповідач, вказаній нормі не відповідають, то суди дійшли обґрунтованого висновку про необхідність зобов`язати МВС України прийняти рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги, і таке зобов`язання відповідача не є втручанням в його дискреційні повноваження з огляду на тривалі і протиправні дії останнього під час розгляду заяви позивача про призначення допомоги у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

16. Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України з 29 березня 1995 року по 10 вересня 2015 року; на момент звільнення мав звання майора міліції.

17. 11 грудня 2019 року під час первинного огляду ОСОБА_1 відповідно до довідки медико-соціальної експертної комісії серії 12 AAA № 011273 від 11 грудня 2019 року про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, встановлено 45 відсотків втрати працездатності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

18. Відповідно до виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією № 333168 від 11 грудня 2019 року позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності, що пов`язана з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

19. З метою отримання одноразової грошової допомоги відповідно до пунктів 2 та 7 Порядку № 850, ОСОБА_1 11 грудня 2019 року звернувся до Ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Львівській області із заявою (рапортом) про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, до якої, серед іншого, додав: довідку серії 12 AAA № 011273 від 11 грудня 2019 року про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, копію виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією № 333168 від 11 грудня 2019 року, постанову ВЛК № 90 від 3 грудня 2018 року.

20. Листом № 4388/15-2020 від 7 лютого 2020 року Департамент фінансово-облікової політики МВС України «Про повернення матеріалів» за результатами опрацювання матеріалів щодо призначення одноразової грошової допомоги повернув документи відносно позивача на доопрацювання як такі, що не відповідають вимогам законодавства.

21. 11 червня 2020 року позивач повторно звернувся до Ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Львівській області із заявою (рапортом) про проведення виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності.

22. Ліквідаційною комісією ГУ МВС України у Львівській області затверджено висновок 30 червня 2020 року про призначення одноразової грошової допомоги та документи ОСОБА_1 були скеровані до МВС України для прийняття рішення про виплату чи відмову у виплаті одноразової грошової допомоги.

23. Листом № 29150/15-2020 від 2 вересня 2020 року Департаментом фінансово-облікової політики МВС України «Про повернення матеріалів» за результатами опрацювання матеріалів щодо призначення одноразової грошової допомоги документи відносно позивача повернуто на доопрацювання як такі, що не відповідають вимогам законодавства, а саме: Департаментом охорони здоров`я та реабілітації МВС України вказано на те, що медико-соціальна експертна комісія проведена із порушенням пункту 10 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Mіністрів України № 1317 від 3 грудня 2009 року «Питання медико-соціальної експертизи» (далі - Положення №1317), відповідно до якого медико-соціальну експертизу колишнім працівникам міліції проводять комісії спеціалізованого профілю, до складу яких входять представники закладів охорони здоров`я МВС.

24. Вважаючи протиправними дії та бездіяльність відповідачів щодо нерозгляду заяви про виплату одноразової грошової допомоги та повернення матеріалів, пов`язаних із призначенням одноразової грошової допомоги, позивач звернувся до суду із позовом.

25. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14 січня 2021 року у справі №380/9613/20 адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправними дії ГУ МВС України у Львівській області щодо повернення ОСОБА_1 матеріалів про призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, що настала внаслідок травми, пов`язаної з виконанням службових обов`язків, передбаченої статтею 23 Закону України «Про міліцію» та постановою Кабінету Міністрів України № 850 від 21 жовтня 2015 року; зобов`язано ГУ МВС України у Львівській області повторно прийняти та розглянути заяву ОСОБА_1 разом з доданими до неї документами стосовно призначення, нарахування та виплати йому грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

26. 2 лютого 2021 року позивач повторно скерував на адресу Ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Львівській області заяву (рапорт) щодо виплати одноразової допомоги.

27. Ліквідаційною комісією ГУ МВС України у Львівській області 22 лютого 2021 року направлено Висновок про призначення одноразової грошової допомоги на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 січня 2021 року у справі № 380/9613/20 (разом з додатками) до МВС для призначення одноразової грошової допомоги пенсіонеру МВС в разі встановлення інвалідності згідно із Законом України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ.

28. У квітні 2021 року на адресу Ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Львівській області надійшов лист Департаменту фінансово-облікової політики МВС України № 14176/15-2020 від 7 квітня 2021 року про розгляд матеріалів стосовно призначення одноразової грошової допомоги, який стосуються медичних питань. Зі змісту цього листа Департаменту фінансово-облікової політки МВС України, адресованого Ліквідаційній комісії ГУ МВС України у Львівській області, встановлено, що Департаментом фінансово-облікової політки МВС України розглянуто матеріали щодо призначення позивачу спірної допомоги. За результатами розгляду матеріалів щодо призначення одноразової грошової допомоги позивачу Департаментом охорони здоров`я та реабілітації МВС України вказано на те, що при його огляді медико-соціальною експертною комісією допущено порушення пунктів 10, 16 Положення, відповідно до яких МСЕК колишнім працівникам міліції проводять комісії спеціалізованого профілю, до складу яких входять представники закладів охорони здоров`я МВС. При проведенні медико-соціальної експертизи ОСОБА_1 представники закладів охорони здоров`я МВС до складу комісії не залучалися та представлення його під час проведення медико-соціальної експертизи працівником ДУ «ТМО МВС України по Львівській області» не здійснювалось. При цьому, поліклінікою ДУ «ТМО МВС України по Львівській області» ОСОБА_1 для проходження МСЕК не скеровувався. Невідповідність надісланих матеріалів вимогам Положення унеможливила прийняття позитивного рішення про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 згідно з Порядком № 850. Ураховуючи викладене, прийнято рішення про повторне повернення матеріалів на доопрацювання.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи

29. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

30. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

31. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

32. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

33. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2022 року відповідають не повністю, а доводи касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на таке.

34. Відповідно статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

35. Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

37. Зазначені норми означають, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

У той же час, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

38. Статтею 3 Конституції України проголошено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

39. Згідно із частиною п`ятою статті 17 Конституції України Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

40. Конституційний Суду України у пункті 3.2. мотивувальної частини Рішення від 6 квітня 2022 року № 1-р(II)/2022 зазначив, що Конституційний Суд України вважає, що частину п`яту статті 17 Конституції України викладено так, що реалізація права на соціальний захист осіб, які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей потребує якісного і ефективного законодавчого регулювання та запровадження механізмів забезпечення їх державної підтримки. Таке законодавче регулювання здійснює в межах своїх конституційних повноважень Верховна Рада України, яка, маючи можливість діяти на власний розсуд, визначає обсяг соціального захисту військовослужбовців, втілюючи зміст відповідних конституційних принципів з метою забезпечення справедливого механізму відшкодування за заподіяння шкоди їх здоров`ю чи навіть життю, але не порушуючи самої сутності конституційного права на соціальний захист, особливо в разі втрати такими особами працездатності. На виконання свого конституційного обов`язку, приписів частини п`ятої статті 17 Конституції України Верховна Рада України в Законі визначила обсяг і механізми реалізації соціального захисту військовослужбовців та основні засади державної політики в цій сфері. Згідно зі статтею 1 Закону соціальний захист військовослужбовців діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи юридичних і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі; це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, установлених законом. Конституційний Суд України вважає, що з урахуванням вимог частини п`ятої статті 17 Конституції України метою законодавчого регулювання в цій сфері є як усебічне соціальне забезпечення військовослужбовців, яке компенсуватиме установлені законом обмеження та умови служби, властиві цій категорії громадян, так і підвищення мотивації особового складу Збройних Сил України у виконанні ними покладених на них функцій щодо оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності (частина друга статті 17 Основного Закону України). Крім того, предметом законодавчого регулювання соціального захисту військовослужбовців є питання, пов`язані з тим, що статус військовослужбовців обумовлює високий ризик отримання поранення, ушкодження здоров`я чи навіть загибелі під час виконання службових обов`язків під час захисту Вітчизни.

41. Крім того, Конституційний Суду України у пункті 2.4 рішення від 22 жовтня 2020 року № 12-р/2020 зазначив, що сферу соціального захисту поліцейських урегульовано розділом ІХ Закону № 580, яким визначаються службовий час і час відпочинку (стаття 91), відпустки та обчислення їх тривалості (статті 92, 93), грошове, медичне, житлове забезпечення (статті 94-96), порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги (статті 97-101), пенсійне забезпечення (стаття 102), навчання дітей (стаття 103), захист прав та законних інтересів працівників поліції (стаття 104). Наведені положення Закону № 580 щодо визначення прав поліцейських, які гарантуються державою у разі встановлення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), що пов`язані з проходженням ним служби та перешкоджають подальшому її проходженню, вказують на наявність комплексу організаційно-юридичних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту цих осіб. Зокрема, зі змісту положень пункту 4 частини першої статті 97 Закону № 580 вбачається, що держава гарантує поліцейському, який визнаний особою з інвалідністю (за певних умов), одноразову грошову допомогу, яка відповідно до абзацу першого частини першої статті 97 Закону № 580 є соціальною виплатою. Отримання одноразової грошової допомоги законодавець зумовлює неможливістю подальшого виконання поліцейським своїх обов`язків за станом здоров`я саме як особи, яка перебуває на службі в Національній поліції України.

42. З матеріалів справи вбачається, що предметом спору у цій справі є право позивача на призначення йому Міністерством внутрішніх справ України одноразової грошової допомоги та виплата її позивачу територіальним органом МВС в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності 11 грудня 2019 року), відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850 в сумі 315 300 гривень.

43. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, позов задовольнив частково, а саме, визнав протиправними дії МВС України щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги в зв`язку із встановленням йому ІІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного із проходженням служби в органах внутрішніх справ; зобов`язав ГУ МВС України у Львівській області (в особі Ліквідаційної комісії) повторно направити до МВС України документи ОСОБА_1 щодо виплати грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 850 від 21 жовтня 2015 року; зобов`язав МВС України прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому III групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного із проходженням служби в органах внутрішніх справ, виходячи з 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності; в решті позовних вимог відмовлено.

44. Ухвалюючи зазначене судове рішення, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема із того, що вичерпний перелік підстав, за яких особі може бути відмовлено у призначенні грошової допомоги, визначено у пункті 14 Порядку № 850. МВС України в порушення пункту 9 вказаного Порядку не прийнято будь-якого рішення за результатами розгляду заяви позивача разом з висновком Ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Львівській області; матеріали про призначення та виплату одноразової грошової допомоги позивачу не були розглянуті по суті відповідно до Порядку № 850 та були повернуті без прийняття жодного рішення по ним. При цьому чинним законодавством не передбачено повноважень МВС України на повернення таких документів без прийняття відповідного рішення по них. Прийняття рішення про призначення чи відмову у призначенні одноразової грошової допомоги є виключною компетенцією МВС України, а не Департаменту фінансово-облікової політики МВС України чи іншого підрозділу МВС України, на яких покладено лише процедурний обов`язок по проведенню дій щодо оформлення відповідних документів для вирішення питання щодо виплати такої допомоги та реалізації рішення головного розпорядника коштів (МВС України) розпорядниками нижчої ланки. Зважаючи на встановлення судом порушеного права, застосовуючи механізм захисту порушеного права та його відновлення, оскільки відповідачем як суб`єктом владних повноважень не прийнято рішення по суті розгляду матеріалів щодо здійснення виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , то суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язання Ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Львівській області повторно направити до МВС України відповідні документи разом з висновком щодо виплати грошової допомоги, а МВС України - за результатами розгляду останніх прийняти рішення щодо призначення одноразової грошової допомоги.

45. Надаючи оцінку висновкам судів попередніх інстанцій та доводам касаційної скарги, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити наступне.

46. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом №580-VIII, відповідно до частини першої статті 97 якого одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання.

47. Відповідно до абзаців 2, 3 пункту 15 Прикінцевих та Перехідних положень Закону №580-VIII за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб. Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».

48. Вказаними абзацами пункт 15 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII доповнено згідно із Законом №900-VIII від 23 грудня 2015 року, який прийнято з метою відновлення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їхніх сімей, реалізації конституційних принципів рівності, справедливості, пропорційності й недискримінаційності під час унормування Законом соціального й правового захисту як поліцейських, так і колишніх працівників міліції, у тому числі пенсіонерів, інвалідів, а також членів їх сімей, інших осіб.

