Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2022 року

м. Київ

справа №360/286/21

адміністративне провадження № К/990/5186/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Ханової Р. Ф.,

суддів: Гончарової І. А., Олендера І.Я.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2021 року (колегія суддів у складі Компанієць І.Д., Гайдара А.В., Геращенка І.В., )

у справі № 360/286/21

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Луганській області

про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), зобов`язання вчинити певні дії, -

УСТАНОВИВ:

Рух справи

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач у справі, скаржник у справі) до Головного управління ДПС у Луганській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому позивач просив визнати протиправною та скасувати вимогу від 02 вересня 2020 року № Ф-9 про сплату єдиного внеску на загальнодержавне соціальне страхування в сумі 45579,21 гривень та зобов`язати податковий орган внести зміни в інтегровану картку платника податків - ОСОБА_1 .

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року позов задоволено повністю, визнано протиправною та скасовано вимогу від 02 вересня 2020 року № Ф-9 про сплату позивачем заборгованості по єдиному внеску на загальнодержавне соціальне страхування станом на 31 серпня 2020 року в сумі 45579,21 гривень, зобов`язано податковий орган внести зміни в інтегровану картку платників податків ОСОБА_1 , шляхом виключення суми заборгованості за періоди: з 20 січня 2015 року до 12 лютого 2020 року, а також з 01 березня 2020 року до 31 травня 2020 року.

Задовольняючи адміністративний позов,суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на дію пункту 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» позивач звільнявся від виконання зобов`язань платника єдиного внеску, встановлених частини другої статті 6 вказаного Закону, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок у період з 14 квітня 2014 року по 13 лютого 2020 року. Спірна вимога частково охоплює період, у якому позивач звільнявся від виконання обов`язків платника єдиного внеску, а саме: з І кварталу 2015 року по ІV квартал 2019 року включно. Відповідно, за цей період орган доходів і зборів не мав повноважень формувати та направляти позивачу вимогу про сплату боргу.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2021 року рішення Луганського окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року у справі №360/286/21 скасовано, у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач з 13 лютого 2020 року повинен виконувати покладені на нього обов`язки зі сплати єдиного соціального внеску відповідно до положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», який на час формування спірної вимоги не містить положень щодо звільнення позивача від виконання обов`язків, встановлених частиною 2 статті 6 цього Закону. Окрім того, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що відповідачем здійснено нарахування позивачу єдиного внеску за період березень-травень 2020 року з врахуванням положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо додаткової підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 13.05.2020 року №591-ІХ.

07 лютого 2022 року до Верховного Суду як суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга позивача, провадження за якою відкрито ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2022 року.

22 лютого 2022 року справа №360/286/21 надійшла до Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги

Підставою для відкриття касаційного провадження у вказаній справі було оскарження судового рішення, перелік яких визначений у частині першій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, з посиланням у касаційній скарзі на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначивши, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладеного у постанові Верховного Суді від 11 грудня 2018 року у справі №805/4967/16-а.

Скаржник у касаційній скарзі вказує на те, що постанова суду апеляційної інстанції є незаконною з огляду на те, що Закон України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» застосовано до правовідносин, які виникли до набрання ним чинності, тобто його норми законно застосовано у зворотньому часі, що порушує основоположний принцип юридичної визначеності та гарантії, встановлені статтею 58 Конституції України.

Платник податків просить скасувати постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2021 року, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Від відповідача відзив на касаційну скаргу позивача до суду не надходив, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З урахуванням змін до Кодексу адміністративного судочинства України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Обставини справи

ОСОБА_1 з 01 грудня 2009 року зареєстрований фізичною особою-підприємцем за адресою: АДРЕСА_1 , як платник єдиного соціального внеску обліковується в Новоайдарській ДПІ Старобільського управління Головного управління ДПС у Луганській області.

06 червня 2016 року позивач звернувся із заявою до Новоайдарського відділення Слов`яносербської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Луганській області про звільнення від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, у задоволенні якої відмовлено листом від 21 червня 2016 року № 253.

На підставі даних інтегрованої картки платника податковим органом згідно з абзацом 1 частини 4 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» позивачу, який здійснює діяльність як фізична особа підприємець, сформовано та надіслано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 02 вересня 2020 року № Ф-9, яка станом на 30 серпня 2020 року складає 45579,21 гривень. Вимогу позивач отримав 13 жовтня 2020 року.

22 жовтня 2020 року позивачем подано скаргу до Державної податкової служби України про узгодження вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 02 вересня 2020 року № Ф-9 на підставі статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Рішенням Державної податкової служби України від 23 листопада 2020 року №33317/6/99-00-06-03-01-06 вимога про сплату боргу (недоїмки) від 13 травня 2020 року № Ф-9 залишена без змін, а скарга позивача від 22 жовтня 2020 року - без задоволення.

Правове регулювання та оцінка Суду

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464) визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Згідно пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно частини 12 статті 9 Закону № 2464 єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Згідно частини восьмої статті 9 Закону № 2464 платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Пунктом другим частини першої статті 7 Закону № 2464 встановлено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

За приписами частини четвертої статті 25 Закону № 2464 податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.

Таким чином, за загальними правилами Закону № 2464 податковий орган, у разі наявності недоїмки у платника єдиного внеску надсилає такому платнику вимогу про сплату боргу.

Особливістю цієї справи є те, що позивач перебував на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території проведення антитерористичної операції, а тому норми Закону № 2464-VI необхідно було застосовувати з урахуванням пункту 9-4 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, відповідно до якого платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі - Закон № 1669) період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Відповідно до абзацу 3 пункту 5 статті 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1669-VII перелік населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція визначається Кабінетом Міністрів України.

Розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» та від 2 грудня 2015 року № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до яких, зокрема, віднесено смт Новоайдар Луганської області..

Отже, як на час виникнення заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, так і на час формування спірної вимоги про сплату боргу, позивач перебував на обліку як платник єдиного внеску в органах доходів і зборів, розташованих на території проведення антитерористичної операції. Відповідно, позивач є суб`єктом правовідносин, на якого розповсюджувалася дія положень пункту 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464.

З огляду на дію зазначеної норми, судом встановлено, що позивач звільнявся від виконання обов`язків платника єдиного внеску, встановлених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI, на період, починаючи з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції.

Крім того, як на час виникнення спірних відносин, так і на час розгляду та вирішення даної справи Президентом України Указ про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України не приймався. Отже, в розумінні статті 1 Закону № 1669-VII проведення антитерористичної операції триває, і позивач має право надати заяву про звільнення від сплати ЄСВ протягом тридцяти днів з дня закінчення антитерористичної операції.

Вимога прийнята відповідачем з посиланням на статтю 25 Закону № 2464-VI, абзацом 2 частини першої якої визначено, що положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Позивач на період проведення антитерористичної операції був звільнений від виконання обов`язків платника єдиного внеску, податковий орган був позбавлений можливості застосовувати заходи впливу та стягнення до такого платника за період його звільнення від виконання обов`язків, встановлених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI.

Наявність заборони у застосуванні до позивача заходів впливу та стягнення, визначених статтею 25 Закону № 2464-VI, за невиконання обов`язків платника єдиного внеску на період проведення антитерористичної операції, унеможливлювало й формування та направлення позивачу вимоги про сплату боргу за цей період.

Законом України від 14 січня 2020 року № 440-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» (далі Закон №440-ІХ) пункт 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI виключено. Закон № 440-ІХ набув чинності 13 лютого 2020 року.

Згідно розрахунку суми заборгованості спірна вимога охоплює 2015-2020 роки.

Стосовно посилань позивача, що до спірної вимоги увійшов борг (недоїмка), яка утворилася під час дії пункту 9-4 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464, Суд звертає увагу на те, що абзац третій пункту 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 звільняв платника від відповідальності, штрафних та фінансових санкцій, передбачених цим Законом, але не скасовував повністю обов`язків платника єдиного внеску (висновок Верховного Суду у справі № 812/292/18 від 30 березня 2018 року).

Щодо посилання позивача на те, що постанова суду апеляційної інстанції є незаконною з огляду на те, що Закон України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» застосовано до правовідносин, які виникли до набрання ним чинності, тобто його норми законно застосовано у зворотньому часі, що порушує основоположний принцип юридичної визначеності та гарантії, встановлені статтею 58 Конституції України, Суд звертає увагу на наступне.

В пункті 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року у справі №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно правових актів зазначено, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

З огляду на вищевикладене, судом встановлено що на час формування спірної вимоги про сплату боргу (02 вересня 2020 року), норма, яка тимчасово звільняла позивача від виконання обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI (своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок) втратила чинність.

Відповідно, позивач з 13 лютого 2020 року повинен виконувати покладені на нього обов`язки зі сплати єдиного соціального внеску відповідно до положень Закону № 2464-VI, який на час формування спірної вимоги не містить положень щодо звільнення позивача від виконання обов`язків, встановлених статтею 6 цього Закону.

З огляду на вказане, враховуючи, що позивачем належним чином не виконувались вимоги статті 9 Закону № 2464-VI, Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, який дійшов висновку про правомірність спірної вимоги за несвоєчасну сплату єдиного внеску та заборгованості за 2015-2020 роки, оскільки позивач був звільнений від обов`язків платника єдиного внеску щодо своєчасного нарахування та сплати у період з 14 квітня 2014 року до 12 лютого 2020 року, а спірну вимогу прийнято відповідачем після 13 лютого 2020 року.

Щодо посилання скаржника на те, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладеного у постанові Верховного Суді від 11 грудня 2018 року у справі №805/4967/16-а, Суд вказує що правовідносини у цій справі та справі, що розглядається не є подібними з огляду на різне правове регулювання. На момент винесення спірної вимоги у справі №805/4967/16-а діяли норми пункту 9-4 розділу VIII Закону №2464-VІ, тоді як на момент винесення спірної вимоги у цій справи вказаний пункт був виключений з Закону №2464-VІ.

Враховуючи, що Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції стосовно того, що не підлягає задоволенню вимога позивача про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), тому відсутні підстави для задоволення похідної вимоги - про зобов`язання відповідача внести зміни в інтегровану картку платників податків.

Суд касаційної інстанції повторно звертає увагу на те, що він переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

З урахуванням встановлених в цій справі обставин та правового регулювання спірних правовідносин Суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги позивача, рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, що є підставою для залишення його без змін.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2021 року у справі № 360/286/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р. Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер