Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 червня 2018 року

Київ

справа №820/1433/17

адміністративне провадження №К/9901/38167/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргуЦентральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на постановуХарківського окружного адміністративного суду від 03 липня 2017 року (суддя О.В. Панченко) та постановуХарківського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року (колегія у складі суддів: Н.В. Шевцова, Я.М. Макаренко, О.М. Мінаєва)у справі №820/1433/17за позовомОСОБА_2доЦентральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській областіпроскасування податкового повідомлення-рішення та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення податкової інспекції від 07 квітня 2015 року №463-1704 та зобов'язати відповідача повернути йому надміру сплачений ним на підставі податкового повідомлення-рішення №463-1704 від 07 квітня 2015 року, транспортний податок з фізичних осіб в розмірі 25000,00 грн. за квитанцією №19 від 23 липня 2015 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03 липня 2017 року позов задоволено повністю. Скасовано податкове повідомлення-рішення податкової інспекції № 463-1704 від 07 квітня 2015 року. Зобов'язано податкову інспекцію повернути ОСОБА_2 надміру сплачений ним на підставі податкового повідомлення-рішення №463-1704 від 07 квітня 2015 року "транспортний податок з фізичних осіб" в розмірі 25000,00 грн. за квитанцією №19 від 23 липня 2015 року.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки рішення ради про встановлення транспортного податку прийнято у 2015 році та оприлюднено до 15 липня 2015 року, то виходячи з вимог п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України воно набирає чинності з 01 січня 2016 року, а тому встановлені таким рішенням місцеві податки підлягають застосуванню не раніше наступного бюджетного періоду, тобто, не раніше 2016 року. При цьому рішення Харківської міської ради про встановлення транспортного податку у 2014 році не приймалось. Щодо задоволення позовних вимог про повернення надміру сплачених грошових коштів, суд першої інстанції виходив з того, що податкове повідомлення-рішення про нарахування транспортного податку позивачу у розмірі 25000 грн. за 2015 рік прийнято відповідачем протиправно, тому вимога позивача про повернення надмірно сплачених грошових коштів є належним способом відновлення прав порушених прав.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року скасовано постанову суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про зобов'язання повернути позивачу надміру сплачений ним на підставі податкового повідомлення-рішення №463-1704 від 07 квітня 2015 року "транспортний податок з фізичних осіб" в розмірі 25000,00 грн. за квитанцією №19 від 23 липня 2015 року та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог цій частині відмовлено.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про протиправність податкового повідомлення-рішення, однак скасував рішення суду першої інстанції в іншій частині позовних вимог, вказавши, що не врахування вимог ст. 43 Податкового кодексу та Порядку взаємодії територіальних органів Державної фіскальної служби України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань призвело до неправильного вирішення справи щодо цієї частини позовних вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позову у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що при винесенні рішення судами було проігноровано те, що відповідно до положення п. 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» Конституційним Судом України неконституційними не визначались, а отже судом першої та другої інстанції не було підстав для висновку про те, що вказана норма чинного законодавства не відповідає ст. 58 Конституції України.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

14 листопада 2017 року Вищим адміністративним судом України, касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача відкрито.

14 березня 2018 року касаційна скарга передана на розгляд судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Юрченко В.П. в порядку пункту четвертого частини першої розділу 7 «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства у редакції Закону від 03 жовтня 2017 № 2147.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та з урахуванням посилань відповідача у касаційній скарзі на незаконність рішень судів в задоволеній частині позовних вимог, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що позивач є власником транспортного засобу - MITSUBISHI PAJERO WAGON 3.2 DID 2014 року випуску, 13 травня 2014 року, державним знак НОМЕР_1, котрий зареєстрований в органах ДАІ, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу.

Відповідачем винесене податкове повідомлення-рішення від 07 квітня 2015 року № 463-1704, відповідно до якого позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн. та надіслано на адресу позивача.

Зі змісту даного повідомлення вбачається, що згідно пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України позивачу нараховано транспортний податок в розмірі 25000 грн.

23 липня 2015 року позивачем сплачено до відповідного бюджету транспортний податок у сумі 25000,00 гривень, що підтверджується копією банківської квитанції №19 про сплату транспортного податку.

03 жовтня 2016 року позивач звернувся до відповідача з заявою (вх. № 287/АДВ від 03 жовтня 2016 року) щодо повернення сплаченого транспортного податку у розмірі 25000,00 грн., як помилково сплаченого.

12 жовтня 2016 року податковою інспекцією надано позивачу відповідь вих. №236/АДВ/20-30-08-03 від 07 жовтня 2016 року, що підстав для повернення сплаченого транспортного податку у відповідача не має.

Також, судами встановлено, що Рішення 36 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 21 січня 2015 року №1793/15 Про внесення змін до рішення 4 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 12 січня 2011 року №126/11 "Про врегулювання питань справляння податків на території міста Харкова відповідно до норм Податкового кодексу України», яким встановлений розмір транспортного податку у 2015 році, офіційно оприлюднене Харківською міською радою в газеті "Харьковские известия" від 22 січня 2015 року за № 6/1 (2915).

Пунктом 5.1 розділу ІІ додатку до 36 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 21 січня 2015 року №1793/15 встановлено ставку податку з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 грн. за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1. пункту 267.2. статті 267 Податкового кодексу України.

Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» (далі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю.

Згідно із пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України, в редакції Закону №71-VIII, місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Отже, встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом

Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Причому норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).

Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

В даному випадку із запровадженням транспортного податку на 2015 рік відповідні норми Закону №71-VIII набрали чинності з 01 січня 2015 року. Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку щодо встановлення транспортного податку. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення транспортного податку.

При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.

Плановим відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради.

Отже, рішення місцевих рад щодо транспортного податку, прийняті у 2015 році, могли встановлювати плановим лише 2016 рік.

Таким чином, з урахуванням вимог підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення місцевих рад стосовно транспортного податку, прийняті та опубліковані протягом 2015 року, не могли бути застосовані в 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік, і саме з цього періоду транспортний податок міг вважатися встановленим місцевою радою.

При цьому, факт прийняття Верховною Радою України і набрання чинності Закону №71-VIII, а так само обов'язковість для місцевих рад впровадити транспортний податок, не може заперечувати необхідність встановлення цього податку саме рішенням місцевих рад, оскільки встановлення місцевих податків є виключною компетенцією саме місцевих рад, як це визначено пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України.

Тобто, Верховна Рада України не може підміняти власними повноваженнями компетенцію місцевих рад щодо встановлення місцевих податків.

Вказане вбачається також з пункту 4 Прикінцевих положень Закону №71-VIII, в якому органам місцевого самоврядування було рекомендовано у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Отже, Прикінцеві положення Закону №71-VIII рекомендували встановити місцевим радам транспортний податок на 2015 рік у 2015 році. Проте, така рекомендація не може розглядатися як скасування чинної норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, яка імперативно врегульовує порядок опублікування і застосування рішення місцевої ради про встановлення місцевого податку.

Таким чином, навіть прийняті на рекомендацію Верховної Ради України рішення місцевих рад не можуть застосовуватися інакше, ніж це передбачено підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, а тому рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте. В свою чергу, з урахуванням пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.

Враховуючи вищезазначене, для конкретної правової ситуації період прийняття рішення місцевою радою щодо запровадження транспортного податку - це 2015 рік, оскільки саме цього року місцеві ради набули повноважень і одночасно обов'язку встановити транспортний податок.

Разом з тим, плановим у цьому разі залишається виключно 2016 рік, оскільки за змістом підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України період прийняття рішення завжди передує плановому періоду. Тобто, в 2015 році місцеві ради могли встановити транспортний податок лише на 2016 рік, а не на 2015 рік.

Таким чином транспортний податок міг справлятися не раніше 2016 року.

Виходячи з вищезазначеного, підстави для справляння транспортного податку у 2015 році відсутні. Законодавчою перешкодою для цього є приписи підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Зазначене підтверджується також і тією обставиною, що запроваджуючи змінений транспортний податок у 2016 році законодавець обмежив дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, передбачивши, що ця норма не поширюється на рішення місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2016 рік.

В такий спосіб Верховною Радою України змінено правове регулювання питання запровадження місцевих податків, і зокрема, транспортного податку. Відповідно, усі передбачені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України наслідки, в тому числі послідовність дій місцевих рад щодо прийняття та опублікування рішень про встановлення місцевих податків, не застосовуються.

Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права, касаційний суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, що у контролюючого органу відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки запроваджені Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» зобов'язання щодо сплати транспортного податку з фізичних осіб виникають у платників податків лише після 01 січня 2016 року.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області залишити без задоволення, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03 липня 2017 року в частині, залишеній без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року, та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року - залишити без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

........................

........................

...........................

В.П.Юрченко І.А.ВасильєваС.С.Пасічник Судді Верховного Суду