Історія справи

Ухвала КАС ВП від 13.03.2019 року у справі №826/5209/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 березня 2019 року

Київ

справа №826/5209/14

адміністративне провадження №К/9901/3200/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.,

розглягнувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.06.2014 (суддя - Іщук І.О.)

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2014 (головуючий суддя - Саприкіна І.В., судді - Безименна Н.В., Карпушова О.В.)

у справі № 826/5209/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Імідж»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Новий Імідж» (далі - Товариство) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.02.2014 № 19626552201.

Позов мотивовано тим, що за наслідками проведеної перевірки ДПІ дійшла помилкового висновку про заниження Товариством податку на прибуток за наслідками здійснення господарської діяльності.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.06.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2014, позов Товариства задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ від 11.02.2014 № 19626552201.

Не погодившись із судовими рішеннями ДПІ звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати та відмовити в задоволенні позову. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про обґрунтованість заявленого адміністративного позову, невірно оцінивши обставини справи та залучені до матеріалів справи докази.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03.10.2014 відкрито касаційне провадження.

У своїх запереченнях на касаційну скаргу Товариство вважає судові рішення законними та обґрунтованими, тому просило залишити без задоволення касаційну скаргу.

11.01.2018 справу в порядку, передбаченому підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діє з 15.12.2017; далі - КАС України) передано до Верховного Суду.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій встановили, що за наслідками планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 по 31.12.2012 складено акт від 28.10.2013.

В акті викладено висновки контролюючого органу про виявлення під час перевірки, зокрема, порушень пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, пп. 140.1.2 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу України, в результаті чого Товариством занижено податок на прибуток на загальну суму 383 885 грн.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем 11.02.2014 прийнято податкове повідомлення-рішення № 19626552201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 479 856 грн. (у тому числі за основним платежем - 383 885 грн., за штрафними (фінансовими санкціями) - 95 971 грн.).

Свої дії щодо прийняття спірного податкового повідомлення рішення ДПІ мотивує тим, що Товариством безпідставно включено до складу видатків суму роялті, сплачену на користь компанії «New Look Retailers LTD» за використання торгової марки, оскільки позивачем не надано доказів того, що вказана компанія є бенефіціарним отримувачем (власником) торгового знаку «New Look». Крім того, Товариством неправомірно віднесено до складу витрат кошти, сплачені за оренду приміщень.

Здійснивши системний аналіз залучених до справи доказів та правильно застосувавши під час розгляду справи норми матеріального та процесуального права, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо обґрунтованості заявленого адміністративного позову, оскільки висновки ДПІ щодо порушення Товариством вимог податкового законодавства та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» спростовано під час розгляду справи.

Як встановили суди попередніх інстанцій, 26.10.2010 між Товариством (покупець) та компанією «New Look Retailers LTD» (продавець) укладено зовнішньоекономічний контракт щодо придбання одягу та взуття, відповідно до умов якого продавець надав покупцю право на продаж продукції, яка містить торгову марку «New Look» та маркування відповідно до положень ліцензійної угоди на торгову марку на території України в обмін на роялті за торгову марку.

З наданих позивачем доказів вбачається, що компанія «New Look Retailers LTD» є бенефіціарним утримувачем (власником) торгового знаку «New Look».

Відповідно до підпункту 140.1.2 статті 140 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при визначенні об'єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення як витрати (крім тих, що підлягають амортизації), пов'язані з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності, на винахідництво і раціоналізацію господарських процесів, проведення дослідно-експериментальних та конструкторських робіт, виготовлення та дослідження моделей і зразків, пов'язаних з основною діяльністю платника податку, витрати з нарахування роялті та придбання нематеріальних активів (крім тих, що підлягають амортизації) для їх використання в господарській діяльності платника податку.

До складу витрат не включаються нарахування роялті у звітному періоді на користь:

1) нерезидента (крім нарахувань на користь постійного представництва нерезидента, яке підлягає оподаткуванню згідно з пунктом 160.8, нарахувань, що здійснюються суб'єктами господарювання у сфері телебачення і радіомовлення відповідно до Закону України «Про телебачення і радіомовлення», та нарахувань за надання права на користування авторським, суміжним правом на кінематографічні фільми іноземного виробництва, музичні та літературні твори) в обсязі, що перевищує 4 відсотки доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (за вирахуванням податку на додану вартість та акцизного податку) за рік, що передує звітному, а для банків - в обсязі, що перевищує 4 відсотки доходу від операційної діяльності (за вирахуванням податку на додану вартість) за рік, що передує звітному, а також у випадках, якщо виконується будь-яка з умов:

а) особа, на користь якої нараховуються роялті, є нерезидентом, що має офшорний статус з урахуванням пункту 161.3 статті 161 цього Кодексу;

б) особа, на користь якої нараховується плата за такі послуги, не є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) такої плати за послуги за виключенням випадків, коли бенефіціар (фактичний власник) надав право отримувати таку винагороду іншим особам;

в) роялті виплачуються щодо об'єктів, права інтелектуальної власності щодо яких вперше виникли у резидента України.

г) особа, на користь якої нараховуються роялті, не підлягає оподаткуванню у відношенні роялті в державі, резидентом якої вона є;

2) юридичної особи, яка відповідно до статті 154 цього Кодексу звільнена від сплати цього податку чи сплачує цей податок за ставкою, іншою, ніж встановлена в пункті 151.1 статті 151 цього Кодексу;

3) особи, яка сплачує податок у складі інших податків, крім фізичних осіб, які оподатковуються в порядку, встановленому розділом IV цього Кодексу.

Доводи контролюючого органу з приводу того, що компанія «New Look Retailers LTD» не є бенефіціарним (фактичним) утримувачем (власником) торгового знаку «New Look» спростовано залученими до справи доказами, зокрема, угодою про ліцензію на торгову марку від 24.03.2009, укладеною між компаніями «New Look Limited» та «New Look Retailers LTD».

Натомість, у порушення приписів частини другої статті 71 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2017) ДПІ не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що «New Look Retailers LTD» не є бенефіціарним утримувачем вищезгаданого торгового знаку.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що сплачені на підставі умов зовнішньоекономічного контракту від 26.10.2010 роялті за використання торгової марки «New Look», відповідно до приписів статей 138, 139 Податкового кодексу України, обґрунтовано включено Товариством до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування.

Щодо віднесення Товариством коштів, сплачених за оренду приміщень, до складу витрат, то з матеріалів спарви вбачається, що позивач на підставі укладених з ТОВ «ЛР Глобус» та ПП «Сімер» договорів здійснював оренду приміщень для власної господарської діяльності. Оренда позивачем приміщень та здійснення орендної плати на підставі укладених договорів оренди та суборенди підтверджується договорами, укладеними Товариством з ТОВ «ЛР Глобус» та ПП «Сімер»; актами приймання-передачі приміщень; рахунками щодо сплати орендної плати, тощо.

Таким чином, касаційна скарга ДПІ не спростовує правильність доводів, якими мотивовані судові рішення, зводиться по суті до переоцінки належним чином проаналізованих судами доказів та не дає підстав вважати висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, а застосування судами норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.06.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2014 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова