Історія справи

Ухвала КАС ВП від 26.02.2019 року у справі №819/8/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 березня 2019 року

Київ

справа №819/8/16

адміністративне провадження №К/9901/7404/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» Куреного Олександра Вікторовича про зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду у складі судді Подлісної І.М. від 01 лютого 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Багрія В.М., Рибачука А.І., Старунського Д.М. від 17 березня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січня 2016 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» Куреного Олександра Вікторовича (далі - Уповноважена особа Фонду, відповідач), у якому просив:

- визнати кредитором позивача АТ «Брокбізнесбанк» на суму 51777,56 доларів США;

- зобов'язати відповідача включити позивача у четверту чергу реєстру акцептованих вимог кредиторів на суму 51777,56 доларів США.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відмова АТ «Брокбізнесбанку» щодо включення ОСОБА_2 до четвертої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів є протиправною, оскільки вважає, що причина пропущення строку звернення із заявою про включення в реєстр акцептованих кредиторів є поважною.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2016 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що згідно із частиною першою статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Уповноважена особа Фонду припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 вказаного Закону. Відтак, будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2016 року та ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_2 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 11 квітня 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 травня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі №819/8/16, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.

У відповідності з положенням пункту 11 частини другої статті 46, пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Пленум Верховного Суду постановою від 30 листопада 2017 року № 2 визначив, що днем початку роботи Верховного Суду є 15 грудня 2017 року. З цієї дати набрав чинності також Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яким, зокрема, КАС України від 06 липня 2005 року № 2747-IV викладено у новій редакції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 січня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2019 року прийнято до свого провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2016 року та ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» Куреного Олександра Вікторовича про зобов'язання вчинити певні дії.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 02 грудня 2013 року між ОСОБА_2 та АТ «Брокбізнесбанк», в особі Тернопільського регіонального відділення AT «Брокбізнесбанк», було укладено договір № D_190663325 «Банківського строкового вкладу (депозиту) (вклад «Капітал»).

В день укладення цього договору вкладник передав, а банк прийняв на рахунок грошові коти в сумі - 10 005, 00 (Десять тисяч п 'ять доларів США 05 центів) (далі - вклад). Початкова (мінімальна) сума вкладу не може бути меншою ніж 10000,01 (десять тисяч доларів США 01 цент).

Також, 05 грудня 2013 року між ОСОБА_2 та АТ «Брокбізнесбанк», в особі Тернопільського регіонального відділення AT «Брокбізнесбанк», було укладено Договір № D_190665351 «Банківського строкового вкладу (депозиту) (вклад «Капітал»).

В день укладення цього договору вкладник передав, а банк прийняв на рахунок грошові коти в сумі - 12000, 00 (Дванадцять тисяч доларів США 00 центів) (далі - вклад). Початкова (мінімальна) сума вкладу не може бути меншою ніж 500,00 (п'ятсот доларів США 00 центів).

25 грудня 2013 року між ОСОБА_2 та акціонерним товариством «Брокбізнесбанк», в особі Тернопільського регіонального відділення АТ «Брокбізнесбанк», було укладено Договір № D_190680627 «Банківського строкового вкладу (Депозиту) (Вклад «Капітал»).

У день укладення цього договору вкладник передав, а банк прийняв на рахунок грошові коти у сумі - 20000,00 (двадцять тисяч доларів США 00 центів) (далі - вклад). Початкова (мінімальна) сума вкладу не може бути меншою ніж 100,00 (сто доларів США 00 цент).

16 січня 2014 року між ОСОБА_2 та АТ «Брокбізнесбанк», в особі Тернопільського регіонального відділення АТ «Брокбізнесбанк», було укладено договір № D_190704272 «Банківського строкового вкладу (депозиту) (вклад «Капітал»).

У день укладення цього договору вкладник передав, а банк прийняв на рахунок грошові коти у сумі - 30000, 00 (тридцять тисяч доларів США 00 центів) (далі - вклад). Початкова (мінімальна) сума вкладу не може бути меншою ніж 100,00 (сто доларів США 00 центів)».

Згідно постанови правління Національного банку України від 10 червня 2014 року № 339 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію акціонерного товариства «Брокбізнесбанк», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, прийнято рішення від 11 червня 2014 року № 45 про початок здійснення процедури ліквідації «Брокбізнесбанк».

14 червня 2014 року в газеті «Урядовий кур'єр» № 106 (5235) та газеті «Голос України» № 113 (5863) було опубліковано відомості про ліквідацію АТ «Брокбізнесбанк» та призначення уповноваженої особи.

Враховуючи те, що прийнято рішення про початок ліквідації АТ «Брокбізнесбанк», у відповідності до вимог Закону України «Про систему гарантування вкладу фізичних осіб» 23 липня 2014 року позивач звернувся до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб по ліквідації АТ «Брокбізнесбанк» Куреного О.В. із заявою про визнання вимог кредитора.

У серпні 2014 році позивачем було отримано відповідь про відмову щодо включення ОСОБА_2 до четвертої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «Брокбізнесбанк», яка датована 25 липня 2014 року № 8391/к1004.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій зазначили, що тридцятиденний строк на звернення до Уповноваженої особи ФГВФО із заявою про визнання вимог кредитора є нібито преклюзивним. Вважає, що суди повинні були встановити поважність пропущених строків на звернення позивача із заявою про визнання вимог кредитора та захистити порушене право вкладника на включення його до реєстру вимог кредиторів.

Від Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію АТ «Брокбізнесбанк» надійшло заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_2, у якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими та не підлягають скасуванню, оскільки суди дійшли до вірного висновку про те, що заява ОСОБА_2 з грошовими вимогами до АТ «Брокбізнесбанк» до Уповноваженої особи Фонду не надходила в законодавчо встановлені строки, а саме з 14 червня 2014 року по 14 липня 2014 року, то в Уповноваженої особи Фонду були відсутні правові підстави включити до реєстру акцептованих вимог кредиторів грошові вимоги позивача; просить залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2016 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2016 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Розглядаючи дану справу та приймаючи рішення по суті позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що між сторонами існує публічно-правовий спір, у зв'язку з чим розгляд даної справи слід здійснювати за правилами адміністративного судочинства.

З такими висновками судів колегія не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС України).

У цій справі правовідносини стосуються дій уповноваженої особи Фонду щодо невключення кредиторських вимог ОСОБА_2 до реєстру акцептованих вимог кредиторів, зобов'язання внести зміни до зазначеного реєстру на суму 51777,56 доларів США та подання цих змін до Фонду для затвердження, оскільки в АТ «Брокбізнесбанк» існує заборгованість перед позивачем за договором банківського вкладу.

Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року № 4452-VI (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI) установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених статтею 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.

Відповідно до частини п'ятої статті 34 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до частини другої статті 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.

За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином за змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог фізичної особи до суб'єкта господарювання - банку, що ліквідується), які задовольняються у порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону № 4452-VI, за рахунок коштів, одержаних у наслідок ліквідації та продажу майна банку.

Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення змін до цього реєстру визначені у пункті 4 частини першої статті 48 Закону № 4452-VI.

Відповідно до частини першої статті 52 зазначеного Закону кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів. У четвертій черзі задовольняються грошові вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації.

Зазначене дає підстави стверджувати, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини випливають з укладених між банком і фізичною особою договорів, уповноважена особа Фонду та Фонд у цьому випадку діють як представники сторони договірних відносин.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що спір про включення кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня та 23 травня 2018 року у справах № 826/7532/16 та № 811/568/16, від 13 червня 2018 року у справі № 826/21368/15, у постанові Верховного Суду, зокрема, від 31 жовтня 2018 року у справі № 822/2513/16.

Предметом спору у цій справі є зобов'язання уповноваженої особи Фонду включити позивача до реєстру кредиторів АТ «Брокбізнесбанк» на виплату вкладу, сума якого перевищує встановлений законом граничний розмір гарантованого державою відшкодування за вкладом.

Отже, правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог фізичної особи до суб'єкта господарювання - банку, що ліквідується), які перевищують встановлений законом граничний розмір гарантованого державою відшкодування за вкладом і задовольняються у порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону № 4452-VI, за рахунок коштів, одержаних внаслідок продажу майна банку.

Вимоги вкладників-фізичних осіб у частині, що перевищує гарантовану суму відшкодування за вкладом, сплачену вкладнику Фондом, задовольняються у четвертій черзі (пункт 4 частина перша статті 52 Закону № 4452-VI).

Заявлені у цій справі позовні вимоги не пов'язані з виплатою гарантованої державою суми відшкодування (позивачка таке відшкодування вже отримала), а зумовлені невиконанням банком зобов'язань за договором депозиту щодо повернення суми вкладу, яка перевищує встановлений законом граничний розмір гарантованого державою відшкодування за вкладом. З огляду на вказане спір є приватноправовим.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц, від 18 квітня 2018 року у справі № 826/7532/16, від 23 травня 2018 року у справі № 811/568/16, від 29 серпня 2018 року у справі № 755/17365/15-ц, від 13 лютого 2019 року у справах № 809/2193/15 та № 816/683/16, а також у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справах № 826/13539/15 та № 826/13539/15.

Як убачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли між фізичною особою ОСОБА_2 та юридичною особою АТ «Брокбізнесбанк» в особі Уповноваженої особи Фонду.

Відповідно до статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанцій) завданням цивільного судочинства є справедливий неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних прав з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно частин першої та другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Предметна підсудність, юрисдикція цивільних прав передбачена у частині першій статті 15 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 826/7532/16, від 18 квітня та 23 травня 2018 року у справах № 826/7532/16 та № 811/568/16, від 13 червня 2018 року у справі № 826/21368/15, у постанові Верховного Суду, зокрема, від 31 жовтня 2018 року у справі № 822/2513/16.

Згідно з положеннями частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у пунктах 23, 24 та тексті свого рішення у справа «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві керується законом, що приймається парламентом» (Zand v. Austria, заява № 7360/76); фраза «встановленим законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність; термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів; вимога стосовно того, що суд має бути «встановленим законом» є однією з декількох вимог Конвенції та протоколів до неї і встановлює, що дії національних органів мають базуватись на внутрішньому праві; вся організаційна система судів, включаючи не тільки питання, які підпадають під юрисдикцію певних видів судів, але також встановлення окремих судів та визначення їх місцевої юрисдикції (Coeme and others v. Belgium, заява № 32492/96).

У рішенні у справі «Альбу та інші проти Румунії» (Albu and others v. Romania, заява N 34796/09) ЄСПЛ підкреслив, що Верховний Суд повинен забезпечувати єдність судової практики, щоб виправляти непослідовності та в такий спосіб підтримувати громадську довіру до судової системи.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики, і роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31, 32 рішення у справі «Кантоні проти Франції» («Cantoni v. France»), заява № 17862/91; пункт 65 рішення у справі «Вєренцов проти України», заява «№ 20372/11).

У рішенні у справі «Chapman v. the United Kingdom» (заява № 27238/95, § 70) ЄСПЛ також наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Крім того, Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення від 25 лютого 1993 року у справі «Доббертен проти Франції» зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France, заява № 88/1991/340/413).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на це, колегія суддів дійшла до висновку про те, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, судові рішення попередніх інстанцій скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Керуючись статтями 238, 239, 341, 344, 349, 354, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2016 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» Куреного Олександра Вікторовича про зобов'язання вчинити певні дії закрити.

Роз'яснити, що спір може бути розглянуто за правилами цивільного судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко