Історія справи

Ухвала КАС ВП від 13.03.2019 року у справі №803/814/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 березня 2019 року

Київ

справа №803/814/17

адміністративне провадження №К/9901/36437/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні без виклику сторін касаційну скаргу Житлово-комунального підприємства №3

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року (колегія суддів: головуючий суддя - Сапіга В.П., судді - Нос С.П., Обрізко І.М.)

у справі №803/814/17

за позовом Житлово-комунального підприємства №3

до Луцької об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016 року Житлово-комунальне підприємство №3 (далі - Підприємство ЖКП №3) звернулося в Волинський окружний адміністративний суд з позовом до Луцької об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області (далі - ДПІ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог Підприємство зазначило про протиправність нарахування контролюючим органом пені на суми розстроченого податкового боргу за період дії договору про розстрочення податкового боргу від 25 вересня 2013 року №13.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 13 липня 2017 року адміністративний позов задоволено повністю:

визнано протиправними дії Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області щодо нарахування Житлово-комунальному підприємству №3 пені на розстрочені суми податкового боргу згідно рішення Міністерства доходів і зборів України від 25 вересня 2013 року №62 та договору від 25 вересня 2013 року №13 про розстрочення податкового боргу в розмірі 2 305 986,75 грн.;

зобов'язано Луцьку об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Волинській області скасувати пеню, нараховану Житлово-комунальному підприємству №3 в розмірі 21 747, 44 грн.;

стягнуто на користь Житлово-комунального підприємства №3 за рахунок бюджетних асигнувань Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області судовий збір в сумі 1600,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що договір про розстрочення податкового боргу від 25 вересня 2013 року №13 не розривався, тому нарахування ДПІ пені на суми розстроченого ЖКП №3 податкового боргу за період дії такого договору є протиправним.

Не погодившись з зазначеною постановою, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.

Так, постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року апеляційну скаргу Луцької об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області задоволено, постанову Волинського окружного адміністративного суду від 13 липня 2017 року скасовано та прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що розстрочення виконання судового рішення застосоване адміністративним судом не звільняє платника податків від відповідальності у вигляді пені, передбаченої п.п. 129.3.1 п. 129.3 ст. 129 ПК України.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права просив його скасувати, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 13 липня 2017 року залишити в сулі.

12 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).

Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

04 січня 2018 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ДПІ зазначає про законність і обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 25 вересня 2013 року заступником Міністра доходів і зборів України, на підставі статті 19-1 розділу І та статті 100 глави 9 розділу ІІ Податкового кодексу України, прийнято рішення №62 про розстрочення ЖКП №3 податкового боргу (а.с.9).

У відповідності до зазначеного рішення, між органом державної податкової служби та Житлово-комунальним підприємством №3 укладено договір про розстрочення податкового боргу від 25 вересня 2013 року №13, за умовами якого орган державної податкової служби надав платнику розстрочення сплати податкового боргу по податку на додану вартість на загальну суму 2 305 986 грн. 75 коп. під проценти строком з 25.09.2013 по 26.09.2016 (а.с.10-12).

Пунктом 4.3 зазначеного договору встановлено, що від дня наступного за днем розірвання договору, на розстрочені суми грошового зобов'язання, що залишились не сплаченими, контролюючий орган зобов'язується нараховувати пеню та штраф у розмірі, визначеному Податковим кодексом України.

Згідно наданого контролюючим органом розрахунку від 16.12.2016 №18312/10/03-18-23 відповідачем нараховано, а Підприємством сплачено пеню на розстрочені податкові зобов'язання у розмірі 21 747 грн. 44 коп.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо нарахування пені, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до статті 159 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2015) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вищенаведені вимоги кореспондуються з приписами статті 242 КАС України (в редакції, що діє з 15.12.2015), відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанції вказаним вимогам не відповідають в зв'язку з наступним.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією та Податковим кодексом України (далі -ПК України) в редакціях, що були чинними на момент їх виникнення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов'язань, не сплачених у встановлені законодавством строки.

Підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України визначено, що після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня. Нарахування пені розпочинається: а) при самостійному нарахуванні суми грошового зобов'язання платником податків - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного цим Кодексом; б) при нарахуванні суми грошового зобов'язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні згідно із цим Кодексом.

Статтею 100 Податкового кодексу України передбачено розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків.

Відповідно до пункту 100.1 даної статті, розстроченням, відстроченням грошових зобов'язань або податкового боргу є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов'язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені, визначеному пунктом 129.4 статті 129 цього Кодексу.

Згідно із пунктом 100.6 статті 100 Податкового кодексу України, розстрочені суми грошових зобов'язань або податкового боргу (в тому числі окремо - суми штрафних (фінансових) санкцій) погашаються рівними частками починаючи з місяця, що настає за тим місяцем, у якому прийнято рішення про надання такого розстрочення. Договори про розстрочення (відстрочення), відповідно до підпункту 100.12.2 пункту 100.12 статті 100 Податкового кодексу України, можуть бути достроково розірвані з ініціативи контролюючого органу, зокрема, якщо платник податків порушує умови погашення розстроченого або відстроченого грошового зобов'язання чи податкового боргу.

наказом Міністерства доходів і зборів України №574 від 10 жовтня 2013 року затверджено Порядок розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) платників податків (далі - Порядок №574), розроблений відповідно до статті 100 глави 9 розділу II Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 1.9 цього Порядку строк дії розстрочення (відстрочення) податкового боргу починається з дати прийняття органом доходів і зборів рішення про розстрочення (відстрочення) грошового зобов'язання (податкового боргу) та закінчується датою, зазначеною у договорі про розстрочення (відстрочення) грошового зобов'язання (податкового боргу), за винятком випадків дострокового погашення такого податкового боргу.

На розстрочені (відстрочені) грошові зобов'язання (податковий борг) пеня та штрафи не нараховуються з дати укладання (підписання) договору до закінчення строку дії договору про розстрочення (відстрочення) податкового боргу (пункт 3.9 Порядку №574).

У своїх запереченнях від 13 липня 2017 року відповідач зазначив, що оскаржувана пеня нарахована ним після сплати заборгованості, тобто в період дії договору про розстрочення податкового боргу, однак з урахуванням того, що зазначений договір був укладений. Так, контролюючим органом пеня нараховувалась виключно за період до укладення відповідного договору про розстрочення податкового боргу.

Попри це, судами попередніх інстанцій не дано належної правової оцінки зазначеним доводам контролюючого органу.

Крім того, у своєму рішенні суд апеляційної інстанції посилається на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі №21-279а14.

Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що у зазначеній постанові Верховний Суд України виходив з того, що відповіним рішенням суду з позивача була стягнута заборгованість по земельному податку, проте в подальшому суд своїм рішенням розстрочив виконання зазначеного рішення на 14 місяців.

Саме в контексті вищевикладеного, Верховний Суд України зазначив, що Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» не містить винятків для застосування штрафу за порушення граничних строків сплати узгодженої суми податкового зобов'язання в залежності від того, як платник податку її сплатив - добровільно чи на підставі рішення суду, в тому числі і у випадку розстрочення його виконання.

Разом з цим, у даній справі наявне розстрочення податкового боргу саме на підставі рішення Міністерства доходів і зборів України за відповідним договором про розстрочення податкового боргу у відповідності до статті 100 ПК України та прийнятого на його виконання Порядку розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) платників податків, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 №574, а не на підставі відповідного рішення суду про розстрочення виконання рішення.

Крім того, суд зазначає, що в межах правовідносин, які розглядались Верховним Судом України у справі №21-279а14 аналізу підлягали положення пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України від 21.12.2000 №2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а не положення статті 100 ПК України та Порядку 574.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає безпідставними посилання суду апеляційної інстанції на зазначену постанову, з огляду на наявність інших обставин у даній справи.

За таких обставин суди дійшли передчасних висновків не забезпечивши повного і всебічно з'ясування обставин в адміністративній справі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

У зв'язку з вищенаведеним, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили при цьому фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 341, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Житлово-комунального підприємства №3 - задовольнити частково.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 13 липня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року- скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова