Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 квітня 2018 року

Київ

справа №678/896/17

адміністративне провадження №К/9901/7164/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Шарапи В.М.,

суддів: Бевзенка В.М., Данилевич Н.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом:

ОСОБА_2

до Управління патрульної поліції у м. Хмельницькому Департаменту патрульної поліції (далі - Управління поліції)

про зміну постанови про накладення адміністративного стягнення,

касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Сушка О.О. (головуючий), суддів: Залімського І.Г., Смілянця Е.С. від 4 грудня 2017 року,

УСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому просив скасувати постанову серії БР № 758490 від 3 серпня 2017 року про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 грн. за вчинення правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та обмежитись відносно нього усним зауваженням із закриттям провадження у справі через малозначність вчиненого.

На обґрунтування позову ОСОБА_2 зазначив, що при накладенні адміністративного стягнення та визначенні розміру штрафу не було враховано його особу, матеріальний стан та інші обставини, які слід було врахувати при призначенні адміністративного стягнення. Позивач зазначив, що він є інвалідом ІІІ групи, не працює, тому стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 грн. ставить його у скрутне матеріальне становище.

Летичівський районний суд Хмельницької області постановою від 19 вересня 2017 року позов задовольнив. Постанову про накладення адміністративного стягнення про застосування до ОСОБА_2 адміністративного стягнення за частиною першою статті 126 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 425 гривень змінив. Визнав ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення та за малозначністю вчиненого правопорушення звільнив його від адміністративної відповідальності обмежившись усним зауваженням із закриттям провадження у справі.

Вінницький апеляційний адміністративний суд постановою від 4 грудня 2017 року, скасував постанову суду першої інстанції та прийняв нову, якою відмовив у задоволенні позову.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції ОСОБА_2 звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати зазначене рішення суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому скаржник посилається на те, що апеляційний суд скасовуючи рішення суду першої інстанції неправильно застосував статтю 293 КУпАП. Скаржник вважає, що суд вправі змінити визначений захід адміністративного стягнення.

У відзиві на касаційну скаргу Управління поліції зазначає, що вирішення питання про звільнення порушника від адміністративної відповідальності та питання про закриття провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності не належить до компетенції суду.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 3 серпня 2017 року о 10 год. 35 хв. на а/д М-12 у смт. Летичеві позивач керуючи автомобілем НОМЕР_1 не мав при собі поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив пункт 2.1 «г» Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, внаслідок чого вчинив адміністративне правопорушення передбачене частиною першою статті 126 КУпАП. Як наслідок, до позивача застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн.

Не погодившись з діями відповідача та зазначеною постановою позивач звернувся до суду з даним позовом.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, суд приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції ? без змін.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до частини третьої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Загальні правила накладення стягнення за адміністративне правопорушення визначені статтею 33 КУпАП.

Відповідно до частини другої зазначеної статті при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.

Обставини, на які посилався позивач як підставу звільнення від відповідальності - визнання вини, відсутність шкоди державним та суспільним інтересам, а також той факт, що він не працює та є інвалідом ІІІ групи, є обставинами, які можуть пом'якшувати стягнення, а не визнавати саме правопорушення малозначним.

Правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху через вчинення їх переважно з використанням джерела підвищеної безпеки - транспортного засобу, не можуть бути визнані малозначними у даній справі.

У свою чергу, при винесені постанови про адміністративне правопорушення, відповідачем вірно з'ясовано всі обставини справи та накладено стягнення в розмірі, передбаченому частиною першою статті 126 КУпАП, що є співмірним виду та характеру вчиненого правопорушення. При цьому, останній знаходився при виконанні своїх службових обов'язків та оцінивши докази виніс постанову в межах своїх повноважень та у спосіб встановлений законом.

Крім того, позивач не надав суду доказів на спростування факту вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП та порушення порядку винесення інспектором постанови про адміністративне правопорушення.

Колегія суддів вважає, що скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, правильно виходив із того, що відсутні підстави для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення за частиною першою статті 126 КУпАП, оскільки остання винесена у відповідності до вимог закону.

Разом із тим, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, змінивши захід адміністративного стягнення у межах, передбачених частиною першою статті 126 КУпАП та визначивши позивачеві адміністративне стягнення у вигляді зауваження, керуючись статтею 293 КУпАП, вийшов за межі повноважень.

Відповідно до статті 222 КУпАП справи про адміністративні правопорушення правил, що забезпечують безпеку руху транспорту (стаття 126)розглядають органи Національної поліції. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та вирішувати питання, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що Вінницький апеляційний адміністративний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції не допустивив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б привести до ухвалення незаконного рішення, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України (у редакції, яка діє з 15 грудня 2017 року), суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а постанова Вінницького апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2017 року - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

...........................

...........................

...........................

В.М. Шарапа

В.М. Бевзенко

Н.А. Данилевич

Судді Верховного Суду