Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.02.2018 року у справі №815/1364/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 березня 2019 року

Київ

справа №815/1364/17

провадження №К/9901/20919/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом громадянина Афганістану ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою громадянина Афганістану ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Потоцької Н. В., суддів: Балан Я. В., Марина П. П., та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого - Федусика А. Г., суддів: Зуєвої Л. Є., Шевчук О. А.

І. Суть спору

1. У березні 2017 року громадянин Афганістану ОСОБА_2 звернувсь до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України) про визнання протиправним та скасування рішення від 02 грудня 2016 року № 630-16 про втрату статусу біженця.

2. В обґрунтування позову ОСОБА_2 зазначає, що 02 серпня 2010 року йому - громадянину Афганістану, було надано статус біженця в Україні на підставі відповідного рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій № 209-10 та протягом 2010-2017 років щорічно продовжували статус біженця в Україні.

2.1. Однак, відповідачем прийнято рішення від 02 грудня 2016 року № 630-16, згідно з яким позивачем втрачено статус біженця. Підставою скасування статусу слугували відомості про приїзд позивача до Афганістану після отримання захисту у 2014 році.

2.2. Вважаючи рішення від 02 грудня 2016 року № 630-16 протиправним та таким, що порушує його права та законні інтереси, оскільки від'їзд позивача до Афганістану був вимушеним через сімейні обставини, ОСОБА_2 звернувсь до суду з вимогою про його скасування.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. Громадянин Афганістану ОСОБА_2, 20 березня 2006 року звернувся до Управління міграційної служби в Одеській області із заявою про надання статусу біженця. Обґрунтовуючи підстави свого звернення за захистом, позивач зазначив, що виїхав з Афганістану через можливу загрозу своєму життю з боку представників угрупування "Талібан". Так, шукач захисту повідомив, що під час наступу талібів на м. Джабалсарадж у серпні 2001 року, представники вищезазначеного угруповання увірвалися до будинку, в якому мешкав позивач разом із родиною та застрелили всіх членів його родини через діяльність його батька у військових формуваннях "Хадамат" та "Ферке 2". Позивач на момент ймовірно скоєного злочин перебував на роботі, про скоєне вбивство дізнався зі слів сторонніх осіб після повернення додому, коли побачив, що всі члени його родини мертві. Побоюючись розправи з боку талібів, шукач захисту був вимушений втекти з Афганістану.

4. За результатами розгляду матеріалів особової справи, на підставі рішення Державного комітету України у справах національностей та міграції від 12 липня 2006 року № 690, позивачу було відмовлено в наданні статусу біженця відповідно до абзацу п'ятого статті 10 Закону України "Про біженців" як особі, в зверненні якої відсутні умови, передбачені абзацом другим статті Закону України "Про біженців".

5. Не погоджуючись з наведеним рішенням, ОСОБА_2 звернувся з позовом до суду, внаслідок розгляду якого Одеський окружний адміністративний суд прийняв постанову від 14 жовтня 2009 року у справі № 2-а-10509/08/1570, якою зобов'язав Державний комітет України у справах національностей та міграції повторно розглянути заяву громадянина Афганістану на установчі дані ОСОБА_2 щодо надання йому статусу біженця.

6. Таким чином за результатами повторного розгляду заяви відносно позивача прийнято рішення від 02 серпня 2010 року № 209-10 про надання йому статусу біженця.

7. Підставою для початку проведення процедури втрати статусу біженця слугував лист ДМС України від 31 березня 2016 року № 8.6/2035-16 щодо проведення співбесіди із особою у відповідності до інструктивного листа УПШЗ ДМС України від 31 березня 2014 року № 17.1/353-14 для з'ясування обставин здійснення поїздок на підставі проїзного документа біженця у період з 01 вересня 2014 року по 01 серпня 2015 року.

8. Так, згідно з відомостями Державної прикордонної служби України (Головного центру обробки спеціальної інформації) позивач виїхав з України 26 вересня 2014 року в 14 год. 34 хв. і в'їхав до України 11 липня 2015 року в 13 год. 48 хв.

9. Задля детального з'ясування питання здійснення виїздів з країни на підставі проїзного документа, причин подібних виїздів та маршрутів слідування позивача, з біженцем були проведені співбесіди, які оформлено відповідними протоколами від 05 квітня 2016 року та від 17 червня 2016 року, а також витребувані необхідні для прийняття обґрунтованого рішення документальні докази.

10. Під час проведення співбесід позивач повідомив, що 26 жовтня 2014 року він вибув до Афганістану авіасполученням Одеса (Україна) - Дубай (ОАЕ) - Кабул (Афганістан), виїзд та подальше повернення до України відбулись на підставі проїзного документа біженця серії ТО 003480. На території країни громадянської належності позивач перебував приблизно вісім місяців до моменту виїзду з Афганістану - 16 липня 2015 року.

11. Підставою виїзду до країни громадянської належності слугувала ймовірна необхідність надання допомоги власній дружині, яка на той час хворіла та потребувала проведення медичного втручання в Афганістані. Таким чином виїзд до Афганістану був крайньою мірою, оскільки ніхто, окрім нього, не зміг би допомогти його дружині.

12. За матеріалами справи судами попередніх інстанцій встановлено:

по-перше: біженець повідомив, що він був вимушений виїхати до Афганістану через необхідність бути присутнім під час проведення медичної операції, яка була призначена його дружині у клініці в місті Кабул (арк. 1, 3 протоколу співбесіди від 05 квітня 2016 року). Згідно з наданою позивачем довідкою з клініки "Аfghan Ноspital", його дружині був поставлений діагноз 03 квітня 2015року, після чого їй було зроблено операцію. Водночас, він виїхав до Афганістану 26 жовтня 2014 року, тобто за п'ять місяців до поставленого його дружині діагнозу.

по-друге: в протоколі співбесіди від 05 квітня 2016 року, шукач захисту стверджує, що його дружина хворіла протягом двох років, її лікуванням займався рідний брат біженця (арк. 1, 3 протоколу співбесіди від 05 квітня 2016 року). В той же час, позивач виїхав до Афганістану лише наприкінці 2014 року (арк. 1 протоколу співбесіди від 05 квітня 2016 року; арк.4 протоколу співбесіди від 17 червня 2016 року);

по-третє: в якості підстави, за якої він був вимушений виїхати до своєї дружини на Батьківщину, позивач зазначає, що його брати не могли проконтролювати хід лікування його дружини, оскільки в них були свої справи та вони не хотіли брати на себе відповідальності (арк. 4 протоколу співбесіди від 17 червня 2016 року; арк. 3 протоколу співбесіди від 05 квітня 2016 року). В той же час, як спостерігається з матеріалів особової справи шукача біженця, вже під час його перебування на території Афганістану, його брат займався лікуванням його дружини, виїздив разом з нею на медичне обстеження до Пакистану (арк. 3 протоколу співбесіди від 05 квітня 2016 року).

по-четверте: під час проведення протоколу співбесіди від 05 квітня 2016 року, позивач стверджує, що його дружині була зроблена операція з видалення каміння у жовчному міхурі (арк. 2 протоколу співбесіди від 05 квітня 2016 року). Натомість, в протоколі співбесіди від 17 червня 2016 року, він стверджує, що його дружині робили операцію на нирках (арк. 4 протоколу співбесіди від 17 червня 2016 року). Водночас, згідно з наданої довідки з лікарні "Аfghan", його дружині було зроблено операцію холецистктомїї, тобто операцію з видалення жовчного міхура.

13. Враховуючи ймовірну небезпеку, яка, зі слів позивача, може погрожувати йому у випадку повернення до м. Парван, ДМС України проаналізувала можливість повернення його до м. Кабул, в якому проживають його близькі родичі та прийняла оскаржуване рішення від 02 грудня 2016 року № 630-16 про втрату статусу біженця у зв'язку з відсутністю небезпеки стосовно позивача на території Афганістану.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

14. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року, в позові відмовлено.

15. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що звернення особи за захистом в Україні містить ознаки зловживання процедурою. Так, орган міграційної служби встановив, що ані позивач особисто, ані члени його сім'ї за жодною із конвенційних ознак в країні походження не переслідувались, побоювання переслідування достовірними доказами не підтверджуються. Суд не прийняв до уваги посилання позивача, як на підставу для задоволення позову на обставини, які він виклав у позовній заяві, у зв'язку з тим, що під час проведення із шукачем захисту протоколів співбесіди від 05 квітня 2016 року та від 17 червня 2016 року, були виявлені суттєві розбіжності в отриманій інформації, порівняно з твердженнями позивача, на підставі яких він отримав статус біженця, що викликає сумніви щодо правдоподібності фактичних обставин, які мали місце під час отримання статусу біженця, а отже позивачем надано інформацію, яка не відповідає дійсності і надана з наміром вчинення омани. При таких обставинах, суд вважав, що дійсною причиною виїзду позивача із країни громадянського походження є економічна міграція та спроба легалізувати своє знаходження на території України через набуття статусу біженця.

16. Зазначена позиція підтримана Одеським апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.

IV. Касаційне оскарження

17. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

18. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що судами попередніх інстанцій не враховано, що позивач був вимушений повернутись до Афганістану у зв'язку з вкрай тяжкими та незалежними від його волі сімейними обставинами.

19. Водночас представник ДМС України у відзиві вказує на безпідставність касаційної скарги і просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

20. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

21. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

22. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

23. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

24. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 1 вказаного Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

25. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 11 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" статус біженця та додатковий захист втрачаються у разі, якщо особа добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

26. Порядок оформлення втрати і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту, скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту регламентований розділом VII Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року № 649 (далі - Правила № 649).

27. Положеннями пункту 7 Правил № 649 обумовлено, що рішення про втрату або позбавлення статусу біженця, або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, може бути прийнято ДМС за поданням територіального органу ДМС за місцем проживання біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Підставами для подання територіальному органу ДМС про втрату чи позбавлення статусу біженця та додаткового захисту є:

а) відомості, отримані безпосередньо територіальним органом ДМС щодо наявності підстав, зазначених у частині першій або п'ятій статті 12 Закону;

б) особиста заява біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, про втрату статусу біженця або додаткового захисту;

в) надходження до територіального органу ДМС клопотання органу Служби безпеки України, іншого органу державної влади про втрату особою статусу біженця або додаткового захисту;

г) надходження до територіального органу ДМС клопотання органу Служби безпеки України, іншого органу державної влади про позбавлення особи статусу біженця або додаткового захисту.

Подання про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вноситься територіальним органом ДМС за власною ініціативою у випадку, якщо особа, яка визнана біженцем або якій надано додатковий захист, повідомила недостовірні відомості чи пред'явила фальшиві документи, що стали підставою для визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За результатами всебічного вивчення та оцінки документів і матеріалів, що долучені до особової справи, яка надійшла разом з поданням, ДМС приймає одне з таких рішень (додаток 32):

а) про втрату статусу біженця або додаткового захисту;

б) про позбавлення статусу біженця або додаткового захисту;

в) про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

г) про відсутність підстав для втрати чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту або про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

28. Положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

29. Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

VI. Позиція Верховного Суду

30. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що для застосування підстави користування захистом країни громадянської належності, повинні мати місце такі умови: добровільність виїзду; наявність певної мотивації виїзду; фактичне отримання захисту, зокрема, безперешкодний в'їзд та безпечне перебування на території країни походження.

31. З матеріалів справи вбачається, що факт виїзду ОСОБА_2 до Афганістану у період з 26 жовтня 2014 року по 16 липня 2015 року є підтвердженим та не заперечується позивачем.

32. Наявними матеріалами співбесіди підтверджується, що виїзд до країни громадянської належності був здійснений добровільно, строк перебування в Афганістані, м. Кабул (приблизно вісім місяців) є тривалим. Зі слів позивача, під час проживання в Афганістані (м. Кабул) він не зазнавав жодних погроз чи переслідувань, вільно переміщувався містом (арк. 5 протоколу співбесіди від 17 червня 2016 року; арк. 2 протоколу співбесіди від 05 квітня 2016 року). Також, з тверджень позивача спостерігається, що в м. Кабул проживають два брати та рідний дядько, ще один рідний брат мешкає в м. Мазарі. Наразі їм нічого не погрожує (арк. 2-3 протоколу співбесіди від 17 червня 2016 року).

33. Крім того, дружина позивача разом з п'ятьма його дітьми залишились проживати в рідному для нього м. Парван, район Джабулсарадж, за адресою, де проживав позивач до свого виїзду з Афганістану. Наразі вони не зазнають жодних погроз чи переслідувань (арк. 2 протоколу співбесіди від 17 червня 2016 року).

34. З огляду на наведене, звернення позивача за захистом в Україні містить ознаки зловживання процедурою. Так, орган міграційної служби встановив, що ані позивач особисто, ані члени його сім'ї, за жодною із конвенційних ознак в країні походження не переслідувались, побоювання переслідування достовірними доказами не підтверджуються.

35. Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року, поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких, особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або якщо особа не має визначеного громадянства за межами країни свого попереднього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

36. З аналізу обставин справи слідує, що позивач може повернутися до м. Кабул, в якому проживають його рідні брати (арк.2-3 протоколу співбесіди від 17 червня 2016 року), в яких він проживав протягом восьми місяців, не зазнаючи при цьому жодних проблем (арк.4-5 протоколу співбесіди від 17 червня 2016 року). Крім того, родичі позивача здатні надати йому необхідний рівень підтримки у випадку його повернення до країни громадянської належності, оскільки брат на ім'я ОСОБА_4, що працює в сфері обслуговування та брат на ім'я ОСОБА_5, який займається бізнесом (арк. 3 протоколу співбесіди від 17 червня 2016 року), також надавали необхідну допомогу дружині позивача на період відсутності останнього в Афганістані.

36. Разом з цим, відповідно до актуальної інформації по країні громадянської належності шукача захисту, ситуація безпеки у м. Кабул, в цілому, залишається задовільною.

37. Слід зазначити, що за інформацією міжнародної координаційної ради поліції, Афганська національна поліція (ANP) забезпечує добрий рівень безпеки в Кабулі та інших великих містах: Герат, Мазарі-Шаріф, Файзабад.

38. Отже, аналіз обставин особової справи разом із дослідженою інформацією по країні походження вказують на відсутність елементів переслідування позивача та можливість його повернення до Афганістану.

39. Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність прийняття ДМС України рішення про втрату статусу біженця від 02 грудня 2016 року № 630-16 у зв'язку з тим, що позивач добровільно повернувся до країни, яку він залишив внаслідок побоювань стати жертвою переслідувань.

40. Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

41. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

42. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VII. Судові витрати

43. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу громадянина Афганістану ОСОБА_2 залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Т. Г. Стрелець