Історія справи

Ухвала КАС ВП від 25.06.2019 року у справі №808/3410/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 вересня 2019 року

Київ

справа №808/3410/17

адміністративне провадження №К/9901/15325/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Губської О. А.,

суддів: Білак М. В., Калашнікової О. В.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у касаційній інстанції адміністративну справу № 808/3410/17

за позовом ОСОБА_1 до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення, визнання неправомірною відмови, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 вересня 2018 року (головуючий суддя: Калашник Ю. В. ) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року (колегія суддів: головуючий суддя: Коршун А. О., судді: Панченко О. М., Чередниченко В. Є.),

ВСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. Позивач звернувся до суду з позовом до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, в якому просив:

1.2. визнати протиправним та скасувати наказ від 04.05.2017 року № 171 про проведення службового розслідування відносно нього;

1.3. визнати протиправним та скасувати наказ від 31.05.2017 року № 132 о/с про звільнення його з посади начальника управління внутрішньої безпеки в Запорізькій області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України та зарахування його до ДВБ НП України;

1.4. визнати протиправним та скасувати наказ від 01.06.2017 року № 135 о/с про утримання грошового забезпечення;

1.5. поновити на посаді начальника управління внутрішньої безпеки в Запорізькій області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України;

1.6. стягнути з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на його користь грошове забезпечення утримане на підставі наказу № 135 о/с від
01.06.2017 року;

1.7. визнати неправомірною відмову у призначені на посаду начальника Запорізького УВБ ДВБ НП України на підставі рапорту від 28.03.2017 року та зобов'язати вирішити питання про його призначення на посаду начальника Запорізького УВБ ДВБ НП України.

2. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 06.02.2017 року у справі №808/2975/16 скасовано наказ ДВБ Національної поліції України в частині звільнення ОСОБА_1 та поновлено його на посаді начальника УВБ в Запорізькій області з 04.10.2016 року, але, незважаючи на те, що відповідачем на виконання цього рішення суду було видано наказ №61 о/с від 09.03.2017 року в частині поновлення його на посаді, фактично поновлення його на роботі не відбулось, оскільки цю посаду обіймала інша особа, яку не було звільнено з посади, незважаючи на його поновлення на посаді, а також наказом відповідача №220 від 13.03.2017 року посаду, на яку його поновлено за рішенням суду, було скорочено, крім цього, враховуючи, що рішенням суду його поновлено на посаді, він звертався до відповідача щодо отримання посвідчення та спеціального жетону, без наявності яких неможливе виконання посадових обов'язків, але отримав відмову. Після ознайомлення з наказом відповідача про поновлення на посаді, він прибув до адмінбудівлі ГУ Нацполіції в м. Запоріжжі з метою потрапити на своє робоче місце, але через відсутність у нього посвідчення та спеціального жетону, його не було допущено до адміністративної будівлі і, як наслідок, він не зміг потрапити до свого робочого місця. На його думку, відповідач, приймаючи наказ про поновлення його на посаді, повинен був розірвати трудовий договір із ОСОБА_2, який займав на той час посаду, на яку поновили позивача, але відповідач цього не зробив. Після проведенням організаційно-штатних змін за наказом відповідача №220 від 13.03.2017 року, у результаті яких змінено назву Управління внутрішньої безпеки в Запорізькій області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на Запорізьке управління внутрішньої безпеки Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, та скорочено 26 осіб та введено у штат 26 осіб, він подав рапорт про призначення його на посаду начальника Запорізького управління внутрішньої безпеки Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, але цей рапорт відповідачем у встановлений строк не було розглянуто, а у подальшому йому стало відомо, що відповідач відмовив йому у призначенні на посаду, зазначену ним у цьому рапорті. Він вважає таку відмову необґрунтованою та безпідставною, оскільки відповідач повинен був виконати рішення суду, яким його поновлено на посаді, а він, натомість, навмисно скоротив цю посаду, не звільнивши при цьому особу, яка її займала та не запропонував позивачу, у зв'язку із скороченням його посади, іншої рівнозначної посади, незважаючи на такий обов'язок відповідача та наявність станом на 28.03.2017 року таких вакансій у двох областях України. Крім цього, 25.05.2017 року відповідачем було надіслано на адресу позивача лист про проведення відносно позивача службового розслідування щодо не виходу на роботу та запропоновано прибути до ДВБ Національної поліції України 31.05.2017 року для ознайомлення з наказом та надання пояснень, але цей лист ним було отримано 31.05.2017 року, у зв'язку з чим повідомлено відповідача про неможливість прибуття у зазначений ним день. У подальшому,16.06.2017 року позивачу стало відомо про прийняття відповідачем наказу про його звільнення з посади та про утримання грошового забезпечення з
29.03.2017 року на підставі доповідної записки заступника начальника ДВБ Національної поліції України Давиденка В. О. від 30.05.2017 року. Вважає ці накази відповідача необґрунтованими та безпідставними, оскільки, на його думку, звільнення, за результатами службового розслідування про невихід на роботу є протиправним, з огляду на те, що невихід на службу мав місце з незалежних від нього причин, оскільки саме дії відповідача, який не видав йому необхідні атрибути поліцейського - посвідчення та спеціальний жетон, без яких він не зміг потрапити на робоче місце, призвели до неможливості виконання ним своїх обов'язків, і ці дії відповідача були ним оскаржені до суду і є предметом дослідження у адміністративній справі, про що відомо відповідачу, але ці обставини не завадили відповідачу 04.05.2017 року прийняти наказ про проведення службового розслідування, за результатами якого наказом відповідача №132 о/с від
31.05.2017 року його звільнено з посади начальника управління внутрішньої безпеки в Запорізькій області ДВБ Національної поліції України та зараховано в розпорядження ДБВ Національної поліції.

2.1. Також у адміністративному позові позивач зазначив, що не погоджується із наказом відповідача №132 о/с від 31.05.2017 року, оскільки підставою для такого наказу може бути лише відсутність особи за місцем проживання, за умови, якщо близьким родичам не відомо місцезнаходження такої особи, але він стверджує, що на протязі квітня-травня 2017 року неодноразово по телефону спілкувався із начальником кадрового забезпечення, що свідчить про обізнаність відповідача про місцезнаходження позивача, крім цього, заступником начальника ДВБ Національної поліції України Давиденком В. О. навмисно складено доповідну записку 30.05.2017 року, незважаючи на те, що позивача було викликано до відповідача на 31.05.2017 року і відповідач не став чекати чи прибуде позивач за викликом до нього в цей день.

ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

3. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 06 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.

3.1. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем у справі доведено факт правомірності прийняття ним наказів, які є предметом оскарження у цій справі, а заявлені позивачем позовні вимоги не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та спростовані належними доказами, які були досліджені судом у судовому засіданні під час розгляду справи та долучені до матеріалів справи. Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції постановив у справі правильне рішення про відмову позивачу у задоволенні заявлених ним позовних вимог у повному обсязі через їх необґрунтованість та безпідставність.

ІІІ. Касаційне оскарження

4. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ці рішення та постановити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги повністю.

4.1. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що висновки судів не відповідають обставинам справи, оскільки наказ про поновлення позивача на посаді прийнято до проведення організаційно-штатних змін, його було поновлено у тимчасовий штат, посаду начальника УВБ в Запорізькій області ДВБ Національної поліції України займала інша особа.

4.2. Зазначає, що судовим рішенням в іншій справі підтверджено його право на поновлення на посаді, з якої його було незаконно звільнено, а не на тимчасовій посаді. Його поновлення на посаді мало лише формальний характер та призвело до існування двох наказів про призначення двох осіб на одну і ту ж посаду, що унеможливлювало виконання ним функціональних обов'язків.

4.3. Також автор скарги наголошує, що відповідачем необґрунтовано не видано позивачу службове посвідчення та не доведено належними доказами факт перебування такого посвідчення в матеріалах його особової справи та того, що позивач не звертався за його отриманням, а також за отриманням жетону поліцейського.

4.4. Крім цього, вважає безпідставними висновки судів попередніх інстанцій про те, що підставою для призначення службового розслідування була відмова позивача від проходження медичного огляду, оскільки таке розслідування було проведене за фактом відсутності позивача на робочому місці. Така підстава, на його думку, є неправомірною, оскільки відповідачу було відомо про фактичну відсутність у позивача можливості виконувати свої функціональні обов'язки через незалежні від нього причини, а саме: не видання йому службового посвідчення та спеціального жетону, не надання допуску до секретної інформації за формою 2, не забезпечення доступу до робочого місця, не забезпечення необхідними робочими засобами.

Вважає, що у нього не було необхідності приходити на роботу кожен день, оскільки він звернувся до суду за захистом свої порушених прав, був відсутній на робочому місці з поважних причин. Відповідач не вжив жодних дій, спрямованих на отримання відомостей про місцезнаходження позивача від його близьких родичів, а також безпідставно не виплатив йому грошове забезпечення за період його відсутності на робочому місці з поважних причин, не призначив його після скорочення попередньої посади на посаду начальника Запорізького УВБ ДВБ НП України з урахуванням того, що позивач висловив свою згоду на призначення його на рівнозначну посаду незалежно від області.

5. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому вказав, що позивачем в касаційній скарзі не наведено доводів із зазначенням того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження судами попередніх інстанцій доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права. Крім цього, висловлені в ній автором твердження не відповідають дійсності. Просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін.

IV. Встановлені судами фактичні обставини справи

6. Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 06.02.2017 року у справі №808/2975/16, яка набрала законної сили 06.07.2017 року відповідно до ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2017 року, визнано протиправним та скасовано наказ ДВБ Національної поліції України №146о/с від 29.09.2016 року в частині звільнення полковника поліції ОСОБА_1 (М-050473), начальника управління внутрішньої безпеки в Запорізькій області ДВБ Національної поліції України та поновлено полковника поліції ОСОБА_1, на посаді начальника управління внутрішньої безпеки в Запорізькій області ДВБ Національної поліції України з 04.10.2016 року, в частині поновлення на посаді рішення суду допущено до негайного виконання.

7. На виконання зазначеного рішення суду ДВБ Національної поліції України
09.03.2017 року прийнято наказ №61о/с, яким скасовано наказ ДВБ Національної поліції України №146о/с від 29.09.2016 року в частині звільнення ОСОБА_1 - начальника управління внутрішньої безпеки в Запорізькій області з 03.10.2016 року зі служби в поліції та поновлено ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді начальника управління внутрішньої безпеки в Запорізькій області з 04.10.2016 року.

8. У зв'язку з прийняттям вищезазначеного наказу, відповідач у справі 09 березня 2017 року повідомив позивача про видання ним наказу №61о/с від 09.03.2017 року та про необхідність прибуття ОСОБА_1 до ДВБ Національної поліції України
15.03.2017 року для оформлення необхідних документів та вирішення питання щодо подальшого проходження служби. Таке повідомлення здійснювалось за допомогою засобів поштового зв'язку шляхом направлення листів за відомими відповідачу адресами реєстрації місцезнаходження ОСОБА_1, а саме: АДРЕСА_1, але поштові відправлення повернулись на адресу відправника без отримання адресатом з відмітками причини повернення на поштових конвертах "за закінченням терміну зберігання".

9. Відповідно до наказу Національної поліції України № 220 від 13.03.2017 року "Про організаційно-штатні зміни в Департаменті внутрішньої безпеки Національної поліції" в Управлінні внутрішньої безпеки Запорізької області, як і в цілому у ДВБ Національної поліції України, відбулась зміна організаційної структури із скороченням загальної чисельності працівників та відповідно до цього наказу, позивача, як і інших працівників, виведено за штат.

10. Повторно відповідачем повідомлення ОСОБА_1 про видання наказу №61о/с від
09.03.2017 року та про необхідність його термінового прибуття до ДВБ Національної поліції України для оформлення необхідних документів та вирішення питання щодо подальшого проходження служби із зазначенням можливого застосування заходів дисциплінарного впливу у разі неприбуття було здійснено 14.03.2017 року за допомогою засобів поштового зв'язку шляхом направлення листів за відомими відповідачу адресами реєстрації місцезнаходження ОСОБА_1, а саме: АДРЕСА_2 (місце реєстрації) та за адресою, вказаною позивачем у деклараціях, АДРЕСА_1, але поштові відправлення повернулись на адресу відправника без отримання адресатом з відмітками причини повернення на поштових конвертах "за закінченням терміну зберігання".

11. Крім цього, відповідач листом №2910/42-01/04-17 від 16.03.2017 року повідомив адвоката позивача про необхідність прибуття позивача до ДВБ Національної поліції України з метою оформлення необхідних документів та вирішення питання щодо подальшого проходження служби. До цього листа відповідачем були додані витяг з наказу №61 о/с від 09.03.2019 року та копії вищезазначених листів, які надсилались на адреси позивача 09.03.2017 року та
14.03.2017 року.

12.20 березня 2017 року позивач звернувся до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області з вимогою надати йому безперешкодний доступ до адмінбудівлі ГУНП, у якій знаходиться робоче місце начальника управління внутрішньої безпеки в Запорізькій області на посаду якого його поновлено наказом №61 о/с від 09.03.2017 року на виконання постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 06.02.2017 року у справі №808/2975/16, але 21 березня 2017 року Головне управління Національної поліції в Запорізькій області листом №Ч-56/04/3-17 повідомило його про те, що до ГУНП в Запорізькій області наказ ДВБ Національної поліції України №61 о/с від 09.03.2017 року про призначення ОСОБА_1 на посаду начальника Управління ВБ в Запорізькій області ДВБ НПУ станом на
21.03.2017 року не надходив, у зв'язку із чим надати позивачу безперешкодний доступ до адмінбудівлі ГУНП неможливою. Після отримання цього листа, позивач
22.03.2017 року звернувся до Національної поліції України з листом про надання доступу до виконання службових обов'язків начальника УВБ в Запорізькій області ДВБ НП України, у якому просив направити наказ про поновлення позивача на посаді, видати службове посвідчення та спеціальний жетон, надати допуск до секретної інформації, забезпечити допуск до робочого місця та необхідними для роботи засобами.

13.28 березня 2017 року позивач звернувся до Начальника ДВБ Національної поліції України з рапортом, у якому, у зв'язку з організаційно-штатними змінами, просив призначити його на посаду начальника Запорізького управління внутрішньої безпеки ДВБ НП України.

14. Крім цього, 28 березня 2017 року у м. Києві проведено нараду керівництва ДВБ Національної поліції України з організаційно-кадрових питань, на якій був присутній ОСОБА_1. У ході цієї наради позивач був ознайомлений із наказом №61о/с від 09.03.2017 року щодо призначення його на посаду начальника УВБ в Запорізькій області; позивач повідомив що 27 березня 2017 року закінчилось його амбулаторне лікування; позивача було направлено на медичний огляд до ВЛК; а також прийнято рішення про те, що ОСОБА_1 не надано керівництву документів, що підтверджують перебування його на амбулаторному лікуванні; про те, що ОСОБА_1 вважати поновленим на службі, однак, з огляду на відсутність допуску до державної таємниці покласти на нього виконання інших функціональних обов'язків; також прийнято рішення, яким відділу кадрового забезпечення та оперативного прикриття ДВБ в установленому законодавством порядку наказано забезпечити отримання полковником поліції ОСОБА_1. жетону поліцейського та службового посвідчення. Зазначені обставини підтверджуються копією протоколу №29 наради керівництва ДВБ з організаційно-кадрових питань від 28.03.2017 року.

15. Також посадовими особами відповідача 28 березня 2017 року складені акти про відмову позивача ознайомлюватись із попередженням про можливе подальше вивільнення, та з функціональними обов'язками.

16.30 березня 2017 року позивач прибув до ГУПН в Запорізькій області (м. Запоріжжя) з метою потрапити на своє робоче місце, проте, з огляду на відсутність у нього службового посвідчення, його не пропустили до адмінбудівлі ГУНП України в Запорізькій області, тому ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом про визнання неправомірною бездіяльності ДВБ Національної поліції України щодо невидачі посвідчення та жетону, не забезпечення доступу до робочого місця та необхідними засобами роботи, за яким відкрито провадження в адміністративній справі №808/854/17, яка на час розгляду судом першої інстанції справи №808/3410/17 не розглянута.

17. У подальшому, листами від 05.04.2017 року та 06.04.2017 року, які були направлені на адресу реєстрації позивача (АДРЕСА_2) та адресу, яка зазначена позивачем у деклараціях (АДРЕСА_1), відповідач зазначав про необхідність надання позивачем лікарняних листів за час перебування на лікуванні та необхідність надання інформації про місцезнаходження позивача та про причини невиходу на роботу, але ці листи не були отримані позивачем та повернулись із відміткою про причини не вручення "за закінченням терміну зберігання".

18.04 травня 2017 року рапортом т. в. о начальника ВКЗ та ОП ДВБ НПУ Христенка Ю. О. на ім'я начальника ДВБ Національної поліції України повідомлено, що
18.04.2017 року до Департаменту надійшли акти про відсутність на службі у період з 27.03.2017 року по 07.04.2017 року полковника поліції ОСОБА_1, якого наказом №61о/с від 09.03.2017 року поновлено на службі в поліції, та з урахуванням викладеного т. в. о. начальника ВКЗ та ОП ДВБ НПУ просив за вказаним фактом призначити службове розслідування.

19.04 травня 2017 року відповідачем прийнятий наказ №171 "Про призначення службового розслідування" за фактом невиходу ОСОБА_1 на службу без поважних причин.

20.18 травня 2017року ДВБ Національної поліції України листом №4873/42-02/04-17 повідомив позивача про призначення щодо нього службового розслідування за фактом невиходу на службу та повідомив про необхідність прибуття до Департаменту для ознайомлення з наказом та надання пояснень, цього листа було надіслано на адресу позивача - АДРЕСА_2, та АДРЕСА_1, але ці листи позивачем не були отримані та повернулись з відміткою про причину не вручення "за закінченням строку зберігання".

21.25 травня 2017 року відповідачем було надіслано на адресу позивача лист №5105/42-02/0417 "Про прибуття до Департаменту", у якому відповідач зазначив, що його поновлено на посаді начальника УВД в Запорізькій області наказом №61о/с від
09.03.2017 року, оскільки позивач не виходить на службу без повідомлення причин наказом ДВБ Національної поліції України №171 від 04 травня 2017 року відносно нього призначено проведення службового розслідування та позивачу, у зв'язку з проведенням цього службового розслідування, необхідно 31.05.2017 року прибути до Департаменту для ознайомлення із наказом про призначення службового розслідування та надання пояснень.

22. Зазначений лист 30.05.2017 року отримано адвокатом позивача - Касьяненко Г.

О.

23. Позивач листом від 30.05.2017 року повідомив відповідача про неможливість прибуття до Департаменту, оскільки повідомлення про необхідність прибуття отримав тільки 30.05.2017 року та просив призначити іншу дату.

24.30 травня 2017 року заступником ДВБ Національної поліції України Давиденком В. О. складено доповідну записку, у якій з огляду на те, що позивач за місцем реєстрації - в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 а не проживає; за адресою, яка вказана у декларації позивача, а саме: АДРЕСА_1, будь-які особи відсутні, а сусіди пояснили, що позивач тривалий час за цією адресою не проживає; близькі родичі позивача перебувають в РФ та АР Крим, тому опитати їх з метою встановлення місця його перебування неможливо, запропоновано продовжити терміни проведення службового розслідування, зарахування ОСОБА_1 в розпорядження Департаменту, утримати грошове забезпечення з 29 березня 2017 року до дати надання ним документів щодо поважності причин не виходу на службу.

25. В ході службового розслідування відповідачем були отримані акти, які складені працівниками Запорізького УДВБ Національної поліції України, з яких вбачається, що позивач був відсутній на службі з 10 квітня 2017 року по 31 травня 2017 року.

26. На підставі вищезазначеної доповідної записки ДВБ Національної поліції України наказом №132 о/с від 31 травня 2017 року зараховано позивача у розпорядження Департаменту, звільнивши його з посади начальника УВБ в Запорізькій області та наказом №135 о/с від 01 червня 2017 року утримано з позивача грошове забезпечення з 29 березня 2017 року до дати надання документів, які підтверджують поважну причину відсутності на службі.

27. Не погодившись з наказами про призначення службового розслідування, про зарахування його у розпорядження Департаменту, звільнивши з займаної посади, про утримання грошового забезпечення, а також з відмовою у призначені на посаду начальника Запорізького УВБ ДВБ Національної поліції України, позивач звернувся до суду першої інстанції з вказаним вище позовом.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

28. Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

29. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

30. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

31. За приписами статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

32. Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених частини 1 статті 77 КАС України. Частиною 2 цієї статті визначено, що у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

33. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VIII (далі-Закон №580-VIII).

34. Відповідно до вимог Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VIII (далі-Закон №580-VIII Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

35. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 18 Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, що поліцейський зобов'язаний професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва.

36. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 18 Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, що поліцейський зобов'язаний професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керіництва.

37. Відповідно до частини 1 статті 59 Закону України "Про Національну поліцію" служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

38. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 67 Закону України "Про Національну поліцію", зарахування поліцейських наказами по особовому складу в розпорядження органів поліції для подальшого проходження служби під керівництвом посадових осіб, уповноважених призначати на посади поліцейських, допускається якщо поліцейський відсутній за місцем проходження служби та за місцем проживання і більше десяти днів близьким родичам невідомо, де він перебуває, - до повернення поліцейського (у разі неприйняття іншого рішення про подальше проходження ним служби в поліції) або до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання його безвісно відсутнім чи оголошення померлим.

39. Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із Закону України "Про Національну поліцію" акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить Закону України "Про Національну поліцію".

40. Оскільки Дисциплінарний статут Національної поліції України станом на час виникнення спірних правовідносин та розгляду справи не прийнятий в установленому законом порядку, до спірних правовідносин підлягає застосуванню Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України (далі - Дисциплінарний статут ОВС).

41. Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України, затверджений Законом України від 22.02.2006 №3460-ІV (далі - Дисциплінарний статут) визначає сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України (далі - особи рядового і начальницького складу) стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень.

42. Згідно статті 1 Дисциплінарного статуту, службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

43. Згідно з пунктом 8 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом МВС № 260 від 06 квітня 2016 року, за час відсутності поліцейського на службі без поважних причин грошове забезпечення не виплачується. Підставою припинення виплати грошового забезпечення поліцейському є наказ керівника (начальника) органу поліції, у якому вказується, за який період припиняється виплата грошового забезпечення.

44. За змістом пункту 2.1. Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, яка затверджена наказом МВС України № 230 від 12 березня 2013 року, підставами для проведення службового розслідування є порушення особами РНС службової дисципліни, у тому числі скоєння кримінальних або адміністративних правопорушень, знищення або втрата службових документів, доручених або охоронюваних матеріальних цінностей, вчинення особами РНС діянь, які порушують права і свободи громадян, службову дисципліну, інші події, пов'язані із загибеллю (смертю) осіб РНС чи їх травмуванням (пораненням), а також події, які сталися за участю осіб РНС і можуть викликати суспільний резонанс.

VI. Позиція Верховного Суду

45. Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд виходить із такого.

46. Судами встановлено, що підставою для звернення позивача з даним позовом стали накази відповідача про призначення службового розслідування, про зарахування його у розпорядження Департаменту, звільнивши з займаної посади, про утримання грошового забезпечення. Також позивач не погоджується з відмовою у призначені його на посаду начальника Запорізького УВБ ДВБ Національної поліції України.

47. Щодо наказу Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України №171 від 04 травня 2017 року "Про призначення службового розслідування" Верховний Суд зауважує про наступне.

48. Судами попередніх інстанцій було встановлено, що підставою для призначення службового розслідування за наказом відповідача №171 від 04 травня 2017 року став рапорт начальника відділу кадрового забезпечення та оперативного прикриття ДВБ №4565/42-02/2017 від 04 травня 2017 року, у якому викладено інформацію стосовно того, що з Запорізького управління ДВБ надійшли акти про відсутність на службі в період з 28 березня 2017 року по 07 квітня 2017 року полковника поліції ОСОБА_1, якого наказом ДВБ Національної поліції України №61 о/с від 09 березня 2017 року поновили на службі в поліції на посаді начальника УВБ в Запорізькій області.

49. В оскаржуваному наказі зазначено, що службове розслідування призначено з метою повної, всебічної та об'єктивної перевірки викладених в рапорті відомостей щодо порушення позивачем службової дисципліни, яке виразилось у невиході останнього на службу без поважних причин.

50. При цьому, судами було встановлено, що позивач неодноразово повідомлявся відповідачем у справі, про виконання ним рішення суду та поновлення ОСОБА_1 на посаді, відповідно до постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 06.02.2017 року у справі №808/2975/16, про організаційно-штатні зміни, які відбулись за місцем роботи ОСОБА_1, через наявність яких останньому необхідно прибути до відповідача та ознайомитись з тимчасовими функціональними обов'язками та вирішити питання про проходження останнім подальшої служби, і саме ОСОБА_1 протягом тривалого часу ігнорував ці вимоги відповідача.

51. Оскільки підставою для проведення службового розслідування, відповідно до пункту 2.1. Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, яка затверджена наказом МВС України № 230 від 12 березня 2013 року, є, зокрема, порушення особами РНС службової дисципліни, вчинення особами РНС діянь, які порушують службову дисципліну, тому при вирішенні питання наявності підстав для проведення службового розслідування в спірних правовідносинах необхідно встановити в діях позивача склад порушення службової дисципліни.

52. Сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання визначається Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, за статтею 1 якого службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

53. З тексту Присяги, неухильне дотримання якої визначено пунктом 1 частини першої статті 7 Дисциплінарного статуту, вбачається, що в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює склад порушення Присяги.

54. Присяга поліцейського передбачає зобов'язання виконувати обов'язки сумлінно.

55. Тобто, порушення Присяги - це несумлінне, недобросовісне виконання обов'язків поліцейським. Про несумлінність дій (бездіяльності) поліцейського свідчить невиконання обов'язків умисно або внаслідок недбалого ставлення до них.

56. Виходячи зі змісту Присяги поліцейського та сутності поняття, правової природи службової дисципліни, а також враховуючи встановлений судами та підтверджений належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, факт відсутності позивача на службі в період з 28 березня 2017 року по 07 квітня 2017 року, Верховний Суд доходить висновку про те, що позивачем вчинено умисні дії, які виразились у порушенні ним службової дисципліни, а саме: невиході на службу без поважних причин та невиконанні посадових обов'язків. При цьому, об'єктивних та непереборних підстав для уникнення вчинення таких порушень у позивача не існувало, ці порушення усвідомлювались позивачем та залежали від його волі.

57. Доводи позивача щодо протилежного не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судами, спростовані відповідачем належними та допустимими доказами.

58. Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що у відповідача були наявні підстави для призначення проведення службового розслідування, тому останній під час прийняття наказу №171 від 04 травня 2017 року діяв у межах повноважень та у спосіб, який визначений чинним законодавством, що у свою чергу свідчить про відсутність підстав для скасування такого рішення суб'єкта владних повноважень.

59. Щодо наказу №132 від 31 травня 2017 року про зарахування позивача у розпорядження Департаменту ВБ, звільнивши його з посади начальника УВД в Запорізькій області, та наказу №135 від 01 червня 2017 року про утримання з нього грошового забезпечення з 29 березня 2017 року Верховний Суд зазначає таке.

60. Судами встановлено, що у ході службового розслідування виявлено відсутність позивача, який є полковником поліції, за місцем проходження служби та за місцем проживання більше 10 днів і місце його знаходження невідомо.

61. При цьому, позивачу було відомо про факт його поновлення на посаді за рішенням суду, а також про призначення відповідним наказом відповідача службового розслідування відносно нього, відомо про підстави, наявність яких обумовила призначення службового розслідування (відсутність позивача на місці служби), також позивачу було відомо про необхідність прибуття до відповідача з метою надання пояснень в межах службового розслідування.

62. Втім, позивач, починаючи з 29 березня 2017 року на службу не виходив, вимоги керівництва щодо надання доказів поважності причин його відсутності та щодо надання пояснень в межах службового розслідування не виконував.

63. Зважаючи на вказані вище обставини, а також те, що відповідно до пункту 4 частини 1 статті 67 Закону України "Про Національну поліцію" зарахування поліцейських наказами по особовому складу в розпорядження органів поліції для подальшого проходження служби під керівництвом посадових осіб, уповноважених призначати на посади поліцейських, допускається якщо поліцейський відсутній за місцем проходження служби та за місцем проживання і більше десяти днів близьким родичам невідомо, де він перебуває, Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій щодо правомірності наказу №132 від 31 травня 2017 року та щодо відсутності підстав для його скасування.

64. Враховуючи встановлений факт відсутності позивача на службі та те, що пунктом 8 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом МВС № 260 від 06 квітня 2016 року, передбачено, що за час відсутності поліцейського на службі без поважних причин грошове забезпечення не виплачується і підставою припинення виплати грошового забезпечення поліцейському є наказ керівника (начальника) органу поліції, у якому вказується, за який період припиняється виплата грошового забезпечення, тому Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про правомірність наказу №135 від 01 червня 2017 року про утримання з позивача грошового забезпечення з 29 березня 2017 року, тобто з часу його фактичної відсутності.

65. Вимоги про поновлення позивача на посаді та стягнення утриманого грошового забезпечення не підлягають задоволенню як похідні.

66. Щодо вимоги позивача про визнання неправомірною відмови відповідача у призначенні його на посаду начальника Запорізького управління внутрішньої безпеки Департаменту за його рапортом від 28 березня 2017 року Верховний Суд звертає увагу на наступне.

67. Судами встановлено, що 28 березня 2017 року позивач звернувся рапортом на ДВБ НПУ про призначення його на вказану вище посаду.

68. Листом т. в. о. начальника Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 27 квітня 2017 року № Ч-90о/п/42-02/02-17 позивачу повідомлено, що за результатами розгляду його рапорта позитивного рішення керівництвом не прийнято.

69. Згідно з частиною 2 статті 68 Закону України "Про національну поліцію", поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції.

70. Поліцейський, посада якого була скорочена, до дня його призначення на іншу посаду в поліції або звільнення зі служби в поліції зобов'язаний виконувати обов'язки за останньою посадою, яку він займав, якщо керівник органу (закладу, установи) поліції не покладе на нього інші обов'язки (частиною 2 статті 68 Закону України "Про національну поліцію").

71. Таким чином, законодавчо визначено право поліцейського бути призначеним на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції, однак таке право може бути забезпечене лише з урахуванням його досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків.

72. Враховуючи встановлений факт відсутності позивача на службі з 29 березня 2017 року, його ставлення до виконання службових обов'язків за останньою посадою та невиходу на службу без поважних причин, зважаючи на вказані вище приписи чинного законодавства, Верховний Суд вважає правильними висновки судів про відсутність правових підстав визнання такої відмови відповідача неправомірною.

73. Отже, відповідач у справі діяв в межах повноважень та спосіб, який визначено чинним законодавством, що свідчить про відсутність підстав для скасування спірних наказів та визнання спірної відмови неправомірною, і, як наслідок, про відсутність підстав для поновлення позивача на посаді начальника УВБ в Запорізькій області ДВБ Національної поліції України та стягнення на його користь утриманого грошового забезпечення.

74. За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанції у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

75. Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків, а лише зводяться до суб'єктивної переоцінки позивачем встановлених судами фактичних обставин справи. Безпідставність таких доводів встановлена під час касаційного розгляду справи.

76. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

77. За змістом частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

78. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VIІ. Судові витрати

79. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 вересня 2018 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року залишити без задоволення.

2. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 вересня 2018 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. А. Губська

Судді М. В. Білак

О. В. Калашнікова