Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 520/4553/19

адміністративне провадження № К/9901/255/20

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Дашутіна І.В., Васильєвої І.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу №520/4553/19

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправною та скасування вимоги, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2019 (головуючий суддя Присяжнюк О.В., судді: Любчич Л.В., Спаскін О.А.),

В С Т А Н О В И В :

У травні 2019 року ОСОБА_1 (далі також - позивачка) звернулась до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі також - відповідач, контролюючий орган), в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 05.02.2019 №Ф-10550-57 в розмірі 18276,72 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що оскаржувана вимога прийнята не у порядку та не у спосіб, що передбачені Законом України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі також - Закон № 2464-VI), зокрема, їй не надсилалось жодного документу, яким нараховувався єдиний соціальний внесок; не проводилося відповідних перевірок органами доходів та зборів. Крім того зазначає, що з 2009 року підприємницькою діяльністю не займається і будь-якого доходу не отримує, що, у свою чергу, свідчить про відсутність обов`язку сплачувати єдиний соціальний внесок. Наголошує також, що з вересня 2018 року працює вчителем трудового навчання та з цього часу вважається застрахованою особою, оскільки єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за неї сплачує роботодавець.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2019 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2019 рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено.

Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 05.02.2019 № Ф-10550-57 про сплату заборгованості в сумі 18276 (вісімнадцять тисяч двісті сімдесят шість) гривень 72 копійки.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована як суб`єкт підприємницької діяльності виконавчим комітетом Харківської міської ради 06.12.2004, номер запису про державну реєстрацію 2 480 000 0000 006977.

З 01.01.2008 позивачка зареєстрована платником Єдиного соціального внеску за реєстраційним номером серія Д № 286674, як фізична особа - підприємець, яка сплачує єдиний внесок від суми доходу, отриманого від цієї діяльності.

05.02.2019 контролюючим органом сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-10550-57, якою визначено, що станом на 05.02.2019 заборгованість позивачки зі сплати єдиного внеску становить 18276,72 грн.

Не погоджуючись із вказаною вимогою, позивачка подала до Головного управління ДФС у Харківській області відповідну скаргу, за результатом розгляду якої листом № 6437/ФОП/20-40-56-07-20 від 14.03.2019 останню повідомлено, що у контролюючого органу відсутні підстави для коригування на зменшення єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в інтегрованій картці платника. Додатково роз`яснено право оскарження спірної вимоги до органу доходів і зборів вищого рівня.

Також судами встановлено, що з 03.09.2018 на підставі наказу ХЗОШ № 56 від 28.08.2018 № 50-12 позивачка працює в Харківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 56 Харківської міської ради Харківської області на посаді вчителя трудового навчання.

Згідно ідентифікаційних даних стан платника податків (позивачки) - 11 припинено з 06.03.2019, але не знято з обліку.

Вважаючи прийняту відповідачем вимогу про сплату богу (недоїмки) протиправною, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачкою не виконано обов`язку щодо нарахування та сплати єдиного внеску, то контролюючим органом правомірно сформовано оскаржувану податкову вимогу, що, у свою чергу, свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд прийшов до висновку про порушення контролюючим органом процедури прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки), у зв`язку з чим остання підлягає скасуванню. Зокрема, суд вказав на порушення строку формування та надіслання спірної вимоги, визначеного п. 3 розділу VI Інструкції Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449.

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, вважаючи його таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального права, контролюючий орган подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована наявністю у позивачки обов`язку щодо нарахування та сплати єдиного соціального внеску незалежно від того, чи здійснювала вона господарську діяльність, оскільки відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» фізична особа-підприємець, яка господарську діяльність не веде та не отримує доходи, зобов`язана подавати звітність та сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу.

Наголошує також, що відповідач, формуючи вимогу, діяв виключно в межах та у спосіб, визначених нормами чинного на час виникнення спірних відносин законодавства.

Позивачка у відзиві на касаційну скаргу просить залишити останню без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон №2464.

Так, за змістом статті 1 цього Закону єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Водночас, відносини щодо сплати єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати, оскільки метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Зважаючи на викладене, можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб (до яких відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК відноситься фізична особа-підприємець) саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, якщо особа, яка зареєстрована як фізична особа - підприємець господарську діяльність не веде та доходи не отримує, проте є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Як вже зазначалось вище, свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що з жовтня 2009 року господарської діяльності не здійснює та доходу не отримує. Крім того наголошувала, що з вересня 2018 року працює вчителем трудового навчання, а відтак є застрахованою особою та сплачує ЄСВ.

Разом з тим, ні суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, ні апеляційний суд, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог та скасування спірної вимоги, не надали належної оцінки вищевказаним доводам позивачки, не встановили і не перевірили чи здійснювалася нею господарська діяльність та чи отримувала вона дохід від такої діяльності протягом періоду, охопленого у спірній вимозі. Водночас, встановивши обставин перебування позивачки у трудових відносинах, суди не дослідили чи сплачував роботодавець у спірний період за позивачку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством.

Такі обставини мають вирішальне значення у цій справі, оскільки від їх встановлення залежить вирішення питання наявності або відсутності у позивачки обов`язку сплачувати ЄСВ як фізичною особою-підприємцем.

Суд касаційної інстанції своєю чергою позбавлений можливості згідно з частиною другою статті 341 КАС України встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, зокрема, судами не було встановлено обставин, які можуть мати значення для правильного вирішення справи, не досліджено надані позивачкою докази перебування у трудових відносинах, у зв`язку з чим справа підлягає направленню до суду першої інстанції на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи суду на підставі належних та допустимих доказів варто повно і всебічно встановити обставини здійснення/не здійснення позивачкою господарської діяльності та отримання від неї доходу, перебування позивачки у трудових відносинах, сплати роботодавцем у спірний період за неї ЄСВ у розмірах, визначених законодавством. Судове рішення, на підставі встановлених обставин та зібраних доказів, повинно містити обґрунтування, чому суд приймає або відхиляє той чи інший доказ, надавши правову оцінку усім доводам сторін в межах заявленого позову.

Щодо висновку суду апеляційної інстанції у цій справі про наявність підстав для задоволення позову у зв`язку з порушенням контролюючим органом строку формування та надіслання спірної вимоги позивачці, то колегія суддів вказує на його безпідставність, оскільки таке порушення строків по суті не впливає на правильність формування вимоги та не утворює самостійних підстав для визнання протиправним оспорюваного акта індивідуальної дії, оскільки не звільняє платника від обов`язку зі сплати суми недоїмки.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 14 березня 2019 року у справі №826/12543/17, від 03 грудня 2020 у справі №440/1256/19.

Оскільки справа направляється на новий розгляд, розподіл судових витрат відповідно до частини шостої статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2019 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2019 скасувати, а справу №520/4553/19 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.В. Дашутін І.А. Васильєва