49. Таким чином, особа, яка втратила працездатність у зв`язку з проходженням служби в органах внутрішніх справ не повинна позбавлятися права на отримання одноразової грошової допомоги та ставитися у менш вигідне становище порівняно з працівниками міліції, які змогли реалізувати своє право після звільнення з органів внутрішніх справ, або поліцейськими, які втратили працездатність під час проходження служби в поліції.

50. До набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію» порядок виплати одноразової грошової допомоги врегульовувався нормами статті 23 Закону України «Про міліцію» та Порядком №850.

51. Так, відповідно до частини шостої статті 23 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року №565-XII (в редакції Закону України від 13 лютого 2015 року №208-VIII, який набрав чинності 12 березня 2015 року) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров`я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

52. Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 23 Закону України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».

53. Відповідно до статті 23 Закону України «Про міліцію» затверджено Порядок №850, відповідно до пункту 2 якого днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності.

54. Згідно з пунктом 3 Порядку №850 грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ.

55. Відповідно до пункту 9 Порядку №850 МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.

56. Таким чином, за колишніми працівниками міліції, яким встановлено інвалідність внаслідок захворювання чи встановлено інвалідність, що пов`язана з проходженням служби в органах внутрішніх справ, зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про міліцію», виплата якої здійснюється відповідно до Порядку №850. Таке право обумовлено наявністю визначених законодавством підстав, зокрема, захворювання особи повинно бути пов`язане, з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

57. Обов`язок з прийняття рішення про призначення чи відмову в призначенні грошової допомоги покладено саме на Міністерство внутрішніх справ України.

58. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 13 березня 2018 року у справі №822/2597/17, від 21 червня 2018 року у справі №822/31/18, від 28 серпня 2018 року у справі №804/6297/17, від 28 серпня 2018 року у справі №822/3475/17, від 7 вересня 2018 року у справі №357/9387/16-а, від 19 вересня 2018 року у справі №750/2250/17, від 19 вересня 2018 року у справі №530/1280/17, від 19 вересня 2018 року у справі №806/1200/16, від 18 жовтня 2018 року у справі №369/13187/17, від 18 жовтня 2018 року у справі №809/395/18, від 29 жовтня 2018 року у справі №806/881/18, від 14 листопада 2018 року у справі №821/182/18, від 11 грудня 2018 року у справі №379/497/17, від 31 січня 2019 року у справі №822/1883/18, від 20 лютого 2019 року у справі №822/1883/18, від 31 березня 2020 року у справі №824/1046/17-а та від 22 вересня 2022 року у справі №380/12913/21.

59. Так, судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14 січня 2021 року у справі №380/9613/20 адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправними дії ГУ МВС України у Львівській області щодо повернення ОСОБА_1 матеріалів про призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, що настала внаслідок травми, пов`язаної з виконанням службових обов`язків, передбаченої статтею 23 Закону України «Про міліцію» та постановою Кабінету Міністрів України № 850; зобов`язано ГУ МВС України у Львівській області повторно прийняти та розглянути заяву ОСОБА_1 разом з доданими до неї документами стосовно призначення, нарахування та виплати йому грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

60. 2 лютого 2021 року позивач повторно скерував на адресу Ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Львівській області заяву (рапорт) щодо виплати одноразової допомоги.

61. Ліквідаційною комісією ГУ МВС України у Львівській області 22 лютого 2021 року направлено Висновок про призначення одноразової грошової допомоги на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 січня 2021 року у справі № 380/9613/20 (разом з додатками) до МВС для призначення одноразової грошової допомоги пенсіонеру МВС в разі встановлення інвалідності згідно із Законом № 565-ХІІ.

62. У квітні 2021 року на адресу Ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Львівській області надійшов лист Департаменту фінансово-облікової політики МВС України № 14176/15-2020 від 7 квітня 2021 року про розгляд матеріалів стосовно призначення одноразової грошової допомоги, який стосуються медичних питань. Зі змісту цього листа Департаменту фінансово-облікової політки МВС України, адресованого Ліквідаційній комісії ГУ МВС України у Львівській області, судами попередніх інстанцій встановлено, що Департаментом фінансово-облікової політки МВС України розглянуто матеріали щодо призначення позивачу спірної допомоги. За результатами розгляду матеріалів щодо призначення одноразової грошової допомоги позивачу Департаментом охорони здоров`я та реабілітації МВС України вказано на те, що при його огляді медико-соціальною експертною комісією допущено порушення пунктів 10, 16 Положення, відповідно до яких МСЕК колишнім працівникам міліції проводять комісії спеціалізованого профілю, до складу яких входять представники закладів охорони здоров`я МВС. При проведенні медико-соціальної експертизи ОСОБА_1 представники закладів охорони здоров`я МВС до складу комісії не залучалися та представлення його під час проведення медико-соціальної експертизи працівником ДУ «ТМО МВС України по Львівській області» не здійснювалось. При цьому, поліклінікою ДУ «ТМО МВС України по Львівській області» ОСОБА_1 для проходження МСЕК не скеровувався. Невідповідність надісланих матеріалів вимогам Положення унеможливила прийняття позитивного рішення про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 згідно з Порядком № 850. Ураховуючи викладене, прийнято рішення про повторне повернення матеріалів на доопрацювання.

63. З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, МВС України в порушення пункту 9 Порядку № 850 не прийнято будь-якого рішення за результатами розгляду заяви позивача разом з висновком Ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Львівській області; матеріали про призначення та виплату одноразової грошової допомоги позивачу не були розглянуті по суті відповідно до вказаного Порядку та були повернуті без прийняття жодного рішення по ним.

64. Таким чином, оскільки відповідачем не було прийнятого жодного рішення за результатами розгляду заяви позивача, скерованої повторно на адресу відповідача 2 лютого 2021 року, то суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання протиправними дій МВС України та ГУ МВС України у Львівській області щодо відмови у призначенні одноразової допомоги позивачу в зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності та зобов`язання ГУ МВС України у Львівській області повторно направити до МВС України документи для призначення ОСОБА_1 одноразової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 850 від 21 жовтня 2015 року.

65. Водночас з приводу задоволення судами попередніх інстанцій вимог позовної заяви про зобов`язано МВС України прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому III групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного із проходженням служби в органах внутрішніх справ, виходячи з 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності та доводів касаційної скарги про те, що задоволення позовних вимог у цій частині є втручанням у дискреційні повноваження МВС України, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити наступне.

66. Поняття дискреційних повноважень наведене у пункті 7 частини першої статті 2 Закону України «Про адміністративну процедуру» 17 лютого 2022 року № 2073-IX (далі - №2073-IX; вказаний Закон набере чинності 15 грудня 2023 року) дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.

67. Відповідно до частини третьої статті 6 Закону № 2073-IX здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов:

1) дискреційне повноваження передбачено законом;

2) дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом;

3) правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом;

4) вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків.

68. Крім того, поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

69. Тобто дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

70. При цьому згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 7 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справі № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 3 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а, від 12 квітня 2018 року справі № 826/8803/15, від 21 червня 2018 року у справі №274/1717/17, від 14 серпня 2018 року у справі №820/5134/17, від 17 жовтня 2019 року у справі №826/521/16, від 30 березня 2021 року у справі №400/1825/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 27 вересня 2021 року у справі № 380/8727/20 та від 22 вересня 2022 року у справі №380/12913/21, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.

71. Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

72. У будь-якому випадку рішення, що приймається суб`єктом владних повноважень у межах його дискреційних повноважень є правомірним лише за умови, що воно відповідає всім критеріям, які визначені частиною другою статті 2 КАС України. Це, зокрема, означає, що такий суб`єкт може довести в адміністративному суді те, що його рішення прийнято обґрунтовано (з урахуванням усіх обставин, що мають значення), безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо.

73. Суд також враховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі № 806/965/17 та від 27 вересня 2021 року у справі №380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

74. Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

75. Позиція Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 14 серпня 2018 року у справі №820/5134/17, від 28 лютого 2020 року у справі №806/3304/18, від 16 листопада 2020 року у справі № 640/5615/19, від 4 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20 та від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19.

76. При цьому адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

77. Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 8 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

78. Колегія суддів також звертає увагу, що Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

79. Як зазначається в Указі Президента України № 231/2021 «Про Стратегію розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021- 2023 роки», незалежне та неупереджене правосуддя є запорукою сталого розвитку суспільства і держави, гарантією додержання прав і свобод людини та громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави, зростання добробуту та якості життя, створення привабливого інвестиційного клімату, своєчасного, ефективного і справедливого вирішення правових спорів на засадах верховенства права.

80. Засада ефективності захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві знайшла своє безпосереднє закріплення у положеннях КАС України.

81. Зокрема, вимога ефективності міститься у таких нормах КАС України: частинах першій та другій статті 2 (завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень; у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, розсудливо); частині другій статті 5 (захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень); абзаці 2 частини другої статті 9 (суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень); частині четвертій статті 242 (судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень); частині четвертій статті 245 (у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд).

82. Важливим є те, що КАС України орієнтує відповідачів (суб`єктів владних повноважень) забезпечувати ефективний захист прав і свобод до моменту ініціювання особою судового провадження, так відповідно до частини другої статті 17 КАС України особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення позову.

83. З цього слідує, що ефективно працююча система суб`єктів владних повноважень (головним чином, органів виконавчої гілки влади та органів місцевого самоврядування) є тим механізмом, який ефективно захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, що мінімізує можливість виникнення спорів у публічно-правовій сфері та, відповідно, робить непотрібним звернення до адміністративного суду; частина друга статті 2 КАС України орієнтує відповідачів (суб`єктів владних повноважень) забезпечувати ефективний захист та зобов`язує, у разі порушення таких прав, свобод чи інтересів, поновити їх до моменту ініціювання особою судового провадження.

84. При цьому адміністративний суд, зберігаючи самостійність і незалежність, діє не відособлено, а разом із законодавчою та виконавчою гілкою влади, які приймають власні рішення (обов`язкові до виконання), а також володіють гарантованою Конституцією України власною незалежністю та компетентністю.

85. Крім того важливо, що завданням суду у спорах, що виникають із публічно-правових відносин, в яких індивідуальне право особи (можливість реалізації майнових прав, зокрема права на соціальний захист, свобода використання власності у незаборонений спосіб, право на безперешкодну підприємницьку діяльність тощо) конкурує із суспільними (публічними) інтересами, є забезпечення необхідного балансу між суспільними (публічними) та приватними інтересами; ефективним може вважатися такий спосіб захисту порушеного права, при обранні якого обов`язково враховується суспільний (публічний) інтерес.

86. Отже, аналіз положень КАС України дає підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів.

87. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

88. Вищезазначені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 18 жовтня 2018 року у справах №822/584/18, №806/1316/18, від 23 листопада 2018 року у справі №826/8844/16 та від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а.

89. У постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18 Верховний Суд сформулював такий висновок: у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.

Суд зазначив, що такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.

90. Як було зазначено вище, МВС України в порушення пункту 9 Порядку № 850 не прийнято будь-якого рішення за результатами розгляду заяви позивача разом з висновком Ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Львівській області; матеріали про призначення та виплату одноразової грошової допомоги позивачу не були розглянуті по суті відповідно до вказаного Порядку, а були повернуті без прийняття жодного рішення.

91. За таких обставин та враховуючи положення Порядку № 850, розгляд заяви і доданих до неї документів, поданих працівником міліції для призначення і виплати одноразової грошової допомоги при інвалідності повинен закінчуватись прийняттям відповідного рішення (про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги). Проте, у даному випадку таке рішення відповідачем не приймалось, що свідчить про недотримання ним встановленого законодавством порядку реалізації своїх повноважень.

92. Повернення ж документів за наслідками розгляду матеріалів щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, Порядком №850 не передбачено, а тому повернення МВС України документів позивача до Головного Управління МВС України у Львівській області в особі Ліквідаційної комісії без прийняття рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги суперечить зазначеним вище нормам та може вважатися протиправною бездіяльністю.

93. Подібні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді. Зокрема у постановах від 03 квітня 2018 року у справі № 750/5581/17, від 22 травня 2018 року у справі № 285/1538/17, від 16 березня 2020 року у справі № 641/10426/16-а, від 30 червня 2021 у справі № 822/2942/17, 23 вересня 2021 року у справі №569/7875/17, від 23 вересня 2021 року у справі №440/1389/19, від 15 грудня 2021 року у справі №1840/2970/18 та від 6 липня 2022 року у справі № 760/18634/16-а, Верховний Суд дійшов висновку, що МВС України, в порушення вимог пункту 9 Порядку №850, за результатами розгляду матеріалів про призначення позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності ІIІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного з проходження служби в органах внутрішніх справ, конкретного рішення не прийняло, чим допустило протиправну бездіяльність. Разом з тим, враховуючи, що питання наявності чи відсутності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги відповідачем, за результатом поданих документів не вирішено, оскільки документи повернуті, в межах розгляду цієї справи, судами безпідставно було покладено на Міністерство внутрішніх справ України обов`язок прийняти конкретне рішення про призначення одноразової грошової допомоги. Таким чином, визначення судом конкретного рішення, яке має бути прийнято суб`єктом владних повноважень за результатом розгляду заяви, за умови, що передбаченого законом рішення такий суб`єкт ще не приймав, є передчасним і не відповідає засадам і завданню адміністративного судочинства, яке полягає у здійснені судового контролю правомірності тих рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які ним прийняті, вчинені чи допущені.

94. Крім того, колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду України, висловлену у постановах від 18 березня 2014 року у справі № 21-11а14 та від 22 квітня 2014 року у справі № 21-484а13 та зазначає, що належним способом захисту порушених прав позивача є покладення на уповноважений орган обов`язку повторно розглянути заяву особи та прийняти рішення згідно вимог законодавства.

95. З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій під час ухвалення судових рішень не було враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16 березня 2020 року у справі № 641/10426/16-а, від 23 вересня 2021 року у справі № 569/7875/17, від 15 грудня 2021 року у справі № 1840/2970/18 та від 22 вересня 2022 року у справі №360/1605/21.

96. Однак, наведені скаржником доводи у касаційній скарзі щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, положень Порядку № 850, є передчасними, оскільки рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги з боку відповідача прийнято не було, а відтак питання наявності або відсутності у позивача права на отримання такої допомоги не може бути розглянуто у межах цієї справи.

97. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів Верховного Суду вважає, що рішення судів попередніх інстанцій щодо зобов`язання МВС України прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому III групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного із проходженням служби в органах внутрішніх справ, виходячи з 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності є незаконними та підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про зобов`язання Міністерства внутрішніх справ України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 і додані до неї документи та прийняти вмотивоване рішення (щодо призначення такої допомоги або щодо відмови у її призначенні) у відповідності до положень Порядку № 850.

98. Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

99. Відповідно до статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

100. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

101. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України слід задовольнити частково, рішення судів попередніх інстанцій скасувати у частині задоволення позовних вимог про зобов`язання Міністерства внутрішніх справ України прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги та ухвалити у цій частині нове рішення про зобов`язання Міністерства внутрішніх справ України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 і додані до неї документи та прийняти вмотивоване рішення (щодо призначення такої допомоги або щодо відмови у її призначенні), у відповідності до положень Порядку № 850; в іншій частині судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

102. Оскільки колегія суддів частково приймає рішення на користь суб`єкта владних повноважень, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341 345 349 351 355 356 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2022 року скасувати у частині задоволення позовних вимог про зобов`язання Міністерства внутрішніх справ України прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням йому ІІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного із проходженням служби в органах внутрішніх справ, виходячи з 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

У скасованій частині ухвалити нове рішення про зобов`язання Міністерства внутрішніх справ України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 і додані до неї документи, та прийняти вмотивоване рішення (щодо призначення такої допомоги або щодо відмови у її призначенні) у відповідності до положень Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850, з урахуванням висновків цієї постанови.

В іншій частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: Т.Г. Стрелець

С.М. Чиркін