Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.02.2018 Київ К/9901/1485/17 580/122/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в попередньому судовому засіданні у касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_2 до Лебединського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Лебединського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області на постанову Лебединського районного суду Сумської області у складі судді Бакланова Р.В. від 04 липня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Перцової Т.С., Дюкаревої С.В., Жигилія С.В. від 04 жовтня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Лебединського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про визнання протиправним рішення Лебединського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про відмову позивачці у нарахуванні та виплаті грошової допомоги в розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення; просила зобов'язати Лебединське об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області нарахувати та виплатити грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, в розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення.

В обґрунтування позовних вимог позивачка посилалась на те, що неврахування відповідачем деяких періодів роботи є необґрунтованим.

Постановою Лебединського районного суду Сумської області від 04 липня 2017 року, яку залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року, позовні вимоги задоволено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачка дійсно має достатній спеціальний педагогічний стаж, а тому вона має право на пенсію за вислугою років, і відповідно має право на нарахування та виплату грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1191.

Не погоджуючись з рішенням суду першої та апеляційної інстанції, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального і процесуального права, Лебединське об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області звернулось із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Лебединського районного суду Сумської області від 04 липня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги мотивовані тим, що загальний стаж роботи позивачки, який дає право на пенсію за вислугу років та на призначення одноразової грошової допомоги, станом на день призначення пенсії складає 29 років 24 дні, і є недостатнім для призначення і виплати грошової допомоги, передбаченої пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону судові рішення суду першої та апеляційної інстанції відповідають, а викладені в касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Як визначено Переліком закладів та установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів № 909 (в редакції, чинній на час роботи позивача на вищезазначених посадах) право на пенсію за вислугу років дає робота у вищих навчальних закладах I - II рівнів акредитації, професійно-технічних навчальних закладах на посадах : викладачів, педагогів.

Зазначеним Переліком в редакції, чинній з 26 вересня 2002 року, встановлено, що право на пенсію за вислугу років дає робота у вищих навчальних закладах I - II рівнів акредитації, професійно-технічних навчальних закладах на посадах : директорів, їх заступників з навчально-виховної (навчальної, виховної, навчально-виробничої) роботи, старших майстрів виробничого навчання, майстрів виробничого навчання, викладачів, педагогів професійного навчання, практичних психологів, соціальних педагогів, керівників гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.

Крім того, Постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року № 963 затверджено перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, до якого було віднесено, зокрема, посади заступника директора з навчально-методичної роботи та методиста.

Відповідно до даних трудової книжки позивачка в період з 01 вересня 1994 року по 31 серпня 1995 року та з 01 вересня 1995 року по 28 серпня 2000 року займала посаду не лише заступника директора по навчально-методичній роботі та методиста відповідно, а й викладача інформатики.

Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку що відповідачем безпідставно не врахований стаж роботи позивача з 01 вересня 1994 року по 31 серпня 1995 року та з 01 вересня 1995 року по 28 серпня 2000 року до спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років.

У постанові від 25.05.2016 у справі №419/794/15-а Верховний суд України дійшов висновку, що необхідними умовами для призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є наявність спеціального стажу роботи та посади, що дає право на призначення пенсії згідно з переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("Stretch - United Kingdom" № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("Von Maltzan and Others v. Germany" № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

У пункті 52 рішення у справі «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд однак зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Скордіно проти Італії» («Scordino v. Italy» № 36813/97).

Відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

У вказаному рішенні Європейський суд з прав людини, з посиланням на закріплений в законодавстві України принцип in dubio pro tributario, зазначив, що органи державної влади віддали повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.

Крім того, практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у пункті 61 Рішення "Брумареску проти Румунії" Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права ("Brumarescu v. Romania" № 28342/95). Крім цього, у пункті 109 справи "Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови" Суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку ("Judgment in the Case of Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. Moldova" № 45701/99).

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в них повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Лебединського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області залишити без задоволення.

Постанову Лебединського районного суду Сумської області від 04 липня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І.Гриців

Н.В. Коваленко