ПОСТАНОВА

Іменем України

13 червня 2019 року

Київ

справа №815/954/18

адміністративне провадження №К/9901/3195/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу №815/954/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтраста"

до Головного управління Держпраці в Одеській області

про скасування постанови,

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтраста"

на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року (у складі колегії: головуючого судді Єщенка О.В., суддів Димерлія О.О. та Коваля М.П.),

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Альтраста» (далі також - ТОВ «Альтраста", позивач) звернулось до суду першої інстанції з позовом до Головного управління Держпраці в Одеській області (далі також - відповідач), в якому просило скасувати постанову Головного управління Держпраці в Одеській області від 11 грудня 2017 року №58 про накладення штрафу в розмірі 192 000 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що висновки відповідача про порушення позивачем законодавства про працю, а саме статей 21, 24 КЗпП України в частині не укладення трудових договорів з найманими працівниками та повідомлення місцевого органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу, не відповідають дійсності та є необґрунтованими, постанова про накладення штрафу прийнята не у відповідності до чинного законодавства, що є безумовною підставою для її скасування.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 липня 2018 року адміністративний позов задоволено та скасовано постанову Головного управління Держпраці в Одеській області про накладення штрафу від 11 грудня 2017 року №58.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено, що між позивачем та працівниками мали місце трудові відносини, а відтак у межах спірних правовідносин позивачем не допущено порушення трудового законодавства, у зв`язку із чим оскаржувана постанова є неправомірною, що є безумовною підставою її скасування.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року апеляційну скаргу Головного управління Держпраці в Одеській області задоволено частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 липня 2018 року скасовано. Ухвалено нове судове рішення, яким адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтраста» до Головного управління Держпраці в Одеській області про скасування постанови задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Держпраці в Одеській області від 11 грудня 2017 року №58 в частині накладення на Товариство з обмеженою відповідальністю «Альтраста» штрафу в розмірі 96 000 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановляючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що, оскільки висновки контролюючого органу про порушення позивачем правил трудового законодавства знайшли своє підтвердження стосовно одного працівника, колегія суддів вважає обґрунтованою постанову відповідача в частині накладення штрафу у розмірі 96 000 грн., в іншій частині рішення суб`єкта владних повноважень підлягає скасуванню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції і залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга надійшла до суду 28 січня 2019 року.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 квітня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, а саме: суддю-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі №815/954/18, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 червня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, а саме: суддю-доповідача Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2019 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 13 червня 2019 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що Головним управлінням Держпраці в Одеській області на підставі наказу від 09 листопада 2017 року №1414, направлень від 09 листопада 2017 року №1414, №15/01-29-2569 проведено інспекційне відвідування ТОВ «АЛЬТРАСТА», яке зареєстровано за адресою: м. Одеса, 20-й км Старокиївської дороги (будівельний майданчик - м. Одеса, вул. Пестеля. 6) з питань дотримання суб`єктом господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування, за результатом якого складено акт від 24 листопада 2017 року №15-01-019/0333.

Зазначеною перевіркою встановлено порушення ТОВ «АЛЬТРАСТА» статті 21, частини першої статті 24 КЗпП України щодо укладення трудових договорів з найманими працівниками та повідомлення місцевого органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу; частини четвертої статті 115 КЗпП України щодо виплати працівникам Товариства заробітна плата за період щорічної відпустки не за три дні до її початку.

Також, за результатом перевірки позивачу внесено припис від 24 листопада 2017 року №15-01-019/0333-0267 про вжиття дієвих заходів щодо дотримання законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин, а саме, не допущення випадків допуску до роботи працівників без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням та повідомлення органів Державної фіскальної служби; виплату заробітної плати працівникам Товариства за весь час щорічної відпустки проводити не пізніше ніж за три дні до її початку.

Розглянувши матеріали перевірки, Головним управлінням Держпраці в Одеській області винесено постанову від 11 грудня 2017 року №58, якою на позивача накладено штраф, виходячи з тридцятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом станом на момент виявлення порушення, за кожний випадок порушення, що складає у загальному розмірі 192 000 грн.

Не погоджуючись із накладення стягнення, посилаючись на його необґрунтованість і безпідставність, позивач звернувся до суду із цим позовом, в якому ставиться питання про скасування рішення суб`єкта владних повноважень.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, відмовив в задоволенні частини позову. Зазначає, що суд апеляційної інстанції, на відміну від суду першої інстанції, дійшов помилкового висновку про те, що між ТОВ «АЛЬТРАСТА» та ОСОБА_1 . виникли трудові правовідносини, зважаючи на зміст укладеного договору підряду від 01 листопада 2017 року.

Також, посилається позивач на те, що із аналізу статей 21, 24 КЗпП України вбачається, що трудові відносини виникають тільки внаслідок укладення трудового договору.

На думку позивача, ТОВ «АЛЬТРАСТА» не є суб`єктом, який має суб`єктивний обов`язок щодо укладення трудового договору з контрагентом ОСОБА_1 , оскільки правовідносини, що склалися між ТОВ «АЛЬТРАСТА» та ОСОБА_1 є цивільно-правовими, і тому не регулюються трудовим законодавством. Відсутність обов`язку у матеріальному розумінні обумовлює відсутність права вимагати виконання такого обов`язку.

03 травня 2019 року до суду надійшов відзив відповідача на касаційну скаргу позивача, в якому відповідач зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року відповідає, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож суди попередніх інстанцій мали з`ясувати, зокрема, чи було оскаржувані дії та рішення Головного управління Держпраці в Одеській області здійснені, зокрема, у межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури, а також, чи були такі дії (бездіяльність) здійснені пропорційно та своєчасно.

Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі статтею 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Процедуру проведення Державною інспекцією України з питань праці та її територіальними органами перевірок додержання законодавства з питань праці у межах повноважень, встановлено Порядком проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 02 липня 2012 року № 390, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок № 390).

Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку № 390, право проведення перевірок мають посадові особи Держпраці України та її територіальних органів, які відповідно до своїх посадових обов`язків мають повноваження державного інспектора з питань праці. Інспектор може проводити планові та позапланові перевірки, які можуть здійснюватися за місцем провадження господарської діяльності суб`єкта господарювання або його відокремлених підрозділів або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".

Планові перевірки проводяться з періодичністю, яка визначається відповідно до критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності суб`єктами господарювання у частині додержання вимог законодавства про працю та визначається періодичність здійснення планових заходів державного нагляду (контролю), наведених у додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2010 року № 1059.

Приписами пунктів 6, 7 Порядку № 390 обумовлено, що перевірка складається з таких етапів: 6.1. Робота з документами, наданими суб`єктами господарювання на вимогу Інспектора; 6.2. Оформлення документів за результатами перевірки; 6.3. Ознайомлення суб`єктів господарювання з документами, оформленими за результатами перевірки; 6.4. Проведення за результатами перевірки роз`яснювальної роботи з питань застосування норм законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування (за згодою посадових осіб).

За результатами перевірки складається акт перевірки. У разі виявлення порушень законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування вносяться приписи про усунення виявлених порушень, вживаються заходи щодо притягнення до відповідальності винних осіб згідно із вимогами чинного законодавства.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України.

Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Визначення трудового договору міститься у частині першій статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписами статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

За змістом статті 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Частиною четвертою статті 265 КЗпП України передбачено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 (далі - Порядок № 509).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками.

Штрафи можуть бути накладені, у тому числі, на підставі акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.

Пунктом 3 Порядку № 509 передбачено, що уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу.

Приписами пункту 8 Порядку № 590 визначено, що за результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, приймає відповідне рішення.

Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається у Держпраці або її територіальному органі, другий - надсилається протягом трьох днів суб`єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. У разі надсилання примірника постанови поштою у матеріалах справи робиться відповідна позначка.

Обставини, які б свідчили про порушення суб`єктом владних повноважень вимог чинного законодавства при проведенні перевірки додержання Товариством законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування ні судом першої інстанції, ні під час апеляційного розгляду не встановлено. Не зазначає про це і позивач у касаційній скарзі.

Визначальним для вирішення спірних правовідносин у цій справі є наявність ознак трудових правовідносин між ТОВ «АЛЬТРАСТА» та ОСОБА_1 .

Слід зазначити, що основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, що 01 листопада 2017 року між ТОВ «АЛЬТРАСТА» та ОСОБА_1 укладено Договір підряду, відповідно до умов якого Виконавець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених договором, виконати та здати малярні роботи на об`єкті Замовника, а саме: пофарбувати металеві вироби та конструкції, площею 100 кв.м., строком виконання робіт - з 01 листопада 2017 року по 30 листопада 2017 року.

Об`єкт ТОВ «АЛЬТРАСТА» за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 6 - є будівельним об`єктом з певним встановленим режимом, що обумовлює час, коли будівельний майданчик відкритий і на ньому проводяться будівельні роботи і час, коли він зачинений та охороняється.

Як вірно встановлено судом апеляційної інстанції з договору, укладеного позивачем з ОСОБА_1 , його предметом є надання послуг маляра.

Предметом укладеного договору позивача з фізичною особою є процес праці, а не її кінцевий результат. Фізична особа повинна була виконувати систематично певні трудові функції на підприємстві відповідно до визначеного виду виконуваної роботи, у встановлений строк.

При цьому, в укладеному договорі не визначається обсяг виконуваної роботи, а обумовлюється у вигляді зобов`язання виконувати роботи (надавати послуги).

В самому договорі не зазначається, який саме конкретно результат роботи повинен передати виконавець замовнику, не визначено переліку завдань роботи, її обсягу, видів тощо.

Тому, колегія суддів Верховного Суду погоджується із судом апеляційної інстанції, що договір, укладений позивачем з ОСОБА_1 має ознаки трудового характеру.

Наведене свідчить про факт прийняття на роботу працівника ОСОБА_1

Водночас, незважаючи на допуск працівника до виконання посадових обов`язків, позивачем як роботодавцем не було укладено трудовий договір у відповідності до вимог статті 24 КЗпП України, за що встановлена відповідальність згідно з пунктом 2 частини другої статті 265 КЗпП України.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів Верховного Суду погоджується із судом апеляційної інстанції, який постановляючи оскаржуване рішення про часткове задоволення апеляційної скарги виходив з того, що, оскільки висновки контролюючого органу про порушення позивачем правил трудового законодавства знайшли своє підтвердження стосовно одного працівника, то постанова відповідача в частині накладення штрафу у розмірі 96 000 грн. є обґрунтованою і не підлягає скасуванню.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була викладена Верховним Судом у постановах від 04 липня 2018 року у справі №820/1432/17 та 26 вересня 2018 року у справі №822/723/17.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини зазначив, що національне право повинно відповідати поняттю «законність», визначеному Конвенцією, яка вимагає, щоб усе право - писане чи неписане - було достатньо чітким, щоб дозволити особі, у разі потреби - з належною консультацією, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити така дія (див. рішення у справах «S.W. проти Сполученого Королівства», серія A, N 335-В, с. 41-42, п. 35-36, та, «Санді Таймс» проти Сполученого Королівства (N 1)», серія A, N 30, с. 31, п. 49, і «Галфорд проти Сполученого Королівства»).

Крім того, Європейський суд з прав людини зазначив, що втручання держави вважатиметься «необхідним в демократичному суспільстві» із законною метою, якщо воно відповідає «нагальній соціальній потребі», зокрема якщо воно є співмірним щодо законної мети, яка переслідується, а також якщо причини, на які посилаються національні органи влади для виправдання такого втручання, є «доречними та достатніми» (див., наприклад, справу «Костер проти Сполученого Королівства» (Coster v. the United Kingdom), № 24876/94, п. 104, рішення; справа «С. і Марпер проти Сполученого Королівства» (S. and Marper v. еhe United Kingdom) [Велика Палата], №№ 30562/04 та 30566/04, п. 101).

Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції у цій справі.

Рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскарженому судовому рішенні повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення апеляційного суду, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтраста" залишити без задоволення.

Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко