Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 березня 2019 року

Київ

справа №807/363/18

провадження №К/9901/973/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.,

розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року, постановлену у складі судді Калинич Я. М., та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: Коваля Р. Й. (головуючий), Гудима Л. Я., Ільчишин Н. В.

І. Суть спору

1. 24 квітня 2018 року ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (надалі також відповідач), у якому просив:

1.1. визнати протиправними дії Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо проведення нарахування та виплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні без врахування повного розміру місячного грошового забезпечення;1.2. зобов'язати Південне регіонального управління Державної прикордонної служби України виплати йому одноразову грошову допомогу при звільненні відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

2. Наказом Голови Державної прикордонної служби України від 5 грудня 2016 року № 1222-ос позивача звільнено у запас Збройних Сил України за статтею 26 частиною 8 пунктом 1 підпунктом «б» Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».

3. Згідно з наказом начальника Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 14 грудня 2016 року № 489-ос позивача виключено зі списків особового складу управління та знято з усіх видів забезпечення. Того ж дня позивач особисто отримав грошовий атестат за від 14 грудня 2016 року № 52 із зазначенням у ньому відповідних сум та розміру одноразової грошової допомоги при звільненні, а 15 грудня 2016 року він отримав на свою банківську платіжну картку одноразову грошову допомогу.

4. Позивач, вважаючи, що одноразова грошова допомога, яка йому нарахована та виплачена, є неповною, а саме нарахована без урахування повного розміру місячного грошового забезпечення, 24 квітня 2018 року звернувся до суду.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

5. Закарпатський окружний адміністративний суд ухвалою від 13 вересня 2018 року, яку залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2018 року, залишив указаний позов без розгляду з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду та відсутності підстав для його поновлення.

6. При цьому суди виходили з того, що в даному випадку не підлягають застосуванню положення статті 233 Кодексу законів про працю України, адже предметом позову в цій справі є визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, а не стягнення заробітної плати.

ІV. Провадження в суді касаційної інстанції

7. Позивач, уважаючи вказані судові рішення ухваленими з порушенням вимог процесуального закону, подав касаційну скаргу.

8. У касаційній скарзі автор просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд.

9. У відзиві на касаційну скаргу відповідач, наполягаючи на необґрунтованості останньої, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

V. Нормативне врегулювання

10. Згідно зі статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб'єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб'єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

11. Відповідно до статті 1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин; надалі - Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

12. Частиною першою статті 9 Закону № 2011-XII обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

13. За приписами частини другої цієї ж статті до складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

14. Абзацом першим частини другої статті 15 Закону № 2011-XII визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

15. Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

16. За приписами частини третьої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

17. Частиною четвертою цієї ж статті обумовлено, що якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

VІ. Оцінка Верховного Суду

18. Перебування особи на публічній службі є однією з форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю.

19. Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 дійшов висновку, що у випадку порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. У разі пред'явлення вимог про стягнення будь-яких виплат, що входять до структури заробітної плати, і застосування цих положень, не пов'язане з фактом нарахування чи не нарахування роботодавцем спірних виплат.

20. Оскільки позовна заява ОСОБА_1 містить вимоги про нарахування та виплату грошової допомоги при звільненні, передбаченої частиною другою статті 15 Закону № 2011-XII, слід керуватися, в тому числі, положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України.

21. Щодо висновків судів про незастосування у випадку, що розглядається, норм положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України з огляду на формулювання позовних вимог інших, ніж стягнення заробітної плати, Верховний Суд зауважує, що норми цієї статті, слід тлумачити в більш широкому розумінні, а саме в сенсі відсутності строкових обмежень для звернення до суду з позовом з приводу належної працівникові заробітної плати.

22. При цьому Верховний Суд наголошує на тому, що адміністративний суд у силу частини другої статті 9 КАС України не зв'язаний заявленими позовними вимогами та може вийти за їх межі, встановивши необхідність ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

23. За такого правового врегулювання та обставин справи суди першої й апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, що потягнуло порушення норм процесуального права та постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

24. Таким чином, зважаючи на приписи статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

VІІ. Судові витрати

25. Позивач звільнений від сплати судового збору в силу вимог закону. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, суд не вирішує питання про розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2018 року у справі № 807/363/18 скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Головуючий М. І. Смокович

Судді В. М. Бевзенко

Н. А. Данилевич