Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.02.2019 року у справі №808/8734/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 березня 2019 року

Київ

справа №808/8734/15

адміністративне провадження №К/9901/19714/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Запорізького окружного адміністративного суду у складі судді Лазаренка М.С. від 03 березня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Бишевської Н.А., суддів Добродняк І.Ю., Семененка Я.В. від 22 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Хортицькому районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області, треті особи: Запорізька міська рада, Запорізька обласна організація громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2015 року ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2.) звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Хортицькому районі м.Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач, Інспекція), треті особи - Запорізька міська рада, Запорізька обласна організація громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів», в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19 червня 2015 року: №235-15, яким нараховано суму грошового зобов'язання зі сплати земельного податку в розмірі 69158,05 грн. за 2014 рік, та №235/1-15, яким нараховано суму грошового зобов'язання зі сплати земельного податку в розмірі 19786,88 грн. за 2013 рік.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначала, що позивач не є ані власником, ані користувачем земельної ділянки під цілісним майновим комплексом автостоянки, який знаходиться за адресою м. Запоріжжія, вул. Георгія Сапожнікова, 5-Б, а тому вважає протиправним нарахування їй податкового зобов'язання зі сплати земельного податку за таку земельну ділянку.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 03 березня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Ухвалюючи такі рішення, суди попередніх інстанцій виходили із того, що податкове законодавство пов'язує виникнення в особи обов'язку зі сплати податку на землю одночасно з моментом проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, на якій воно розміщене, тому дійшли висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято в межах та у спосіб, що визначені чинним законодавством.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування ними норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить оскаржувані рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилалась на помилковість позиції судів першої та апеляційної інстанцій, адже земельна ділянка, за користування якою позивачу нараховано земельний податок, не переходила у володіння чи користування позивача, державної реєстрації права власності не проводилось, а тому обов'язку сплачувати земельний податок за користування зазначеною земельної ділянкою у ОСОБА_2 немає. Вважає, що нарахування їй податкового зобов'язання зі сплати податку за землю є протиправним та суперечить вимогам Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Запорізька обласна організація громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів» у запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечила, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

В подальшому справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, касаційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги, виходячи з такого.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 20 серпня 2004 року є власником цілісного майнового комплексу автостоянки АДРЕСА_1, загальною площею 67,9 кв.м. та розташований на земельній ділянці розміром 28788 кв.м.

02 червня 2015 року ОСОБА_2 звернулась до відповідача із заявою, в якій на підставі пункту 286.5 статті 286 ПК України просила надати податкове повідомлення-рішення для сплати земельного податку.

Відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пункту 286.5 статті 286 ПК України відповідач провів розрахунок сплати земельного податку та визначив позивачу податкове зобов'язання по вказаному платежу за 2013 рік на суму 19786,88 грн., за 2014 рік на суму 69158,05 грн., про що 19 червня 2015 року виніс відповідні податкові повідомлення-рішення №235/1-15 та №235-15.

Незгода із вказаними рішеннями контролюючого органу стала підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд дійшов висновку про таке.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК України.

Відповідно до підпункту 269.1.1 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв). А в силу вимог підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Таким чином обов'язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Як визначено статтею 126 ЗК України, право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 ЗК України і статтею 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

За правилами пункту 286.1 статі 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

При цьому власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році (пункт 287.1 статті 287 ПК України).

Відповідно до пункту 287.6 статті 287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Тобто, фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що позивач є власником нежитлового приміщення, за земельну ділянку під яким Інспекцією оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями нарахувано земельний податок. При цьому в силу вимог статей 182, 334 ЦК України та положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації.

За таких обставин, незважаючи на те, що позивач не зареєструвала право власності чи користування земельною ділянкою під належним їй на праві власності нежитловим приміщенням, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, обов'язок зі сплати земельного податку виник у ОСОБА_2 з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена Верховним Судом України у постановах від 07 липня 2015 року (справа №826/12388/13-а), від 02 грудня 2015 року (справа №826/3130/15), а також Верховним Судом у постанові від 19 червня 2018 року (справа №826/8009/16).

Звертаючись до суду з позовом, позивач на обґрунтування протиправності податкових повідомлень-рішень посилалась на те, що законодавство не зобов'язує особу, яка не є ані власником, ані користувачем земельної ділянки сплачувати земельний податок за таку земельну ділянку. На врахування відповідачем при обчисленні земельного податку нормативної грошової оцінки землі, яка не відповідає дійсності, або ж невірного проведення Інспекцією розрахунку розміру такого податку позивач не вказувала.

За наведеного, враховуючи мотиви касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про законність нарахування позивачу грошового зобов'язання зі сплати земельного податку й прийняли рішення за правильного застосування відповідних норм матеріального права.

У відповідності до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень.

Доводи ж касаційної скарги за наведеного не дають підстав для висновку, що суди допустили неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 03 березня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду