Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 березня 2020 року

м. Київ

справа №560/1689/19

адміністративне провадження №К/9901/26079/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Саприкіної І. В.,

суддів Кравчука В. М., Стародуба О. П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду (суддя Блонський В. К.) від 06 червня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя Моніч Б. С., судді: Капустинський М. М., Охрімчук І. Г.) від 01 серпня 2019 року у справі за його позовом до слідчого другого слідчого відділу СУ ТУ ДБР у м. Хмельницький Шабатури Максима Володимировича про зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до слідчого другого слідчого відділу СУ ТУ ДБР у м. Хмельницький Шабатури М. В., у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача та зобов`язати слідчого другого слідчого відділу СУ ТУ ДБР у м. Хмельницький Шабатури М. В. вчинити певні процесуальні дії на виконання вимог чинного законодавства та ухвал слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду від 22 травня 2019 року у справах № 686/1236/19 та № 686/12451/19, а саме: внести відомості про кримінальні правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань;

- визнати порушення його законних прав та інтересів, гарантованих Контитуцією України, Положеннями та вимогами законодавства.

Хмельницький окружний адміністративний суд ухвалою від 06 червня 2019 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2019 року, відмовив у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Приймаючи такі судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування та прокуратури до суду має здійснюватися у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України), і не може бути предметом оскарження у порядку, визначеному КАС України.

Не погоджуючись з такими рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, позивач звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 червня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2019 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що спір у цій справі є публічно-правовим, оскільки предметом позову є допущена працівником слідчого органу протиправна бездіяльність щодо розгляду заяви позивача, адресованої відповідачу, як суб`єкту владних повноважень.

07 жовтня 2019 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 11 березня 2020 року призначив її до розгляду.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства (п. 2 ч. 2 ст. 19 КАС України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 560/1679/19.

Як убачається з матеріалів справи та вірно встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 оскаржує протиправну, на його думку, бездіяльність слідчого другого слідчого відділу СУ ТУ ДБР у м. Хмельницький Шабатури М. В. щодо невнесення відомостей до ЄРДР за його заявами про злочини від 03 січня та 02 квітня 2019 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 3 КПК України кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.

На підставі ч. 1 ст. 214 КПК України слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до ЄРДР, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування.

Частиною 2 ст. 214 КПК України, зокрема, визначено, що досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР.

Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом (ч. 3 ст. 214 КПК України).

Частиною 4 ст. 214 КПК України передбачено, що слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов`язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.

Разом з цим, Конституційний Суд України в Рішенні від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 зазначив, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери.

У Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України вказав, що, здійснюючи перевірку заяв і повідомлень про злочини, прокурор, слідчий, орган дізнання діють до порушення кримінальної справи, однак вдаються до тих же способів і прийомів, що й під час збирання доказів у кримінальній справі. Отже, правовідносини, що мають місце під час розгляду заяв про злочини, за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними. Тому перевірка скарг на рішення, дії чи бездіяльність указаних суб`єктів владних повноважень має відбуватися у тому ж процесуальному порядку і тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки й оцінки доказів у кримінальній справі, тобто судом із розгляду кримінальних справ. Зазначене обумовлює висновок, що компетентним національним судом, до юрисдикції якого належить розгляд скарг щодо прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб`єктом владних повноважень стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини, є суд, який спеціалізується на розгляді кримінальних справ.

При цьому Конституційний Суд України в цій справі вирішив, що скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб`єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини суди повинні розглядати і вирішувати у кримінальному судочинстві.

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора: бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами ст. 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.

Згідно з ч. 2 ст. 303 КПК України скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами ст. 314-316 цього Кодексу.

Отже, наведеними правовими нормами визначено суб`єктний склад, процедуру ініціювання і початку досудового розслідування, а також порядок оскарження дій чи бездіяльності слідчого або прокурора у разі нездійснення ними процесуальних дій, які вони зобов`язані вчинити у визначений цим Кодексом строк.

Оскільки звернення позивача до суду обумовлено нездійсненням відповідачем передбачених КПК України процесуальних дій, у межах спірних правовідносин позивач і відповідач діють як учасники кримінального провадження, права і обов`язки яких визначені кримінальним процесуальним законом, тому спір у цій справі не може бути предметом розгляду в адміністративному суді.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 813/1595/18.

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, про відмову у відкритті провадження в цій справі, оскільки вирішення даного спору має здійснюватися у порядку, визначеному КПК України.

З огляду на викладене Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знаходить, що ухвала Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 червня 2019 року та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2019 року є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір при дотриманні норм процесуального права, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 червня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: І. В. Саприкіна

Судді: В. М. Кравчук

О. П. Стародуб